Экологические катастрофы

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

1. Природні туристичні ресурси області: 5

А) кліматичні особливості 5

Б) рельєф, ландшафтна структура 5

В) бальнеологічні ресурси 6

Г) водні ресурси 6

Є) охоронні природні території та пам'ятки природи 8

2. Природні історично-культурні обєкти всесвітнього значення 10

А) Коростень-центр  древлянського племені 10

Б) Бердичів і Верхівня 12

В) Новоград-Волинський 14

Г) Романівка - батьківщина М.Т. Рильського 16

3. Види рекреації і туризму 18

4. Основні туристські центри області та їхня специфіка 20

ВИСНОВОК 22

 

 

ВСТУП

 

Житомирська область розташована  в центральній частині Східноєвропейської рівнини, на півночі Правобережної  України. Площа області становить 29,9 тисяч квадратних кілометрів, що складає 4,9% території України. За своїми розмірами область одна з найбільших на Україні і поступається лише перед  Одеською, Дніпропетровською, Чернігівською  та Харківською областями. Щоб краще  уявити її розміри, скажемо, що Житомирщина  більше, наприклад, ніж такі країни як Вірменія, Албанія, Ізраїль, Кіпр або  Ліван.

Протяжність області із заходу на схід сягає 170 кілометрів, а віддаль  з півночі на південь дорівнює 230 кілометрів. Відзначимо, що це віддаль, яку довелося б подолати, щоб перетнути  такі країни Західної Європи, як Нідерланди або Швейцарія. За конфігурацією  область являє собою багатокутник. Область має вигідне економічно-географічне  положення, що сприяє розвитку її продуктивних сил і активній участі в територіальному  поділі суспільної праці.

Ще в сиву давнину на території області виникли міста, які служили як торгові центри на шляхах, що зв’язували Європу і Азію. По території області проходять  важливі залізничні та автомобільні шляхи сполучення, що сприяє її економічному розвитку та зв’язку з такими адміністративно-культурними  і промисловими центрами як Київ, Мінськ, Львів, Харків, Одеса, Москва, Санкт-Петербург  тощо. Важливим фактором дальшого розвитку продуктивних сил області, котрий впливає  на формування її територіальної структури, є близькість до країн Східної  і Центральної Європи.

Історично сформовані адміністративні  межі Житомирської області не збігаються з межами природних зон. Область  розташована на стикові двох природних зон, що мають значну відмінність у ландшафтному відношенні. Північна її частина розміщена в зоні мішаних лісів (Полісся), південна - в межах Лісостепу.

Станом на 1.01. 1992 рік в  області налічується 23 адміністративних райони, 9 міст, серед них 4 міста обласного  підпорядкування (Житомир, Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський), 46 селищ міського типу і 1635 сільських населених пунктів. Обласний центр - місто Житомир поділено на два адміністративні райони: Богунський і Корольовський.

 

 

1. Природні туристичні ресурси області:

А) кліматичні особливості

Клімат помірно-континентальний  з теплим вологим літом та м’якою й хмарною зимою. Пересічна температура  січня становить -5,7°С, липня – +18,9°С. Період з температурою понад +10°С становить 158 днів. Опадів на півночі випадає 600 мм, на півдні – 570 мм на рік; найбільше їх випадає влітку. 3 несприятливих кліматичних явищ спостерігаються бездощові періоди до 60 днів, можливі посухи й суховії, сильні дощі, 1-2 дні (рідше 4-6 днів) дощі з градом. Значної шкоди завдають пізні весняні та ранні осінні заморозки. Взимку можливі низькі температури протягом 25 днів, ожеледь до 15 днів і більше.

Б) рельєф, ландшафтна структура

Рельєф території області  тісно пов'язаний з геологічною будовою. Приуроченість Житомирської області до північно-західної частини Українського щита зумовило її більш високе гіпсометричне положення порівняно з іншими областями Українського Полісся, поширення вузьких і глибоко врізаних річкових долин, наявність великих лесових "островів" і меншу заболоченість.

Більша частина Житомирської області лежить у межах Придніпровської  височини, північну і північно-східну частини займає Поліська низовина. Поверхня хвиляста із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280-220 м до 150 м і менше). В області - значні площі моренних і моренно-зандрових рівнин з пасмово-горбистим рельєфом.

