Педагогична характеристика осиб з розумовою видсталистю

ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ З РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ

Питання, пов’язані з  вивченням розумової відсталості, відносяться до числа найбільш важливих в дефектології. Займаються ними не тільки олігофренопедагогі, а й фахівці  суміжних наук : психологи, невропатологи, психіатри, ембріологи, генетики.

Увага до проблем розумової  відсталості викликана тим, що кількість  людей з цим видом аномалій не зменшується. Про це свідчать статистичні дані по всіх країнах світу. Ця обставина робить первинним питання про створення умов для максимальної корекції порушень розвитку дітей.

У нашій країні навчально  – виховна робота з розумово відсталими дітьми здійснюється в спеціальних  дошкільних і шкільних установах  системи освіти і охорони здоров’я. Діти з глибоким ураженням центральної  нервової системи перебувають у  дитячих будинках соціального захисту, де з ними теж ведеться навчально – виховна робота за спеціальною програмою.

Для того, щоб весь педагогічний процес був більш ефективним, необхідне правильне комплектування спеціальних установ. Тому постає завдання максимально точної диференціальної діагностики, але перш ніж вирішувати це завдання, важливо знати, яких дітей можна вважати розумово відсталими, в чому своєрідність їх пізнавальної діяльності, емоційно - вольової сфери та поведінки [2, c. 3].

Особливості психіки розумово відсталих досліджували Л. Занков, В. Петрова, Б. Пінський, С. Рубінштейн, І. Соловйов, Ж. Шиф.

Мовлення розумово відсталих  досліджували М. Гнезділов, В. Петрова. І. Баскакова займалася вивченням уваги у школярів з розумовими вадами.

Розумова відсталість  – це виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку [7, с. 65].

Терміном “розумова відсталість” позначається стійко виражене зниження пізнавальної діяльності дитини, що виникає на основі органічного ураження центральної нервової системи. Розумова відсталість – це якісні зміни всієї психіки, всієї особистості в цілому, що стали результатом перенесених органічних ушкоджень центральної нервової системи; така атипія розвитку, при якій страждає не лише інтелект, але й емоційно - вольова сфера.

Д. Н. Ісаєв визначає психічне недорозвинення (розумову відсталість) як сукупність етіологічно різних спадкових, вроджених або рано придбаних стійких непрогресуючих синдромів загальної психічної відсталості, що виявляються в утрудненні соціальної адаптації головним чином через переважаючий інтелектуальний дефект [3].

За даними науковців на генетичному рівні передається близько 50 – 70% диференційованих форм розумової відсталості. Однією з частих причин глибокої розумової відсталості є хромосомні аномалії. При аномаліях в системі аутосом розумова відсталість сильно виражена і часто поєднується з різними численними вадами розвитку, що включають аномалії в будові обличчя, черепа, загальну диспластичність будови тіла, порушення з боку внутрішніх органів, кісткової системи, органів слуху, зору. Несприятливі спадкові фактори можуть виступати самостійно, але частіше в складній взаємодії з факторами зовнішнього середовища, тобто несприятливе навколишнє середовище може провокувати спадкову схильність до різних захворювань [9].

До розумової відсталості  призводять екзогенні етіологічні  чинники : хронічні захворювання матері під час вагітності та в період годування груддю (діабет, гіпертонія, серцево-судинні захворювання, гепатит, зловживання алкоголем, куріння, вживання наркотиків, бронхіальна астма, емфізема та інші захворювання, що ведуть до гіпоксії плоду); прийоми деяких лікарських препаратів; інтоксикації; перенесені матір’ю під час вагітності інфекційні захворювання, які порушують розвиток плоду (кір, краснуха, СНІД, грип),. Патологічна вагітність, патологічні пологи – все це може привести до розумової відсталості та інших порушень психофізичного розвитку дитини. У перші роки життя найбільш частою причиною ураження ЦНС і розумової відсталості виявляються енцефаліти, важкі інтоксикації, черепно-мозкові травми, стан клінічної смерті. Перешкодою для розвитку дитини можуть стати умови депривації : 1) недостатність і непослідовність материнської турботи з елементами нехтування, 2) спотворене виховання психічно хворими або відсталими батьками; 3) дезорганізація сімейного життя у зв’язку з відсутністю батька чи матері або їх антисоціальна поведінка, 4) соціальна ізоляція сім’ї; 5) несприятливі матеріально-побутові умови, неможливість володіння особистими речами – іграшками, одягом, ліжком. У дитини, що виховується в умовах депривації, обмежені можливості для навчання, що тягне за собою відставання формування мовлення, моторних, пізнавальних функцій і здатності спілкування. Найбільше значення соціальні і культурні, а також сімейні і психологічні чинники (депривація) мають для виникнення легкого ступеня розумової відсталості [2; 3; 7].

