Психосоціальний розвиток підлітка

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………….3

1. Формування ідентичності у підлітка…………………………………5
2. Форми прояву почуття «дорослості»………………………………...9
3. Спілкування з однолітками і стосунки з дорослими………………11

ВИСНОВОК……………………………………………………………..19

Список використаних джерел…………………………………………..21

 

 

ВСТУП

 

Сьогодні немає єдиної загальноприйнятої  класифікації вікових періодів розвитку людини, хоча у час робилися численні спроби створення вікової періодизації (Дж.Биррен, Еге. Еріксон, Р.Крайг та інших.). Внаслідок цього з'явилося багато різних класифікацій.

У одній із найпоширеніших сучасних міжнародних класифікацій вирізняються такі вікові етапи:

1. дитячий вік - від народження  до 3 років,

2. раннє дитинство - від 3 до 6 років,

3. дитинство - від 6 до 12 років,

4. підлітковий (юнацький) вік - від 12 до 18 років,

5. молодість - від 18 до 40 років,

6. зрілий вік - від 40 до 65 років,

7. літній вік - від 65 років.

Підлітковий і юнацький вік у  сучасній міжнародної традиції у  єдності та часто цей етап позначається одним терміном - підлітковий вік. Щоправда, у своїй зазвичай виокремлюють стадії - ранній підлітковий (до 14 років) і старший підлітковий (до 19 років), (чи підлітковий і юнацький вік).

Особливості підліткового віку розглядали і вивчали у свої роботи І.С.Кон, Л.С.Виготський, Д.Б.Эльконин, Л.И.Божович, Е.Шпрангер, Д.І.Фельдштейн, Ю.І. Фролов, М.С.Неймарк, В.В. Давидов, І.В. Дубровіна і багато інших.

Підлітковий вік - це один з найскладніших періодів в онтогенезі людини. У цей час відбувається корінна перебудова раніше сформованих психологічних структур, з'являються нові освіти, закладаються самі основи свідомого поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень, і соціальних установок.

Підліток може гордитися кількістю  назв, придуманих для нього дорослими: “перехідний”, “критичний”, “переломний”, “важкий”. Вони повною мірою відображають складність і значущість процесів розвитку, які відбуваються у цьому віковому періоді. Вік підлітка особливий – відбувається перехід від дитинства до дорослості.

Підлітковий вік – це своєрідний “третій світ”, який існує між  дитинством і дорослістю. Біологічно це вік статевого дозрівання, поруч  з яким стають більш зрілими й  інші біологічні системи організму. Психологічно це період складного формування нової особистісної і соціальної ідентичності, для якого характерні максимальні диспропорції у рівнях і темпах розвитку. Підліток отримує нові домашні та шкільні обов'язки. Відбувається завершення орієнтації дитини на “жіночу” та “чоловічу” діяльність. Підлітковий вік схожий на міст між дитинством та зрілістю, по якому кожен повинний пройти, перш ніж стати відповідальною і творчою дорослою людиною.

Психологи умовно розділяють підлітковий  вік на два періоди: власне підлітковий (11-15 років) та ранній юнацький (16-19 років).

У підлітковому віці розвиток йде  у швидкому темпі і по всьому фронту. За короткий час діти дорослішають фізично, морально, розумово, соціально.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях — зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході — змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існуютьзагальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Формування ідентичності у підлітка

 

 

  Ідентичність - психологічне уявлення людини про своє "Я", яке характеризується суб'єктивним почуттям своєї індивідуальної самототожності і цілісності, ототожнення людиною самої себе (частково усвідомлене, частково неусвідомлене) з тими чи іншими типологічними категоріями.

Коли ми говоримо про ідентичність, то маємо на увазі ідентичність особистості, істоти соціальної, що проживає в певному  соціумі. Саме тому під ідентичністю, тотожністю самому собі, ми маємо на увазі соціального суб'єкта, а не біологічного, тобто, розглядаємо її не з точки зору медичних факторів, як це часто робить фрейдизм.

Проблема ідентичності підлітка підкреслювалася  Е. Еріксоном. Він виходив з того, що психосоціальний розвиток індивіда проходить вісім стадій, які характеризуються сильними і слабкими сторонами, а також психосоціальною кризою. 

Нездатність досягти  ідентичності призводить, за визначенням  Еріксона, до кризи ідентичності. Криза  ідентичності, або рольове зміщення, характеризується нездатністю обрати кар'єру, продовжити освіту тощо. У багатьох підлітків виникає відчуття марності і душевного розладу.

