Психіка та свідомість

Безумовно, структура свідомості не свідчить про її якийсь поділ. Свідомість - це цілісне відображення світу, проте рівень розвитку її в нормі визначається передусім устоями суспільства.

Часто виникає питання: чи вся психічна діяльність людини в кожний певний момент є цілком усвідомлюваною? Не завжди. Розрізняють усвідомлені і неусвідомлені форми психічної діяльності, усвідомлену і неусвідомлену мотивацію вчинків. Ступінь та рівні ясності свідомості залежать не лише від патологічних змін, які відбуваються інколи в організмі людини, а й від стану активності людини.

Велике значення в діяльності свідомості відіграє її поле.

Поле свідомості - це область інформації, яка усвідомлюється у визначеному проміжку часу. Таке поле неоднорідне, у ньому виділяється фокус, периферія та безмежна область, яка переходить у несвідоме. Частина найбільш складних наших дій, що потребують постійного контролю, знаходяться в фокусі свідомості. Більш прості або більш відпрацьовані належать до периферії нашої свідомості. Найбільш прості або найбільш засвоєні дії відходять за межу нашої свідомості у рівень несвідомого.

Свідомість можна правильно зрозуміти і адекватно пояснити, якщо розглядати її як продукт і результат розвитку діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але вони й не тотожні. Тут існує певна єдність і взаємозалежність. Єдність свідомості та діяльності полягає в тому, що 1) свідомість виникає і виявляється в процесі трудової діяльності, а діяльність формує свідомість; 2) діяльність є формою активності свідомості.

Свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві.

Виділяють кілька рівнів суспільної свідомості, починаючи від буденного, масового і закінчуючи вищими формами теоретичного мислення.

Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль, філософію, право незалежно від волі і розуму окремих людей. Засвоєна конкретною людиною суспільна свідомість певною мірою стає її власною свідомістю. У процесі життя людина користується тими багатствами думки, які виробило людство до появи певної людини на світ і які передались їй за допомогою мови. Тому свідомість окремої людини лише відносно незалежна від суспільної свідомості.

І.М.Сеченов вважав, що свідомість виникла відразу у двох формах: свідомості предметної та самосвідомості Якщо результатом першої є знання про світ, то друга - самосвідомість - відображає знання людини про саму себе і свої реальні та потенціальні можливості. Таким чином, індивідуальна свідомість, спрямована передусім назовні, на той чи інший об'єкт, разом з тим спрямована і на внутрішній світ самого себе, свій духовний світ. Це, звичайно, умовний поділ. Однак такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною

розвитку людської психіки. Отже, розвиток свідомості як суспільної, так і індивідуальної, вказує на рівень удосконалення як особистості, так і суспільства в цілому. Але щоб краще зрозуміти поняття "свідомість", слід розглянути підсвідомі явища.

У процесі життєдіяльності  людини ми бачимо не лише прояви усвідомлених явищ. Бувають такі явища, яких людина не усвідомлює. У саме поняття підсвідоме звичайно включають сукупність актуально неусвідомлюваних психічних процесів і станів, здатних справити помітний вплив на поведінку людини і зміст її свідомості. До них належать реакції на подразники, які ясно не відчуваються, зокрема, автоматизовані дії; сновидіння; обмовки, помилки при написанні або слуханні слів; мимовільне забування імен, обіцянок, намірів, подій, пов'язаних з неприємними переживаннями; захисні механізми (проекція, заміщення, витіснення).

Поняття несвідомого у  психологічній науці дуже ретельно досліджене З.Фрейдом, у його "теорії несвідомого", яку він побудував на низці феноменів, що спостерігалися при проведенні сеансів гіпнозу. Ним була помічена неусвідомленість причини виконуваних дій; абсолютне виконання дій, прагнення знайти пояснення своїм діям: можливість шляхом довгих розпитувань довести людину до пригадування істинної причини її дій.

На думку Фрейда, психічні; життя людини визначається його потягами, головне з яких сексуальне - лібідо. Ці потяги мають великий енергетичний заряд, але не можуть бути безпосередньо задоволені завдяки механізму "моральної цензури!" Не звертаючи уваги на це, вони періодично прориваються в свідоме життя людини, приймаючи потворні або символічні форми: сновидіння, помилкові дії, неврологічні симптоми.

Для дослідження проявів ж свідомого використовують метод вільних асоціацій та метод аналізу сновидінь.

У своїх роботах Фрейд  встановив, що несвідоме проявляється у витісненні інфантильних і заборонених  переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень. Загалом теорія Фрейда розкриває несвідоме, як дію природжених інстинктивних потягів в психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності.

Відомо, що навіть при ясній  свідомості людина не завжди усе усвідомлює, тому що існує світ несвідомого. Ясперс писав, що у рамках несвідомого суб'єкт та об'єкт переживаються як окремі сутності, але особистість не усвідомлює розходження між ними скільки-небудь чітко. Без свідомості психічна субстанція не може проявити себе (її і немає без свідомості в зазначеному розумінні).

