Джерела екологічного права

Міністерство молоді та спорту України

Київський університет  імені Бориса Грінченка

Університетський коледж

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

На тему :Джерела екологічного права

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Студентки 3 курсу групи 32ПР

                                                       З дисципліни Єкологічне  право

                                               Салім Маріїї Мохаммадівни

                              

 

 

 

 

Київ 2013

 

Зміст

 

 

Вступ

Однією з найбільш актуальних глобальних проблем сучасності є охорона  навколишнього середовища. Ця проблема набула особливого значення у другій половині XX ст. Науково-технічний прогрес  істотно розширив масштаби і можливості людства у сфері природокористування. Були порушені об'єктивні закономірності взаємодії суспільства і природи. Негативні наслідки цього процесу вийшли з-під контролю. Джина випущено з пляшки. Як результат, опоетизована колись природа досить швидко перетворилася у навколишнє середовище, забруднене й отруєне відходами виробництва. Здоров'я і саме життя людини поставлені під загрозу.

Ця проблема стосується як планети  в цілому, так і її регіонів та практично усіх країн. Україна не є винятком серед них. Нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природоресурсного комплексу, низький рівень екологічної свідомості суспільства та деякі інші фактори призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Ці процеси спричинили різке погіршення здоров'я людей, зниження рівня народжуваності та зростання смертності.

На запобігання шкоди навколишньому природному середовищу об'єктивно спрямоване екологічне право України (право навколишнього природного середовища). На жаль, його регулюючий вплив на відповідні суспільні відносини сьогодні не є досить ефективним. З одного боку, це пов'язано з недоліками самого екологічного законодавства, з іншого — практикою його застосування.

 

1. Структура екологічного права

Суспільство не може існувати без  задоволення життєво необхідних екологічних потреб, що проявляються у формі збереження (охорони) природного довкілля та його компонентів, раціонального використання природних ресурсів, а також захисту (охорони) людини від несприятливого стану навколишнього середовища. Це формує  відповідні суспільні екологічні інтереси пов’язані з регулюванням природокористування, оптимізацією охорони природи і забезпеченням охорони життя і здоров’я громадян від небезпечного довкілля.

Еколого-соціальна форма взаємодії  суспільства і природи вимагає  постійної трансформації соціальних регуляторів розвитку екологічних відносин. Крім культури, ідеології, моралі та освіти, не останню роль тут відіграють юридичні чинники, що створюють передумови правового забезпечення екологічних інтересів. Різноманітні екологічні звичаї, племінні "табу", народне "священне" право здавна регулювали або обмежували негативний вплив архаїчного суспільства на природу. З часом з’явилися правові норми-закони, правила, регламенти, які виконували ту ж  функцію обмеження й заборони, тим самим забезпечуючи вже екологічні інтереси технологічно розвинутого суспільства.

Таке розширення екологічних функцій держави  вимагало формування відповідної екологічної  політики, реалізація якої неможлива  без дієвого механізму її правового  забезпечення. Так виникає і розвивається екологічне право, покликане визначати і забезпечувати  функції,  форми та зміст діяльності держави в галузі природокористування, охорони природи та екологічної безпеки.

Екологічне  право є відносно молодою, але  швидко прогресуючою галуззю правничої  науки, яка спрямована на законодавче  забезпечення екологічної діяльності держави та захист прав людини на сприятливе довкілля. Механізм формування екологічного права  розглядається правниками як складна сукупність історичних, соціальних, екологічних, юридичних та інших передумов і чинників, що регулюють виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

Структура екологічного законодавства є аналогічною  структурі екологічного права. Зрозуміло, якщо наша держава ставить за мету інтеграцію в загальносвітовий правовий простір, українське екологічне законодавство потребує подальшої розробки з метою урахування загальноприйнятих світовим  співтовариством стандартів і норм в галузі екологічної діяльності та охорони довкілля. На часі систематизація і кодифікація існуючих правових норм, зокрема обговорюється питання про зміну назви закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" на закон "Про основи екологічного законодавства" та прийняття єдиного кодифікованого акту – Екологічного кодексу України.

Система екологічного законодавства України є досить прогресивною, тому що вона створювалася вже в умовах незалежності з використанням досвіду світових лідерів, в галузі екологічного права. Сьогодні ми можемо сміливо констатувати, що той "правовий вакуум" в сфері охорони довкілля і екологічної безпеки, що утворився одразу після  проголошення незалежності ліквідовано. За ці роки в Україні прийнято кілька десятків законів та кодексів що регулюють всю гамму екоправових відносин у державі.