При класифікації розумової  відсталості важливо враховувати  не тільки форму клінічної картини  психічного недорозвинення, але і її складну внутрішню структуру. Д. Ісаєв, використовуючи опис клінічних проявів нейродинамічних зрушень різних форм розумової відсталості, виділяє:

1. Астенічну форму

1) основний варіант

2) діслалічний варіант,  коли яскраво виражено недорозвинення  мови

3) діспраксичний варіант  з помітним порушенням тонкої  моторики

4) дісмнемічний варіант,  в разі якого виявляються порушення  пам’яті

5) брадіпсіхічний варіант,  при якому спостерігається уповільнений  темп психічних процесів, особливо мислення й мови

2. Атонічну форму

1) аспонтанно - апатичний  варіант, який характеризується  зниженням активності, обмеженням  інтересів

2) акатізичний варіант,  коли у дитини проявляється безглузда активність, непосидючість і рухове занепокоєння

3) моріоподібний варіант,  що виявляється в порушенні  поведінки на тлі ейфорії, схильності  до пустотливості

3. Стенічну форму

1)   врівноважений варіант

2) неврівноважений варіант  з поєднанням інтелектуальної  недостатності з метушливістю, руховим  занепокоєнням, емоційною нестійкістю

4. Дисфоричну форму [3].

Легка розумова відсталість (F70) становить 75 – 80 % від усієї популяції розумово відсталих. Знижений інтелект і особливості емоційно - вольової сфери дітей з легкою розумовою відсталістю не дозволяють їм оволодіти програмою загальноосвітньої школи. Диференційована моторика розвинена недостатньо і в поєднанні з фізичним ослабленістю і соматичними порушеннями, а також особливостями емоційно - вольової сфери, все це значно обмежує коло їх можливої трудової діяльності [3; 4].

Відчуття і сприйняття формуються повільно і з великою кількістю особливостей і недоліків. Цей ядерний симптом впливає на весь психічний розвиток. Те, що здорові діти сприймають відразу, розумово відсталі – послідовно. Вони не бачать зв’язків і відносин між об’єктами, насилу розрізняють вираз обличчя на малюнках, не уловлюють світлотіні, перспективу. Великі труднощі виникають при специфічному впізнаванні предметів. Для розумово відсталих характерні труднощі в сприйнятті простору і часу, що заважає їм орієнтуватися в навколишньому. Значно пізніше, ніж нормальні діти, розумово відсталі починають розрізняти кольори і відтінки. Інактивність сприйняття виявляється по відсутності прагнення розглянути, розібратися в деталях і властивості зображення, іграшки чи іншого предмета. Порушення константності сприйняття ускладнює орієнтування в просторовому розташуванні предметів. Розпізнавання об’ємних і контурно виконаних предметів за допомогою обмацування гірше, ніж в нормі, що може викликати труднощі в трудовому навчанні. Труднощі в кинестетичному сприйнятті призводять до поганої координації рухів. Порушення мотиваційного компонента сприйняття позначається на перцептивної активності і приводить до примітивізації сприйняття. Недиференційованість, фрагментарність і інші порушення уявлень негативно впливають на розвиток пізнавальної діяльності [3; 4; 6].

Уява у розумово відсталих  відрізняється поверховістю, неточністю, схематичністю. Погіршення концентрації уваги, наявне у розумово відсталих осіб призводить до зниження його стійкості, що ускладнює цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Науковцями показано, що самостійно перевіряючи текст, діти працюють повільно і не помічають помилок [3; 4; 6; 7].

Зміна стійкості уваги може бути пов’язана з порушенням балансу збудження і гальмування. Нерідко спостерігається порушення переключення уваги, зниження здатності до розподілу уваги між різними видами діяльності.

Порушення мовлення у розумово відсталих осіб зустрічаються в 40 – 60%. При легкої розумової відсталості  відзначається значне запізнювання розвитку мови внаслідок слабкості  замикальних функцій кори, повільним  виробленням диференційованих умовних  зв’язків у всіх аналізаторах, в  порушенні динаміки нервових процесів, які ускладнюють встановлення зв’язків між аналізаторами і утворення стереотипів. Для мови розумово відсталих дітей і підлітків характерні фонетичні спотворення, обмеженість лексикону, недостатнє розуміння значень слів. Активний лексикон перевантажений штампами, порушена граматична будова мовлення, фрази бідні, односкладові. Є труднощі в оформленні своїх думок, передачі змісту прочитаного чи почутого [3; 6].

Пам’ять характеризується сповільненістю і неміцністю запам’ятовування, швидкістю забування, неточністю відтворення, епізодичною забуливістю, поганим пригадуванням. Таким дітям потрібно значно більше часу на запам’ятовування нового матеріалу. Діти краще запам’ятовують зовнішні, випадкові ознаки; внутрішні логічні зв’язки усвідомлюються і запам’ятовуються важко. Пізніше, ніж у нормальних дітей, формується довільне запам’ятовування. Внаслідок нерозуміння логіки подій відтворення носить безсистемний, хаотичний характер. Найбільші труднощі викликає відтворення словесного матеріалу, тому що опосередкована смислова пам’ять малодоступна. Забутливість розумово відсталих дітей – прояв виснаження і гальмування кори головного мозку. Найбільш нерозвиненим є логічне опосередковане запам’ятовування. Механічна пам’ять може бути збереженою або навіть добре сформованою [3; 4; 6].