Говорячи про несвідоме, слід розрізняти події, дійсно пережиті особистістю, але залишені непоміченими, та події, що відбувалися за межами свідомості і, значить, не пережиті. Перші при сприятливих умовах можуть бути помічені й таким чином можуть довести свою реальність. Другі ж ніколи не можуть бути помічені. Отже, перед психологією та психопатологією стоїть важлива задача: висвітлити непомічені події психічного життя і тим самим зробити їх доступними усвідомленню та пізнанню. Таке прагнення до осяяння несвідомих глибин особистості стало одним з магістральних шляхів психотерапії.

Дослідження останніх років поглибили знання про несвідоме. А.В.Петровський (1996) вважає, що нижчий рівень психіки утворює несвідоме - сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених діяннями, у впливі яких людина не дає собі звіту. Будучи психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі та місці дії, розладжується мовне регулювання поведінки, неможливі цілеспрямований контроль за скоєними діями та оцінка їх результатів.

До області несвідомого  входять сновидіння, "субсенсорні" реакції, неусвідомлювані рухи, деякі  безцільні спонукання до діяльності, марення, галюцинації тощо.

Несвідоме не можна прирівнювати до тваринної психіки, тому що воно настільки ж специфічно людський прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття світу в мозку людини.

З.Фрейд під несвідомим розумів потяги людини, які їй не вдалося реалізувати, оскільки вони виявилися суперечними соціальним нормам. Це, за Фрейдом, призводило до їх витискування до сфери несвідомого. Своє існування ці потяги виявляють у обмовках, застереженнях, сновидіннях.

У духовному світі несвідоме достатнього ступіня виражене у менталітеті - сукупності прийнятих і, в основному, ухвалених суспільством поглядів, форм та способів поведінки, яка відрізняє його від інших людських спільностей. Він має надсвідомий характер, тому що "не закріплений у матеріалізованих продуктах, а розчинений у атмосфері суспільства". Тут діє механізм установки, свою залежність від якої людина не усвідомлює, тому що установка склалася незалежно від її волі та діє на несвідомому рівні. Саме тому менталітет не дає можливості суб'єкту здійснити рефлексію. Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини у світі, що змінюється.

Також до неусвідомлених явищ в життєдіяльності людини належить група надсвідомих процесів.

Перехід від несвідомого  до свідомого - інсайт - момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту  не можна побачити зовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Раніше розрізнені елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Інтуїція-спосіб прийняття  рішення шляхом аналізу, при якому результат грунтується головним чином на здогаді.

Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості), які знаходяться в несвідомому  рівні психіки людини. На сьогоднішній день ніхто не заперечує, що інтуїція - це прояв несвідомого у людині.

Відомо, що більшість наукових відкриттів здійснюється самим непередбаченим шляхом. Інтуїція дійсно тісно пов'язана з творчим проривом. А.Ейнштейн любив грати на скрипці. І за цим заняттям він нерідко намагався знайти емоційний підйом для подолання труднощів мислення. Не навмисно кажуть, що його теорія ймовірності - плід геніальної інтуїції.

Однак інтуїція взагалі не є "вихлопним клапаном" для  пізнаючого розуму. Вона служить достатньо самостійним і самодостатнім засобом світосприйняття.

Інтуїція - базисний природний  дар людини. Випереджаючи обставини  та явища життєдіяльності, вона реалізує особистішу природу.

психіка свідомість суспільний асоціація

2.  Характер

Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе.

Характеризуючи будь-яку людину, можна сказати, що вона є принциповою  чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально-вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки.

На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння  нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей  у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість  виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну  епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію».)

Характер кожної людини являє собою  поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються  поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо.

При дослідженні характеру важливе теоретичне і практичне значення має розкриття передумов його утворення і компонентів, з яких він складається. В психології існує декілька підходів до пояснювання співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості, не знаходячи у ньому місця для біологічних передумов. Більш об'єктивним є визнаний у вітчизняній психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду. Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Наприклад, в діяльності керівників та викладачів обов'язково мають виявлятися комунікабельність, принциповість, толерантність. У той же час для успішного здійснення діяльності їм необхідні деякі специфічні якості, зокрема, керівник має виявляти заповзятливість, рішучість, адаптивність, а викладач - захопленість, спостережливість, креативність. Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці. Однак визначення характеру за зовнішністю - дуже складне завдання, оскільки деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст характеру зовнішньою грою. Проте, як би майстерно не грала людина ту чи іншу роль, вона іноді «знімає» маску, до якої звикли оточуючі, і показує своє справжнє обличчя. Дуже часто таке трапляється у конфліктних ситуаціях.

3. Основні риси типового характеру

Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні в сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляються  при позитивному або негативному  ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності. Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникають  у міжособистісних контактах  і зумовлюються суспільними умовами  життя, які складаються історично  і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється  ставлення особистості до інших  людей, властиві значна варіативність  за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо. Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру.

Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість,дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення. До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки  інших, людина формує власні риси характеру  за аналогією чи протиставленням. Ставлення  до самого себе позитивне або негативнее залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.