За концепцією психосоціального розвитку Е.-Г. Еріксона, пубертатному періоду  відповідає підліткова стадія (12- 19 років), коли основним психосоціальним параметром є Его-ідентичність.

У підлітковий період людина опиняється перед різноманітними соціальними  вимогами, новими ролями. Їй необхідно  зібрати всі знання про себе (як сина/дочку, учня, спортсмена, музиканта  тощо) й логічно інтегрувати ці образи в особисту ідентичність, що є усвідомленням її минулого і майбутнього.

Елементами Его-ідентичності, за Е.-Г. Еріксоном, є:

- постійне сприймання себе внутрішньо  тотожним собі, формування образу  себе, який склався в минулому  і спрямовується в майбутнє (формування Я-концепції);

- фіксування значущими іншими  тотожності і цілісності в  індивіді (молодим людям потрібна  впевненість, що вироблена ними  внутрішня цілісність буде прийнята  значущими іншими людьми);

- досягнення молодими людьми  впевненості, що внутрішня цілісність та її сприйняття взаємоузгоджуються (само сприйняття має підтверджуватися зворотним зв'язком у міжособистісному спілкуванні).

В підлітковому віці в процесі формування цінностей, ідеалів, цілей, професійних  і особистісних планів особливого розвитку набуває складова основа особистості, її "Я". Це організована система поглядів, установок і мотивів особистості, які обумовлюють її неповторність, незмінність та самототожність. В період дорослішання, певної консолідації у структурі особистості досягають і інші її компоненти.

Ідентифікаційна поведінка та ідентичність розвиваються безперервно, починаючи  з раннього дитинства і тривають протягом всього життя. Ідентифікація  відбувається завжди в межах певних суспільних взаємин (вплив сім'ї, референтних  осіб, засобів масової комунікації). Вона також пов'язана з конкретними людьми, які протягом певного періоду можуть слугувати "ідеалом", "зразком", "еталоном" для наслідування.

Непростим завданням на даному періоді  стає пошук ідентичності, що означає  усвідомлення підлітком тотожності" самого себе, безперервність у часі власної особистості та виникнення у зв'язку з цим відчуття, що інші також це визнають. Ідентичність — це стан особистості, а ідентифікація — це процес її формування.

Розвиток "Я" та ідентифікація виступають як взаємозалежні процеси, які доповнюють один одного. Яким же чином підліток зберігає свою особистісну ідентичність, незважаючи на те, що відбуваються фундаментальні зміни в його поглядах, цінностях і мотивах. "Я" удосконалюється, завжди зберігаючи свою компонентну структуру; воно асимілює різноманітні впливи, що його змінюють, але його ядро, серцевина (ідентичність) залишаються незмінними.

Становлення "Я" підлітка являє  собою безперервний розвиток процесів, які беруть свій початок ще з дитинства. По-перше, це досягнення значної вольової саморегуляції: незалежність у плануванні свого часу і прийнятті рішень; засвоєння нових значущих цінностей, безвідносно до поглядів референтних осіб; зростання довіри до групи однолітків; більший реалізм у формуванні цілей; підсилена потреба впливати на інших; зростання стійкості до фрустрацій. По-друге, це зміна цілей на основі ціннісних уявлень; потреба в самостійності; підвищення вимог до самого себе; поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності з урахуванням загальних цінностей. По-третє, це заміна гедоністичних мотивів більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення у майбутньому певного соціального статусу.

Головною особливістю набуття  особистісної ідентичності у підлітковому віці стає поглиблене вивчення самого себе. Відбувається це завдяки особистісній рефлексії. Вивчаючи свої особливості, розмірковуючи про самого себе у минулому, теперішньому і майбутньому, аналізуючи свої домагання у взаємовідносинах і діяльності, підліток реалізує свою потребу в самоідентифікації.

Специфічність мислення підлітка полягає  в тому, що в його індивідуальній свідомості починають будуватися тонкі  рефлексії не тільки на оточуючий  світ, але й на самого себе, на свої міркування ("Я думаю про те, що я думаю"). Підліток може відійти на якийсь час від захоплень, від спілкування з друзями і зануритися у самого себе, тобто займатися рефлексією про власний темперамент, характер і можливості. Особистісна рефлексія може продукувати важливі для підлітка відкриття власної персони. В той же час підліткова рефлексія відрізняється вільною асоціативністю — думки течуть в різних напрямках залежно від зовнішніх подразників і внутрішніх переживань. Цілісність рефлексії надає виключна спрямованість підлітка на самого себе. Куди б він не прагнув у своїх асоціаціях, він обов'язково повернеться до самого себе — знайде шлях до власної ідентичності.

