Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення

У поверхневі води з промислових  об’єктів скинуто 1972,5 тис. т забруднювальних  речовин, з об’єктів житлово–комунального господарства — 1115,8 тис. т, сільського господарства — 151 тис. т. У ріки потрапило  десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо.

Значного техногенного впливу зазнають і підземні води. У  долинах Сіверського Дінця, річок  Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та ін. зафіксовано понад двохсот осередків стійкого забруднення водних горизонтів, тобто 6 % розвіданих запасів підземних вод. Близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.

Залишає бути кращим і  використання водних ресурсів. Основна  причина зменшення об’єму забору та використання води — спад виробничої діяльності в Україні. Серед інших факторів, які мали вплив на їхнє зменшення, було введення в країні плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів.

Забруднення атмосферного повітря. В Україні наявний високий рівень забруднення атмосферного повітря. Хімічні підприємства, яких налічується 114, за рік викидають в атмосферу 10 млн.т різних хімікатів, до яких ще слід додати 6,5 млн.т транспортних викидів. На душу населення у рік припадає понад 300 кг отруйних відходів  в містах і від 100 до 150 кг у селах.

Високий рівень забруднення  повітря залишився у 13 містах України, які знаходяться переважно в  Донецько–Придніпровському промисловому регіоні: Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Єнакієвому, Луганську, Дебальцеве, Горлівці, Алчевську, Макіївці, Кураховому, а також у смт. Бурштин Івано-Франківської обл.

Обсяг викидів забруднювальних  речовин підприємств Донецько–Придніпровського  регіону становить 81 % від загального обсягу викидів по країні.

Ця величезна промислова зона є однією з найнебезпечніших для навколишнього середовища. Високий  рівень забруднення атмосфери у  цих містах зумовлений в основному  підвищеним вмістом у повітрі  специфічних шкідливих речовин, а також наявністю двоокису азоту і пилу.

Найбільше забруднюють  повітря підприємства обробної промисловості (1488,0 тис. т), паливно–енергетичного  комплексу (1376,5 тис. т), видобувної промисловості (1047,0 тис. т). Негативно впливають  на стан атмосфери викиди підприємств будівництва (46,9 тис. т) та сільського господарства (9,4 тис. т)

Якщо в цілому по Україні  за період 1990—2000 рр. відбулося зменшення  викидів шкідливих речовин на 9,6 млн т (в основному за рахунок  падіння обсягів виробництва), то в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та інших областях ситуація залишається небезпечною.

Так, викиди твердих речовин  стаціонарними джерелами забруднень у 2000 р. становили 700 тис. т, газуватих  та рідких речовин — 3,2 млн т, у  тому числі сірчистого ангідриду — 1,0 млн т, оксидів азоту — 0,3 млн т, оксиду вуглецю — 1,2 млн т.

Кількість забруднювальних  речовин, викинутих рухомими джерелами, свідчить, що автотранспорт сьогодні є одним з найбільших забруднювачів  атмосфери в Україні. У 2000 р. ним було викинуто у повітря 1949,2 тис. т забруднювальних речовин, що становить 33 % від загального обсягу викидів по країні. Більше як 63 % свинцю, 54 % — окислів вуглецю, 36 % — вуглеводнів і більше як 25 % окислів азоту від загальної кількості цих речовин по країні потрапляють у повітря саме від автотранспорту.

У багатьох областях країни викиди автотранспорту є основними  забруднювачами повітря. Так, у Закарпатській  області викиди автотранспорту у 2000 р. становили 81 % від загального обсягу викидів по області, у Житомирській — 80 %, Одеській — 80 %, Волинській — 74 %, Автономній Республіці Крим — 73 %, Чернівецькій — 88 %, Чернігівській — 69 %, Тернопільській — 78 %, у Сумській – 68 %, Миколаївській — 79 %, Хмельницькій — 74 %.

Забруднення грунтів України. Значної екологічної шкоди зазнають грунти внаслідок їхнього забруднення викидами промисловості, невмілого або надмірного використання в аграрному секторі засобів хімізації, а також забруднення значних площ внаслідок аварії на ЧАЕС.

До 20 % забруднених земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому стані. Спостерігається подальше окислення грунтів, зменшення рухомого фосфору та обмінного калію. Зменшення площі зрошення, сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем, значні площі підтоплених зрошених земель та кислих і зарослих чагарниками осушених земель тощо призвели до зниження загальної врожайності сільськогосподарських культур. Після аварії на ЧАЕС площі забруднених територій в Україні значно збільшилися. Радіонуклідами уражено 8,4 млн га земель. Протягом останніх років відбувався процес самодезактивації поверхневого шару грунтів, але швидкість його незначна.

Забруднювальні речовини, що потрапляють в атмосферу, осідають на грунтах в радіусі до 5 км від  джерела забруднення. Практично скрізь у містах джерелом забруднення грунтів важкими металами виступають підприємства чорної та кольорової мета-лургії, легкої промисловості, ТЕЦ.

Для оцінки ступеню забруднення  грунтів важкими металами використовувалися  гранично допустимі концентрації для свинцю, марганцю, нікелю. Вміст таких важких металів, як мідь, цинк, кадмій оцінювався за фоновими показниками. Фоновий рівень вмісту важких металів є сумою природного вмісту важких металів з тією домішкою металів техногенного походження, що перенесені від постійного джерела забруднення у навколишнє середовище.

