Загальні психологічні проблеми виховання

Восьма директива - «не належ». Її передають батьки, які самі мають  проблеми у спілкуванні та «єдиного друга, якого бачать у дитині». Зміст директиви можна розшифрувати так: «Не належ нікому, крім мене». У спілкуванні з дитиною такі батьки всіляко підкреслюють її винятковість, несхожість на інших, причому в позитивному сенсі («Адже ти в мене не такий, як усі»). Дорослий з такою директивою в будь-якій компанії почуває себе як би «окремо» від усіх. Подібні люди приречені відчувати себе не такими, як усі, і їх завжди буде тягти в теплу атмосферу батьківської родини, рівної якій вони не знайдуть.

Дев'ята директива - «не будь близьким», або «не довіряй». Ця директива схожа за змістом на попередню, але якщо та стосується відносин у групі, то ця - стосунку до однієї близької людини. Батьки, які передають дану директиву, уселяють дитині, що нікому, крім них, довіряти не можна.

Дорослі з такою директивою нерідко  мають труднощі в сексуальних  стосунках. В інших випадках вони мають проблеми при встановленні емоційних контактів. У взаєминах  із протилежною статтю вони постійно опиняються в ролі жертви, яких усі  обманюють і кидають. Обман і зрадництво переслідують їх не тільки в особистих, а й у ділових стосунках. Чесно виконуючи директиву «не довіряй», вони так і не вчаться аналізувати ситуацію: де, кому та до якого ступеня можна довіряти.

Десята директива - «не роби». Її зміст розшифровується так: «Не роби сам - це небезпечно, за тебе буду робити я». Дорослі, які несуть у собі цю директиву, відчувають болісні труднощі на початку кожної нової справи, навіть добре знайомої. Вони часто відкладають свої дії, попадають у цейтнот і не здогадуються, що всього лише додержуються батьківської вимоги. Такі люди часто дорікають собі у слабовіллі, але справа тут не у волі, а у слухняності, що вже стає зовсім безглуздим.

Одинадцята директива - «не будь самим собою». Вона має два варіанти: перший складається в незадоволенні батьків статтю дитини (наприклад, очікували хлопчика, а народилась дівчинка), другий виражається у висловленнях типу: «Будь схожим на...», «Прагни до ідеалу», «Чому твій друг це може, а ти ні?». Прихований зміст цієї директиви - викликати незадоволення своїм нинішнім станом і пустити людину в безперервну біганину по замкнутому колу: вона починає тікати від самої себе, тому що переконана, що чуже завжди краще, ніж її власне. Такою людиною дуже легко керувати. Дорослий з даною директивою постійно незадоволений собою і вважає це чи не за моральну чесноту, він живе у стані болісного внутрішнього конфлікту.

Дванадцята директива - «не почувай  себе добре». Передається батьками, які кажуть у присутності дитини: «Незважаючи на те, що в нього була висока температура, він написав контрольну на п'ять» або «Хоч він у мене і слабенький, але сам скопав цілу грядку».

Людина, яка одержала таку директиву, привчається, з одного боку, до того, що хвороба привертає до неї загальну увагу, а з іншого - до очікування, що погане самопочуття підвищить цінність будь-якої її дії. Усім відомі працівники, які постійно скаржаться на головний біль, а коли їм пропонують іти додому, уперто залишаються на роботі й навіть засиджуються допізна. Зміст такої поведінки: «Вам повинно бути соромно - адже навіть при поганому самопочутті я роблю більше, ніж ви». Наслідки цього можуть бути сумними, адже ці люди не стимулюють хворобу, а використовують реальне захворювання для одержання психологічної вигоди. У результаті їхній стан, природно, погіршується.

Батьківські директиви - це не мораль, вони несвідомі, неминучі, але не фатальні. Усі ми, виховуючи дітей, залишаємось  дітьми своїх батьків. Найголовніше, щоби батьки могли усвідомити причини  своєї поведінки та вимог до своїх дітей і дати можливість останнім позбавитись батьківських директив не в родині, а вже в більш широкій людській спільності.

Основні теорії виховання

Їх можна розділити на кілька груп:

біогенні - стверджують, що особистісні  якості людини в основному передаються у спадщину й мало змінюються;

соціогенні - в їх основі ідея про  виняткову соціальну детермінацію особистісних якостей людини;

поведінкові - розуміють під особистісними  структурами звички й уміння поведінкового  характеру.

Інші теорії виховання являють собою проміжні та компромісні варіанти цих теорій.

Психологічні аспекти виховання  дисципліни

Одна з найбільш заплутаних сфер дитячої психології - сфера дисципліни. Техніка дисципліни розпадається на дві категорії: зовнішню - домогтись  від дитини максимальної слухняності та внутрішню - виховати в дитині самодисципліну, тобто прищепити їй внутрішні цінності, що стануть керівними принципами.

