Психологія міжгрупових відносин

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Сумський національний аграрний університет

Кафедра менеджменту  в галузях АПК

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Психологія»

на тему:

«Психологія міжгрупових відносин»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 3 курсу

група ОіА-1001-1

Прядко Віта Павлівна

Перевірила:

Пляхтур А.А.

 

 

 

 

 

 

Суми 2013

 

План

 

 

 

Вступ

1. Особливості взаємодії людей у групах
2. Структура та види міжгрупових відносин
3. Сумісність людей в колективі
4. Згуртованість та відповідальність людей у колективі

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У процесі міжгрупової  взаємодії відбувається безпосередній  чи опосередкований вплив однієї групи на іншу. Міжгрупові відносини  можуть виникати і за відсутності  безпосередньої взаємодії між групами. Опосередкованим чинником відносин між великими групами є їх суспільноісторична діяльність, соціальні умови. Така між групова діяльність реалізується в опосередкованих формах – через обмін цінностями культури. Міжгрупове сприйняття є більш стереотипним, у ньому тісніше поєднані когнітивні (пізнавальні) та емоційні компоненти, яскраво виражена оцінна спрямованість

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості взаємодії людей у групах

 

Суспільство не складається  з окремих індивідів, а виявляє  суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди перебувають один стосовно одного. Основу цих зв'язків і відносин формують дії людей та їх взаємовплив, що отримали назву взаємодії. Взаємодія — це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, що породжує їх взаємні зумовленість і зв'язок1.

У взаємодії реалізується відношення людини до іншої людини як до суб'єкта, в якого є власний  світ. Під взаємодією в соціальній філософи та психології, а також  теорії менеджменту, крім того, розуміється  не лише вплив людей один на одного, а й безпосередня організація їх спільних дій, що дає змогу групі реалізувати спільну для її членів діяльність. Взаємодія людини з людиною в суспільстві — це також взаємодія їх внутрішніх світів: обмін думками, ідеями, образами, вплив на цілі та потреби, дія на оцінки іншого індивіда, його емоційний стан.

Взаємодія є систематичним  і постійним учиненням дій, спрямованих  на те, щоб викликати відповідну реакцію з боку інших людей. Спільне  життя і діяльність людей як у  суспільстві, так і в організації на відміну від індивідуального має більш жорсткі обмеження будь-яких виявів активності чи пасивності. В процесі реальної взаємодії формуються також адекватні уявлення працівника про себе та інших людей. Взаємодія людей — провідний фактор у регуляції їх самооцінок і поведінки в суспільстві.

В організації спостерігаються  два різновиди взаємодії —  міжособистісна і міжгрупова, які  здійснюються в системі міжособистісних  відносин і спілкування.

Міжособистісна взаємодія  в групі — це тривалі чи короткочасні, вербальні або невербальні контакти між працівниками всередині відділів, команд, які викликають взаємні зміни їх поведінки, діяльності, відносин і настанов. Чим більше контактів відбувається між їх учасниками і чим більше часу вони проводять разом, тим узгодженішою є робота всіх підрозділів і організації в цілому.

Міжгрупова взаємодія  — процес безпосередньої чи опосередкованої  дії множини суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумовленість і своєрідний характер відносин. Зазвичай вона наявна між цілими групами організації (а також їх частинами) і є інтегруючим її фактором.

Міжособистісні відносини (взаємовідносини ) — це взаємозв'язки між людьми, що суб'єктивно переживаються  і в яких виявляється система  їх міжособистісних настанов, орієнтацій, очікувань, сподівань, котрі визначаються змістом спільної діяльності1. В організації вони виникають і розвиваються у процесі спільної діяльності та спілкування.

