Моніторинг якості

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика проблеми забруднення поверхневих вод
2. .1 Джерела забруднення поверхневих вод

Розділ .1 Моніторинг поверхневих вод

.1.2  Основні завдання та організація роботи системи  моніторингу поверхневих вод

1.3. Принципи  організації спостереження й контролю якості поверхневих вод

1.4.  Використання  програм спостережень за гiдрологiчними та  гiдрохiмiчними показниками на пунктах спостереження

1.5. Показники якості води

1.6. Особливості відбору проб під час здійснення моніторингу поверхневих вод

1.7. Оцінювання та прогнозування якості води

.2 Вибір оптимального  програмного середовища

3. РОЗРОБКА ПРОГРАМНОГО  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ  СПОСТЕРЕЖЕНЬ ТА ВІЗУАЛІЗАЦІЇ  ДАНИХ

.Розділ 2 Створення та наповнення бази даних спостережень за станом. поверхневих вод

2 Аналіз даних  спостережень за стан ом поверхневих  вод 

.3 Нанесення джерел викидів на електронну карту та візуалізація усереднених даних по показникам якості

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТОК

Вступ

Зміни у навколишньому  природному середовищі відбуваються під впливом природних і антропогенних (зумовлених діяльністю людини) біосферних факторів. Пізнання цих змін неможливе без виокремлення антропогенних процесів на фоні природних, для чого й організовують спеціальні спостереження за різноманітними параметрами біосфери, які змінюються внаслідок людської діяльності. Саме у спостереженні за довкіллям, оцінюванні його фактичного стану , прогнозуванні його розвитку полягає сутність моніторингу.

Моніторинг (англ.monitoring, від лат.monitor – той, що попереджує, контролює) довкілля – система спостереження і контролю за природними, природно-антропогенними комплексами, процесами, що відбуваються у них, навколишнім середовищем загалом з метою раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля, прогнозування масштабів неминучих змін.

За міжнародним стандартом (СТ ІСО 4225-80), моніторинг– це багаторазове вимірювання для спостереження за змінами будь-якого параметра в певному інтервалі часу; система довготривалих спостережень, оцінювання, контролювання і прогнозування стану і зміни об’єктів.

Метою моніторингу довкілля є екологічне обґрунтування перспектив та удосконалення системи моніторингу навколишнього середовища, оцінювання фактичного і прогнозованого його стану; попередження про зниження біорізноманітності екосистем, порушення екологічної рівноваги у довкіллі, погіршення умов життєдіяльності людей.

 Предметом моніторингу довкілля як науки є організація і функціонування системи моніторингу, оцінювання і прогнозування стану екологічних систем, їх елементів, біосфери, характеру впливу на них природних і антропогенних факторів. Об’єктами моніторингу довкілля, залежно від рівня та мети досліджень, можуть бути наколишнє середовище, його елементи (атмосферне повітря, поверхневі й підземні води, ґрунтовий і рослинний покриви, екосистеми, їх абіотичні і біотичні складові, біосфера) і джерела впливу на довкілля.  При виконанні своїх функцій моніторинг довкілля використовує різноманітні методи отримання первинної і вторинної інформації.

Методи отримання первинної інформації реалізуються через безпосередні спостереження на відповідних станціях, постах, створах. Такими є метеорологічні, гідрологічні, океанічні, геофізичні, біологічні, фонові спостереження. Дані про стан довкілля отримують і за допомогою дистанційних засобів спостережень, зокрема внаслідок прямих спостережень із супутників Землі, вертикальних зондувань, фотографічних і геофізичних зйомок, а також геостаціонарних спостережень.

Методи отримання  вторинної інформації полягають  в упорядкуванні і опрацюванні бази даних, отриманих за допомогою первинної інформації. Результати фіксують у вигляді карт, таблиць, графіків. Для акумулювання й узагальнення інформації функціонують географічні інформаційні системи (ГІС) — комп’ютерні бази даних, поєднані з певними аналітичними засобами для роботи з просторовою інформацією.

