Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Сентября 2012 в 12:49, реферат
Пошук оптимальних шляхів розв”язання екологічної кризи, оптимальних форм людської діяльності в природі потребують не лише досконалого знання сучасних методологічних підходів і технологій, а й культурно-історичних особливостей ставлення народу, нації до природи. Тому питання про роль довкілля в становленні і розвитку етносу знаходиться в центрі сучасних філософських досліджень. І, зрозуміло, воно стосується і сучасної екології.
1.Роль природного довкілля в формуванні етносу.
2. Екологічні проблеми в контексті української культури.
3.Поняття екологічної культури. Екологічна культура українського
І.Нечуй-Левицький підмічає цікаву закономірність.Однаковість сприйняття часу всіма членами етносу було предметом суворої регламентації. Саме цей фактор – однаковість часосприйняття – є домінантою психичного наслідування спільности. Однаковість часосприйняття була закріплена в обрядах, традиціях, ритуалах, усній творчості. І через них перетворювалась в програму відтворення такого ставлення до природи, де продукти життєдіяльності етносу (подібно до інщих ценозів) включаються до кругообігу речовин у біосфері.
В певному розуміні, це була своєрідна програма “екологічного виховання”. Причому, дуже дієвого, порявняно з сьогоденним. І.Нечуй-Левицький підкреслює і “природоорієнтованість” давньоукраїнської релігії. Образи своєї релігії українці брали з природи. Так. зенмля сприймалася не просто як територія, А саме в ній існували корені етносу , традиції. В рідній землі зберігалися могили пращурів, землю ж берегли для нащадків.
Крім того, своєрідним чином зв”язок людини і природи відображався в українській міфології. Так, форми українських міфів дуже близькі до природних форм. І.Нечуй-Левицький підкреслює, що в українських міфах ми не бачимо схильності до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів (головатих, рогатих, з антинатуральними інстинктами), які характерні для німецької і великоруської міфології. Український народ в міфах “держиться міри”. Відчувається тяжіння до правди і естетичності, про що свідчать яскраві колядки і щедрівки.
Такі особливості культури, ставлення до природи було зумовлено специфікою буття українців на землі – землеробством, яке характеризувалося такими рисами як постійність праці, спокійність її, розмірінність, незалежність. Такі буттєві обосливості проявилися в становленні в українському характері в прагненні покладатися насамперед на власні сили. А також в становленні раціонального підходу до побуту, формуванні власної відповідальності.
Вважається, що саме близкість до землі, “землеробське буття” є засадами найцікавішої риси соціальної генези української культури – схильності до утворення специфічних спільнот. Так, феномени “гурту” – групи людей, що об”єднуються для реалізації певної цілі та “громади” – товариства рівноправних вільних працівників є явищами української культури.
Землеробство є своєрідним символом української культури. Весь уклад життєдіяльності українця – праця. Звичаї, відпочинок, ментальні орієнтації – були детерміновані природними циклами та сільськогосподарським календарем. Саме звідци фахівці виводять типові риси національного характеру: тонке відчуття гармонії довкілля, працелюбство, терплячість, м”який гумор, ліричність, відчуття господаря та певний індивідуалізм, розвинене почуття справедливості, що спонукає до постійних пошуків правди. Землеробство – складний феномен, в якому органічно перетинаються практичні і духовні орієнтації. Воно давало змогу здобувати не лише хліб насущний, а і хліб духовний.
Визнано, що
українська культура за своїми витоками
є переважно сільською. Але це
цілком відповідає першому історичному
смислу поняття “культура” – оброблювання
грунту, землі, певні традиції, що виростають
на цих засадах. Саме традиційність
людського, що і виражає сутність
культури, протистоїть наступу
Ставлення українського селянина до землі було схоже на обожнення. Землю називали “святою”, “матір”ю. Навіть окремі сузір”я українці називали за аналогією з предметами землеробства. Так, Велику Ведмедицю називали Возом, Малу Ведмедицю – Пасікою. Уся міфологічна космологія стародавніх українців є перенесенням із землі на небо форм землеробського сімейного побуту. У зверненнях своїх до сил небесних українці насамперед присили:”Роди, Боже, як торік”.
Характерним для української культури є також і те, що в українському землеробському етносі органічно поєднувалися етичні та естетичні компоненти. Моральність, практичність та краса в світосприйманні українця були єдиним цілим.
Отже, органічний зв”язок традиційних форм життєдіяльності етносу з його ставленням до природи, з особливостями ландшафту є предметним полем для вивчення синтетичних за характером етноекологічних проблем. Вони стали предметом нової галузі, що формується останніми роками – етноекології. Традиційні форми життєдіяльнсті, властиві певному етносу, проявляються не лише в специфічному ставленні до природи, в певних формах природокористування. В цих проявах можна знайти і вихідні засади національної духовної культури.
На підсумок потрібно наголосити на таких суттєвих моментах розглянутих проблем.
1. В історії
культури українського етносу
присутній як
2. Так, спільність дії світоглядних засад можна побачити у первісні часи, коли жоден етнос не може не ставитися до природи утилітарним чином. Подібне ставлення і є стороною розвитку землеробства.
3. Втім, вже
за часів Київської Русі
4. Специфіка
землеробського способу буття
українського етносу
5. Хоча засади християнського світогляду суттєвим чином вплинули на українську культуру, вона є результатом специфічного з”єднання інноваційного з традиційним, християнського з язичницьким, що відбилося в трактуваннях взаємин людини з природою. Так, з одного боку, опозиція “людина – природа” трактується так, що перша (людина) – активне начало, а друга (природа) – пасивне. Втім, присутні і погляди, за якими одухотворюється і обожнюється сама природа.
6. Якщо західна
філософська традиція, що втілена
в історії Європейського
7. Західна
цивілізація з її етичними
настановами на напружену
Література
. Грушевський
М. Історія України – Руси.
К.:1991. Т.1. Этническая екология.М.:1991.
Гумилев Л.Н. Этногенез и