В цей віковий період ідентифікація  з попереднім образом фізичного "Я" порушується, і підліток відчуває невпевненість у собі. Ідентифікація такого рівня часто ускладнюється, оскільки підліток набуває значних змін у власній конституції тіла і зовнішній виразності. Останній надається особливої значущості — вона повинна збігатися з канонами референтної спільноти — відповідністю зачіски, одягу, манерам поведінки, лексикону та ін.

На основі особистісної рефлексії  підлітки вперше починають прагнути пізнати власну індивідуальність як таку. Оцінюючи неповторні і значущі  для себе та інших риси, відкрито пропонуючи свої істинні можливості зараз, або характеризуючи потенціали на майбутнє, підлітки, в той же час, здатні розуміти і приймати в собі власні недоліки. Процес ідентифікації як з позитивним, так і з негативним у собі стверджує положення: "Приймайте мене таким, яким я є!" Це не виклик оточуючим, це нормальне набуття ідентичності.

Рефлексії на себе та інших відкривають  підлітку глибини власної недосконалості. І він може потрапити в нелегке  становище — в стан психологічної  кризи. Суб'єктивно це важкі переживання. Однак мова йде лише про нормативну кризу, яка, як вже підкреслювалося, поряд з емоційною нестабільністю означає мобілізацію резервних можливостей. В центрі пошуку ідентичності — узгодженість позитивних і негативних переживань про самого себе, знаходження відповідей на питання: "Який я? За кого мене приймають? Яким би я хотів бути?" Набуття ідентичності збагачує підлітка такими знаннями і почуттями, про які він, навіть, і не підозрював у дитинстві.

У соціальному й емоційному вимірах  з'являються нові способи оцінювання світу і свого ставлення до нього: молоді люди можуть вигадувати ідеальні родини, релігії, філософські системи, суспільні устрої тощо.

На розвиток ідентичності відчутно впливають соціальні групи, з  якими молода людина себе ідентифікує. Наприклад, надмірна ідентифікація  з популярними героями (кінозірками, рок-музикантами тощо)" представниками контркультури (революційними лідерами, делінквентними особистостями) "вириває" ідентичність з їі соціального оточення, придушуючи особистість.

Нездатність досягти особистої  ідентичності Е.-Г. Еріксон назвав кризою ідентичності - рольовим змішуванням, що найчастіше характеризується нездатністю обрати фах, продовжити освіту" відчуттям власної непотрібності, душевного розладу та безцільності. Такі люди відчувають власну непристосованість, деперсоналізацію, відчуженість, іноді проявляють негативну ідентичність - ідентичність, протилежну тій, яку їм пропонують батьки й однолітки.

Позитивна якість, яка є результатом  цього періоду, - вірність, тобто  здатність молодої людини не зраджувати своїм прихильностям, обіцянкам, попри неминучі суперечності в системі цінностей, здатність приймати мораль, етику та ідеологію суспільства і їх дотримуватися.

Проходження через власні душевні  страждання і збагачення сфери своїх  почуттів і думок у процесі  набуття особистісної ідентичності надає підлітку можливості таким чином відстоювати своє право бути і вважатися особистістю.

 

 

 

 

 

 

 

2. Форми прояву почуття «дорослості».

 

Центральним психологічним новотвором в такому віці стає формування в  підлітка своєрідного почуття дорослості, як суб'єктивного переживання ставлення до себе як до дорослого. Це почуття проявляється у бажанні, щоб усе - і дорослі, однолітки - ставилися до нього не як до маленького, а уже як до дорослого. У підлітка виникає потреба бути самостійною, значимим у світі дорослих, потреба усвідомити себе, немов особистість, відмінну від інших людей. Звідси прагнення самоствердження, самореалізації, самовизначенню. З'являються свої уподобання, погляди, оцінки, власна поведінка. Підліток починає на рівноправність у відносинах із старшими і відбувається із приводу конфліктів, обстоюючи свою «дорослу» позицію.

Види дорослості (Т.В. Драгунова):

- наслідування зовнішніх ознак  дорослості (куріння, вживання алкоголю, використання косметики, перебільшений  інтерес до проблем статі, наслідування дорослим в одязі і зачісці, тобто поверхове уявлення про дорослість з акцентом на специфічне проведення вільного часу);