Виникнення та природа людських потреб

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Мая 2015 в 01:38, реферат

Описание работы

Потреба – народжена почуттям недостачі чого-небудь. Психологи кажуть, що людина відчуває потребу, коли фізіологічно чи психічно відчуває недолік чого-небудь. Хоча конкретна особа в конкретний час може і не мати потреби в сенсі свідомого її відчуття, існують певні потреби, які кожна людина може відчути.
Як писав А. Маршалл, «потребам і бажанням людини немає числа». Через сто років співвітчизник великого економіста авторитетний психолог М. Аргайл відзначає приблизно те ж саме: «Нам поки що невідомий повний перелік людських потреб».

Файлы: 1 файл

Основна частина.docx

— 33.65 Кб (Скачать файл)

Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організує та планує діяльність і поведінку, в основі яких лежить необхідність задоволення потреби. В процесі мотивації потреба дістає одну зі своїх суттєвих властивостей – предметність. Предмет, здатний задовольнити потребу, не є заздалегідь визначений. До першого задоволення потреба не має свого предмета. Набуття потребою свого предмета, її упредметнювання і зумовлює перетворення потреби на певний мотив діяльності.

 

4. Види мотивів, ієрархія мотивів.

Мотиви, однак, не відділені від свідомості. Навіть коли мотиви не зізнаються, тобто коли людина не віддає собі звіту в тім, що спонукує його робити ті чи інші дії, вони все-таки знаходять своє психічне відображення, але в особливій формі – у формі емоційного фарбування дій. Це емоційне фарбування (її інтенсивність, її знак і її якісна характеристика) виконує специфічну функцію, що і вимагає розрізняти поняття емоції і поняття особистісного змісту. Їхня розбіжність не є, однак, споконвічним: очевидно, на більш низьких рівнях предмети потреби саме безпосередньо «мітяться» емоцією. Розбіжність це виникає лише в результаті розвитку, що відбувається в ході, людської діяльності роздвоєння функцій мотивів.

Таке роздвоєння виникає внаслідок того, що діяльність необхідно стає полімотивованої, тобто одночасно відповідає двом чи декільком мотивам. Адже дії людини об'єктивно завжди реалізують деяку сукупність відносин: до предметного світу, до навколишнього людям, до суспільства, до самого себе. Так, трудова діяльність суспільно мотивована, але вона керується також такими мотивами, як, скажемо, матеріальна винагорода. Обоє ці мотиву хоча і співіснують, але лежать як би в різних площинах. В умовах соціалістичних відносин зміст праці породжується для робітника суспільними мотивами; що ж стосується матеріальної винагороди, те цей мотив, звичайно, теж виступає для нього, але лише у функції стимулювання, хоча іон і спонукує, «динамізує» діяльність, але позбавлений головної функції – функції змістоутворення.

Таким чином, одні мотиви, спонукуючи діяльність, разом з тим додають їй особистісний зміст; ми будемо називати їхній змістоутворюючими мотивами. Інші, співіснуючі з ними, виконуючи роль спонукальних факторів (позитивних чи негативних) – часом гостро емоційних, афективних, – позбавлені змістоутворюючі функції; ми будемо умовно називати такі мотиви мотивами-стимулами. Характерна риса: коли важлива по своєму особистісному змісті для людини діяльність зіштовхується в ході свого здійснення з негативною стимуляцією, що викликає навіть сильне емоційне переживання, те особистісний зміст її від цього не міняється; частіше відбувається інше, а саме своєрідна, швидко наростаюча психологічна дискредитація виниклої емоції. це добре відоме явище змушує ще раз задуматися над питанням про відношення емоційного переживання до особистісного змісту.

