Саме тому, М.М. Моїсеїв
вважає, що формування екологічної
культури особистості повинне
стати незамінною частиною діяльності
всієї системи навчання [12]. Однак,
впливати на екологічну свідомість
підростаючого покоління повинен
впливати вчитель, який є носієм
екологічної культури. Отже, проблема
буде вирішена тоді, коли умови
організації такої професійної
підготовки вчителів, які незалежно
від спеціальності зможуть здійснювати
роботу щодо виховання і формування
екологічної культури.
Даний висновок
підтверджує Н.С. Дежнікова, яка стверджу,
що “ефективність екологічної
освіти тісно пов'язана з станом
культури вчителя і тих, хто
навчається”. Тому потрібно звернути
особливу увагу на духовність
людини, розвиток духовної культури
особистості, орієнтацію на найвищі
цінності - Природи і Людини.
Вчитель навчає
змісту існування. У наш час
цей зміст трактується такими
принципами:
- людина - найвища
цінність;
- природа є первинною
загальнолюдською цінністю і
врятувати її - обов'язок людства;
- співробітництво
людей на планеті для реалізації
перших двох принципів.
Ці принципи лежать
в основі сучасних цінностей
моделі екологічної культури.
В екологічній
культурі вчителя безпосередньо
виражена система цінностей, яка
об'єднує особистість з природою
і суспільством, а також включеність
педагога в систему глобальних
суспільних відносин. Соціальне
замовлення суспільства на підготовку
вчителя включає як вимоги
до ідеальної моделі особистості
вчителя, так і тенденції до
всесвітнього співробітництва у
затвердженні пріоритету загальнолюдських
цінностей. Істотно впливають на
соціальні запити досягнення
сучасної науки, яка виокремлює
єдність Людини і Всесвіту. Утверджується
новий образ наукової картини
світу і місця в ній. В нових
умовах істотно змінюються завдання
і функції педагога, в тому
числі і базові професійно-педагогічні
ціннісні орієнтації, виражається
направленість професійного становлення
особистості, її світобачення.
При визначенні
феномену “екологічна культура”
потрібно звернути увагу на
такі поняття як “культура”
та “екологічна”. Кожне із цих
понять багатозначне. Теоретичне
усвідомлення культури дозволяє
виділити дві важливих проблеми
в усвідомленні цього поняття:
культура розглядається як механізм,
який регламентує і регулює
поведінку і діяльність людини,
а сама людина - як носій цієї
культури.
До найбільш повного
розуміння поняття “екологічна
культура” дозволяє наблизитись
виявлення теоретичних основ
дослідження культури в цілому
і педагогічної культури як
філософських категорій. Термін
“педагогічна культура” пов'язаний
з працями С.І. Архангельського, З.Ф.
Єсаревой, Н.В. Кузьміной, В.Г. Максимова,
В.А. Сластеніна, М.М. Тарасевич та
ін. У цих дослідженнях педагогічна
культура розглядається як важлива
частина загальної культури вчителя,
що проявляється у системі
професійних якостей і специфіці
педагогічної діяльності. Культурологічний
аналіз процесу професійного
становлення вчителя орієнтований
на дослідження закономірностей
розвитку професійної моралі, специфіки
моральних норм і принципів, які
формуються і діють у сфері
педагогічної діяльності та є
конкретизацією загальних вимог
тієї системи моралі, яка переважає
у суспільстві. На даний час
термін “культура” трактується
як органічна єдність з природою і суспільством,
як ансамбль, діалог різних культур. В
цілому, культура особистості визначається
сферою духовного виробництва, зачіпає
процеси формування і прояву як свідомості,
так і самосвідомості, а також культуру
мислення і культуру діяльності. Культура
особистості неможлива без світобачення,
тобто сукупності поглядів, уявлень та
ідей про природні та соціальні явища,
які утворюють ціннісні орієнтації людини.
Таким чином, вибудовується
логічна схема, яку необхідно
враховувати в процесі навчання:
людина - істота космічна, соціальна
та індивідуальна. Людина не може
жити, не рахуючись з законами
космосу. Призначення системи сучасної
освіти - розширити світорозуміння
людини до рівня космосу, встановити
природній зв'язок людини з
природою, відродити духовне, почуттєве
розуміння світу. В процесі екологізації
сучасного суспільства одне з
найважливіших місць займає формування
екологічної культури особистості.