Спілкування — складний багатоплановий процес установлення та розвитку контактів і зв'язків  між людьми, що породжується потребами спільної діяльності та включає обмін інформацією і формування єдиної стратегії взаємодії, взаємовідносин. Більш широке розуміння чинників, що спонукають людей до спілкування, викладено в західній науці. Серед них насамперед можна назвати такі:

 

— теорія обміну (Дж. Хоманс): люди взаємодіють один з одним  на основі свого досвіду, зважуючи можливі  винагороди і витрати;

 

— символічний інтеракціонізм (Дж. Мід, Г. Блумер): поведінка людей  стосовно один одного і предметів  навколишнього світу встановлюється значеннями, які вони їм надають;

 

— управління враженнями (Е. Гофман): ситуації соціальної взаємодії  подібні до драматичних спектаклів, у яких актори намагаються створювати і підтримувати приємні враження;

 

— психологічна теорія (З. Фрейд): на взаємодію людей справляють сильний вплив уявлення, засвоєні в ранньому дитинстві, і конфлікти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Структура та види міжгрупових відносин

 

 

На початковому етапі (нижчому рівні) взаємодія — це найпростіші первинні контакти людей, коли між ними наявний певний первинний і дуже спрощений взаємний або однобічний "фізичний" вплив один на одного з метою обміну інформацією та спілкування, яке внаслідок конкретних причин може і не досягти своєї цілі, а тому і не набувати всебічного розвитку.

Головне в успіху первинних  контактів полягає у прийнятті  чи неприйнятті партнерами по взаємодії  один одного. При цьому вони не становлять простої "суми" індивідів, а є  деяким зовсім новим і специфічним  утворенням зв'язків і відносин, які регулюються реальною чи уявною відмінністю — схожістю, подібністю — контрастом людей, що залучені до спільної діяльності (практичної чи розумової). Відмінності між індивідами є однією з основних умов розвитку їх взаємодії (спілкування, стосунків, сумісності, спрацьованості), а також їх самих як особистостей.

Будь-який контакт починається  з конкретно-чуттєвого сприйняття зовнішнього вигляду, особливостей діяльності та поведінки інших людей. У цей момент, як правило, домінують  емоційно-поведінкові реакції індивідів один на одного.

Відносини прийняття  — неприйняття виявляються у  міміці, жестах, позі, погляді, інтонації, намаганні закінчити або продовжити спілкування. Вони свідчать про те, подобаються люди один одному чи ні. Якщо ні, то настають взаємні або однобічні реакції відторгнення (ковзання погляду, відсмикування руки при потисканні, відвертання голови, тіла, відгороджу-вальні жести, "кисла міна", метушливість, утікання тощо). І навпаки, люди звертаються до тих, хто посміхається, дивиться прямо і відкрито, повертається обличчям, відповідає бадьорою і веселою інтонацією, як до тих, хто заслуговує на довіру і з ким можна розвивати подальше співробітництво на основі спільних зусиль.

Безумовно, прийняття чи неприйняття  партнерами по взаємодії один одного має і глибше коріння. Тому слід розрізняти науково обґрунтовані та перевірені рівні однорідності — різно рідкості (ступені схожості — відмінності) учасників взаємодії.

Перший (або нижчий) рівень однорідності є співвідношенням індивідуальних (природних) і особистісних параметрів (темпераменту, інтелекту, характеру, мотивації, інтересів, ціннісних орієнтацій) людей. Особливе значення в міжособистісній взаємодії мають вікові та статеві відмінності партнерів.

Другий (верхній)рівень однорідності — різнорідності (ступені подібності — контрасту учасників міжособистісної взаємодії) — є співвідношенням у групі (схожість — відмінність) думок, відносин (у тому числі симпатій — антипатій) до себе, партнерів чи інших людей і до предметного світу (у тому числі до спільної діяльності). Другий рівень поділяється на підрівні: первинний (або висхідний) і вторинний (або результативний). Первинний підрівень — висхідне, дане до міжособистісної взаємодії співвідношення думок (про світ предметів і собі подібних). Другий підрівень є співвідношенням (схожість — відмінність) думок і відносин, як наслідок міжособистісної взаємодії, обміну думками і почуттями між учасниками спільної діяльності1. Велику роль у взаємодії на її початковому етапі відіграє також ефект конгруенції.

Конгруенція (лат. congruens, congruentis — співрозмірний, відповідний, той, що збігається) — підтвердження взаємних рольових очікувань, єдиний резонансний ритм, співзвучність переживань учасників контакту.

