Теорії походження лідерства

Київський Національний Університет

Імені Тараса Шевченка

Інститут Післядипломної Освіти

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

 

 курсу: «Соціальна психологія»

 

Тема: «Теорії походження лідерства.»

 

 

 

 

Студентки  гр. 271.47

Черкай Юлії Сергіївни

Перевірила:

Професор, доктор психологічних  наук Коваленко А.Б.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013р.

 

Теорії походження лідерства.

План.

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Походження і психологічні характеристики лідерства…………………..….4

2. Теорія рис (особистісна теорія лідерства)…………………………………….5

3. Ситуаційна теорія лідерства…………………………………………………...6

4.Поведінковий підхід до проблем лідерства………………………………...…6

5.Синтетична (системна) теорія лідерства………………………………………7

6.Стилі і типологія лідерства……………………………………………………..7

Висновки……………………………………………………………………...….15

Практичне завдання………………………………………………………...……16

Список використаної літератури………………………………………………..18

 

                                                      Вступ. 
      Біля витоків майже всіх соціальних рухів стояла меншість, яка впливала на більшість, а іноді і сама в кінці кінців ставала нею. „Вся історія, - пише Ральф-Вальд Емерсон, - є літопис могутності меншості, в тому числі меншості, яка складається з однієї людини.” Згадаймо про Коперника і Галілея, про Мартіна Лютера, про Наполеона. Особистість керівника безумовно має велике значення. Деякі тренери переходять з команди в команду, щоразу перетворюючи аутсайдерів в переможців. На лідера впливає також і група, іноді вожаки просто-напросто відчувають, куди їх стадо готується направитись. Ще в VI столітті до н.е. Лао Цзи говорив, що „ щоб вести народ за собою треба йти за ним ”. Лідер, який дуже відхиляється від групових стандартів, може бути відштовхнутим.

    На сьогоднішній день, в час бурхливого розвитку нових економічних відносин – ринкових, постійно збільшується потреба в керівниках, менеджерах. Лідери відіграють немалу роль у житті малих і великих груп, у прийняті групових рішень, важливих для кожного її члена. 
Тому проблема лідерства є сьогодні актуальною, потрібно вивчати стиль керівництва групою, його вплив на прийняття групових рішень, якості, якими повинен володіти лідер. Великий внесок у вивчення проблеми лідерства зробив А.Петровський . У його працях показано історію розвитку теорій походження лідерства, визначено чотири стилі керівництва групою, функції лідера.

    Б.Паригін у своїй праці „Основи соціально-психологічної теорії” найкраще дає визначення поняттю лідерства у вітчизняній психологічній школі, виділяє типи лідерів враховуючи три ознаки: зміст діяльності, стиль керівництва групою і характер діяльності лідера. На особливості сприймання лідера в учнівській групі та зв’язок лідерства з успішністю звернув увагу Н.Обозов у світі „Психології міжособистісних відносин”. Р.Крічевській, Є.Дубовська, автори „Психології малої групи”, проводили дослідження в спортивних групах виявленню норм – якостей, якими повинен володіти лідер (як інструментальний так і емоційний лідер).

Об’єкт  дослідження – міжособистісні відносини  в групі. Предмет дослідження  – сприймання лідера групою та особливості  цього сприймання. Мета дослідження  – виявити вплив лідера на групове  життя, визначити якості, які групи  приписує своєму лідеру (емоційному і  діловому), порівняти їх. Методи дослідження  – спостереження, соціометрія, анкетування. Гіпотеза дослідження – емоційним  лідером стає той член групи, який має найкращі моральні якості. Завданням  дослідження є: узагальнити матеріал в галузі соціальної психології стосовно проблеми лідерства, визначити поняття  лідерства і типи лідерів. Вплив  стилю керівництва групою на прийняття  групових рішень, дослідити взаємозв’язок  між лідерством і моральними якостями особистості.

 

1. Походження і психологічні характеристики лідерства.

     Те, що люди, які входять в групу не можуть там знаходитися на однакових позиціях по відношенню до того, чим зайнята група (до мети її діяльності), і один до одного, мабуть, можна розглядати в якості постулату соціальної психології. Питання в тому, як розуміти і характеризувати це протистояння людей, яке закріплюється в поняттях „лідер”, „керівник”, „авторитет”, „підпорядковані” і т.д. і знаходять відображення в їх особистих характеристиках. 
     Кожен член групи у відповідності зі своїми діловими і особистими якостями, своїм статусом, тобто закріпленими за ним правами і обов’язками, престижем, який відображає міру його заслуг і вкладу у загальну справу, займає певне місце в системі групової організації. З цієї точки зору групова структура являє собою своєрідну ієрархію престижу і статусу членів групи. Вершину цієї ієрархічної драбини займає лідер групи, який отримує право брати на себе вирішення найвідповідальніших питань, які зачіпають інтереси всіх членів групи.

     Під лідерством прийнято розуміти один з процесів організації і управління малою соціальною групою, якій сприяє досягненню групових цілей за оптимальний термін і з оптимальним ефектом, детермінований пануючими в суспільстві соціальним и відносинами. Лідер – це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної і, як правило, досить значної ситуації, щоб забезпечити організацію спільної, колективної діяльності людей для найбільш швидкого і успішного досягнення спільної мети .

     В характеристиці самого поняття лідера групової діяльності слід підкреслити кілька обставин: по-перше, лідер не висувається групою на відповідальну посаду, а спонтанно займає лідерську позицію з відкритої чи прихованої згоди групи; по-друге, лідер висувається на роль неофіційного керівника, а відповідно, з його особистістю ідентифікується специфічно і не вичерпується системою офіційно загальноприйнятих значень системи групових норм і цінностей; по-третє, лідер висувається на відповідну роль в умовах не лише специфічної, але і завжди  досить значної для життєдіяльності групи ситуації . [3;89]

Лідер може бути, а може і не бути офіційним  керівником групи і що найкращим  є випадок співпадання лідера і керівника в одній особі. Якщо ж такого співпадання немає, то ефективність діяльності групи залежить від того,   як складуться відносини між офіційним керівником і неофіційним лідером або лідерами.

2. Теорія рис (особистісна теорія лідерства).

   Першою теорією походження лідерства була Теорія рис (особистісна теорія лідерства).Концентруючи свою увагу на вроджених якостях лідера, доводить, що ним може бути особа з певними особистісними якостями (сукупністю певних психологічних рис). Різні дослідники по-своєму виокремлювали ці характеристики, так і не дійшовши згоди щодо їх переліку. У надрах теорії рис зародилася харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками лідера, лідерство послане окремим видатним особистостям як благодать, "харизма" (грец. charisma — дар, милість, Божа благодать).[3;92] Харизматичний лідер користується у групі абсолютною довірою, спонукає до схиляння перед собою.

3. Ситуаційна теорія лідерства.

Не відкидаючи теорії рис, вважає лідерство  продуктом ситуації. Згідно з цими уявленнями, розв'язання завдань і  спілкування у різних ситуаціях групового життя виводить на передній план конкретних індивідів, які переважають інших хоча б за однією якістю. Оскільки в конкретній ситуації актуальною є конкретна якість, то лідером стає наділений нею індивід. Відкинувши твердження про вродженість якостей, представники цієї теорії висловлювали свої переконання, що конкретна ситуація стимулює і забезпечує найповніший вияв конкретних рис лідера. Вони також доводили, що людина, ставши лідером один раз, може знову виявити лідерські здібності. Часто, внаслідок дії стереотипів, людина-лідер в одній ситуації іноді розглядається групою як лідер взагалі. Визнання лідером в окремій ситуації, здобутий завдяки цьому авторитет є передумовами обрання індивіда на лідерські ролі й наступного разу.

4.Поведінковий підхід до проблем лідерства.

На думку його представників, лідером стає людина, яка дотримується певного стилю поведінки. Концентруючи увагу на поведінці людини, вони часто абсолютизовували один стиль керівництва, ефективність якого залежала від конкретної ситуації: коли ситуація змінювалася, то змінювався і стиль. У межах цього підходу було досліджено і класифіковано різноманітні стилі лідерства. Проте від поведінкового підходу довелося відмовитися і повернутися до ситуаційного.

5.Синтетична (системна) теорія лідерства.

Ця теорія сформувалася на основі узагальнення напрацювань у межах попередніх підходів. Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб'єкта управління цим процесом. Представники цієї теорії суттєву увагу звертають при цьому на структуру особистості лідера, тривалість існування групи та ін. Власне феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розв'язанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв'язання групової проблеми. Отже, спільна діяльність (актуальність мети, широта завдань, різноманітність умов для їх розв'язання та ін.) сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера. Більшість вітчизняних досліджень лідерства здійснюється саме в координатах цієї теорії.

6.Стилі і типологія лідерства.

Традиційно соціальна психологія зорієнтована на дослідження стилю лідерства, а не керівництва.

Стиль лідерства — спосіб, метод роботи, манера поведінки індивіда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.

Попри суттєві відмінності у  сутності феноменів лідерства і  керівництва, в науці й на рівні  буденного мислення вони не завжди розмежовуються. Тому нерідко лідерство трактують як стиль керівництва, поширюючи такий погляд і на типологію лідерів.

Соціальна психологія розглядає три стилі — авторитарний, демократичний, ліберальний (табл. 10), відповідно визначає і три типи лідерів (автократ, демократ, ліберал). У дослідженнях останніх років частіше фігурують такі назви стилів: директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого керівник є прихильником єдиноначальності, підпорядкування людей своїй волі), колегіальний (демократичний, за якого керівник надає підлеглим самостійність, довіряє їм), ліберальний (за якого керівник не керує групою, не виявляє організаторських здібностей, не розподіляє обов'язки тощо). У кожного керівника (лідера) формуються певні стереотипи діяльності, які при виконанні спільної діяльності виявляють себе як стилі керівництва (лідерства).

Таблиця 10. Стилі лідерства (керівництва)

Стиль	Сутнісна характеристика
Авторитарний	Лідер одноосібно ухвалює всі рішення, віддає накази, робить вказівки. Він  завжди точно окреслює межі компетентності кожного, тобто жорстко визначає ранги партнерів і підлеглих. Рішення, ухвалені на верхніх поверхах ієрархії, надходять униз як директиви (тому цей стиль часто називають  директивним). Лідер (керівник) не любить обговорення директив, їх належить незаперечно виконувати. Прерогативою лідера є контроль та оцінка ефективності діяльності. Керівники (лідери) характеризуються завищеною самооцінкою, самовпевненістю, агресивністю, дотримуються стереотипних манер у спілкуванні, сприйманні підлеглих та їх дій. Люди, що сповідують авторитарний стиль взаємодії, мають догматичне мислення, за якого тільки одна думка (переважно, керівника) правильна, а всі інші помилкові. Ініціатива підлеглих не заохочується.
Демократичний	Властиві  колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного  процесу, поінформованість усіх про  розв'язувану проблему, способи виконання  завдань, досягнення цілей. Кожний з учасників  взаємодії добровільно перебирає  на себе відповідальність за розв'язання завдання і усвідомлює його значущість у досягненні спільної мети. Вони є  не просто виконавцями чужих рішень, а мають власні цінності та інтереси, виявляють власну ініціативу. Лідер (керівник)- демократ враховує у взаємодії  з іншими їх індивідуально-психологічні властивості, вивчає потреби, інтереси, причини спаду та росту активності, визначає засоби впливу тощо, тобто  актуалізує "Ми" в налагодженні соціальних та ділових контактів
Ліберальний	Характеризується  незначною активністю керівника, який може й не бути, лідером. Проблеми він  обговорює формально, піддається різним впливам, не виявляє ініціативи, часто  не здатний приймати рішення, уникає цього. У взаємодії з іншими такий  керівник (лідер) намагається перекласти розв'язання проблеми на них, нездатний  у процесі ділової взаємодії  впливати на її результат, уникає інновацій. Ліберал у спілкуванні "пливе  за течією", часто вдається до вмовляння  співрозмовника. Тому нерідко активні, творчо зорієнтовані співробітники  використовують робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної із загальною справою.

 

Відповідно до двох видів групової діяльності — ділової (здійснення спільної діяльності, розв'язання групових завдань) і емоційної (спілкування і розвиток психологічних відносин між членами  групи) виокремлюють і два основних види лідерства: лідерство у діловій  сфері (інструментальне лідерство) і лідерство в емоційній сфері (експресивне лідерство).[4;152] Поєднання обох видів лідерства в одній особі фіксує ще один його тип — інструментально-експресивне лідерство, хоч воно не є поширеним. Дії інструментального лідера спрямовані на досягнення мети, експресивного — на підтримання внутрішнього клімату, групову інтеграцію. У групі може бути один лідер, який поєднує у собі інструментально-експресивні дії, або мінімум два лідери, діяльність одного з яких спрямована на управління діловою активністю, іншого — на управління емоційною ситуацією. Різні інструментальні завдання можуть вивести на авансцену групової активності лідерів різного типу: лідера-організатора, лідера-ініціатора, лідера-ерудита, лідера-майстра, а експресивні — лідера-генератора емоційного настрою, лідера емоційного притягання.