У західній частині переважає  зандрова слабохвиляста рівнина з незначним коливанням висот і наявністю мікрозападин. З нею пов'язані значні масиви торфових боліт (2,9% території області), окремі ділянки займають лесові "острови" з розвинутою сіткою ярів і балок. У північній частині - алювіально-зандрові рівнини. У місцях високого залягання кристалічних порід розвинуті денудаційні форми рельєфу у вигляді пасом, горбів, скель з крутими схилами (Словечансько-Овруцький кряж з найвищою точкою області - 316 м, Білокоровицький кряж, Озерянський кряж).

Область розташована у  двох природних зонах. Північна частина області лежить у межах Житомирського Полісся, південна – Дністровсько-Дніпровського лісостепу.

Зона Полісся вкрита лісами (28% площі області). Головні лісо-утворюючі  породи: сосна, дуб, береза, вільха та ін. В північній і північно-західній частинах поширені соснові ліси, в усій поліській частині – сосново-дубово-березові. Значні площі займають дубово-грабові й грабові ліси.

У лісостеповій частині Житомирської області ростуть дубово-грабові ліси, де переважає дуб з домішкою граба, ясена, клена та явора. Лісистість південних районів області становить 3-4%. Під луками – близько 5,3% території області.

В) бальнеологічні ресурси

Одним з найважливіших  факторів лікувальної рекреації є наявність природних лікувальних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, вуглекислі, сірководневі, залізисті та миш'якові, йодобромневі, радонові, борвмісні, слабо мінералізовані з високим умістом органічних речовин.

З лікувальною метою використовують радонові води (вміст RN-HKI/I) рідше - радоново-радієві.

Г) водні ресурси

Водність рік області досить нерівномірна по сезонах року та кліматичних зонах. Так водність рік в північних районах в 1,5-2 рази вище ніж у південних. До 70% стоку річок припадає на весняну повінь або літні паводки і лише до 30% - на решту року.

В літню межень значна частина  рік південних районів в сухі роки пересихає, що робить неможливим водозабір з них без будівництва підпірних споруд, ставків та водосховищ.

Всього на території області  несуть свої води 2822 річки загальною довжиною 13,7 тис.км.

Згідно з наведеною  вище класифікацією в структурі  гідрографічної сітки області великих  річок немає, середніх річок – вісім:

- р.Случ загальною площею водозбірного басейну (далі площею басейну) 13800 м² (в межах області разом з притоками – 4968км²) і довжиною 451 км (в межах області – 181 км);

- р.Уборть загальною площею басейну 5820 км² (в межах області разом з притоками – 3800 км²) і довжиною 292 км (в межах області – 170,6 км);

- р.Ствига загальною площею басейну 5440 км² (в межах області разом з притоками – 428 км²) і довжиною 178 км (в межах області – 1 км);

- р.Словечна загальною площею басейну 2670 км² (в межах області разом з притоками –600 км²) і довжиною 158 км (в межах області – 40 км);

- р.Уж загальною площею басейну 8080 км² (в межах області разом з притоками – 6016 км²) і довжиною 256 км (в межах області – 159 км);

- р.Тетерів загальною площею басейну 15100 км² (в межах області разом з притоками – 10981 км²) і довжиною 365 км (в межах області – 276км);

- р.Ірша загальною площею  басейну 3070 км² (в межах області  разом з притоками – 3064 км2) і довжиною 132 км (в межах області – 126 км);

- р.Ірпінь загальною площею  басейну 3340 км² (в межах області  разом з притоками – 897 км2) і довжиною 153 км (в межах області – 43 км).

Річка Рось в межах області не протікає, лише протікають її притоки. Загальна площа басейну 12800 км² (в межах області притоки – 1298 км²), довжиною 346 км (в межах області притоки – 322,5 км).

Малих річок довжиною понад 10 км – 321, їх загальна довжина становить 5695 км. Малих річок (струмків, водотоків) довжиною менше 10 км є 2493, їх загальна довжина становить 7062 км.

Таким чином всього річок понад 10 км на території Житомирщини є 329, їх загальна довжина – 6691,6 км.

Є) охоронні природні території та пам'ятки природи

Житомирщина багата на чудові пам'ятки природи, славиться затишними  гаями і лісами, прозорими річками і ставками, мальовничими стрімкими скелями, рідкісними представниками флори і фауни.

Одним з головних завдань  у справі охорони природи є  створення «еталонів природи» - заповідних територій, які дають змогу зберігати  типові стійкі природні комплекси, що утворилися внаслідок багатовікової еволюції.

На Житомирщині порівняно  багато заповідних територій - парків, дендропарків, урочищ, окремих лісових ділянок, які мають неабияке наукове й естетичне значення (Додаток 2). Це передусім Поліський державний заповідник, створений у 1968 році. Загальна площа заповідника понад 20 тисяч гектарів і, до того ж, у єдиному суцільному масиві.

