Педагогична характеристика осиб з розумовою видсталистю

Особи з розумовою відсталістю  від народження перебувають в  стані інтелектуальної депривації, коли інформація ззовні сприймається перекручено, спотворено переробляється і викривлено засвоюється, а, отже, спотворено актуалізується. Виражені порушення  емоційно - вольової сфери, пізнавальної діяльності, недорозвинення психічних процесів перешкоджають повноцінній соціалізації таких дітей, встановленню двостороннього контакту між дитиною та соціумом, що в свою чергу не може не позначитися на формуванні самосвідомості. Некритичність мислення розумово відсталих є одним з провідних факторів патологічного формування Я-концепції. Дітям з легкою розумовою відсталістю властива завищена самооцінка. Причиною завищеної самооцінки науковці вважають самовдоволення розумово відсталої дитини, при якому відсутнє почуття власної малоцінності, а, отже, і тенденція до компенсації. Л. Виготський вказував, що завищена самооцінка пов’язана не тільки із загальним інтелектуальним недорозвиненням, але і проявом загальної емоційної забарвленості оцінок і самооцінок дитини, загальною незрілості особистості. На його думку, можливий ще й інший механізм симптому підвищеної самооцінки. Вона може виникати як псевдокомпенсаторне утворення у відповідь на низьку оцінку з боку оточуючих. На думку Л. Виготського саме на грунті слабкості і почуття малоцінності виникає псевдокомпенсаторна переоцінка своєї особистості. Висока самооцінка і позитивне самоставлення, некритичність до себе і оточуючих перешкоджають формуванню Я-ідеального в структурі самосвідомості. Діти відчувають істотні труднощі при ідентифікації себе з колективними образами за віковими характеристиками та соціальної ролі школяра, часто ідентифікуючи себе з дошкільнятами і з представниками інших соціально-вікових груп. Недорозвинення абстрактного мислення, низький рівень узагальнення, невміння виділяти істотні ознаки предметів і явищ обумовлює несформованість статевовікової ідентифікації в структурі оцінювального компонента Я - концепції. Статевовікова ідентифікація в структурі Я - ідеального носить неосмислений характер, базується на випадкових, несуттєвих ознаках, які діти в змозі виділити у збірних статевовікових образах [5].

У молодших школярів з розумовою  відсталістю виявляється сильна емоційна прив’язаність до матері, яка не залежить від способу життя матері і її ставлення до дитини. Багато дітей не відривають негативні якостей особистості-прообразу асоціальної матері, завдяки чому виникає ймовірність подальшого засвоєння даних якостей такою дитиною і закріплення їх як моделі поведінки та особистісної організації її самої. У дітей, чиї матері виявляють позитивні якості особистості і позитивну модель поведінки, також виявляються тенденції до засвоєння і закріплення даних якостей в поведінці й особистості [5].

Т. Стариченко описує низьку впевненість у собі старшокласників  з розумовими вадами. У силу власної невпевненості вони вважають за краще не заперечувати проти поганих вчинків своїх друзів і або відсторонитися від них, або примкнути до них. Таким чином, розумово відсталі діти і підлітки залежать не тільки від материнського впливу, але і від своїх друзів і будь - яких інших осіб, здатних чинити на них вплив [8].

Таким чином ми з’ясували, що для розумово відсталих притаманні недорозвинення пізнавальних інтересів, труднощі сприйняття простору і часу, що заважає їм орієнтуватися в навколишньому.

Мислення є головним інструментом пізнання. Воно відбувається у формі таких операцій, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція, конкретизація. Як показують наукові дослідження, всі ці операції у розумово відсталих недостатньо сформовані і мають своєрідні риси.

Відмінною рисою мислення розумово відсталих є некритичність, неможливість самостійно оцінити свою роботу.

У осіб з інтелектуальними вадами страждають усі сторони мови: фонетична, лексична, граматична. Відзначаються труднощі звуко - літерного аналізу та синтезу, сприйняття і розуміння мови. В результаті спостерігаються різні види розлади письма, труднощі оволодіння технікою читання, знижена потреба в мовному спілкуванні.

У розумово відсталих дітей  більше, ніж у їх нормальних однолітків, виражені недоліки уваги: мала стабільність, труднощі розподілу уваги, уповільнене переключення. Також спостерігається порушення емоційно-вольової сфери.

Відзначається несформованість  навичок навчальної діяльності, недорозвинення цілеспрямованості діяльності, а  також труднощі у самостійному плануванні власної діяльності.

