Психологія як наука

Тесты являются специализированными методами психодиагностического обследования, применяя которые можно получить точную количественную или качественную характеристику изучаемого явления. От других методов исследования тесты отличаются тем, что предполагают четкую процедуру сбора и обработки первичных данных, а также своеобразие их последующей интерпретации. С помощью тестов можно изучать и сравнивать между собой психологию разных людей, давать дифференцированные и сопоставимые оценки.

Специфика эксперимента как метода психологического исследования заключается в том, что в нем целенаправленно и продуманно создается искусственная ситуация, в которой изучаемое свойство выделяется, проявляется и оценивается лучше всего. Основное достоинство эксперимента состоит в том, что он позволяет надежнее, чем все остальные методы, делать выводы о причинно-следственных связях исследуемого явления с другими феноменами, научно объяснять происхождение явления и развитие. Однако организовать и провести настоящий, отвечающий всем требованиям психологический эксперимент на практике бывает нелегко, поэтому в научных исследованиях он встречается реже, чем другие методы.

Имеются две основные разновидности эксперимента: естественный и лабораторный. Друг от друга они отличаются тем, что позволяют изучать психологию и поведение людей в условиях, отдаленных или приближенных к действительности.

Моделирование как метод применяется в том случае, когда исследование интересующего ученого явления путем простого наблюдения, опроса, теста или эксперимента затруднено или невозможно в силу сложности или труднодоступное™. Тогда прибегают к созданию искусственной модели изучаемого феномена, повторяющей его основные параметры и предполагаемые свойства. На этой модели детально исследуют данное явление и делают выводы о его природе.

Модели  могут быть техническими, логическими, математическими, кибернетическими. Математическая модель представляет собой выражение  или формулу, включающую переменные и отношения между ними, воспроизводящие  элементы и отношения в изучаемом  явлении. Техническое моделирование  предполагает создание прибора или  устройства, по своему действию напоминающего  то, что подлежит изучению. Кибернетическое  моделирование основано на использовании  в качестве элементов модели понятий  из области информатики и кибернетики. Логическое моделирование основано на идеях и символике, применяемой  в математической логике.

5. Основні історичні етапи розвитку психологіі

Перші уявлення про психіку були пов'язані з анімізмом (від латинського "аніма" -дух, душа) - найважливішими поглядами, згідно з якими у всього, що існує на світі, є душа. Душа розумілася як незалежна від тіла сутність, яка керує всіма живими і неживими предметами. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища, як сон, втрата свідомості-, психічні захворювання, смерть тощо. Вони вважали, що душа залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і заняттями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає належне місце у міфології та релігії.

Це перший, донауковий етап у розвитку психологічних знань. Другий етап називається науковим. Первісні наукові уявлення при психіку виникли у стародавньому світі. У стародавньому Китаї та Єгипті (приблизно V-VI тисячоліття до н.е.) вони відобразилися у працях філософів, медиків, педагогів. Можна виділити ряд етапів розвитку наукового розуміння природи психіки. На першому етапі потреба пізнати свій внутрішній світ була усвідомлена людиною на якісно новому рівні. У роботах давньогрецьких мислителів Платона, Демокріта, Аристотеля та інших

для позначення внутрішнього світу  людини також використовується поняття "душа". Але в цей час закладається уявлення про співвідношення душі і  тіла людини, природне розуміння самої  душі.

Згідно з ученням давньогрецького  філософа Платоиа (427-347 pp. до н. є.), душа людини існує ще до того, як вона з'єднується з тілом. Душа мешкає в тілі і спрямовує його протягом усього життя, а після смерті залишає його і вступає у світ ідей. Явища душі поділяються Платоном на розум, мужність і жадання (мотивацію). Єдність цих трьох складових надає цілісності душевному життю людини.

Батьком психології як науки по праву  вважають Аристо-теля (384-322 pp. до н.е.) Він висунув концепцію душі як функції тіла, а не якогось зовнішнього відносно нього феномена. Згідно з теорією Аристотеля, душа - це двигун, що дозволяє живій істоті реалізувати себе. Рушійною силою поведінки людини є прагнення, поєднане з відчуттям задоволення або незадоволення. Відчуттєві сприйняття складають початок пізнання. Збереження і відтворення відчуттів дає пам'ять. Мислення характеризується складанням загальних понять, суджень і умовиводів. Особливою формою інтелектуальної активності є розум, який привноситься ззовні у вигляді божественного розуму.

