Джерела екологічного права

Діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції), підлягає припиненню в порядку, встановленому Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законодавчими актами України.

 

Підставою для припинення діяльності підприємства є систематичне порушення екологічних нормативів (у тому числі нормативів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не можуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.

Місцевим радам надано можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення ними права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 15), а припинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Закон України «Про охорону навколишнього  природного середовища» закріплює  повноваження органів держави у  сфері екологічної безпеки. Зокрема, на Верховну Раду України покладається встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпших громадян, визначення повноважень рад, порядку організації та діяльності органів управління у галузі забезпечення екологічної безпеки та прийняття до свого розгляду інших питань у цій сфері.

 Згідно зі ст. 65 зазначеного  закону окрема місцевість України,  на якій виникла надзвичайна  екологічна ситуація, може бути  оголошена зоною надзвичайної  екологічної ситуації. Правове регулювання  відносин у цій зоні здійснюється  відповідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

Норми, що регулюють питання екологічної  безпеки містяться не тільки в  законодавчих актах власне екологічного спрямування, а й актах іншого законодавства, спрямованого на регулювання  різних видів діяльності. Це, зокрема, нормативно-правові приписи, які:

— визначають статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування»;

— закріплюють статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологічної безпеки: Закон України «Про Раду національної   безпеки   і   оборони   України»,   Положення   про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій, Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій тощо;

 — спрямовані на захист життя і здоров'я людей та довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, що містяться, зокрема, в законах України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», в Основах законодавства про охорону здоров'я;

— регламентують забезпечення екологічних вимог, у тому числі екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях: Закони України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про аварійно-рятувальні служби» тощо;

— зобов'язують дотримуватися вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій: Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

— спрямовані на забезпечення ядерної і радіаційної безпеки (як складових і передумови екологічної безпеки) у процесі використання ядерної енергії, видобування та переробки уранових руд, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення: закони України «Про  використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про видобування та переробку уранових руд», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних   відходів,   інших  джерел   іонізуючого   випромінювання», «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання»;

— містять вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Закон України «Про стандартизацію»;

— закріплюють вимоги екологічної безпеки  при  здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської Діяльності: закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про курорти», «Про туризм», «Про електроенергетику», «Про залізничний транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про дорожній Рух», Повітряний кодекс України та ін.;

— містять комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки:   Закони  України  «Про  сільськогосподарську  кооперацію», «Про особисте селянське господарство», «Про селянське фермерське господарство»;

— визначають принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики: Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність»;

— встановлюють   вимоги   екологічної   безпеки   у   процесі здійснення   деяких   специфічних   видів   діяльності,   що   можуть справляти негативний вплив на стан екологічної ситуації: Закон України «Про космічну діяльність»;

— визначають вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин,   їх  сполук,   продуктів  біотехнологій,   інших  біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: Закон України «Про пестициди і агрохімікати»;

— спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: закони України «Про захист прав споживачів», «Про питну воду та водопостачання», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» та ін.;

— закріплюють нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної та цивільної оборони:  закони України «Про цивільну оборону», «Про оборону України»;

— визначають склад правопорушень у цій сфері та підстави і порядок притягнення винних осіб за їх учинення до дисциплінарної, адміністративної,   кримінальної,   цивільної,    еколого-правової відповідальності. Такими є, зокрема, норми, що містяться в Кодексі законів про працю України (КЗоТ), Кодексі України про адміністративні правопорушення (КпАП), Кримінальному кодексі України (КК України), Цивільному кодексі України (ЦК України), Земельному кодексі України (ЗК України), Кодексі України про надра тощо;

— регламентують діяльність правоохоронних органів у галузі забезпечення екологічної безпеки: закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру».

Викладене свідчить про те, що законодавство  у сфері забезпечення екологічної  безпеки в Україні розвивається динамічно і передбачає сукупність важелів як регламентуючого, так і забезпечувального характеру.

 

Висновок до 3 розділу

Як зазначалося, система правовідносин, що формують екологічну безпеку, постійно змінюється, перебуває у динамічному  русі. Так само постійно змінюється і законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки. Особливо це проявляється в частині напрацювання процедур, спрямованих на запобігання виникненню небезпек. Не останню роль у цьому відіграє так звана «глобалізація» або «інтернаціоналізація» норм екологічної безпеки, запровадження обов'язкових вимог на загальносвітовому рівні, регіональне співробітництво, зокрема тенденція гармонізації окремих положень національного законодавства до європейських норм безпеки, врахування позитивного досвіду правового регулювання, накопиченого країнами Співдружності Незалежних Держав. Подальшого розвитку набуває гуманізація екологічного законодавства — спрямування його в першу чергу на захист суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

 

Висновки

У загальному вигляді екологічне право є галуззю права, якою регулюються суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Назва галузі походить від терміна  «екологія» (грецьк. oicos — будинок, житло, місце мешкання, logos — наука) і буквально означає наука про місце і умови життя людини.

У науковий вжиток слово «екологія» вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 р. Тоді воно мало вузьку сферу застосування, головним чином у рамках біології.

В основних напрямах екологічної політики України передбачено відповідні механізми та інструменти, що дозволяють на практиці досягти реалізації запланованих державних заходів у сфері  екології. Зокрема: встановлено національні  пріоритети в галузі охорони природи;

- визначається економічний механізм  природокористування;

-  вироблена стратегія і тактика  гармонійного розвитку виробничого  і природноресурсного потенціалів;

- передбачено заходи щодо збалансованого  використання і відновлення природних ресурсів (земельних, водних, мінерально-сировинних, біологічних та ін.).

- визначаються етапи реалізації  програми дій на всіх рівнях  охорони довкілля (місцевому, регіональному, національному).

Отже, екологічну політику визначають як сукупність науково обґрунтованих і сформульованих принципів, завдань і цілеспрямованих дій держави, громадських організацій і окремих громадян, за допомогою яких здійснюється взаємодія суспільства і природи та сучасна стратегія сталого розвитку.

 

 Список використаної літератури

1. Барбашова Н. В. Экологическое право Украины. — Донецк, 2002.

2. Бринчук М. М. Экологическое право. — М., 2004.

3. Боголюбов С. А. Экологическое право. — М., 1998.

4. Екологічне право / За ред В.І. Андрейцева. — К., 2001.

5. Экологическое право Украины / Под ред. И. И. Каракаша. —

Одесса, 2001.

6. Екологічне  право України / За ред.  А.  П.  Гетьмана та М. В. Шульги. - X., 2005.

7. Костицький В. Екологічне законодавство України. — К., 1998.

8. Кравченко С. М., Андрусевич А. О., Бонайн Док. Е. Актуальні проблеми  міжнародного   права  навколишнього  середовища.   — Львів, 2002.

9. Малишко М. І. Екологічне право України. — К., 2001.

10. Мунтян В. Л. Охорона природи УРСР. — К., 1982.

11. Розовский Б. Г., Ворсинов Г. Т. Экологическое право. — Луганск, 1994.

12. Шемшученко Ю.  С. Правовые проблемы экологии. — К., 1999.