Розумово відсталих характеризує обмеженість уявлень про навколишній  світ, примітивність інтересів, потреб і мотивів. Знижена активність всієї діяльності. Ці риси особистості ускладнюють формування правильних відносин з однолітками і дорослими.

Всі зазначені особливості  психічної діяльності розумово відсталих  дітей носять стійкий характер, оскільки вони є результатом органічних уражень на різних етапах розвитку (генетичні, внутрішньоутробні, під час пологів, постнатальні).

Хоча розумова відсталість  розглядається як явище необоротне, це не означає, що воно не піддається корекції. Науковці відзначають позитивну динаміку в розвитку розумово відсталих дітей при правильно організованому педагогічному впливі в умовах спеціальних закладів.

МЕТОДИ  ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ДІТЕЙ

Починаючи з J. Esquirol (1838), багато психіатрів намагалися виділити окремі форми природженого недоумства. Однієї з перших, заснованих на клінічних критеріях, класифікацій було угрупування форм психічного недорозвинення залежно від порушень темпераменту. Таке угрупування запропонував W. Griesinger (1867), що розділив дітей з природженим недоумством на апатичних і збуджених. 
Аналогічний підхід продемонстрували E. Kraepelin і W. Weygandt (1915), які виділили 2 клінічні варіанти олігофренії і відповідно 2 типу хворих: еретичні олігофрени - хворі з природженим недоумством, руховою турботою і дратівливістю, що супроводиться; торпідні олігофрени - хворі, відмінні тупою байдужістю, апатією і загальможеністю.  
T. Meynert (1892) і D. Bournewille (1894) висунули анатомічний принцип класифікації олігофренії. Вони розрізняли стани психічного недорозвинення, пов'язані з гідроцефалією, по природженій відсутності деяких відділів головного мозку, "склерозу" всього мозку або окремих його частин.  
Ці класифікації представляють зараз тільки історичний інтерес.  
Надалі основні класифікації сталі будуватися на основі оцінки глибини інтелектуального дефекту. 
В більшості їх виділяються в порядку наростання психічного дефекту дебільність, імбецильність і ідіотія. Цей розподіл зберігається дотепер, хоча частіше всього як додаткова клінічна характеристика в рамках тієї або іншої класифікаційної категорії.  
За етіологічним принципом вперше класифікувати форми психічного недорозвинення став В.Айрленд (1880), який виділяв психічне недорозвинення травматичного, запального походження, а також внаслідок дистрофічних порушень.  
В подальшому багато дослідників (А. Tredgold, 1956; G. Jervis, 1959; L. Pen-rose, 1959; С. Kohler, 1963; H. Bickel, 1976) підрозділяли розумову відсталість на "первинну" (спадкову) і "вторинну" (екзогенну). Усередині кожної групи проводиться подальша диференціація по клінічних проявах і ступені інтелектуального недорозвинення.  
До числа детально самих розроблених етіологічних класифікацій відноситься угрупування розумової відсталості, запропоноване G. Jervis (1959). Він виділяв фізіологічні і патологічні форми, а патологічні у свою чергу ділив на екзогенні і ендогенні. Ця класифікація - одна з найдокладніших (включає більше 40 форм).  
 
  
1. Загальні методи дослідження розумово відсталої дитини 
 
 
 
1.    Індивідуальний і груповий констатуючий експеримент, направлений на виявлення у дітей рівня сформованості на момент вивчення загальної здібності до навчання. 
 
2.    Моделювання загальної і індивідуальної програм корекції негативних особливостей формування у дітей загальної здібності до навчання. 
 
3.    Спостереження за дітьми на учбових заняттях і у вільній діяльності. 
 
4.    Аналіз продуктів дитячої діяльності. 
 
5.    Аналіз історій дитячого розвитку. 
 
 
 
