Поняття та сутність ігротерапії

Діти більш повно і  безпосередньо виражають себе в  спонтанній, ініційованої ними самими грі, ніж в словах.А вимагати від  дитини, щоб він розповідав про собі, значить - автоматично споруджувати бар'єр в терапевтичних стосунках, як би кажучи дитині: «Ти повинен піднятися на мій рівень спілкування і використовувати для цього слова».

2. Терапевтична функція гри полягає в наданні дитині емоційного і моторного самовираження, відреагування напруги, страхів і фантазій. Гра надає конкретну форму і вираз внутрішнього світу, дає можливість організувати свій досвід. Для дитини важливий процес гри, а не її результат. Він розігрує минулі переживання, розчиняючи їх у новому сприйнятті і в нових формах поведінки. Аналогічним чином він намагається вирішити свої проблеми та внутрішні конфлікти, програти своє складне становище або збентеження.

Результати обстежень  показують, що в процесі гри зміцнюються  і розвиваються психічні процеси, підвищується фрустраційна толерантність і створюються адекватні форми психічного реагування.

3. Навчальна функція гри полягає в перебудові відносин, розширенні діапазону спілкування і життєвого кругозору, реадаптації і соціалізації.

У зв'язку з цим представляється  необхідним підкреслити відмінність  між поняттями: «навчальна функція гри» та «навчальні (розвивально-направлені) ігри». Дітей не потрібно вчити грати, не потрібно змушувати їх грати. Діти грають спонтанно, не переслідуючи якихось певних цілей. І научіння, тобто придбання різноманітного досвіду, відбувається поступово і непомітно в процесі гри. А коли ми прагнемо швидше розвинути в дитини асоціативне і абстрактно-логічне мислення, ерудованість, придумуємо спеціальні техніки, методики, називаючи їх іграми, намагаючись впливати на дитину з метою його навчання і виховання, ми, таким чином, блокуємо його емоційність. Його душевний стан, психічний розвиток, самооцінка і формування системи взаємовідносин залишаються поза сферою уваги. Такий навчальний підхід нічого спільного з групової ігротерапії не має.

Всі три функції пов'язані між собою і реалізуються як в початковому етапі, в спонтанній грі, так і в спрямованої грі, яка зазвичай є імпровізацію будь-якого сюжету. 

Захаров виділяє ряд правил, дотримання яких є обов’язковим в ігротерапії:

- гра застосовується, як  засіб діагностики, корекції і  навчання;

- вибір ігрових тем  відображає їх значущість для  дослідника і інтерес для дитини;

- керівництво грою сприяє  розвитку самостійної ініціативи  дітей;

- спонтанні і спрямовані  ігри – дві взаємодоповнюючі  фази єдиного ігрового процесу,  в якому головне можливість  імпровізації;

- співвідношення спонтанного  і спрямованого компонентів –  залежить не стільки від віку  дитини, а скільки від їх клінічних  особливостей;

- гра не коментується  дорослим;

- спрямований вплив дитини  здійснюється за допомогою характеру  відтворюваних нею і психологом  персонажів.

Процес ігрової терапії  на думку А. І. Захарова складається  з чотирьох етапів: об’єднання дітей  в групу, розповідей, ігор, обговорень.[ 6]

Отже, ігротерапія - це метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напруженість, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях.

Саме в грі дитина виявляється  вільним від примусу і тиску  з боку ворожої до нього середовища, а, значить, перед ним розкриваються  широкі можливості вираження несвідомих потягів, почуттів і переживань, які не можуть бути прийняті і зрозумілі в реальних відносинах дитини зі світом.

 

 

 

 

 

 

4. Особливості організації та проведення групової ігротерапії.

Ігротерапія використовується як в індивідуальній, так і в  груповій формі. Головним критерієм переваги групової ігротерапії є наявність у дитини соціальної потреби в спілкуванні, що формується на ранній стадії дитячого розвитку. Висновок про наявність у дитини соціальної потреби, вирішальним чином визначає успіх проведення групової терапії, виноситься на підставі аналізу історії кожного випадку.