На початку 19 століття на околиці села Нова Чортория було створено парк на площі 70 гектарів. Парк прикрашають  вікова липова алея, великі світлі галявини, художньо скомповані групи дерев, яких тут близько 50 порід. З архітектурних пам'яток тут милують зір красивий двоповерховий палац з мозаїчним та масляним живописом роботи італійських майстрів, стіни якого розписував видатний російський художник М.Нестеров, художньо виконана каплиця, житлові та допоміжні будівлі. Парк визнано пам'ятником садово-паркової архітектури першої половини 19 століття, він охороняється державою.

Неповторною пам'яткою природи республіканського значення є урочище Корніїв, що в Овруцькому районі. Це ділянка лісу, де росте скельний дуб - представник флори далекого минулого.

Одним з кращих і найбагатших  дендрологічних парків області є  Житомирський міський парк імені  Гагаріна. Розташований на мальовничих схилах, що спускаються до ріки Тетерів, він є улюбленим місцем відпочинку.

Цікавими є також Чорторийські озера на території Миропильського лісництва поблизу села Коростки. Площа озер - 0,3 та 0,4 гектарів. Надзвичайно мальовничі гранітні скелі з поодинокими деревами на березі Тетерева поблизу села Нова Рудня. Скеля Крашевського на березі Гнилоп'яті в Житомирському районі має вигляд піраміди в основі до 45 метрів завширшки. Скелі «Баранячі лоби», «Велетенськв котли», «Ольжині купальні» можна побачити на околиці Коростеня в межах міськог парку, скелю «Кам'яний гриб» на околиці Новоград-Волинського на правому березі Случі, а пісковики з відбитками викопнихрослин третинного періоду - у скелі Волянщина Володарсько-Волинського району на правому березі Ірші.

Названі тут пам'ятки природи - одні старі прадавні, інші - сучасні або реконстрюйовані - щороку приваблюють тисячі туристів, даючи людям естетичну насолоду.

 

2. Природні історично-культурні обєкти всесвітнього значення

А) Коростень-центр древлянського племені

Небагато збереглося древніх  міст, що мають тисячолітню давність. Тільки в небагатьох випадках у стародавніх містах життя не вгасало і вони дожили до нашого часу. До таких древніх міст належить сучасний Коростень. Історія його сягає у сиву давнину. Як свідчить литопис, уже на початку 5 століття Іскоростень був могутньою фортецею, головним містом слов'янського племені древлян. В Коростені зберіглися його стародавні оборонні спорудження - городища. Вони являються достопримітними пам'ятками, що залишились від древнього літописного Коростеня і заслуговують великої до себе уваги.

Коростенські городища розкинулися  на високих скелястих берегах  річки Уж, утворюючи групу, що складається з чотирьох городищ. Три з них знаходяться на правому березі Ужа, а одне - на лівому.

Народний переказ говорить, що правий берег ріки Уж є місцем покарання і смерті першого коростенського князя Мала.

З історичних джерел відомо, що великий київський князь Ігор доручив збирання данини з древлян і уличів воєводі Свинельду, інколи цю функцію виконував сам. Власне останній випадок і зафіксував литописець. Згідно з ним Ігор, узявши данину з древлян відправився до Києва. Князеві здалося, що її недостатньо, і він з півдороги повернувся ще раз до древлян. Тяжка смерть спіткала Ігоря в древлянській землі. Древляни зі своїм князем Малом вирішили знищити Ігоря. Недалеко під стінами древнього Іскоростеня вони полонили войовничого князя, прив'язали ногами до нагнутих дерев, дерева були пущені і тіло Ігоря розірвалось на дві частини.

Могила Ігоря стоїть на правому березі Ужа, за 8 кілометрів на північний схід від міста у селі Немирівці.

Картина облоги і зруйнування  древлянської столиці, як наслідок помсти княгині Ольги за свого чоловіка, постає зі сторінок літопису. Ольга ціле літо не могла взяти місто і вдалася до хитрощів: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра, - говориться там. - Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три голубці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись бо ви єсте в облозі, то ж дайте мені се мале» Повість минулих літ// Літопис руський/ За Іпатіївським списком переклав Леонід Маховець. - К., 1989. - С.30. Сплатили древляни незвичайну данину. Ольжині дружинники поприв'язували птахам запалені трути, а ті, полетівши додому, позапалювали оселі. Іскоростень згорів дотла.