  
2. Методи дослідження сенсорних можливостей розумово відсталих дітей 
  
Пояснення сюжетних картин 
Одне з дуже поширених і простих прохань — прохання розказати про зміст що пред'являється дитині сюжетної картинки. Застосовується для дослідження особливостей інтелектуальної і емоційної сфери (кмітливості, уміння виділяти істотне, емоційного відгуку) розумово відсталих дітей. 
Для проведення досвіду експериментатор повинен мати набір різноманітних сюжетних картинок. Бажано, щоб серед них були веселі, сумні, з більш і менш складним сюжетом і т.п. Для цієї мети придатні листівки—репродукції картин. 
Методика проведення досвіду гранично проста. Дитині показують картинку і просять розказати, що на ній намальовано. В окремих випадках потрібне мотивування. Слід звертати увагу на те, наскільки активно і охоче дитина розглядає картинку. Іноді корисно помітити, скільки часу дитина за власним бажанням розглядає картинку. 
Розуміння сюжетних картинок представляє значні труднощі для дітей-олігофренів. Вони, зокрема, обумовлені тим, що олігофрени неправильно розуміють перспективні співвідношення, погано розуміють міміку зображених на картинках людний, поволі оглядають картинку в цілому (І. Вересотська, І. М. Солов'йов, Е. А. Євлахова). Діти-епілептики також не скоро доходять до пояснення значення сюжетної картинки. Це зв'язано з тим, що вони схильні до переліку всіх зображених на картинці предметів і деталей. 
Опис картин дітьми слідує записувати. При цьому виявляються особливості усної мови: лаконічність або надмірна усебічність мови, правильність її граматичної будови, багатство або бідність словника і т.д. 
По відношенню до картинок, на яких зображені люди, але неясні події, що відбуваються, це завдання є не тільки інтелектуальною, але і емоційною задачею. 
«Відшукування чисел» 
Методика може бути використаний для виявлення швидкості орієнтовно-пошукових рухів погляду і визначення об'єму уваги стосовно зорових подразників. Придатна лише при дослідженні дітей, які знають числа. 
Для проведення досвіду потрібно мати п'ять таблиць Шульте, що є планшетами (60х90 см), на яких написані врозкид числа від 1 до 25. На кожній з п'яти таблиць числа розташовані по-різному. Крім того, потрібен секундомір і невелика (30 см) указка. Досвід можна проводити з дітьми, що навчаються в II класі масової або в IV класі допоміжної школи. 
Дитині мигцем показують таблицю, супроводжуючи цей показ рахівницями: «Ось на цій таблиці числа від 1 до 25 розташовані не по порядку». Далі таблицю перевертають і кладуть на стіл. Після цього продовжують інструкцію: «Ти повинен буде ось цією указкою показувати і називати вголос всі числа по порядку—от 1 до 25. Постарайся робити це щонайшвидше і без помилок. Зрозуміло?» Якщо дитина не зрозуміла завдання, йому його повторюють. Таблиця при цьому не відкривається. Потім експериментатор ставить таблицю вертикально на відстані 70—75 см від дитини і говорить: «Починай!» Одночасно включається секундомір. 
Дитина показує і називає числа, а експериментатор стежить за правильністю його дій. Коли дитина дійде до «25», експериментатор зупиняє секундомір. 
Потім без жодних додаткових інструкцій дитині пропонують таким же чином показувати і називати числа на 2, 3, 4 і 5-й таблицях. 
При оцінці результатів перш за все стають помітні відмінності в кількості часу, який дитина витрачає на відшукування чисел. Практично здорові діти витрачають на одну таблицю від 30 до 50 секунд (частіше всього 40—42 секунди). 
Помітне збільшення часу на відшукування чисел в останніх (4-й і 5-й) таблицях свідчить про стомлюваність дитини, а прискорення — про повільне «врабативання» 
 
  
3. Реабілітація і соціальна адаптація 
 
Реабілітація хворих на олігофренію включає лікування, навчання і трудове пристосування і безпосередньо пов'язана з організацією лікувально-профілактичної і соціальної допомоги хворим. Дієва реабілітація можлива при розгалуженій, диференційованій сіті установ для хворих на олігофренію з урахуванням їх віку і вираженості недоумства. Соціальні заходи передбачають трудовлаштування або заходи піклування для найнедоумкуватіших. Разом з установами охорони здоров'я в цій роботі беруть участь відділи народної освіти і соціального забезпечення: удома немовля, ясла і дитячі сади для дітей дошкільного віку з органічними поразками ЦНС і розумової відсталістю - допоміжні школи, школи-інтернати, спеціалізовані ПТУ для загальноосвітнього і трудового навчання олігофренів шкільного і підліткового віку; лікувально-трудові майстерні, промислові підприємства для розумово відсталих; удома інвалідів для дітей і дорослих з глибоким недоумством і т.д. Соціальну допомогу надає система опіки, патронажу і пенсійного забезпечення.  
Лікувально-профілактичну допомогу хворі одержують в психоневрологічних кабінетах дитячих поліклінік, психоневрологічних диспансерах і психіатричних лікарнях, а також в загальних лікувально-профілактичних установах. Юридичний захист прав і інтересів розумово відсталих забезпечується загальним і спеціальним законодавством.