Екологічна культура,
як і вся культура в цілому,
діалектично взаємопов'язана з
суспільними процесами, який відбуваються
та обумовлена законами їх
розвитку. Як соціальне явище
екологічна культура вчителя
знаходиться в прямій залежності
від багатства тих суспільних
відносин, в які вступає індивід,
оскільки дійсно духовне багатство
його дійсних відносин.
На основі теоретичного
аналізу психологічної літератури
[1-7], вивчення передового педагогічного
досвіду екологічного виховання
і навчання студентів, ми визначаємо
екологічну культуру студента
як інтегративну якість особистості,
яка відповідає рівню розвитку
її в сфері екологічної діяльності.
У ході дослідження
екологічної культури ми виділили
її чотири компоненти:
- інтелектуальний (конкретні
екологічні знання);
- професійний (уміння
й навички здійснювати екологічно
безпечну професійну діяльність);
- мотиваційний (потреби
і мотиви природоохоронної діяльності);
- діяльнісний (характеристика
поведінки в екологічній ситуації).
В процесі дослідження
нами було отримано наступні
висновки:
1 - інтелектуальний
компонент екологічної культури
майбутніх спеціалістів складають,
перш за все, екологічні знання.
У загальному вони містять
наукові відомості в галузі
теоретичної та прикладної екології.
Закономірності розвитку природи
й суспільства (світоглядний аспект),
відомості про екологічний стан
своєї місцевості, своєї країни (екологічний
світогляд та поінформованість).
2 - професійний компонент
екологічної культури - це екологічні
дії, що здійснюються відповідно
до усвідомленої мети. Ці дії
відбуваються завдяки наявності
екологічних знань і умінь, а
наслідками таких дій є конкретні
особисто або соціально значущі
результати. Екологічні уміння студентів
поділяються на дві групи: навчально-пізнавальні
(уміння працювати зі спеціальною
літературою екологічної тематики,
готувати повідомлення і доповіді
із вивчених джерел) і практичні
(уміння передбачати окремі наслідки
втручання людини в природні
процеси, уміння співвідносити свої
утилітарні потреби з вимогами
раціонального природокористування;
уміння пояснювати і залучати
інших до природоохоронної діяльності).
3 - мотиваційний компонент
характеризується тим, що мотиваційну
сферу екологічної діяльності
молоді складають найрізноманітніші
інтереси, потреби, прагнення, наслідування
тощо. Відповідно до сучасних
психолого-педагогічних уявлень
про поведінку і діяльність
людини, ми розглядаємо внутрішні
та зовнішні мотиви екологічної
діяльності.
4 - діяльнісний компонент
відображає характер і результативність
як навчальної діяльності з
оволодіння екологічними знаннями
й уміннями, так і конкретної
практичної діяльності студентів
з охорони природного оточення.
Не можна вважати екологічно
культурним студента, який має
досить великий обсяг екологічних
знань, вміє аналізувати природні
явища і взаємовідносини з
природою, але не виявляє відповідної
екологічної активності.
У процесі експериментального
дослідження показниками екологічної
активності студента були:
- самооцінка власної
екологічної діяльності;
- участь у гуртках,
факультативах, виховних заходах
екологічного спрямування;
- оцінка навчальної
і природоохоронної діяльності
студента одногрупниками.
Головною метою
діяльності вищих навчальних
закладів є підготовка освіченого,
творчого фахівця, зорієнтованого
на особистісний та професійний
саморозвиток, а також формування
системи гуманістичних цінностей,
де цінність природні суспільства
визначаються як провідні.
Екологічна культура
як соціальне явище, як культура
загалом дає орієнтири існування
у довкіллі та поведінкові
норми, тобто вона задає рамки
способу життя. Екологічна культура
транслюється завдяки особистісній
соціально-екологічній компетентності,
що характеризує те як конкретна
особистість засвоїла цю культуру
і може її передавати іншим
- сформована екологічна компетентність
виражається у поєднанні певного
способу життя та визнання
цінності довкілля, що приводить
до екологічності способу життя
(екологічність стає якістю способу
життя) - у цих рамках відбувається
формування системи діяльності,
яка впливає на фактори екології,
а вони, у свою чергу, впливають
на спосіб життя і стають
факторами цього способу життя.