Забруднення природного середовища зумовлено передусім  відходами промислових, сільськогосподарських  і побутових об’єктів. Тверді відходи, до яких належать металургійні шлаки, відходи збагачення корисних копалин, звалища побутового сміття розташовують часто на сільськогосподарських угіддях. Вони є джерелами токсичних речовин і елементів, що потрапляють в атмосферу, грунти, поверхневі та підземні води, завдаючи їм непоправної шкоди.

Проблема твердих відходів. Як і в попередні роки, основними джерелами утворення відходів в Україні залишалися підприємства гірничопромислового, хіміко–металургійного, машинобудівного, паливно–енергетичного, будівельного, целюлозно–паперового та агропромислового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким.

У містах і селищах  міського типу щороку нагромаджується  близько 40 млн м³ сміття, яке знешкоджується на майже 700 міських звалищах, з яких близько 80 % експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам .

 

 

 

 

 

 

Загроза розміщення в  Україні екологічно

небезпечних виробництв і технологій

 

Загрози, згадані вище, пов’язані з негативними впливами природнього середовища на біосферу (як природними так і обумовленими діяльністю людини). Окрему проблему становлять загрози екологічній безпеці, що лежать у площині суспільних відносин.

Міжнародне співробітництво  нині стає основним інструментом забезпечення екологічної безпеки окремих  країн і світу загалом. Для  України допомога інших країн  полягає передусім в одержанні  екологічно чистих технологій. Оскільки розв”язання проблеми промислового забруднення території країни може бути забезпечено тільки за рахунок устаткування нового покоління.

Сучасних технологій потребують базові галузі промисловості, сільськогосподарський сектор, високотехнологічні виробництва. Йдеться, передусім, про ресурсо- та енергозберігаючі технології і матеріали, яким притаманна не стільки безпосередня економія невідновлюваних ресурсів, оскільки принципово інші, раціональніші процеси їх переробки – так звані екологічні технології 2-го порядку. Необхідне наближення до загальносвітового нормативного ступеню чистоти усіх виробництв.

Водночас надання Україні  екологічно чистих технологій корисно  і для розвинених країн з точки  зору збереження навколишнього середовища у глобальному маштабі.

Проте, разом з цим, виникає загроза розміщення в  Україні екологічно небезпечних  виробництв, технологій, збуту іноземними фірмами морально застарілого обладнання в рамках програм технічного співробітництва. Неодмінною умовою для реалізації таких  програм повинна бути екологічна чистота запропонованих проектів. У випадку “брудної індустріалізації” будь-які пропозиції не повинні схвалюватися українською стороною.

Екологічна компонента висувається в число першочергових  у системі забезпечення національної безпеки України. Перелік нових потенційних загроз, який тут наведено, є далеко не повним і свідчить про багатогранність та складність цієї проблеми за сучасних умов.

Отже, створення і впровадження прогресивних, екологічно безпечних  технологій і технічних пристроїв, формування відповідних економічних предумов повинно бути домінантою розвитку українського суспільства у найближчій перспективі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки  і пропозиції

 

 

Внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які  допускалися протягом багатьох років у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище, яке у 4-5 разів превищує аналогічні навантаження у розвинутих державах.

Теперішня екологічна ситуація є наслідком нагромаджених за багато років структурних  деформацій господарства, домінування природомістких галузей промисловості, ресурсо- і енергоємних технологій, сировинної орієнтації експорту і водночас надмірної концентрації виробництва у промислових центрах і регіонах країни. В Україні склалися вкрай нераціональна структура природокористування і управління соціально-економічним розвитком держави, яка є в цілому неефективною і екологічно небезпечною. Потенційно небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва: на них припадає 42,8% вартості основних фондів, 33,8% обсягів виробництва і 21% зайнятих. Деформована структура економіки посилює свої негативні прояви. Статистичні дані свідчать, що за минулі 10 років у структурі ВВП України значно зросла частка сировинно- та енергоємних й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості – гірничо-металургійної і паливно-енергетичної, а також хімічної та нафтохімічної паралельно зі скороченням частки галузей, які виробляють продукцію кінцевого споживання, насамперед – машинобудування, легкої і харчової промисловості.

Проаналізувавши вплив  потенційно небезпечних виробництв на екологічну ситуацію в Україні  можна запропонувати такі засоби:

• зміни галузевої та технологічної структур виробництва та споживання; пріоритетний розвиток екологічно чистих галузей; застосування ресурсозберігаючих, мало- і безвідхідних технологій, устаткування і машин, екологічно чистої сировини;
• застосування більш ефективних очисних споруд, санітарно-захисних зон та інших містобудувально-планувальних рішень;
• зниження обсягів або повне перепрофілювання екологічно брудних виробництв; розосередження їх на великій території або перенесення до районів з невикористаним екологічним потенціалом;
• сувора екологічна експертиза і відмова від реалізації рішень з погано вивченими екологічними наслідками;
• відмова від реалізації рішень, проти яких виступає більшість населення даного регіону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

 

1. “Економіка природокористування” І.Г.Яремчук;  Київ “Просвіта” 2000р. ст.: 32; 49; 223; 320.
2. “Економіка регіонів (областей) України” Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий; Цул.2002р.
3. “Промислові комплекси України”  С.І.Іщук; Київ 2003р. ст.: 29; 79-82; 157.
4. “Розміщення продуктивних сил України”  Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий;  Цул 2002р.  ст.:265-276.
5. “Розміщення продуктивних сил України”  Київ “Юридична книга” 2001р.  ст.:285-286; 290-293.
6. “Національна безпека України”   Наукова доповідь Національного інституту стратегічних досліджень
7. “Економіка України” №10, С.Дорогунцов; А.Федорищева