Формування екологічної культури

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………….……………2

 

1. Екологічна культура……………………………………………………5

 

2. Формування екологічної культури……………………………………8

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода…

Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.

Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.

Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних норм, закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.

Метою екологічної культури, виховання є формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального ставлення до навколишнього природного середовища.

Проблема формування екологічної культури - одна з найбільш актуальних проблем на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, від вирішення якої залежить оздоровлення нації в цілому. Процес формування екологічної культури студентів є складним, суперечливим і багатоетапним. На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень проблеми, власного теоретичного пошуку виявлено такі структурні елементи екологічної культури: екологічні знання - екологічне мислення - екологічна свідомість -екологічний світогляд - екологічна етика - екологічна культура.

   Певним чином кожний  з цих елементів відповідає  в тій чи іншій мірі своєрідному  етапі формування екологічно  зрілої людини.

   Важливий внесок  у розробку питань формування  екологічного світогляду особистості, екологічної освіти і виховання  в останні роки зробили Н.П. Депенчук, І.Д. Дроздова, Р.С. Карпінська, В.П. Казначеев, А.Л. Яншин, М.Й. Багер, В.Є. Борейко. Актуалізована сучасними  змінами соціального та економічного  розвитку проблема компетентності  набула в психології статусу  пояснювального принципу при  розв'язанні вельми широкого кола  теоретичних й прикладних питань, спрямованих, головним чином, на  самовдосконалення особистості  як суб'єкта професійної діяльності.На  сучасному етапі складних і  динамічних відносин суспільства  з навколишнім середовищем бережливе  ставлення до природи повинно  складати невід'ємну частину загального  світогляду кожного громадянина  України. Сформована екологічна  культура не дається з народження, удосконалення цієї важливої  якості сучасної людини продовжується  все життя. Саме тому формування  екологічної культури людини, гармонізація  її відносин із природою є  пріоритетними напрямами реформування  виховання, що відображено у Національній  доктрині розвитку освіти, Концепції  неперервної екологічної освіти  та виховання в Україні, концепції  виховання дітей і молоді у  національній системі освіти. Від  цього залежить забезпечення  конституційних прав громадян  нашої держави на безпечне  для життя і здоров'я довкілля [1]. У 1980-хх pp.. теорія і практика  екологічної освіти збагатилась  концепцією про її неперервність, де під неперервністю освіти  розуміється соціально-педагогічна  категорія, що виражає ідею поступового  розвитку освітніх потреб людини  як природничоісторичного і конкретного  соціально-педагогічного процесу. Така  постановка питання окреслила  загальність та необхідність  екологічної освіти у сучасній  школі. Під екологічної освітою  ми розуміємо безперервний процес  наслідування і розширеного виробництва людиною екологічної культури, яке направлене на формування системи наукових і практичних знань та умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до оточуючого соціально-природного середовища.

   Ряд досліджень  показали, що характерною ознакою  екологічної освіти в наш час  є розвиток екологічної культури  як важливої частини загальної  культури людини, що забезпечує  її духовне життя і вчинки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Екологічна культура

 

Екологічна культура особистості є кінцевою метою екологічної освіти та виховання. У зв’язку з цим поняття „екологічне виховання” є процес, спрямований на формування екологічної культури особистості, яку неможливо сформувати без наявності у людини певних знань та переконань, які, в свою чергу, регулюють практичну діяльність особистості у навколишньому середовищі, підпорядковують її вимогам раціонального природокористування та являються показниками свідомого і відповідального ставлення до природи [3: 9].

Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.

Поняття „екологічна культура” синтезує в собі найкращі досягнення людської цивілізації з питань гармонізації стосунків суспільства та природи і розглядається як складова частина загальної культури особистості. У зв’язку з цим необхідно усвідомити співвідношення понять „екологічна культура суспільства”, „екологічна культура особистості”, „екологічне виховання”, „екологічна вихованість” [3: 8].

Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури [4: 171].

Більшість вчених-педагогів виділяють такі елементи екологічної культури: знання і переконання, ціннісні орієнтації, практичні уміння і навички з охорони природи.

Здобуті знання закріплюються, перевіряються та доповнюються у процесі безпосередньої практичної діяльності щодо природи. При цьому формується другий елемент екологічної культури – діяльнісно-практичний. Як підтверджує досвід, за умови високої інтелектуальної та емоційної активності особистості можливе формування в учнів умінь самостійно здобувати екологічні знання і творчо застосовувати їх у практичній природоохоронній діяльності. Така активність стимулюється в процесі самостійного пошуку шляхів вирішення проблем

навколишнього середовища, і чим більше самостійності надається учням у процесі дослідницької роботи, тим більша їх упевненість у справедливості екологічних ідеалів, готовність відстоювати і практично реалізовувати їх у життя [1: 20].