Насправді дітям потрібні правила  й розпорядження, що роблять їхнє життя зрозумілим і передбачуваним і в такий спосіб створюють почуття безпеки. Це необхідно пам'ятати батькам, які не бажають засмучувати дитину та йдуть у неї на поводу. Як правило, діти повстають не проти правил, а проти способів їх упровадження. Наведемо кілька основних правил принципів безконфліктної дисципліни (за Ю. Б. Гіппенрейтер):

1. Обмеження, заборони та правила  обов'язково повинні бути в  житті дитини.

2. Правил та обмежень не повинно  бути занадто багато, і вони  повинні бути гнучкими. Треба  знайти «золоту» середину між  потуранням та авторитаризмом. У цьому може допомогти образ чотирьох колірних зон дитини:

зелена зона - усе, що дозволено  дитині за її власним розсудом (у  які ігри грати, коли сідати за уроки, з ким дружити тощо);

жовта зона - дії дитини, в яких їй надана відносна свобода, тобто дозволено діяти за своїм розсудом, але у визначених межах (можна сісти за уроки в будь-який час, але закінчити роботу до 20-ї години, можна гуляти у своєму дворі й у сусідньому, але далі не ходити). Саме в цій зоні дитина привчається до внутрішньої дисципліни за відомим механізмом «ззовні - усередину»;

жовтогаряча зона - дії дитини, що в  основному не вітаються, але через  особливі обставини зараз припустимі (якщо дитина налякана страшним сном, то у вигляді виключення її можна взяти до себе в ліжко, поки вона не заспокоїться). Не треба боятись таких виключень, тому що діти бувають за них дуже вдячні й навіть ще більше готові дотримуватись правил;

червона зона - дії, неприйнятні за жодних обставин - категоричні «не  можна», не існує виключень (не можна  гратися з вогнем, ламати коштовні речі, кривдити маленьких тощо). Цей список росте разом з дитиною і прищеплює їй моральні норми та соціальні заборони.

Для його безконфліктного прийняття  дитині необхідно коротко пояснити, чим викликана необхідність дотримання даного правила чи заборони.

3. Батьківські обмеження не повинні  вступати в явне протиріччя  з найважливішими потребами дитини. Наприклад, бурхлива активність  дитини: вона багато бігає, стрибає,  лазить, малює на чому трапиться  - це прояв природних і важливих  для її розвитку потреб у русі та пізнанні. Забороняти - зробити спробу перегородити повноводну ріку. Краще подбати про те, щоби спрямувати енергію в потрібне й безпечне русло (лазати по калюжах можна, але в чоботах, розбити годинник можна, якщо він старий і нікому не потрібний, грати у м'яч можна, але подалі від вікон; кидати камені можна, але так, щоб ніхто не постраждав).

4. Правила й обмеження повинні  бути узгоджені між дорослими,  щоб дитині не пред'являлись  протилежні за змістом вимоги.

5. Тон, яким повідомляється правило, повинен бути не менторським, а дружньо-роз'яснювальним. На запитання: «Чому не можна?» треба коротко пояснити суть: «Уже пізно», «Це небезпечно». У жодному разі не можна відповідати: «Тому, що я сказав!», «Не можна, і все!». Накази й «ти-повідомлення» збільшують непокору та опір.

6. Усі правила й умови повинні  бути обговорені заздалегідь.  Дайте дитині можливість вибору: наприклад, вона хоче подивитися  фільм, а той починається занадто  пізно, ось тут важливо домовитись, що доведеться перерватись. Таким чином, буде придбаний досвід безконфліктної дисципліни.

Батькам та іншим дорослим, які  мають відношення до дітей, варто  пам'ятати, що з питань дисципліни не можна входити з дітьми у тривалі  й затяжні конфлікти. Крім того, батьки самі повинні бути носіями неминущих цінностей: чесності, шляхетності, працьовитості, поваги до іншого - це і буде найголовніший дарунок вашій дитині, яка дорослішає.

Питання дисципліни дуже тісно пов'язано з питанням покарання: що ж робити, якщо дитина не підкоряється?

На думку психологів, фізичний вплив, що припустимо, - це утримання дитини, яка розбушувалась. Фізичне ж покарання, як правило, має як наслідок агресію, що породжує нову провину, а отже, нове покарання. Істина полягає в тому, що жорстоке покарання не призупиняє асоціальну поведінку, а лише підсилює її. Дослідження криміналістів недвозначно свідчать про це.

Прийнято  вважати, що, караючи дитину, вірніше, позбавляючи її хорошого, ми робимо їй погано. Наприклад, можна скасувати  якесь очікуване «свято» (риболовля, похід у гості й т. п.), але в цьому випадку треба мати запас таких маленьких «свят». Треба придумати кілька занять із дитиною, на які вона буде чекати («зона плюсів»), і скасовувати їх, якщо провина дитини дійсно відчутна. Не загрожуйте їхнім скасуванням із дрібниць.

