Виникнення та природа людських потреб

 

 

ВСТУП

Потреба – народжена почуттям недостачі чого-небудь. Психологи кажуть, що людина відчуває потребу, коли фізіологічно чи психічно відчуває недолік чого-небудь. Хоча конкретна особа в конкретний час може і не мати потреби в сенсі свідомого її відчуття, існують певні потреби, які кожна людина може відчути.

Як писав А. Маршалл, «потребам і бажанням людини немає числа». Через сто років співвітчизник великого економіста авторитетний психолог М. Аргайл відзначає приблизно те ж саме: «Нам поки що невідомий повний перелік людських потреб».

Основні проблеми аналізу потреб полягають у встановленні їх складу, ієрархії, кордонів, рівнів і можливостей задоволення. Ці проблеми тісно взаємопов'язані.

Нині основною вважається класифікація, запропонована американським психологом А. Маслоу. Він виділяє п'ять груп потреб: фізіологічні, безпеки, причетності (колективу, суспільству), зізнання й самореалізації (самовираження). Ці групи становлять ієрархічну структуру, тобто передбачається той факт, що потреби задовольняються у тому порядку, у якому вони були перераховані. Таку схему зазвичай зображують як піраміду потреб.

У підручниках із загальної економічної теорії застосовується розподіл потреб на первинні (в їжі, одязі, житло, продовження роду) і вторинні (зі спілкуванням, знанні, розвитку). Зазвичай відзначається умовність таких групування навіть для окремої людини у різні періоди її життя.

 

 

 

 

 

 

 

1. Виникнення та природа людських  потреб.

Сутнісною характеристикою потреб людини є те, що будь-яка потреба набуває конкретного змісту залежно від того, за яких умов та яким способом вона задовольняється. Сам по собі внутрішній стан потреби організму визначає лише необхідність змінити цей стан, тобто усунути, ліквідувати потребу організму. Що ж стосується конкретної потреби, то вона формується залежно від зовнішніх умов: від тих зовнішніх факторів, які зумовлюють стан організму, що потребує зміни. Оскільки потреби людини характеризуються предметним змістом, який визначається умовами життя, то будь-яка потреба є насамперед особливою формою відображення умов життя та простору життя в цілому. З іншого боку, потреба викликає діяльність організму лише за умови впливу на нього відповідних даній потребі предметів – збудників діяльності, якими в кожній конкретній ситуації стають: їжа, пиття, повітря, відпочинок тощо.

Людина в системі суспільних відносин виступає і як суб’єкт і як активний діяч. Відкіля ця активність? Різні психологічні теорії дають різні відповіді.

1. Фрейдизм: активність особистості  виростає з глибинних інстинктивних  потягів. Половий потяг – джерело енергії (кожна людина заряджена нею з народження, згодом енергія вивільняється відповідно до норм суспільства. Це називається сублімацією).

2. Абрахам Маслоу (гуманістична  теорія): джерело – визначені уроджені потреби. Вони носять у людини ієрархічний характер у плані своєї появи в онтогенезі. Порядок появи: 1) прості біологічні потреби (їжа, тепло); 2) потреба в безпеці; 3) потреба в приналежності і любові (родина, суспільство); 4) потреба в оцінці з боку навколишніх; 5) потреба в самоактуалізації. Кожна людина має з народження ці потреби, але вони виражені в різному ступені.

3. Феноменологічні потреби  активності особистості. Кожна людина  виявляє уроджену своєрідність  у формуванні образів навколишнього  світу (феномен у філософії – образ формування навколишнього світу). Своєрідність у формуванні навколишнього світу визначає активність особистості (Приклад: вечірка – один говорить, що це гарна людина, інший говорить, що вона – погана, виходить, у кожного є своє сприйняття світу).

Ці теорії шукають джерело активності усередині людини, його біологічних потребах. У сучасній психології такий підхід критикується, тому що на основі такого набору потреб навряд чи можуть з'являтися такі різні особистості. Існують теорії, що роблять упор на зовнішньому.

1. Неофрейдисти : (Ерік Фромм, К. Хорні, Гаррі Стек-Саллімен) джерело  активності особистості криється  в соціальному оточенні людини. Людина – осередок великої соціальної мережі – суспільства. Отже, усі властивості суспільства проектуються на людину.

2. Диспозиційний підхід: (Герберт Мюррей, Гордон Олпорт) особистість – це комбінація стабільних як набутих, так і уроджених рис, що виступають як схильність до диспозиції (визначеному поводженню). У цій теорії незрозуміло, як взаємодіють між собою диспозиції і ситуації.

3. Когнітивистсько-біхевіористський підхід: активність особистості – це пучок поведінкових реакцій, що виникли в результаті научения завдяки підкріпленню. Ми поводимося в житті, як нас учили. Погано те, що особистість втрачає свою активність, тобто активність з'являється ззовні.

Висновок: Одні теорії наголошують на зовнішньому (соціальному), інші на внутрішньому (біологічному) походжені потреб.

Мотиваціонно-потребна сфера особистості як джерело її активності. Діяльний підхід: у вітчизняній психології сформульована теорія активності особистості – петребово-мотиваційна концепція. Джерело: потреби людини, що є дуже різноманітними (на відміну від Маслоу, що говорить, що потреб багато). Потреба – це напружений активно-спонукальний стан індивіда, створюваний випробовуваним ним нестатком в об'єктах, необхідних для його існування і розвитку. Потреба виникає в силу нестатку. Потреби різноманітні, тому що людина живе і діє у світі людських відносин і об'єктів. З появою на світ в людини дуже обмежений фонд нестатків і інстинктів. Ці нестатки й інстинкти починають задовольнятися предметами, винайденими людьми, тобто первинні інстинкти видозмінюються (у тварини цього не відбувається). Багатство потреб людини залежить від багатства окремого світу, способів взаємодії з предметами.

Чим більше ми маємо, тим більше хочемо мати. Біологічні потреби є продукт суспільний. Потреба – джерело активності, але потенційної. Активність розвертається тоді, коли з'являється предмет, що задовольняє потребу. Це – мотив (безпосередній побудник у до активності). У людини формується потребово-мотиваційна сфера – сукупність потреб і відповідних мотивів. Потреби виступають не лише як стан, що повязаний з енергією, адже вони зв'язані також з емоціями. При задоволенні потреб виникають позитивні емоції, тобто вказівка на те, що ми вибрали правильний предмет потреби. Ми це усвідомлюємо і повторюємо, але даний факт не завжди залежить від віку.

У діяльному підході джерелом активності є потреба – можливість, потенціал особистості в активності (вона поєднує внутрішнє і зовнішнє). Знаком є емоції: позитивні чи негативні.

Багаторівневість та синтетичність природи людини виявляє себе в багаторівневій та синтезованій структурі її потреб. Психологічне визначення сутності даного явища теж може здійснюватися по-різному, залежно від змістового рівня вихідних орієнтирів. Так, якщо йдеться про потреби організму, то говорять про будь-які потреби організму людини в окремих умовах, необхідних для життя, про вимоги людини до цих умов тощо. Потреби визначаються також як спрямування на здійснення окремих дій для підтримання життєздатності свого організму або своєї особистості, що їх людина здійснює, як правило, прямо не усвідомлюючи активуючого змісту цієї спрямованості. Потреби розглядають також як глибинні, неусвідомлювані настанови людини щодо самозбереження та самозабезпечення власної цілісності: біологічної та соціальної. В деяких визначеннях потреби постають як основні рушійні сили дійової активності індивіда у взаємодії з навколишнім світом. У цілому потреби є внутрішніми інтенціями людини щодо ствердження свого буття як "індивідуального самобуття" – єдності природних, соціальних та духовних витоків, – які розкривають себе в активації людиною цілеспрямованих, предметних, життєстверд-жуючих дій.

Потребам людини властива особливість виникати знову, відтворюватися. Задовольняючи ту чи іншу потребу в окремий проміжок часу, людина тим самим не усуває можливість виникнення даної потреби в інший час, за інших умов, в іншій ситуації. Це особливо стосується потреб організму, які відтворюються через більш-менш визначені проміжки часу. Вони характеризуються певною циклічністю, яка залежить від періодичних змін у стані організму або навколишньому середовищі. Більш складні потреби (наприклад, потреба у спілкуванні, потреба в накопиченні досвіду та ін.) характеризуються циклічністю іншого, вищого рівня: періоди існування даних потреб визначаються віковими особливостями людини, її соціально-психологічними характеристиками, інтенсивністю особистіс-ного розвитку та ін. Проте й ці потреби багаторазово відтворюються за наявності окремих умов – внутрішніх та зовнішніх. Відтворення потреб є водночас важливою умовою їхнього формування та розвитку: тільки постійно відтворюючись, потреба збагачується змістовно, оформлюється структурно, наповнюється індивідуально-неповторним змістом засобів її задоволення.

Розвиток потреб людини протягом її життя відбувається під впливом різноманітних умов. Проте основні компоненти потреб, відносно яких відбуваються зміни, – це коло предметів, які задовольняють дану потребу, та способи її задоволення. Спочатку збагачується коло предметів, які сприяють підтриманню та розвитку життя конкретного індивіда; розвиваються та стають дедалі точнішими і продуктивнішими способи задоволення того чи іншого типу потреб, до яких удається індивід; на цій основі відбуваються збагачення, розвиток відповідної потреби.

 

2. Види людських потреб.

Система потреб людини спрямована на забезпечення її буття на всіх змістових рівнях його розгортання: від природного, рівня організму (з комплексом біологічних, фізіологічних та інших потреб) до рівня індивідуальності, культурно-історичного суб'єкта (з комплексом потреб у здійсненні свого буттєвого потенціалу, потреб у творчому виявленні своєї неповторної сутності тощо). Таким чином, потреби людини утворюють бататом ірну систему, відображаючи у своїй структурі та своєму змісті всі особливості багаторівневої організації "картини буття" людини.

Так, за ознакою предмета потреб людини розрізняють її потреби: як біологічного організму; як особистості (або соціального індивіда); як індивідуальності (або культурно-історичної особистості).

За ознакою предмета задоволення потреб потреби поділяють на матеріальні та духовні.

За ознакою віднесеності потреб людини до внутрішньої або зовнішньої сфер розгортання потреби класифікують на індивідуальні та соціальні, проте не виключається можливість утворення перехідного типу потреб – мішаних за даною ознакою (індивідуально-соціальних тощо).

Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.

1. Базові потреби – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Вони диктуються об'єктивними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості. Кожна з базових потреб може мати різні рівні розвитку, пов'язані насамперед з певними етапами розвитку особистості. Так, потреба в діяльності має градації від потреби в "розрядці енергії" до потреби у праці; у спілкуванні – від аморфного нестатку в іншій людині до вищих форм прихильності до певної особистості (або спільноти); у пізнанні – від елементарної допитливості до палкого пошуку істини; у відпочинку – від потреби в релаксації й сні до тимчасової ізоляції від звичних форм суспільного життя.

2. Похідні потреби формуються  на основі базових. До них належать  естетичні потреби, потреба в  навчанні.

3. Вищі потреби включають  насамперед потреби у творчості  й творчій праці.

3. Людські потреби  та мотивація.

Знаючи головні потреби людини, можна легко впливати на поведінку людини, спонукати її на ті чи інші дії. Тому вивчення головних потреб людини так чи інакше може бути використано у цілях спонукання як окремих індивідуумів, так і спонукання до тих чи інших дій групи людей, великих колективів і навіть суспільства в цілому.  

Нагадаємо, що існують багато теорій спонукання людини. Одна з них (Мотивація й особистість по Маслоу В.І. – 1970) підрозділяє мотивацію людини в залежності від цілей на п'ять груп: фізіологічну, безпеки, соціальну, визнання і самовираження. 

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.

Потреба – це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб'єктивної й об'єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.

Справа в тім, що в самому потребовому стані суб'єкта предмет, що здатний задовольнити потребу, жорстко не записаний. До свого першого задоволення потреба «не знає» свого предмета, він ще повинний бути виявлений. Тільки в результаті такого виявлення потреба здобуває свою предметність, а сприйманий ( щопредставляється, мислимий) предмет – свою спонукальну і направляючу діяльність функції, тобто стає мотивом.

Схема переходу потреби в мотив:

Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У цьому плані будь-які психічні явища можуть виступати як мотиви поведінки тільки за умови, якщо у відповідному суб'єктивному й об'єктивному середовищі кожне з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою.

З часом, якщо дія стала звичною, між потребою та дією встановлюється прямий зв'язок. Процес мотивації, здійснений раніше, залишається в неактуалізованому стані Наприклад, кожного дня, ідучи на роботу чи на навчання, людина не замислюється над тим, чому вона це робить, які потреби спонукають її працювати або вчитися. Відповідне рішення було обґрунтоване людиною раніше, коли вона вибирала собі професію або навчальний заклад. Обґрунтування такого рішення нерідко пов'язане з внутрішньо-особистісними конфліктами, можливість їх виникнення зумовлена тим, що поведінка людини має поліпотребнісну детермінацію. Різноманітні потреби можуть як співіснувати, так і суперечити одна одній. З чисто пізнавальної точки зору людину може цікавити одна професія, з матеріальної – інша, з позиції престижу – третя тощо. Зупинивши свій вибір на одній з них, людина, певно, здійснює чималу роботу щодо усвідомлення привілеїв тієї потреби (або їх системи), задоволення якої для неї найбільш значуще.