Отже, можна сказати, що тим самим створюються широкі можливості для розвитку ціннісно-мотиваційного елементу особистості. Отже, у взаємозв’язку інтелектуального, ціннісно-мотиваційного і діяльнісно-практичного компонентів відбувається формування екологічної культури особистості. І найефективніше – при можливості найрізноманітнішого розвитку природоохоронних знань, вмінь і навичок [3: 36].

Отже, формування елементів екологічної культури особистості – досить складний, різнобічний та довгостроковий процес, в якому можна виділити три етапи:

1) оволодіння певною сумою  знань про природу, вплив діяльності  людини на неї;

2) осмислення одержаної  інформації та її оцінення;

3) засвоєння практичних  умінь і навичок і безпосередня  дія.

Екологічно грамотна особистість повинна вміти:

- сприймати природу як  незамінну основу життя, джерело  матеріальних благ, необхідної умови  морального та естетичного розвитку  особистості;

- усвідомлювати власну  причетність до вирішення екологічних  проблем своєї місцевості, держави, планети в цілому;

- розуміти необхідність  наукового обґрунтування будь-якої  в природі, раховуючи її багатостороннє  значення в житті людей;

- прагнути отримати максимальний  результат з мінімальними природними  затратами і без забруднення  навколишнього середовища;

- приймати особисту, постійну  і систематичну участь у діяльності, спрямованій на вивчення, раціональне  використання і охорону природи.

Аналіз науково-педагогічної літератури [2, 7, 9, 14, 25], результати останніх досліджень свідчать, що в досягненні мети освіти в галузі навколишнього середовища переважають тенденції до використання активних засобів і форм організації навчальної діяльності школярів, які спрямовуються на розвиток мислення, ціннісної сфери, світогляду, набуття навичок і вмінь практичного вирішення проблем навколишнього середовища, соціального досвіду, формування індивідуальної і колективної відповідальності за стан природи. Засвоєння навчального матеріалу забезпечується через різнобічні форми і методи практичної діяльності, котрі сприяють не тільки засвоєнню системи знань, але й ставлять школярів перед проблемою морального вибору. Це, в свою чергу, сприяє гуманізації і гуманітаризації національної освіти, покликаної формувати у підростаючого покоління цілісну картину світу, виховувати відповідальне ставлення до навколишнього середовища, суспільства і людини, створити умови для подолання екологічного невігластва і технократизму [5: 10].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Формування екологічної культури

 

Екологічна культура виявляється в системі духовних цінностей, у всіх видах і результатах людської діяльності, пов'язаної з пізнанням і перетворенням природи, виражає характер та якісний рівень взаємовідносин між суспільством і природою. Формування екологічної культури у людини сприяє розвиту в неї гуманістичних установок, що дозволяє говорити про яскраво виражену гуманістичну орієнтацію науки екології та екологізацію навчального процесу в цілому.

   Поняття “екологічна  культура” найчастіше досліджувалось  філософами, соціологами, психологами. Так, С.О.Липін розкриває проблему  взаємовідносин людини і природи. Він показує цю проблему як  потребу людини, яка прагне осмислити  своє місце і роль у Всесвіті. Людина, що усвідомила руйнівний  вплив на природу, намагається  виробити справжні гуманістичні  основи своїх взаємовідносин  з природою [11].

   На думку С.А. Липіна  в процесі формування екологічної  культури можна виділити три  основних етапи:

   а) неусвідомлено-наслідувальна  поведінка (на цьому етапі діяльність  прирівнюється до наслідування  або до діяльності за принципом  “Так потрібно”, закладаються найважливіші  навички та стереотипи поведінки);

   б) усвідомлена поведінка, коли поведінка в більшості  визначається знаннями, які були  отримані в процесі навчання (на  цьому етапі відбувається корекція  поведінки, формуються стереотипи  поведінки в стандартних ситуаціях);

   в) стереотипна поведінка (цей етап характеризується тим, що людина діє у відповідності  зі стереотипами своєї поведінки  і сформованими звичками поведінки).

   Екологічна культура  суспільства представляє собою  якісну характеристику соціоприродних  взаємодій. Екологічна культура  особистості - це результат виховних  впливів соціального середовища, в тому числі і педагогічного  впливу сім'ї, школи, ВНЗ. Екологічна  культура - це загальнолюдська світова  культура і тому мірою ековідносин  повинна виступати саме життя  у всіх його проявах. Необхідне формування і загальної та особистісної екологічної свідомості, а також перемога відчуження кожної людини від природи.

   Аналізуючи термін  “екологічна культура”, ми прийшли  до такого висновку: екологічна  культура - це невід'ємний компонент  духовного світу людини, який  представляє собою екологічно  зорієнтовану свідомість і поведінку, в основі яких лежать гуманістичні  ціннісні орієнтації та установки  по відношенню до природи. Дослідження  поняття “екологічна культура”  дозволяють нам зобразити складові  компоненти екологічної культури  таким чином: екологічна культура - екологічне світосприйняття - екологічна  свідомість - екологічні переконання - екологічна самосвідомість -екологічне  світорозуміння - екологічна діяльність - ідеал взаємовідносин людини  з природою.