У випадку, коли соціальна  потреба у дитини відсутній, постає особливе завдання формування потреби  в соціальному спілкуванні, яка  може бути оптимально вирішено у формі  індивідуальної ігротерапії. Якщо соціальна потреба вже сформована, то найкращою формою корекції  особистісних  порушень спілкування буде групова ігротерапія.

Якщо для індивідуальної ігротерапії протипоказанням може виступати надглибока ступінь розумової  відсталості дитини, то для групової ігротерапії коло протипоказань  розширюється. Такими можуть бути:

- Яскраво виражені дитячі ревнощі, які виступають у формі конкуренції з сибсов;

- Явно виражене асоціальна  поведінка, що становить загрозу  для безпеки партнерів по групі;

- Прискорене сексуальний  розвиток;

- Крайня агресивність;

- Актуальне стресовий  стан.

У всіх цих випадках проведення групової ігротерапії повинна передувати її індивідуальна форма, що забезпечує зняття гострої симптоматики та підготовку дитини до роботи в групі. [11, стор.146]

Групова ігротерапія - це психологічний і соціальний процес, в якому діти природним чином взаємодіють один з одним, набувають нові знання, не тільки про інших дітей, але і про себе. Цей метод має на увазі гру як терапевтичний процес і є ефективним засобом корекції функціональних нервово - психічних розладів, психосоматичних захворювань і психопрофілактики.

Хоча групова ігрова терапія  виникла з появою ігрової терапії  як такої, використовувалася вона дуже обмежено. Єдиною опублікованій роботою в цій області є книга Хаїма Джайнотта «Групова психотерапія з дітьми:Теорія і практика ігрової терапії», що з'явилася в 1961 р. і з тих пір не перевидавалася. Саме з цієї причини і у зв'язку з швидкозростаючим інтересом до цього розділу ігрової терапії, робота в групах і згадується тут у числі основних напрямів. Як і при груповому консультуванні підлітків і дорослих, групова ігрова терапія являє собою психологічний і соціальний прогрес, у якому діти, природним чином взаємодіючи один з одним, набувають нові знання не тільки про інших дітей, але і про себе. У процесі взаємодії діти допомагають один одному взяти на себе відповідальність за побудову міжособистісних відносин. Потім діти природним чином переносять ці способи взаємодії з однолітками безпосередньо за межі групи. На відміну від інших підходів у груповому консультуванні, в груповий ігрової терапії не існує групових цілей, а групова згуртованість не є необхідною складовою групового процесу. Спостерігаючи за іншими дітьми, дитина знаходить сміливість, необхідну для того, щоб спробувати зробити те, що йому хочеться. 

Групова ігротерапія покликана: допомогти дитині усвідомити своє реальне  «Я», підвищити його самооцінку і  розвинути потенційні можливості, відреагувати внутрішні конфлікти, страхи, агресивні тенденції, зменшити занепокоєння і відчуття провини.

У процесі взаємодії діти допомагають один одному взяти на себе відповідальність за побудову міжособистісних  відносин, набути досвіду побудови відносин з іншими людьми у взаємно  задовольняє манері.Спостерігаючи  інших дітей, дитина знаходить сміливість, необхідну для того, щоб спробувати зробити те, що йому хочеться.

Велике значення для успіху роботи корекційної групи має  також склад групи, що представляє собою потужний інтегративний або дезинтегративні фактор. Підбір кандидатів у групу повинен здійснюватися за принципом доповнення та включати дітей з різноманітними порушеннями, що забезпечувало б можливість ідентифікації з альтернативними зразками поведінки.

Кожна дитина в групі має  отримати можливість вільного самовираження, без погроз і глузувань, неуспіху і відкидання.

Різниця у віці дітей (мається  на увазі психологічний вік) в  групі не повинна перевищувати 12 міс. Група дошкільного та молодшого шкільного віку повинна включати дітей різних статей (і хлопчиків, і дівчаток). Діти не повинні контактувати поза групою. Оптимальна кількість іграків від 4 до 8, максимум 12. В одній групі допускається  1 дитина з девіантною поведінкою, і хоча б 1 “нейтралізатор”.

Діяльність ігротерапевт спрямована не на групу в цілому, а на кожного її члена окремо. У завдання ігротерапії не входить корекція групи як соціальної одиниці.