 

Висновок до 1 розділу

Системний підхід до структури екологічного права визначений у відомій мері виявленням її функцій. Функціональний критерій представляє одну з її основних характеристик  поряд із предметом, методом, системою й галузевими принципами. 

Функції екологічного права повинні підкреслювати  його специфіку, проявляти властивості властиві тільки даної галузі. Але це не виходить, що необхідно забути про загальні функціональні напрямки правового регулювання. Необхідно розумне сполучення загальним, властивим всім галузям права, і спеціальних (характерних тільки для екологічного права) напрямків впливу на екологічні суспільні відносини. Галузь екологічного права є складовою частиною системи російського права, що у порівнянні з іншими має свою специфіку. Функції галузі права, що регулює екологічні відносини, можуть конкретизувати загальні функції в тім або іншому ступені, привносячи специфіку властиву для регулювання відносин, що входять у предмет екологічного права. Сукупність загальних і спеціальних функцій, властиві галузі, не повинна являти собою просту суммативність. Загальні становлять кістяк, "каркас", на якому базуються спеціальні функції, маючи свій зміст і особливості.

Функції екологічного права покликані виразити загальні закономірності й властивості галузі, які проявляються в інститутах, нормах, що регулюють суспільні відносини, що входять у предмет  екологічного права.    

Виділення видів функцій екологічного права  залежить від класифікації основних напрямків впливу цієї галузі права  на суспільні відносини, що входять  у її предмет, від вибору критерію їхнього розмежування.

Функції екологічного права повинні підкреслювати  специфіку, проявляти властивості, властивому тільки даному явищу.

 

2. Основні джерела екологічного права

Право як регулятор суспільних відносин має об'єктивне, зовнішнє вираження  в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. З урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Ці акти мають передбачену законом форму, вони складають відповідну розгалужену  систему, об'єднану загальною метою  еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні  функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити наступні групи джерел екологічного права:

— за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

— за характером правового регулювання — загальні та спеціальні.

До загальних  відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»); 

— за предметом правового регулювання — комплексні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» (2001 р.) тощо) або ті, якими регулюються окремі питання екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про екологічний аудит» (2004 р.) та ін.);

— за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження,   тимчасової  заборони   (зупинення)   чи   припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного   середовища,   Положення   про   порядок  розроблення   екологічних програм, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р., тощо

— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих належать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря» (1992 p.)

 

Висновок до 2 розділу

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні  як загальних, так і численних  конкретних питань охорони навколишнього  природного середовища з використанням  різноманітних правових засобів  впливу на усіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України.

Судова  практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну  роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значення тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001 р.) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.

 

3. Правове забезпечення екологічної безпеки

Постійність проявів екологічного ризику для життя і здоров'я  людей, а також довкілля внаслідок  небезпечних впливів техногенного та природного характерів зумовлюють необхідність активного пошуку дієвих заходів та підходів, спрямованих на запобігання настанню таких впливів, ліквідацію їх наслідків у разі виникнення небезпек, надзвичайних екологічних ситуацій. Чільне місце в системі таких заходів відводиться державно-правовому механізму, який передбачає цілу систему заходів і засобів, що спрямовані на забезпечення екологічної безпеки, зокрема розвиток і вдосконалення законодавства у цій сфері.

Правові норми щодо забезпечення екологічної безпеки містяться на сьогодні в більшості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, тим самим справляючи комплексний, міжгалузевий вплив на регламентацію правовідносин у різних сферах діяльності, особливо в частині здійснення екологічно небезпечної діяльності. Наявність розвиненої системи джерел права у сфері екологічної безпеки — суттєва умова забезпечення здійснення права громадян на екологічно безпечне для життя і здоров'я довкілля. Положення щодо забезпечення екологічної безпеки містяться в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), в якій виділено окремий розділ «Екологічна безпека», Конституції України, Основних напрямах державної політики України в галузіохорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Законі України «Про основи національної безпеки України» та інших нормативно-правових актах. Конституція не тільки проголосила право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля, а й передбачила систему гарантій цього права.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного  фонду України й інші території  та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Зокрема, з огляду на положення Кліматичної програми України від 28 червня 1997 p., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 650, яка визначає клімат як один із природних ресурсів, а також з урахуванням його важливості для життєдіяльності людини, на нашу думку, доцільно було б положення ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» доповнити й положенням про віднесення клімату до об'єктів правової охорони довкілля.

Особливу увагу екологічній  безпеці приділено у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ XI, статті 50—59). Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (статті 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).