Психіка та свідомість

                  Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет  радіоелектроніки

НКЦ м Антрацит

 

 

                                                            Кафедра ЕК

 

 

                                        Контрольна робота

 

 

З дисципліни: «Псіхологія»

 

 

Виконав: Дмитрук Марина Володимирівна Студентка гр.ЕКз-11                                                                       Шифр _____ Домашня адреса: м. Антрацит Луганської області, вул. П. Комуни, буд. 62

Перевірив:  Іонова І.В.

 

                                

                                       Харків, 2013                          

 

 

 

 

 

                                                                          Зміст 

 

Вступ….....……………………………..………….....................                                                            

1. Психіка та свідомість…………………………... …………..

2. Характер…………………………………………………………..

2.1.Основні риси  типового характеру………………… 

Висновки………………………………………….....................

Література…………………………………………………………….              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               

                              Вступ

 

. Генезис свідомості 
Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практич-ної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з'ясувати, як вона заро-джувалась. Свідомість має не тільки свою соціальну історію, а й природну передісторію — розвиток своїх суто біологічних передумов. 
Погляд на матерію як мертву, інертну та аморфну субстанцію вже давно спростований філософією і су-часною наукою. Починаючи з Епікура, а в Новий час із Спінози, матерія розглядається як причина самої себе, як саиза $иі. Різні форми активності матерії віртуально присутні в самій матерії. Вони самореалізуються за-вдяки її нескінченному руху, змінам і розвитку. Сьогодні загальновизнаним є положення про те, що актив-на діяльність матерії виходить за рамки звичайних змін і звичайної взаємодії. Вона передбачає існування у ма-терії іншої властивості, спорідненої з подразливістю й відчуттями. Ця властивість матерії є нічим іншим, як властивістю відображення. 
Всезагальність відображення як властивості всієї матерії зумовлена універсальною взаємодією предметів і явищ. А це означає, що відображення є здатністю ма-теріальних явищ, предметів, систем у процесі взаємодії відтворювати в своїх структурах особливості інших явищ, предметів і систем. 
Відображення проявляється в якісно різних формах. Кожна з них обумовлюється ступенем організації і роз-витку матерії, визначається ЇЇ внутрішнім змістом. Ви-ходить, що відображальні процеси удосконалюються і ускладнюються з розвитком матерії і, треба думати, за-лежать від ускладнення типу взаємодії між складовими структурними елементами матеріальних систем. У зв'яз-ку з цим можна виділити кілька рівнів розвитку влас-тивості відображення, де кожний наступний рівень є складнішим за попередній. 
До основних типів відображення сучасна наука відно-сить: 1) неорганічне відображення — пов'язане з меха-нічними, фізичними, хімічними змінами тіл; 2) органіч-не відображення — має місце в живій природі (подраз-ливість, чутливість, психіка); 3) соціальне відображен-ня — рівень існування людської свідомості. 
За усіх розрізнень, притаманних даним типам відоб-раження, вони мають загальні властивості, які виявля-ються таким чином: 
1) будь-який тип відображення є результатом впли-ву одного об'єкта на інший; 2) у об'єкті, який був підда-ний дії, залишається слід, який відтворює особливості структури діючого об'єкта; 3) цей слід впливає на по-дальше функціонування та розвиток об'єкта. 
Отже, відображення становить процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємо-діючих об'єктів. Інформація — об'єктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії. Вона всезагальна. Тому будь-яка взаємодія включає в себе 200 
інформаційний процес, вона є інформаційною взаємо-дією у тому розумінні, що залишає про себе пам'ять в іншому. 
Виникнення життя — найвеличніший стрибок у роз-витку матерії, пов'язаний із появою біологічних форм відображення, які містять у собі в "знятому" вигляді фізико-хімічні форми відображення, але не зводяться до них. Життя є складною формою руху матерії. Живі організми мають такі властивості, яких не існує в не-живій природі, — подразливість, розмноження, мінливість, спадковість, в основі яких лежить обмін речовин. Тому обов'язковою умовою збереження і розвитку життя є зв'язок і взаємодія організму з довкіллям. Притаманна живій природі подразливість є відповідною реакцією живого організму на вплив зовнішнього і внутрішньо-го середовища. Здебільшого вона відбувається у формі збудження і зовнішньої відповідної вибіркової реакції. Будь-яка жива істота здатна тією чи іншою мірою реа-гувати на вплив зовнішніх умов певною кількістю до-цільних дій. 
Із подразливістю тісно пов'язана інша важлива вла-стивість живого організму — запам'ятовувати і збері-гати сліди подразнення. Закодовані сліди індивідуаль-ного та історичного досвіду живі організми відтворю-ють в активному ставленні до зовнішніх об'єктів, які є орієнтирами під час саморуху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          1.Психіка і свідомість

Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.

Свідомість, як і психіка, є одним із найскладніших і в той же час загадкових проявів мозку.

Слово "свідомість" достатньо широко використовується у повсякденній мові та науковій літературі. Проте не існує єдиного розуміння того, що воно означає. Дійсно, цим терміном позначаються два поняття, що різні за змістом. У більш елементарному значенні - це просте пильнування з можливістю контакту із зовнішнім світом і адекватною реакцією на події, які відбуваються, тобто те, що втрачається під час сну і порушується при деяких хворобах.

Однак у науковій літературі, особливо з філософії та психології під словом "свідомість" розуміється вищий прояв психіки, зв'язаний з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища та соціальних контактів з іншими людьми. У цьому значенні термін "свідомість" застосовується звичайно тільки до людини (Ю.І.Александров, 1997 p.).

При всьому розходженні цих  обох значень слова "свідомість" їх поєднує світ суб'єктивних, тобто пережитих усередині себе відчуттів, думок і почуттів, що творять духовний світ людини, його внутрішнє життя. Спільність двох вказаних значень слова "свідомість" ґрунтується на факті, що випливає з відповіді наукового пізнання: складне, як правило, не виникає з нічого, а відбувається в результаті еволюції від свого більш простого попередника ( у даному випадку свідомість має у своїй основі також більш прості психічні прояви, такі як відчуття та емоції ).

Говорячи про мозкові  основи психіки та свідомості, необхідно відзначити, що ізольованої групи нейронів, які являють собою "центр свідомості", немає. Однак після появи методів "зображення живого мозку", таких як позитронно-емісійна томографія, функціональний магнітний резонанс, комп'ютерна ЕЕГ тощо, з'явилися деякі концепції мозкової організації суб'єктивно пережитих феноменів. Це концепції "світлої плями" чи "прожектора". Друга посідає проміжне положення, претендуючи на пояснення як простих, так і складних феноменів за допомогою повторного входу порушення в "світлу пляму", механізм кільцевого руху збудження та інформаційного синтезу. Третя орієнтована на пояснення мозкової основи свідомості як вищої форми психічного, її інтегруючої ролі завдяки зв'язку з мовою.

Питання про функціональний зміст суб'єктивних переживань, їхню роль у поведінці є однією з найважливіших проблем науки про мозок. Являючи собою результат синтезу інформації, психічні феномені містять інтегруючу її оцінку, сприяючи тим найефективнішому знаходженню поведінкового акту та вибору рішення.

Свідомість -- вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. У її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з суспільно-економічних формацій. Оскільки свідомість є суспільним продуктом, то вона, природно, набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов життя людей, змінюючись слідом за розвитком економічних відносин тощо. Так, в епоху первісного ладу свідомість людей визначалася тими відносинами, які виникли на основі суспільної власності. Потім вона змінилася під впливом приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на групи, класи.

Чіткий зв'язок залежності свідомості від мозку (як матеріального субстрату психіки) і психіки показують фактори еволюційного розвитку людини. Передусім слід звернути увагу на те, що виникнення свідомості у людини, поява мовлення і можливості працювати були підготовлені еволюцією людини як біологічного виду. Прямоходіння звільнило передні кінцівки від функцій ходіння і сприяло розвитку їх спеціалізації, яка пов'язана з хватанням предметів, їх затриманням і маніпулюванням ними, що в цілому допомагало створенню для людини можливості працювати. Водночас з цим відбувався розвиток органів відчуття. У людини зір став домінуючим джерелом отримання інформації про навколишній світ.

Взагалі розвиток органів  чуття не міг виникнути ізольовано від розвитку нервової системи в цілому, оскільки з появою людини як біологічного виду відзначаються суттєві зміни в будові нервової системи, і, передусім, головного мозку. Так обсяг головного мозку людини перевищує обсяг мозку його найближчого попередника-людиноподібної мавпи - більш ніж у два рази. Якщо у людиноподібної мавпи середній об'єм мозку дорівнює 600 см, то у людини він становить 1400 см. Ще в більшій пропорції збільшується площа поверхні великих півкуль, тому що кількість звивин кори головного мозку і їх глибина у людини значно більша.

Однак з появою людини виникає  не тільки фізичне збільшення об'єму  головного мозку і площини  кори. Виникають суттєві структурні і функціональні перебудови мозку. Наприклад, у людини, порівняно з  людиноподібною мавпою, зменшилась у  відсотковому співвідношенні площина проекційних полів, які пов'язані з елементарними чуттєвими і руховими функціями, і збільшився відсотковий зміст інтегративних полів, які взаємопов'язані з найвищими психічними функціями.

Таке різке розростання кори головного мозку, її структурна еволюція передусім пов'язана з тим, що ряд елементарних функцій, які у тварин цілком здійснюються найнижчими відділами мозку, у людини вже потребують участі кори. Виникає подальша кортикалізація керування поведінкою, більша підлеглість елементарних процесів корі порівняно з тим, що спостерігається у тварин. Можна передбачити, що еволюція кори головного мозку в процесі філогенезу людини, поряд з його соціально-історичним розвитком, обумовила можливість появи найвищої форми розвитку психіки-свідомості.

Сьогодні завдяки клінічним  дослідам ми знаємо, що свідома діяльність і усвідомлена поведінка людини в значному ступені визначається передньолобовими і тім'янимим полями кори головного мозку. Так, при враженні передньолобових полів людина втрачає здатність свідомо і розумно керувати своєю діяльністю в цілому, піддавати свої дії більш віддаленим мотивам і цілям. У той самий час враження тім'яних полів призводить до втрати уявлень про часові та просторові відносини, а також логічних зв'язків. Цікавий той факт, що лобові і тім'яні поля у людини порівняно з людиноподібними мавпами розвинені у найбільшій мірі. Якщо лобові поля у мавпи займають біля 15% площини кори головного мозку, то у людини вони займають 30%. Крім цього, передньолобові і нижньотім'яні ділянки кори у людини мають деякі нервові центри, які відсутні у тварин.

Слід також виділити, що на характері структурних змін головного  мозку людини відбились результати еволюції рухових органів. Кожна  група м'язів тісно пов'язана з відповідними руховими полями кори головного мозку. У людини рухові поля пов'язані з тією чи іншою групою м'язів, мають різну площину, розмір якої прямо залежить від ступеня розвитку тієї чи іншої групи м'язів. При аналізі співвідношень розмірів площини рухових полів звертає на себе увагу те, наскільки велика стосовно до інших полів площина рухового поля, пов'язаного з кистями рук. Кисті рук людини мають найбільший розвиток серед органів руху і найбільше пов'язані з діяльністю кори головного мозку. Необхідно підкреслити, що подібний феномен зустрічається тільки у людини.

Свідомість має й свою структуру. На думку академіка А.В.Петровського, вона містить у собі сукупність знань про світ; відмінність суб'єкта і об'єкта; ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до себе; можливість цілеспрямованої діяльності.

