Поняття про відчуття

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Ноября 2013 в 18:36, лекция

Описание работы

Відчуття - процес чуттєвого пізнання. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення спільні для людини і тварини.
Відчуття є як у тварини, так і у людини, але вони не тотожні. Праця і мова в процесі антропогенезу (походження людини) сформували специфічно людські відчуття, сприймання та уявлення.

Файлы: 1 файл

психологія 4.docx

— 84.15 Кб (Скачать файл)
  1. Поняття про відчуття.

Відчуття - процес чуттєвого  пізнання. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші  чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення спільні для людини і тварини.

Відчуття є як у тварини, так і у людини, але вони не тотожні. Праця і мова в процесі  антропогенезу (походження людини) сформували специфічно людські відчуття, сприймання та уявлення. Вони відрізняються від  подібних образів у тварин за змістом (людина відображає соціальні умови  життя суспільства, предмети, створені в процесі праці, і через них  природу, на яку вона активно діє); за фізіологічними механізмами (відчуття людини виникають у взаємодії  образу і слова в специфічно людській другій сигнальній системі); за роллю  в процесі пізнання (у деяких тварин це вища форма орієнтування, у людини-лише початковий ступінь пізнання).

Другий ступінь пізнання - абстрактно-теоретичне мислення - характерний  тільки для людини. Мислення базується  на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а  поняттями, зміст яких склався на основі трудової діяльності, а також  культури багатьох поколінь людей.

Відчуття може виникнути  лише при безпосередній дії подразника на орган чуття. За своїм походженням  відчуття, як і кожне психічне явище, має рефлекторний характер.

 

  1. Фізіологічні основи відчуттів

Фізіологічною основою відчуттів  є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Кожний аналізатор складається з 3-х частин;

1) периферійний відділ, або  рецептор (від лат. "приймач");

2) чутливі нерви (аферентні,  провідникові шляхи);

3) мозковий (центральний  відділ).

Аналізатор - анатомо-фізіологічний апарат, спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього та внутрішнього середовища і переробки цих відчуттів

Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс, який певними  нервовими шляхами передається  до кіркових клітин аналізатора. Відповідна ж реакція передається по іншому (руховому) нерву. Мозкова частина - вищий відділ аналізатора. Саме тут  і виникає відчуття.

Всі відділи аналізатора  працюють як єдине ціле. Органічні  порушення будь-якої частини аналізатора - периферійної, провідникової чи центральної-спричинюють  сліпоту, глухоту або втрату нюху, смаку, залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння  почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Чутливість, тобто здатність  мати відчуття, в елементарних проявах  вроджена і є безумовно-рефлекторною. Дитина, яка щойно з'явилася на світ, уже реагує на зорові, звукові  та деякі інші подразники. Але все  багатство людських відчуттів є  результатом розвитку й виховання. Фізіологічні механізми високої  чутливості до звуків рідної мови, до гами різнокольорових та музичних тонів формуються і розвиваються за життя шляхом утвореннянових нервових зв'язків. Отже, діяльність аналізатора є умовно - рефлекторною.

Фізіологічний механізм відчуттів  представництва може бути охарактеризований  як механізм аналізаторів у корі умовно-рефлекторної діяльності аналізаторів, який виникає  на базі обмеженої кількості безумовних рефлексів. У першосигнальні механізми  відчуттів людини включається діяльність другої сигнальної системи.

 

  1. Основні властивості та закономірності відчуттів. Взаємодія відчуттів.

Загальними  властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація.

Якість - це та властивість відчуття, яка відрізняє його від інших. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття в межах одного і того ж виду. Прикладами якостей відчуттів є різні кольорові тони і відтінки, звуки різної висоти, різні запахи, смаки і т. ін. Якість кожного відчуття визначається властивістю того об'єкта, який його викликає. Кожний аналізатор відображає великий діапазон якостей. Образ сприймання відображає предметну визначеність світу. Якості відчуттів входять як складова до предметної характеристики сприймань.

Інтенсивність відчуттів - це їхня кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї ж якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна і якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою, про що будемо говорити, розглядаючи основні закономірності відчуттів.

Для кожного відчуття характерна також тривалість, що являє собою  його часову характеристику. Тривалість відчуття залежить від тривалості дії  подразника.

Відчуттям характерна локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття має елементи просторового розташування подразника. Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. Тактильні, больові, температурні відчуття - з тією частиною тіла, яка викликає це відчуття. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною.

 

Закономірності  відчуттів

Пороги чутливості. Подразник, діючий на аналізатор, не завжди викликає відчуття. Доторкання пушинки до тіла можна не відчути. При дії дуже сильного подразника може настати момент, коли відчуття перестають виникати.

Поріг чутливості - такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття

Розрізняють пороги: абсолютний і поріг розрізнення. Абсолютний поріг буває верхній і нижній.

Та найменша сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття, називається  нижнім абсолютним порогом чутливості. Нижній поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора.

Та найбільша сила подразника, за якої ще існують відчуття даного виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості.

Пороги чутливості індивідуальні  для кожної людини. Є також поріг чутливості до розрізнення - те найменше збільшення сили діючого подразника, яке викликає ледве помітну реакцію відчуттів.

Так, якщо в співаючому хорі, який складається з 10-ти осіб, замовкне один зі співаків, людське  вухо здатне відчути різницю

Поріг розрізнення для  кожного аналізатора - величина постійна. Так, для слухового аналізатора  поріг розрізнення дорівнює 1/10, для  зорового 1/60.

На своєрідності порогів  розрізнення базується один із основних законів, що відноситься до відчуттів. Він отримав назву від імен німецьких вчених, які вперше його сформулювали в середині XIX ст.: Ернста Вебера і Гюстава Фехнера. Закон  Вебера-Фехнера має таке формулювання: сила відчуття знаходиться в логарифмічній  залежності від сили подразника, а  саме: зміна сили відчуття пропорційна  десятинному логарифму сили подразника.

Така логарифмічна залежність є надзвичайно важливою для розробників  теле- й відеоапаратури, оскільки допомагає  вирахувати, наскільки інтенсивним  має бути сигнал, щоб він відчувався точно і без викривлень.

Ще однією закономірністю відчуттів є адаптація.

Адаптація (пристосування) - це зміна чутливості аналізатора під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів

Ступінь адаптації різних аналізаторних систем до відповідних  подразників неоднаковий: висока адаптованість  властива нюховим і тактильним відчуттям (ми не помічаємо тиску одягу на тіло), менша вона в слухових і  холодових відчуттях. Незначна адаптація  притаманна больовим відчуттям.

Сенсибілізація - підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ

Так, спеціалісти з розфарбовування  тканин розрізняють від 40 до 60 відтінків  чорного кольору. Дегустатори вин  розрізняють надтонкі смакові відчуття, що нетренованій людині навіть важко  уявити. Заняття музикою розвивають музичний слух, а живописом - кольорове  відчуття.

Явище сенсибілізації слугує доказом того, що відчуття розвиваються під впливом умов життя і вдосконалення  діяльності аналізаторів. Сенсибілізація - один з проявів більш загальної  закономірності відчуттів, яка називається  взаємодією.

Взаємодія відчуттів - це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої

Наприклад, слухова чутливість підвищується під час інтенсифікації подразнення зорового аналізатора. Тому на музичних концертах завжди яскраве освітлення. Відомі факти  підвищення слухової, тактильної, зорової  чутливості під впливом слабких  больових подразнень. Проте під впливом  опромінення шкіри ультрафіолетовим промінням зорова чутливість знижується.

Контрастність відчуттів - це зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника

Наприклад, біла фігура на чорному  тлі здається темнішою, слабкий теплий подразник після холодного здається гарячим тощо.

Синестезія - це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора

Наприклад, під час звукових подразнень у людини виникають зорові образи тощо.

Розглянуті закономірності розкривають високу динамічність відчуттів, їх залежність від сили подразника, від функціонального стану аналізаторної  системи, викликаного початком або  припиненням дії подразника, а  також одночасною дією кількох подразників  на один аналізатор або суміжні аналізатори. Можна сказати, що закономірності відчуттів  визначають умови, за яких стимул досягає  свідомості. Біологічно важливі стимули  діють на мозок за знижених порогів  і підвищеної чутливості, стимули, які  втратили біологічну значущість, - за більш  високих порогів.

 

 

 

  1. Поняття про сприймання, його фізіологічні основи та властивості.

В оточуючому світі існують  не окремі властивості самі по собі, а предмети, речі, явища: не звуки, а  предмети і явища, які відтворюють  звук; не світло, а предмети, які світяться; не запахи, а об'єкти, що пахнуть. Тому на основі відчуттів повинен будуватися процес більш високого рівня, як процес відображення предметів в цілому в сукупності їх властивостей, інакше пізнання світу буде неможливим. Таким  пізнавальним процесом є сприймання.

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини

В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться  до суми відчуттів. Ми сприймаємо, наприклад, класну дошку, а не суму зеленого кольору, твердості, прямокутності. Сприймаючи, ми не лише виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його, застосовуючи для  цього свій попередній досвід.

Сприймання протікає в  зв'язку з іншими психічними процесами  особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що перед нами знаходиться), мовою (називаємо предмет сприйняття), почуттями (певним чином ставимося  до того, що сприймаємо), волею (тією чи іншою мірою довільно організовуємо  процес сприймання).

Відображаючи об'єктивну  дійсність, сприйняття робить це не пасивно  й дзеркально, тому що в ньому  водночас заломлюється все психічне життя людини, яка сприймає.

Важливу функцію  в процесі сприймання виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин

Слід відмітити, що спеціальних  органів сприймання немає. Матеріалом для нього є інформація, яка  надходить від аналізаторів, причому  в їх комплексній дії. Первинний  аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною  діяльністю мозкових відділів аналізаторів.

Фізіологічні  основи сприймання

Сприймання, як і відчуття, носить рефлекторний характер. І.П. Павлов довів, що підґрунтя сприймання складають  умовні рефлекси, тимчасові нервові  зв'язки, які утворюються в корі головного мозку при впливі предметів  та явищ навколишнього світу з  різноманітними властивостями на рецептори. Предмети та явища виступають комплексними подразниками в єдності всіх своїх  властивостей та рис, тому сприймання є комплексною діяльністю системи  аналізаторів. Це, у свою чергу, передбачає складну аналітико — синтетичну діяльність мозкових відділів аналізаторів. Аналіз забезпечує виокремлення об'єкта з навколишнього світу, синтез - об'єднання  окремих властивостей та рис об'єкта сприймання в цілісний образ. Без  аналізу неможливе осмислене  сприймання об'єкта. Тому незнайома  іноземна мова сприймається як звуковий потік. Для осмисленого сприймання мови необхідно поділити мову на окремі слова або словосполучення, а  потім, використовуючи синтез, людина сприймає не окремі, розрізнені звуки, а слова і фрази.

Фізіологічним підґрунтям сприймання, на думку І.П. Павлова, є „рефлекс на відношення". Учений показав, що при  сприйманні окремих явищ сигнальне  значення мають не самі подразники, а особливості відношень між  ними. Тому в ході сприймання виробляється умовний рефлекс більшою мірою  на відношення між подразниками.

Информация о работе Поняття про відчуття