Недорозвинення мислення розумово відсталих дітей, багато в  чому визначається тим, що воно формується в умовах неповноцінного почуттєвого  пізнання, мовного недорозвинення і обмеженої практичної діяльності. У розумово відсталих недостатньо сформовані такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція. Зниження рівня узагальнення проявляється переважанням в судженнях безпосередніх уявлень про предмети та явища, встановленням суто конкретних зв’язків між предметами. Відзначається нерозуміння умовності і узагальненості образу при тлумаченні метафор і прислів’їв, не зрозумілий перенос сенсу прислів’я на інші ситуації. Не відбувається перенесення способу розв’язання однієї задачі на іншу, що пов’язано з неможливістю узагальнення, а за ним і аналізу, взаємопов’язаного з синтезом. При порівнянні предметів дітям легше встановити різницю, ніж схожість. Спостерігаються труднощі абстрагування від конкретних деталей, в той час як це необхідно для повноцінного відображення об’єктивних властивостей і закономірностей явищ. При інтелектуальних вадах не розвинена здатність опосередковувати словом об’єктивні зв’язки між предметами і явищами реального світу. Порушення динаміки розумової діяльності проявляється у формі лабільності та інертності мислення. Може виникати введення в контекст завдання випадкових слів, характерні запізнілі відповіді. Для дітей та підлітків з психічним недорозвиненням характерні повільність, тугорухливість інтелектуальних процесів і труднощі перемикання. Порушення мотиваційного компонента і відсутність цілеспрямованості призводить до поверхневого і незавершеного мислення, яке перестає бути регулятором поведінки. Порушення критичності мислення – яскрава особливість осіб з психічним недорозвиненням, для яких характерна відсутність контролю своїх дій і корекції помилок, бездумне маніпулювання предметами, байдуже ставлення до результату. Слабкість регулюючої ролі мислення в тому, що діти і підлітки не вміють користуватися вже засвоєними розумовими діями. У мисленні відсутній орієнтовний етап, вони не намагаються представити в думці хід рішення нового завдання, не обдумують своїх дій, не передбачають результату [3; 4; 6; 9].

Особливості потреб та розвитку інтелекту, що визначають незрілість особистості, проявляються у своєрідності емоційної сфери. Почуття дітей з інтелектуальним недорозвиненням недостатньо диференційовані. Діапазон почуттів не великий, немає відтінків переживань. Емоції часто бувають неадекватними і непропорційними впливам зовнішнього світу за своєю динамікою. Виявляється великий вплив егоцентричних емоцій на оціночні судження -– прояв особистісної незрілості. Діти високо оцінюють лише тих, хто приємний, або те, що приносить задоволення. Слабкість інтелектуальної регуляції почуттів виявляється в тому, що розумово відсталі діти не коригують своїх почуттів по ситуації, не можуть знайти задоволення будь - якої своєї потреби в іншу дію, яка б заміщувала спочатку задумане [3; 6].

Недорозвинення мислення гальмує розвиток вищих духовних почуттів : совісті, почуття обов’язку, відповідальності, самовідданості. В основному переважають безпосередні переживання конкретних життєвих обставин. Воля у розумово відсталих осіб характеризується недоліком ініціативи, невмінням керувати своїми діями, поступати у відповідності зі скільки - небудь віддаленими цілями. Для них характерні несамостійність, невміння долати найменші перешкоди, протистояти будь - яким спокусам або діям, які поєднуються з вольовими порушеннями протилежного типу. Сюди відносяться несподівані прояви наполегливості і цілеспрямованості, вміння долати деякі труднощі, обдуманість поведінки, що виникають при прояві елементарного прагнення отримати задоволення, приховати проступок, домогтися задоволення егоїстичних інтересів. При звичайній млявості і безініціативності можна бачити нестримність, нездоланність окремих бажань. Діти і підлітки часто не здатні відмовитися від чого - небудь безпосередньо бажаного заради більш важливого і привабливого, але далекого. Вони схильні до навіювань, некритично сприймають вказівки і поради оточуючих людей. Може проявлятися надзвичайна упертість, безглуздий опір розумним доводам. Ці контрасти волі – вираз незрілості особистості і недорозвинення духовних потреб [1; 3; 6].

Порушення вищої нервової діяльності, недорозвинення психічних  процесів є причиною обмеженості  уявлень про навколишній світ, примітивності інтересів, елементарності потреб і мотивів, труднощів формування взаємовідносин з оточуючими людьми. Зазначені особливості в деякій мірі згладжуються в процесі корекційного навчання і виховання. До підліткового віку при сприятливих умовах вони освоюють програму 5 - 6 класів загальноосвітньої середньої школи, можуть придбати просту професію, що не вимагає використання абстрактного мислення. Ставши дорослими, можуть жити самостійно, забезпечувати себе матеріально. У спостереженні та керівництві особи з легкої інтелектуальною недостатністю потребують лише в психотравмуючих ситуаціях, пов’язаних з економічними, особистісними, соціальними проблемами. Низька соціальна компетенція серйозно ускладнює і різко обмежує соціальний рольовий репертуар [1; 6].