Свідомість тісно пов'язана з мовленням і без нього у своїй вищій формі не існує. Однією з характеристик свідомості є здатність до комунікації, тобто передавання іншим людям того, що створює дана людина за допомогою мови та інших знакових систем. Обмінюючись один з одним різноманітною інформацією, люди виділяють в ній головне. Так відбувається абстрагування, тобто відволікання від усього другорядного й зосередження свідомості на найбільш істотному. Вкладаючись у лексику, семантику в зрозумілій формі, це головне згодом стає надбанням індивідуальної свідомості людини по мірі того, як вона засвоює мову та вчиться користуватися нею як засобом спілкування й мислення.

Структура свідомості (психологічні характеристики за А.В Летровським, 1966 p. )

Структура свідомості:

1. Сукупність знань про  навколишній світ ("зізнання").

2. Закріплене у свідомості розрізнення суб'єкта ("Я") і об'єкта (не - "Я").

3. Забезпечення цілеспрямованої  думаючої діяльності людини.

4. Наявність емоційних  оцінок у між особистісних стосунках.

Для формування і прояву всіх цих специфічних якостей необхідною є мова. Засвоєна конкретною людиною мова у відомому розумінні стає її реальною свідомістю.

Поняття "свідомість" вживається в психології, психіатрії та інших науках у розумінні, що відповідає поданим вище його основним характеристикам.

Як важливі властивості свідомості Р.Конечний і М.Боухап (1983) розрізняють: а) пильнування (вигілантність) свідомості. Воно обумовлюється здатністю сприйняти усі явища у навколишньому середовищі, зрозуміти їхнє значення (включати їх у адекватні зв'язки) та реагувати на подальші подразники; б) ясність (луцидність) свідомості, що характеризує більш грубі відхилення, чим вигілантність; в) серед багатьох властивостей свідомості не останню роль відіграє її орієнтуюча якість, яка необхідна для правильного відображення зовнішнього світу та доцільного діяння на нього (пізнавальна та активно - творча сторони свідомості).

Свідомість, з урахуванням з її структури та властивостей, може бути представлена у наступній класифікації (С.Ю.Головін, 1997 p.):

1. 3 точки зору процесу  свідомість поділяється на два великих класи:

- процеси мимовільні, ті що відбуваються начебто самі собою;

- процеси довільні, ті що організуються та направляються самим суб'єктом.

2. 3 точки зоруи свідомості як стану виділяють;

-сон, розглянутий як період відпочинку;

- пильнування, або активний стан.

3. Свідомість щоденна - сукупність уявлень, знань, установок і стереотипів, заснованих на безпосередньому повсякденному досвіді людей і домінуючих у соціальній спільності, до якої вони належать. Від свідомості у широкому розумінні вона відрізняється тим, що її основу не складають наукові знання, а швидше народна мудрість, яка дає можливість робити правильні висновки, які перевіряються практикою повсякденного життя.

4. Свідомість політична - відношення людини до суспільних інститутів (насамперед інститутів влади). Політична свідомість може бути тоталітарною, авторитарною, демократичною тощо.

5. Свідомість релігійна - фантастичне відбиття людьми пануючих над ними природних та соціальних сил в образах, уявленнях, ідеях, що співвідносяться з дією надприродних сил.

6. Свідомість екстравертована (поверхнева) - у неї усвідомлення зовнішнього та внутрішнього світу змінюються протягом дня.

Ж.Годфруа (1992) докладніше розкриває  зміст останнього різновиду свідомості, зокрема він відзначає, що у критичних ситуаціях людина існує наче на двох взаємовиключних рівнях. З одного боку, вона повинна бути частиною об'єктивного світу, в якому її "Я" змушене пристосовуватися до зовнішньої реальності. Це рівень екстравертованої свідомості, перцептивних функцій та прийняття рішень. З іншого боку, юна занурюється в об'єктивний світ змінених станів свідомості, з якого виключений усякий зв'язок із зовнішньою дійсністю та часом і де укорінюється глибинне "Своє", у якому, на думку деяких, реалізується стан "океанічної єдності зі всесвітом".