Розподіл функцій змістоутворення і тільки спонукання між мотивами однієї і тієї ж діяльності дозволяє зрозуміти головні відносини, що характеризують мотиваційну сферу особистості: відносини ієрархії мотивів. Ієрархія ця аж ніяк не будується по шкалі їхньої близькості до вітального (біологічним) потребам, подібно тому, як це уявляє собі, наприклад, Маслоу: в основі ієрархії лежить необхідність підтримувати фізіологічний гомеостазис; вище – мотиви самозбереження; далі – упевненість, престижність; нарешті, на самій вершині ієрархії – мотиви пізнавальні і естетичні. Головна проблема, що тут виникає, полягає не в тім, наскільки правильна дана (чи інша, подібна їй) шкала, а в тім, чи правомірний самий принцип такого шкалування мотивів. Справа в тім, що ні ступінь близькості до біологічних потреб, ні ступінь спонукальності й аффектогенності тих чи інших мотивів ще не визначають ієрархічних відносин між ними. Ці відносини визначаються зв'язками діяльності, що складаються, суб'єкта, їхніми опосередкуваннями і тому є релятивними. Це відноситься і до головного співвідношення – до співвідношення змістоутворюваних мотивів і мотивів-стимулів. У структурі однієї діяльності даний мотив може виконувати функцію змістоутворення, в іншій – функцію додаткової стимуляції. Однак змістоутворюючі мотиви завжди займають більш високе ієрархічне місце, навіть якщо вони не володіють прямої аффектогенністю. Будучи ведучими в житті особистості, для самого суб'єкта вони можуть залишатися «за завісою» – і з боку свідомості, і з боку своєї безпосередній аффективності.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Людські потреби, що є джерелом активності, дуже мінливі і різноманітні. Їх аналіз свідчить про те, що в процесі задоволення вони змінюються, збагачуються і зростає їх кількість. Причиною цього є незавершеність вигляду продукту людської діяльності, який постійно вдосконалюється і видозмінюється. Це приводить до зміни потреб, які породжують нові форми активності.

Потреби людини мають і особистий і суспільний характер. Навіть у задоволенні вузько особистої потреби бере участь багато членів суспільства. Так, наприклад, при задоволенні потреби в їжі хліб виступає як оречевлена праця багатьох людей: агрономів, трактористів, комбайнерів, мукомелів, пекарів тощо. У спілкуванні потрібно враховувати потреби особистості, щоб простіше знаходити спільну мову і уникати непотрібних конфліктів.

Загальний шлях, що проходить розвиток людських потреб, починається з того, що людина діє для задоволення своїх елементарних, вітальних потреб; але далі це відношення звертається, і людина задовольняє свої вітальні потреби для того, щоб діяти. Це і є принциповий шлях розвитку потреб людини. Шлях цей, однак, не може бути безпосередньо виведений з руху самих потреб, тому що за ним ховається розвиток їхнього предметного змісту, тобто конкретних мотивів діяльності людини.

Таким чином, психологічний аналіз потреб неминуче перетворюється в аналіз мотивів. Для цього, однак, необхідно перебороти традиційне суб'єктивістське розуміння мотивів, що приводить до змішання зовсім різнорідних явищ і зовсім різних рівнів регуляції діяльності. Тут ми зустрічаємося з дійсним опором: хіба не очевидно, говорять нам, що людина, діє тому, що він хоче. Але суб'єктивні переживання, бажання, бажання і т.п. не є мотивами тому, що самі по собі вони не здатні породити спрямовану діяльність, і, отже, головне психологічне питання полягає в тому, щоб зрозуміти, у чому складається предмет даного бажання, чи бажання пристрасті.

 

Список використаної літератури

  1. Григорович Л.А. Педагогіка та колективна психологія / Л.А. Григорович, Т.Д. Марциновська. – М.: Гардарики, 2003. – 480 с.
  2. Маклаков А. Р. Загальна психологія: навч. посібник. / А.Р. Маклков. — СПб.: Пітер, 2004. – 592 с.
  3. Орлов Г.Б. Психологія особи і сутності людини: Парадигми, проекції, практики: Навчальний посібник. / Г.Б. Орлов. – М.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 272 с.
  4. Тугушев Р.Х. Загальна психологія: Підручник / Ред. Р.Х. Тугушев, Є.І. Гарбер. – М.: Эксмо, 2006. – 560 с.
  5. Природа потреб людини – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.com/17530607/psihologiya/priroda_potreb_lyudini

 

 

 

 


Информация о работе Виникнення та природа людських потреб