На початку нашої ери природа  психіки пов'язується зі свідомістю людини (з перших століть нашої  ери і до кінця XIX ст.)

У середньовіччі накопичується конкретний матеріал про анатомо-фізіологічні особливості людського організму як однієї з основ психіки. Особливо слід відзначити діяльність арабських мислителів ІХ-ХП ст. Авіценни і Аверроеса.

Нова  епоха в розвитку світової психологічної думки пов'язана з XVII ст., часом тріумфу механіки. У цей період французький вчений Рече Декарт (1596-1650) винаходить теоретичну модель організму як автомата - системи, що працює механічно. Таким чином, живе тіло звільнялося від впливу душі. Але душа, за Декартом, здатна викликати в тілі рухи. Це суперечливе вчення названо декартівським дуалізмом.

Важливим досягненням було введення Декартом поняття про рефлекс. Незважаючи на умоглядний характер, це досягнення відкрило рефлекторну природу поведінки, пояснивши його без звернення  до душі як рушійної сили тіла.

Надалі рядом учених і мислителів, таких як нідерландський філософ Б. Спіноза (1632-1677), англійські філософи Д. Локк (1632-1707), Д. Юм (1711-1776), французький мислитель Ж-Ж Руссо (1712-1778) і багато інших розробляли проблему свідомості, її зв'язку з тілом і зовнішнім світом. Вагомий внесок у становлення психології як науки внесли видатні мислителі /. Кант (1724 -1801), Г.В.Ф. Гегель (1770-1831), Л. Фейєрбах (1804-1872). Можна сказати, що роботи цих філософів підсумували розвиток учення про свідомість і тим самим заклали фундамент, на основі якого стало можливим спорудження будівлі психологічної науки.

Психологічні знання все більше вимагали експериментального підтвердження. Тому етап народження експериментальної психології як науки пов'язаний з діяльністю німецького філософа і психолога В. Вундта (1832-1920). Він уперше організував у 1879 р. у Лейпцизькому університеті психологічну лабораторію. З цього часу експериментальна психологія почала розвиватися в усьому світі.

Послідовником ідей Вундта став Е. Тітченер (18670-1927) Цей американський психолог є фундатором і лідером структур- ~— ної психології. Суть її полягає в ідеї елементів свідомості (відчуттів, образів, почуттів) і структурних відносин. Структура, як вважав Тітченер, виявляється інтроспекцією - спостереженням суб'єкта за актами власної свідомості.

Особливим шляхом просувався І.М. Ссченов (1829-1905), якого вважають основоположником російської наукової психології. У його роботі "Рефлекси головного мозку" саморегуляція поведінки організму за допомогою сигналів виступала фізіологічною основою схеми психічної діяльності.

Завдяки працям Сєченова вперше в  історії психології предмет цієї науки охоплював не тільки явища  і процеси свідомості, а й увесь  цикл взаємодії організму зі світом, включаючи його зовнішні тілесні  дії. Ідеї І.М. Сєченова отримали розвиток у вченнях І.П. Павлова, В.М. Бехтєрева, 3. Фрейда, П. Жаие.

У другій половині XIX ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці XIX ст. психіка людини дедалі чіткіше пов'язується із самосвідомістю, пізніше - із особистістю.

На початку XX ст. світова психологія вступила в смугу кризи у розумінні свого предмета. У Росії, в Німеччині і США вчені певним чином розійшлися у поглядах на предмет психології.

Причинами цієї кризи були:

1) переважаюча в цих країнах  система філософських поглядів;

2) рівень розвитку природничих  наук (філософія, медицина і т.  д.);

3) різні соціальні умови і  запити суспільства до психологічної  науки.

Крім того, не дав помітних результатів  метод інтроспекції; не вдалось уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв'язку психічних  явищ з фізіологічними; визначився значний розрив між психологічною  теорією і даними експериментальної  роботи.

Спроби подолання цієї кризи  призвели до формування в сучасній психології декількох основних теорій.