При покаранні  основна мета батьків - відірватись  від конкретики й узагальнити  те, що відбулось. Якщо дитина вилаяла  свого приятеля, то можна спитати  її: «Це що, метод боротьби з тими, хто не правий?», «Ти таке можеш  сказати мамі, коли вона не права?».

Коли покарання  неминуче, необхідно відділити себе й покарання: необов'язково демонструвати  дитині своє власне обурення, тобто  треба бути не «суддею», а просто виразником суспільних норм.

Психологічні  аспекти морального виховання

У кожному  соціальному середовищі існують свої правила та уявлення про те, що добре і що погано. Із соціально-психологічної точки зору мораль - відома форма соціальної поведінки, вироблена в інтересах суспільства. Епоха криз - це епоха кризи моралі.

Моральна  поведінка виникає на основі природжених інстинктивних реакцій і виробляється під дією середовища. Таким чином, моральна поведінка є поведінкою, вихованою соціальним середовищем. Моральна дія в найпростішій формі складається в посиленні уваги, за допомогою якого в розумі утримується відоме уявлення.

Між інтелектом і моральною поведінкою існує  гнучкий зв'язок: розумовий розвиток є сприятливою умовою для морального виховання, але високий інтелект не є гарантією моральної поведінки.

Із психологічної  точки зору навчати моралі, читати проповіді на теми моралі безглуздо. Моральне виховання повинно зовсім непомітно розчинитись у загальних прийомах поведінки, установлених і регламентованих середовищем. Ані вчитель, ні учень не повинні зауважувати, що мова йде про виховання й навчання моралі. Моральною буде поведінка, що пов'язана з вільним вибором її соціальних форм.

Спіноза стверджував: якщо людина уникає чого-небудь на тій  підставі, що це погано, то вона поступає як раб. Вільна людина уникає того ж  самого тому, що щось інше добре.

Джеймс думав, що завжди треба виходити не зі зла, а з добра: треба привчати дітей діяти з погляду добра.

У психологічному сенсі моральне завжди вільне. Цнотливість, куплена ціною страху, бруднить душу гірше розпусти, тому що викликає у  психіці дитини боротьбу між потребами та рабським страхом. Привчати дитину що-небудь робити треба не з остраху, а з того, що є кращий вибір.

Застерігаючи  дитину від того, що вона не повинна  робити, ми фіксуємо її увагу на цьому  вчинку, а отже, штовхаємо її до здійснення даної дії. Немає кращого засобу розбити склянку, яка знаходиться в руках дитини, ніж постійно нагадувати їй: «Дивись, не розбий!». Усяке усвідомлення якого-небудь явища містить у собі відомий руховий імпульс, що особливо сильний у дитини. І якщо свідомість правильного вчинку не гарантує його здійснення, то свідомість неправильного - сприяє йому.

Моральна  недосконалість має скоріше походження з досвіду. Це є недолік пристосувальних  можливостей і сил дитини до умов середовища, сил і можливостей  дитини. Тут скоріше потрібні не каральні заходи, а «подвоєна соціальна увага й учетверо посилений виховний вплив» (Л. С. Виготський). Аморальний учинок - це конфлікт дитини із середовищем. Виходить, потрібне середовище, в якому дитині будуть прищеплювати форми спілкування з ним і де вона буде пристосовуватись до умов існування.

Авторитарне нав'язування принципів моралі практично  даремне й безглузде. Моральне правило  повинно бути внутрішнім. Виховувати - значить організовувати життя дитини, піклуватись про соціальні зв'язки, що повинні пронизувати середовище. Але поки саме середовище таїть нерозв'язні протиріччя, ми будемо зіштовхуватися з небажаними формами поведінки. У цілому ж моральне виховання - це зворотний бік вільного виховання, що відбувається в межах загального виховного плану.

У психології є одна цікава концепція, присвячена проблемі морального розвитку людини. Це концепція Л. Кольберга про  стадії морального розвитку людини. Учений провів дослідження, за результатами якого  зробив деякі узагальнення про стадіальність  розвитку моральності та її видах.

1-й рівень - передморальний (характерний для  дітей у віці від чотирьох  до десяти років). Судження виносяться  й визначаються зовнішніми обставинами,  точки зору інших людей не  приймаються в розрахунок:

1-я стадія - судження виносяться в залежності від наслідків учинку: чого він заслуговує - заохочення чи покарання;

2-я стадія - судження виносяться відповідно  до користі, яку можна витягти  з учинку. Тут відбувається врахування  особистого інтересу.

2-й рівень - конвенціональний (10-13 років). На цьому рівні людина, оцінюючи дії й учинки інших і самої себе, дотримується соціальних норм і соціальних ролей і враховує те, як оцінять учинок інші люди: