Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення

Нафтопродукти, що потрапляють у водойми, не тільки забруднюють їх, а й викликають зупинення водозаборів для населення та об”єктів народного господарства. Через це експлуатація всіх нафтопродуктопроводів  потребує посиленого контролю з боку державних природоохоронних органів.

Аварії на газо-, аміако-, і хлоропроводах можуть викликати значне забруднення навколишнього природного середовища, отруєння людей і тварин, пошкодження і знищення рослинності.

Підприємства, що використовують хлор,  віднесені до екологічно небезпечних тому, що вони пов”язані зі зберіганням особливо небезпечної отруйної речовини – хлору. Під час промислової аварії можуть бути надзвичайно важкі наслідки, пов”язані з людьми і матеріальними втратами. Такі підприємства, як правило, належать до першого ступеня небезпечності.

Підприємства  металургійної промисловості  забруднюють атмосферу і водойми викидами і скидами забруднених речовин. У повітря потрапляють окисли азоту, вуглецю, сірчаного ангідриду, пилу та інші шкілдливі речовини. Вода, що використовується для охолодження, забрудненюється механічними завислими речовмнами, розчинниками, гідроокислами кальцію, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, вуглевдами, фенолами, аміаком, ціанідами, родамінами, тощо. На цих підприємствах, як правило, є накопичувачі, в яких концентруються значні об”єми відходів виробництва і забруднених стічних вод. Аварії на підприємствах можуть призвести до людських і матеріальних втрат, завдати шкоди навколишньому середовищу в регіональному масштабі.

Підприємства  хімічної та нафтопереробної промисловості  пов”язані з виробництвом фосфору, фосфорної кислоти, добрив, карбіду кальцію, соди, бікарбонату кальцію, кислот та переробкою нафти. Об”єкти екологічно небезпечні, тому що забруднюють повітря хлором, хлористим воднем, вінілхлоридом, сірчаним ангідридом, сірководнем, оксидами азоту, аміаком, фосгеном, сірковуглецем, формальгегідом тощо. У стічних водах цих підприємств містяться органічні речовини, азот амонійний, магній,формагельгід, хлориди, сульфати, нітрати, нітрити, нафтопродукти, залізо, важкі метали. Як правило, ці підприємства мають накопичувачі, де містяться забруднені стічні води. Аварії на таких виробництвах можуть викликати надзвичайні ситуації регонального масштабу з великою шкодою навколишньому природному середовищу, людськими та матеріальними втратами.

Підприємства  водопровідно-каналізаційного господарства. До екологічно небезпечних об”єктів відносять , як правило, очисні споруди великих міст, де не забезпечується ефективна очистка стічних вод і у водойми скидається значна кількість забруднюючих речовин: органічних, нафтопродуктів, азоту амонійного, нітратів, фосфору. Ці викиди модуть призвести до виходу з ладу водозаборів для господарсько-питних потреб та завдати значних збитків екосистемам водойм.

Підприємства  енергетики.  До екологічно небезпечних віднесені основні ДРЕС і  ТЕЦ , які інтенсивно забруднюють повітря сірчаним ангідридом, окислами вуглецю й азоту, пилом, сажею тощо. Під час спалювання палива утворюються продукти згоряння  (сажа, діоксид вуглецю, оксиди азоту й сірки тощо), які через димарі викидаються в атмосферу.   Стічні води  від  ДРЕС і ТЕЦ можуть бути забруднені нафтопродуктами , завислими речовинами, солями. Значної шкоди природному середовищу завдають теплове забруднення та золошламові відходи.

Гірничо-збагачувальні підприємства. Значна частина таких підприємств віднесна до категорії екологічно небезпечних, оскільки вони мають у своєму складі хвостосховища, в яких у значних об”ємах ( 16 – 400 млн.куб.м) накопичуються шлами, що містять залізо, марганець, титан, уран. Пошкодження захисних загат хвостосховищ, або їхнє переповнення можуть призвести до важких наслідків, пов”язаних не тільки з забрудненням навколишнього природного середовища, а й  зі значними матеріальними витратами.

Підприємства  вугільнодобувної промисловості.  Багато з цих підприємств можна віднести до екологічно небезпечних через те, що вони мають накопичувачі, де проходять відстій ( механічна очистка) від домішок води шахтного водовідливу, які мають високу мінералізацію ( 1 – 9 г/л), кислу реакцію та забруднені завислими речовинами.

Полігони  твердих побутових відходів є екологічно небезпечними, тому що внаслідок фільтрації можуть бути значним осередком забруднення підземних водоносних джерел токсичними речовинами.

Є екологічно небезпечні підприємства також і в інших галузях промисловості. [ 7.cт.120]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вимоги  до розміщення потенційно-небезпечних 

виробництв

 

 

Сьогодні виробництво  й умови життя населення настільки  зблизилися, що треба постійно враховувати  потенціал навколишнього середовища і окремих регіонів з точки зору можливостей його використання. Антропогенний вплив набув небувалих маштабів інтенсивності. Серед видів людської діяльності, яка викликає зміни в навколишньому середовищі, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширення міст, потім – видобувну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного господарства.

Проблема збалансування  економіки та екології, особливо щодо техногенно небезпечних виробництв, зводиться до необхідності екологічного поліпшення всіх видів природокористування за умови самозабезпечення їхнього відтворення. Важливою складовою такої оптимізацї є забезпечення екологічної безпеки проживання населення в регіоні.

Науковий підхід до створення методології  територіальної організації небезпечних виробництв передбачає всебічний аналіз фактичного стану всіх видів ресурсів, перспектив розвитку техніки і технології виробництва. Для вивчення особливостей взаємодії потенційно-небезпечних виробництв з навколишнім природним середовищем необхідна їх типізація: раіаційно-, хімічно-, пожежо- і вибухонебезпечні та гідродинамічно небезпечні об’єкти. При цьому важливими питаннями є розробка функціонально-просторового зонування і комплексного природно-господарського районування, а також взаємодії соціально-економічної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для різного типу територій.

До чинників, які істотно  впливають на рівень територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва слід віднести :

• технологію, одиничну потужність підприємства, рівень небезпеки;
• район розміщення підприємства;
• чисельність населення і потужність промислового потенціалу міста;
• розташування підприємства щодо міста;
• цінність територій різних типів, які потрапляють до зони забруднення.

 

Особливої уваги потребує обгрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи :

• підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами;
• потенційно-небезпечні об’єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму);
• питання розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має вирішуватися за участю багатьох спеціалстів після комплексного вивчення ареалів, які  підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи;
• до вартості споруд та експлуатаційних витрат об’єкта мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища;
• при вирішенні питання про розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров’я населення, що мешкатиме навколо нього.

Вибір регіону будівництва  розглядається з двох позицій: мінімізації наслідків у разі аварійної ситуації та збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об’єкта. При оцінюванні можливих альтернатив будівництву нового потенційно-небезпечного об’єкта мають застосовуватися такі критерії :

• демографічні та соціально-екологічні умови;
• показники фізичної, хімічної та біологічної якості  навколишнього природного середовища;
• особливості психологічного впливу та естетичні властивості навколишнього середовища;
• наявність об’єктів, що мають культурну і виховну цінність;
• екологічні властивості середовища;
• вимоги до івестицій, експлуатації та безпеки технічних споруд.

Територіальне поєднання  виробничих об’єктів різних галузей та його вплив на природне сердовище потребують комплексного економіко-екологічного управління виробництвом . При цьому реалізуються принципи наукової обгрунтованості комплексного підходу, досягнення узгодженості розвитку економіки й охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективності рішень не тільки в межах конкретного підприємства, а й галузі або окремого економічного та екологічного цілісного регіону.

Поєднання вимог техногенно-екологічної  безпеки з досягненням достатнього  обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати  найкращі з існуючих технологій і дотримуватися стандартів якості наколишнього природного середовища.

Причини загострення  екологічних проблем внаслідок  розміщення потенційно-небезпечного виробництва  такі :

• при розширенні виробництва і розміщенні продуктивних сил раніше не бралися до уваги уразливість природних екосистем;
• галузі господарства розвивалися на основі екстенсивних методів;
• вимоги екологічної безпеки щодо технологій розглядалися спрощено;
• не враховувалися необхідність забезпечення безпеки населення й обмеження екологічного ризику.[ 7. ст.123-124]

Проблема збереження природного средовища і раціонального  використання всіх видів ресурсів є  взаємопов’язані з удосконаленням розміщення виробництва, особливо потенційно-небезпечного. Основою модернізації його територіальної організації має стати постійна просторова динамічна інформація про характер і стан навколишнього природного середовища, процеси, які в ньому відбуваються, рівень господарської діяльності. Метою модернізації територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва є встановлення відповідності розміщення нових виробничих об’єктів або освоєння конкретних територій вимогам охорони навколишнього природного середовища і регіонального природокористування. Необхідність такої модернізації зумовлена невідповідністю темпів і обсягів розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям окремих регіонів, невідповідністю техніки і технології місцевим природним умовам, збільшенням випадків техногенних аварій.

Шлях підвищення екологічної  безпеки полягає в єдності оцінок ступеня вразливості навколишнього природного середовища і можливих наслідків надзвичайних подій. Складність вирішення цих проблем в умовах інтенсивної урбанізації посилюється тим, що багато чинників впливу середовища на людину поєднується з багатоваріантністю і взаємозалежністю самих чинників. Виходячи зі складної екологічної обстановки, потрібно по-новому підходити до вирішення питань розміщення нових підприємств і розширення діючих. Новий підхід визначає пріоритет екологічної безпеки населення і враховує просторову диференційованість природного середовища регіонів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні фактори антропогенного впливу потенційно небезпечних підприємств  на навколишнє середовище і особливості  їх розміщення в Україні.

 

Забруднення вод.  Залишається складною ситуація щодо забруднення  поверхневих та підзмних вод, а Україна за водозабезпеченням займає останнє місце серед європейських країн та країн СНД. Населенням України щорічно використовується 30 млрд.куб.м води, а разом з тим, у річки та водойми щорічно скидається біля 3 млрд.куб.м забруднених стічних вод.

 Водні об’єкти України забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Згідно даних Мінводгоспу, cередньорічний вміст основних забруднювальних речовин у воді багатьох річок перевищує гранично допустимі концентрації .

Найбільше забруднення  води в Україні спостерігається  у басейні Дніпра, а також на півдні країни та в Криму, де велика частка питної води надходить із зовнішніх  джерел. Внаслідок погіршеня гідролітичного стоку зазнає значих економічних втрат риболовний промисел, деградують рекреаційні ресурси.

        Більшість притоків Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів.

Найбільшу кількість забруднювальних речовин водокористувачі скидають у Дніпро — 23 %, Сіверський Донець — 18 %, Дністер — 2,4 %, Чорне та Азовське моря — 4,6 %. У 2000 р. найбільше скинуто забруднених стоків у Донецькій — 943 млн м³, Дніпропетровській —727 млн м³, Запорізькій — 300 млн м³ та Одеській 238 млн м³ областях.

Основними забруднювальними компонентами Чорного і Азовського морів є нафтопродукти, феноли, хлорорганічні  пестициди, поліхлорбіфеніли, сполуки  азоту, фосфор. На рівень забруднення  морських вод суттєво вплинули аварійні розливи з суден, постійне надходження у море сільськогосподарських і промислово–побутових стоків. За останні роки намітилася тенденція до зниження надходження забруднювальних речовин у море внаслідок покращання якості очищення стічних вод і зниження об’ємів скидання.