Слід зазначити, що
рівень екологічності способу
життя може бути вищим чи
нижчим у залежності від певних
причин:
- рівня відповідальності
особистості за свою екологічну
діяльність;
- рівня усвідомлення
наслідків діяльності;
- рівня визнання
цінності довкілля.
В залежності від
цих факторів спосіб життя
може бути позитивним чинником
і рушієм розвитку екосистем
або негативним, тобто таким, що
руйнує екосистеми, призводить до
їх криз або руйнування.
Рівень відповідальності
залежатиме від того наскільки
особистість може попередити
негативні наслідки своєї екологічної
діяльності та ліквідувати їх,
якщо вони все ж таки трапились,
а також від того, наскільки
вдало вона може спроектувати
свою екологічну діяльність, щоб
на завдати шкоди довкіллю. Наприклад,
власник фабрики, яка розташована на березі
річки, з'ясував, що екосистемі річки завдано
шкоди через недосконалість очисних споруд.
У цьому випадку власник, якщо він має
достатній рівень відповідальності, відремонтує
очисні споруди і попередить подальше
руйнування екосистеми. Якщо ж цей власник
має високий рівень відповідальності,
то він повинен застосовувати методи очищення
та відновлення екосистеми річки. Найвищий
же рівень відповідальності має місце
у тому випадку, коли у засоби екологічної
безпеки вкладені значні кошти, і це теоретично
унеможливлює завдання шкоди довкіллю.
Слід відзначити, що рівень екологічної
відповідальності може формуватися двома
шляхами -внутрішнім - через засвоєння
екологічної культури та зовнішнім - через
систему покарань та штрафів.
Отже, відповідальність за наслідки
екологічної діяльності має бути, перш
за все особистою, оскільки невеликий
внесок кожного у руйнування або ж відтворення
довкілля складається у мільярди жителів
планети Земля.
Таким чином, саме
вчитель в міру сформованості
екологічного світобачення, екологічної
направленості, екологічної свідомості
та мислення вибирає способи
входження в екологічну культуру,
її використання та розвитку.
Висновки
Екологічна культура – культура
всіх видів людської діяльності, так чи
інакше пов’язаних з пізнанням, освоєнням
і перетворенням природи; складається
із знання та розуміння екологічних нормативів,
усвідомлення необхідності їх виконання,
формування почуття громадянської відповідальності
за долю природи, розробки природоохоронних
заходів та безпосередньої участі в їх
проведенні.
Екологічну культуру розуміють
як цілісну систему, яка складена:
· екологічними знаннями;
· екологічним мисленням;
· культурою вчинків;
· культурою екологічно
оправданої поведінки, яка характеризується
ступенем перетворення екологічних
знань, мислення, культури почуттів
у щоденну норму вчинків.
Проявом екологічної
культури є екологічно обумовлена
діяльність.
Формування екологічної
культури особистості як мети
екологічної освіти передбачає
комплексний вплив на сфери
свідомості: когнітивну, афективну, діяльну.
Отже, екологічна освіта повинна
включати загальнонаукові, морально-естетичні
і практичні аспекти.
Список використаної
літератури
1. Вайда Т.С. Екологічна
культура студентів як педагогічна
проблема // Збірник наукових праць:
Педагогічні науки. - Вип. 1. - Херсон:
Айлант, 1998. - С.104-108.
2. Бауер М.Й. Екологічні
знання у контексті формування
світоглядних цінностей суспільства:
Автореф. дис. канд. філос. наук. -К., 1998.
- 21 с
3. Борейко В.Е. Прорыв в
экологическую этику: Серия: Охрана
дикой природы. - Вып. 21. - К., 2001. - 204 с.
4. Депенчук Н.П., Дроздова
И.Д. Нравственные аспекты современной
экологии // Интегрирующая функция
экологии в современной науке:
Сб.науч.трудов. - К.: Наукова думка, 1987.
- С.17-31.
5. Дерябо С.Д., Ясвин В.А.
Экологическая педагогика и психология.
- Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. - 477.
6. Зверев И.Д. Экология
в школьном обучении: Новый аспект
образования. - М., 1980. - С.10 (96 с).