Цілі групової терапії  слід визначати як терапевтичні в  широкому сенсі, а не індивідуалізовані  перспективні цілі для кожної дитини в цілому. В іншому випадку ігротерапевт неминуче непомітно або відкрито підштовхує дитини в напрямку мети, пов'язаної з певною проблемою, обмежуючи, таким чином, можливості дитини зуправління власною діяльністю.

У цьому сенсі цілі і  завдання можуть бути позначені таким  чином. Групова ігротерапія покликана допомогти дитині розвинути більш позитивну «Я-концепцію»; стати більш відповідальним у своїх діях і вчинках; стати більш самоврядним; більшою мірою покладатися на самого себе і оволодіти почуттям контролю; виробити велику здатність до самоприйняття і самостійного прийняття рішень; розвинути внутрішнє джерело оцінки і знайти віру в самого себе. [11, стор.148]

Таким чином, ігротерапія  використовується як в індивідуальній, так і в груповій формі. Зокрема групова ігротерапія покликана: допомогти дитині усвідомити своє реальне «Я», підвищити його самооцінку і розвинути потенційні можливості, відреагувати внутрішні конфлікти, страхи, зменшити занепокоєння і підвищити рівень комунікативних умінь. Успіх ігротерапії буде залежати від правильно підібраного складу групи, створення оптимальних умов  і наявності необхідних коштів, матеріалів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Гра має виняткове значення для психічного та фізичного розвитку дитини. Вона дозволяє йому зберігати і набувати психічного здоров'я, визначає його відносини з оточуючими, готує до дорослого життя.

Гра допомагає дитині набути певних навичок в тій або іншій  діяльності, у тому числі і в  спілкуванні, засвоїти соціальні норми  поведінки, підвищує життєвий тонус, покращує емоційний і фізичний стан. Гра володіє лікувальною дією, позбавляє від психотравми, дозволяючи пережити травмуючі життєві обставини в полегшеній формі. Гра дозволяє дитині звільнитися від емоційної фрустрації та напруги, що визначний антагонізмом реальних життєвих відносин між дитиною та дорослим.

Основа ігротерапії –  це повне ухвалення індивідуальності дитини. Поважайте його бажання, не примушуйте його грати насильно, зробіть  так, щоб гра приносила радість. Дозуйте емоційне навантаження на дитину, спостерігайте за його самопочуттям. 

Перш ніж зайнятися  ігротерапією, необхідно звернути увагу на сімейну ситуацію і взаємини батьків з дитиною. Серйозні конфлікти і неблагополучний стан самих батьків – є головним чинником, що перешкоджає вирішенню психологічних проблем у дітей. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Абрамян Л. А. «О  возможностях игры и коррекции  социальных эмоций дошкольников // Игра и самостоятельная деятельность  детей в системе воспитания  Таллин, 1984.

2. Азаров Ю. П. Игра  труда. - М.: Просвещение, 1973. - 93 с.

3. Аникеева Н. П. Воспитание игрой. Кн. для уч. - М.: Просвещение, 1987. - 144 с.

4. Венгер Л.А. "Игра как вид деятельности" // Вопр. психологи. -1978.-№3.-С. 163-165.

5. Варга А. Я. «Психологическая коррекция школьников в игровой групе» // Семья в психологическом консультировании (Под. ред.. А. А. Бодалева, В.В. Столина) М. – 1989

6. Захаров А.И. Груповая психотерапия при неврозах детского возраста: Методические рекомендации НИИ им. В.М. Бехтерева. - Л., 1997.

7. Игра дошкольника / Под. ред. С.Л. Новосьоловой.

8. Игры - обучение, тренинг, досуг / Под ред. В.В. Петрусинского. Книги 1-7. -М., 1994-95.

9. Карвасарский Б.Д., Ледер С. Групповая психотерапия. - М, 1990.

10. Леонтьев А.Н Психологічні основи дошкільної гри. - М., 1970.

11. Панфилова М.А. Игротерапия общения: тесты и коррекционные игры: практическое пособие для психологов, педагогов и родителей. - М.: "ГНОМ и Д". - 156 с.