У процесі моніторингу  ставляться такі цілі:

 спостереження  за фізичними, хімічними, біологічними процесами, які відбуваються в навколишньому природному середовищі;

- спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, водних об’єктів, наслідками його впливу на рослинний і тваринний світ;

 - кількісна і якісна оцінка стану повітря, поверхневих вод, ґрунтового покриву, флори і фауни, а також постійний контроль стоків і викидів на промислових підприємствах ;

- складання  прогнозу про стан навколишнього  середовища і можливі його зміни;

- забезпечення  зацікавлених організацій і населення  поточною і екстреною інформацією  про зміни в навколишньому  природному середовищі, а також попередження і прогнозування його стану.

Прогнозування передбачає знання закономірностей  змін стану природного середовища, наявність схеми і можливостей  їх прогнозованого розрахунку, а також  спрямованість прогнозу, яка значною  мірою визначає структуру спостережень (зворотний зв’язок). Отримані в результаті спостережень або прогнозу дані, які характеризують стан довкілля, оцінюють залежно від того, в якій сфері діяльності передбачається їх використання. Оцінювання передбачає з’ясування певних антропогенних впливів, вибір оптимальних умов для діяльності, визначення наявних екологічних резервів за умови знання допустимих навантажень на навколишнє середовище.

Система моніторингу  може охоплювати локальні райони (локальний  і регіональний моніторинги), окремі держави (національний моніторинг) і Землю загалом (глобальний моніторинг).

Моніторинг  є важливою складовою системи  управління якістю довкілля, оскільки передбачає належне інформування про  конкретні особливості й наслідки взаємодії людства з навколишнім середовищем. Інформація про його стан і тенденції змін є основою розроблення заходів з охорони природи, враховується вона і при плануванні розвитку економіки. Результати оцінювання наявного і прогнозованого стану біосфери визначають комплекс вимог до підсистем спостережень.

В Україні  у 1992 р. розпочалося розроблення  і впровадження системи екологічного моніторингу України відповідно до Закону „Про охорону навколишнього  природного середовища” та „Положення про державну систему моніторингу довкілля”.Система державного моніторингу навколишнього природного середовища створюється на трьох рівнях:

- локальному – на території окремих об’єктів (підприємств, міст, ділянках ландшафтів);

- регіональному – у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів; 

- національному –  на території країни в цілому.

        Ця система передбачає спостереження  за довкіллям, збирання,  оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Отже,моніторинг довкілля є дієвим засобом природоохоронної політики, здійснюваної відповідно до екологічних прогнозів.

Моніторинг  довкілля здійснюється МНС, ДАЗВ, Міністерством охорони здоров»я, Мінагрополітики, Держлісагентством, Мінприроди, Держгеонадрами, Держводагентством, Держземагентством, Мінрегіоном, їх  територіальними органами (у разі їх утворення), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери  х управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими)  програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Крім того, підприємства,  установи  і  організації  незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами  та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення, з  цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди.

В даній  роботі  --------------------------

Поверхневі води – це води суходолу, що постійно або тимчасово перебувають на земній поверхні у формі різних водних об’єктів у рідкому (водотоки, водоймища) і твердому (льодовики, сніговий покрив) станах.

Господарсько-побутові, промислові, сільськогосподарські скиди  зумовлюють хімічне, фізичне, біологічне й теплове забруднення гідросфери.

Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водоймища зі стічними водами шкідливих домішок неорганічного й органічного походження: сполук миш’яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому, фтору, а також нафти та нафтопродуктів. Вони поглинаються фітопланктоном і передаються далі трофічним ланцюгом іншим організмам, що супроводжується кумулятивним ефектом. Більшість цих домішок є токсичні для мешканців водоймищ.

Згубно впливають  на стан водоймищ стічні та скидні води, що містять розчинені органічні  речовини або суспензії органічного походження, оскільки призводять до зниження вмісту кисню у воді.

Вода скидна – вода, що відводиться від зрошуваних сільгоспугідь, присадибних ділянок, а також з територій, на яких застосовується гідромеханізація.

Вода стічна – вода, що утворюється в процесі господарсько-побутової та виробничої діяльності (крім дренажної та скидної води), а також під час відведення із забрудненої території стоку атмосферних опадів.

Кількість хімічних забруднювачів постійно зростає. Про  шкідливу дію деяких із них ще мало відомо, оскільки вони мають пролонгований вплив, тобто шкідливі мутації, генетичні розлади тощо виявляються в наступних поколіннях живих істот.

Фізичне забруднення води зумовлює зміни фізичних властивостей – прозорості, вмісту суспензій та інших нерозчинних домішок, радіоактивності й температури тощо.

Біологічне  забруднення водного середовища полягає в надходженні зі стічними водами до водоймищ різних видів мікроорганізмів, рослин і тварин (віруси, бактерії, гриби, черв’яки), невластивих водній екосистемі. Більшість із них є хвороботворні. Найшкідливіші є комунально-побутові стоки. Промислові біологічні забруднювачі – це підприємства шкірообробної промисловості, м’ясокомбінати, цукрові заводи.

Основні завдання та організація роботи системи

 моніторингу поверхневих вод

 

Моніторинг поверхневих  вод – система послідовних спостережень, збору, обробки даних про стан водних об’єктів, прогнозування їх змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, які можуть позначитися на стані вод.

Основна мета налагодження системи спостережень і контролю за забрудненням водних об’єктів – це отримання інформації про природну якість води та оцінка змін якості води внаслідок дії антропогенних факторів.

Служба спостережень та контролю (моніторингу) виконує такі завдання:

• спостереження та контроль рівня забруднення водного середовища за хімічними, фізичними та гідробіологічними показниками;
• вивчення динаміки вмісту забруднюючих речовин і виявлення умов, за яких мають місце коливання рівня забруднення;
• дослідження закономірностей процесів самоочищення та накопичення забруднюючих речовин у донних відкладах.

В Україні  сьогодні згідно з «Порядком здійснення державного моніторингу вод» та «Положенням  про державну систему моніторингу  навколишнього середовища» державний моніторинг вод є невід’ємною складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. На основі цих двох урядових документів розроблена «Єдина міжвідомча інструкція з організації та здійснення державного моніторингу вод» (ЄМІ). Цей документ встановлює єдині вимоги до організації та проведення спостережень за станом поверхневих вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними, фізико-хімічними, біологічними, радіологічними показниками якості вод. Виконання вимог ЄМІ обов’язкове для всіх підрозділів суб’єктів державного моніторингу вод, а також відповідальних водокористувачів, які здійснюють спостереження за кількісним та якісним станом вод.

До головних суб’єктів державного моніторингу  належать: Міністерство екології та природних ресурсів, у тому числі Головдержекоінспекція та Держуправління охорони навколишнього природного середовища в областях, організації Гідрометеорологічної служби; геологічні територіальні організації; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство аграрної політики; Державний комітет України з водного господарства; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України.

Основний обсяг робіт  із моніторингу річок виконують пункти спостережень Гідрометеослужби. Ці пункти розподілені за 10 річковими басейнами України. Найбільше пунктів спостережень розташовано в басейні Дніпра, розвинена мережа спостережень у басейнах Дунаю та Дністра. Сучасна гідрологічна мережа України налічує 374 пости.

 

Принципи організації  спостереження й контролю якості поверхневих вод

 

Моніторинг забруднення  вод проводиться на постійних  та тимчасових пунктах спостережень, які розміщують у місцях, де наявний або відсутній вплив господарської діяльності.

Пункт спостереження  за якістю поверхневих вод – місце на водоймищі або водотоці, де проводять комплекс робіт для одержання даних про якісні й кількісні характеристики води.