Конгруенція передбачає мінімальну кількість неузгодженостей  у вузлових моментах ліній поведінки учасників контакту, наслідком чого є зняття напруження, виникнення довіри і симпатій на підсвідомому рівні.

Конгруенція посилюється  викликаним у партнера відчуттям  співучасті, інтересом, пошуковою взаємною активністю на основі його потреб і життєвого досвіду. Вона може виявитися з перших хвилин контакту між раніше незнайомими партнерами або не виникнути взагалі. Але наявність конгруенції свідчить про підвищення вірогідності того, що взаємодія буде продовжена. Тому в процесі взаємодії необхідно намагатися досягти конгруенції з перших хвилин контакту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Сумісність людей в колективі

 

При комплектуванні будь-якої групи необхідно враховувати  не тільки індивідуально-психологічні якості людини, але і можливі результати спільної діяльності, зумовлені процеси з'єднання цих людей. Рівень психологічної сумісності визначається як подібністю яких-небудь одних якостей членів колективу, так і відмінністю інших. Будь-яка група не є проста сума входять до неї індивідів. Принцип інтегративності передбачає розглядати групу як єдиний нерозривно пов'язаний організм.

Наявність високої психологічної  сумісності колективу сприяє їх кращої спрацьовування, а результаті - високої  ефективності праці. Виділяються наступні критерії оцінки сумісності і спрацьовування:

- Результати спільної діяльності

- Емоційно-енергетичні витрати діяльністю

- Задоволеність учасників цієї діяльністю

Експерименти, проведені з метою  вивчення психологічної сумісності, свідчить про необхідність виділення  чотирьох типів комунікативної поведінки людей у групах, які вирішують спільні завдання:

- Індивід, що прагнуть до лідерства, здатні вирішувати завдання, тільки підпорядковуючи собі інших членів групи

- Індивідуалісти, які намагаються вирішувати завдання поодинці

- Колективісти, які прагнуть вирішувати завдання спільними зусиллями, тому вони не тільки приймають пропозиції інших членів групи, а й самі виступають з ініціативою.

Такі типи комунікативної поведінки  залежать не тільки від звичок і  здібності людей, але також від  характеру розв'язуваних завдань. В експериментах з операторами, переробними візуальну інформацію та приймаючими спільні рішення, оптимальними виявилися ті групи, члени яких були досить активними та обмінювалися інформацією, і завдання може вирішуватися за рахунок інтелектуальних зусиль одного учасника - лідера при підпорядкуванні інших.

Поняття психологічної клімат розглядається  звичайно в зв'язку з психологічною  сумісністю. Високий рівень сумісності є найважливішим фактором, що робить сприятливий вплив на соціально-психологичский клімат колективу. Психологічний клімат - це складається в групі моральна (емоційна) атмосфера, комфортна або дискомфортні для членів групи.

Значну роль відіграють вікові і  статеві відмінності. Особливості  чоловічої та жіночої психології накладають свій відбиток на характер внутрішньогрупових взаємовідносин. Жіночі колективи більш динамічні і адаптивні до мінливих зовнішніх умов. Вони більш емоційні, в них частіше виникає рольові конфлікти, суперництво. Чоловічі групи більш жорсткі, раціональні, ригідність (інертні), мають тенденцію до ділових конфліктів, конкуренції. Тому поєднання чоловіків і жінок в колективі часто є сприятливим фактором для розвитку групи і доброго психологічного клімату.

 

 

4. Згуртованість та  відповідальність людей у колективі

 

Можливості колективу  як згуртованої групи у забезпеченні ефективності трудової діяльності досить великі. При вирішенні більшості  задач, особливо складних, рішення яких вимагає різноманітних знань, навичок і участі багатьох людей, результати колективної діяльності набагато перевершують просту суму індивідуальних досягнень. Група більш продуктивна також у розробці найбільш плідних і обґрунтованих ідей, всебічній оцінці тих чи інших проектів, хоча при прийнятті рішень вона і буває схильна до підвищеного ризику. Це виявляється у тому, що група приймає більш ризиковані рішення, ніж рішення її окремих членів, що приймають їх самостійно, на свій страх і ризик. Вчені пояснюють цей феномен по-різному: