Увага та неуважність учнів молодших класів

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут філології та суспільствознавства

Кафедра Психології

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ з психології

На тему: «Увага та неуважність учнів молодших класів»

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка 1 курсу 6 групи

Коломієць Єлизавета Михайлівна

Викладач

Мазур О. Ю.

 

 

 

 

 

 

Умань – 2015

План

Вступ

1. Увага. Її властивість та значення для організації навчальної діяльності молодших школярів.
2. Увага та її місце в навчальному процесі.
3. Висновок
4. Література

 

Вступ

Жоден психологічний процес не може проходити цілеспрямовано й продуктивно якщо людина не зосередить своєї уваги на тому, що вона сприймає чи що вона робить. Ми можемо дивитись на будь-який предмет і не помічати його або ж бачити його дуже погано. Заглиблення у свої думки, людина не чує розмов, що ведуться поруч із нею, хоча звуки голосів долинають до її слухового апарата. Ми можемо не відчувати болю, якщо наша увага спрямована на щось інше. Навпаки глибоко зосередившись на якомусь предметі чи діяльності, людина не підмічає всі деталі цього предмета і діє дуже продуктивно. А фіксуючи свою увагу на відчуттях, ми посилюємо свою чутливість.

Увага – це спрямованість і зосередженість свідомості на якомусь предметі, явищі чи діяльності.

Під спрямованістю розуміють вибір об’єкта, а зосередженість на чомусь означає відвернення від усього, що не має відношення до цього об’єкта.

Увага зумовлює успішне орієнтування суб’єкта в навколишньому світі й забезпечує більш повне і чітке відображення його у психіці людини. Велике значення уваги й у навчальній роботі. Її успіх величезною мірою залежиться від того, на скільки вчителю вдається оволодіти увагою учнів. Якщо увага спрямована на навчальний матеріал, то останній більш успішно сприймається, засвоюється; крім того, уважна робота на уроці забезпечує і дисципліну у класі.

Увага – не самостійний психічний процес, бо не може виявлятися поза іншими процесами, ми уважно чи неуважно дивимося, слухаємо, думаємо або щось робимо. Таким чином увага – лише сторона, або властивість, різних психічних процесів.

Учителі нерідко скаржаться на неуважність учнів. Вона полягає в тому, що діти погано зосереджуються на роботі. при неуважності свідомість людини не має певної спрямованості, а переходить з одного предмета на інший, тобто розпорошується.

Розрізняють два види неуважності. Перша вид – результат загальної нестійкості уваги. Ним відзначаються діти молодшого віку. Він може бути й в дорослих в результаті слабкості нервової системи чи великої перевтоми, недосипання тощо. Такий вид неуважності з’являється також, коли бракує звички працювати зосереджено.

Другий вид неуважності має зовсім інший характер. Він виникає тому, що людина зосереджена на чомусь одному й через те не помічає нічого іншого. Такою неуважністю відзначаються люди, захоплені своєю справою.

Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового знання.  Уважність – запорука успіхів у розв’язанні проблем життя і діяльності. Взаємні зв’язки наочної діяльності суб’єкта і об’єкта свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та підвищення її ефективності. При цьому увага виявляється у двохсторонню силу відносин суб’єкта й об’єкта. Так, чим більша активність свідомої діяльності суб’єкта, тим частіше виступає об’єкт; чим виразніше у свідомості виступає об’єкт, тим інтенсивнішою є сама свідомість, що виявляється в увазі. Розчленування концепція певною мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому плані є універсальною.

 

1. Увага. Її властивість та значення для організації навчальної діяльності молодших школярів.

Увага – зосередженість, спрямованість свідомості людини у деякий момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті – предметі, явищі, події, образі, думці. Увага посідає особливе місце серед психічних явищ. Виступаючи невід’ємною частиною пізнання, почуття та волі, вона не зводиться до жодної з цих трьох серед психічного. Увага – динамічна сторона свідомості, яка характеризує ступінь її спрямованості на об’єкт і зосередження на ньому з метою забезпечення свого адекватного відображення протягом часу ,необхідного для виконання певного акту діяльності або спілкування. Проявляється вона у вибірковому відображенні об’єктів відповідно до потреб суб’єкта й завдання його діяльності, спілкування чи роздумів. Особливу роль відіграє увага у навчальній роботі школярів. Зосередженість, спрямованість свідомості учня на певні предмети та явища на всіх етапах його навчальної діяльності. Часто нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням текстів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабкою кмітливістю або поганою пам’яттю, а не достатньою уважністю. Уважність містить три компоненти: а) сталість уваги як тривалість безперервного психічного процесу, необхідного для завершення даного завдання, дії; б) уміння довільно переключати увагу з одного об’єкта на інший; в) сталість, яка визначається опором щодо відволікаючого впливу сторонніх подразників.

У зв’язку з відносною самостійністю кожної з цих властивостей можна говорити про типи уваги. Відтак, увага може бути стійкою або нестійкою, концентрованою або флуктуюваною, з гарним чи поганим переключенням, вузьким чи широким обсягом, з ефективним чи неефективним розподілом.

Рівень розвитку і властивості уваги істотно позначаються на успішності діяльності, наприклад навчальної. Про те, це не означає, що вчитель, викладач повинен лише привернути увагу учня до певного матеріалу. Їхня навчальна д-сть має бути побудована таким чином, щоб увага “йшла” за навчальними діями. Я обслуговувала процес їх виконання. Для цього навчальний матеріал доцільно надавати у вигляді задач, розв’язування яких передбачає і організацію уваги, і перехід довільної форми в післядовільну.

Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: адже 6-8 річні діти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід експериментального навчання в молодших класах, а також спеціальні дослідження показують, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього 45-хвилинного уроку. Але для цього треба додержуватись певних умов організації навчальної діяльності дітей.

Увага людини передає її спрямованість на щось і є умовою вибіркового відображення людиною певного об’єкта з безлічі об’єктів, що діють на нервову систему людини в кожний окремий момент.

 

2. Увага та її місце в навчально-пізнавальній діяльності молодших школярів.

Основний вид діяльності дитини після 7 років – навчання в школі. Ця діяльність істотно впливає на всі психічні процеси. Змінюється й увага, бо до неї в зв’язку з навчальною діяльністю ставлять нові високі вимоги. Не випадково непідготовленість старших дошкільників до роботи в класі насамперед виявляєтьсь в їх невмінні зосередитися на змісті уроку, на вимогах учителя і на власних ідеях, що й спричинює нерідко серйозні зауваження педагога.

Проте якості уваги, потрібні для успішної роботи в класі і дома, лише частково можна розвинути й підготувати в дитячому садку в навчальній діяльності маленького школяра.

Для мобілізації уваги потрібно активізувати повчальну працю дітей. Треба, щоб вони більше думали, і все, що їм під силу ,виконували самостійно. Є багато прийомів активізації навчальної праці молодших школярів. Навіть, здавалося б, дрібниці можуть відігравати велику роль. Так, наприклад, здебільшого недоцільно називати спочатку прізвище учня, а потім ставити йому запитання. У цей момент увага більшості учнів може бути спрямована на щось інше, а не на обдумування відповіді, бо запитання звернене вже не до них. Щоб усі діти зосередили свою увагу на цьому запитанні, спочатку треба його поставити всьому класу, а потім вже викликати того учня, який на дошці пише речення або робить обчислення. У цей час окремі діти, як правило, слабкі учні, пасивні. Вони чекають, поки щось з’явиться на дошці, щоб переписати його собі в зошит. Внаслідок цього увага і розумова активність цих школярів мінімальні.

Інакше буде, коли учень якого викликають, записує продиктоване речення або розв’язує задачу на зворотному боці дошки, що повертається. Тоді кожен учень деякий час змушений працювати самостійно. Потім написане на дошці показують класу і колективно перевіряють те, що зроблено на дошці і написано в зошитах учнів.

Урізноманітнювати працю на уроці можна не лише змінюючи види занять. Треба, щоб викладення матеріалу було не монотонним і одноманітним ,а жвавим, динамічним. Відомо, що бесіда, під час якої учні не тільки слухають, а й відповідають на запитання вчителя, більше активізує їхню працю, краще привертає увагу, ніж лекція чи оповідання. Але і в початкових класах учителю іноді доводиться певний час розповідати або пояснювати. У таких випадках важливо, щоб мова вчителя не була довгим монологом. Добре, коли вчитель ставить запитання, на які сам дає відповідь. Тоді його мова нагадує жваву бесіду, діалог. Така форма викладання легше привертає увагу молодшого школяра.

Іноді невміння уже розподіляти свою увагу педагог помилково оцінює як неуважності і недисциплінованість школяра. Так, коли учень, якого викликали продовжувати читати оповідання, не знаходить місця, на якому зупинився товариш, що перед ним читав, вчитель думає, що дитина займалася чимось стороннім. Насправді школяреві важко читати про себе і стежити за читанням товариша. Для цього треба певною мірою розподіляти увагу.

Проте не можна сказати, що молодші школярі взагалі неспроможні розподіляти увагу. Завдяки навчальні роботі в класі і вдома швидко розвиваються ця якість, і діти звикають працювати, стежити за собою, слухати вчителя і бачити, що пише товариш на дошці.

Про переключення уваги з одного предмета на інший можна сказати те саме. На початку уроку першокласники після дзвінка на урок не відразу можуть зосередитися на заняттях, і вчителю доводиться їх заспокоювати, настроювати на роботу. Зміна занять теж пов’язана з деякою втратою часу. Але потім (вже в І класі) діти звикають швидше переключати свою увагу з відпочинку під час перерви на роботу або з одного виду занять на інший.

Для молодшого школяра характерна неуважність. Вона пов’язана із загальною нестійкістю уваги. Хиби сприйняття дитини нерідко пояснюються неуважністю, яка найчастіше залежить від особливостей дитячого сприйняття; хиби сприйняття – це неточність у розпізнаванні схожих предметів, в наслідок чого діти можуть припускатися помилок під час читання, плутаючи літери або склади. Так, замість слова “перестав” вини читають “пристав”, замість “Маша” читають “мама”, крім того діти часто “вгадують”, що написано замість того, щоб уважно вдивлятися в літери слова. Часто це призводить до помилок.

Нерідко неуважність учня зумовлюється втомою. У цьому разі дитині треба відпочити, відволіктися. Однією з причин неуважності молодшого школяра є такий його стан, коли він ніби перебуває “в полоні” якоїсь упередженої думки. Це буває тому, що дитині бракує життєвого досвіду і потрібних знань. Так, один школяр списуючи текст написав фразу “Волга течет в степ”, тоді як у книзі було надруковано: “Волга течет вспять”. Хлопчика примусили кілька раз звірити написане ним з книжкою, але він ніяк не знаходив помилок, бо слово “вспять” йому було незнайоме, а тому він не зміг прочитати його правильно.

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. Її основні компоненти: дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набуття знань, вмінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того як школярі навчаються їх здійснювати, виробляють перші навички вміння вчитися.

У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки.

Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага в молодших школярів можуть спричинити до лінощів і слабовілля. Довільна увага спостерігається, особливо в учнів ІІ-IV класів, тоді, коли безпосередній інтерес не захоплює дітей. Якщо для дошкільника потрібні сильні емоційні фактори, щоб зосередитися на навчальній діяльності, то для старших достатньо буває інколи тільки усвідомлення вважливості завдання. З цього, звичайно, не можна робити висновки про те, що не слід турбуватися про емоційні фактори під час організації діяльності учнів цього віку. Слід зважати і на загальну нестійкість, легке відволікання їх уваги, яка спостерігається тим більше, чим менше цікавий об’єкт, на якому концентрується увага.

Вузький обсяг уваги, невміння розподіляти її протягом довгого часу між різними людьми: дивитись на дошку, слухати відповіді товариша, вказівки вчителя та ще й стежити за свою роботою в зошиті, деякі вчителі розглядають звичайно як неуважність, неприпустиму в школі. Справді ,у навчальній роботі треба вміти зосереджуватися. Адже в багатьох дітей, які тільки-но вступили до школи, домінанта, що утворилася надто слабка. Вона утворюється дуже нелегко і легко гасне. На зміну одній, що швидко зникає, з’являється інша. Увага дитини ковзає з одного предмета ні інший, ніде не затримуючись довго; її відвертає будь-який, навіть незначний вплив із зовні, бо сила її концентрації поки що дуже мала.

Першокласники, іноді й другокласники, часто неуважні. Причини неуважності різні. Їх треба знайти, щоб успішно виховувати увагу дітей.

1) Неуважність нерідко є наслідком  перевтоми дитини. Якщо вона пізно лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького школяра враженнями: дозволяють дивитися вечірні телевізійні вечірні телевізійні передачі, часто водять в гості, нервова система дитини перезбуджується. Школяр погано і мало спить, у клас приходить у сонливому стані. Сон – це охоронне гальмування. Воно заважає утворення домінанти.