Потенційно-небезпечні виробництва в Україні

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ  ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра "Охорони праці  та техногенно-екологічної безпеки "

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:" Потенційно-небезпечні виробництва в Україні.

"

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував

курсант  групи ЦЗ-11-121

Марчук Сергій Васильович

Перевірила

Викладач кафедри"ОП та ТЕБ

Лобойченко Валентина         

                                                                                  Михалівна    

 

                                                                                  

                                                                                  

 

Харків 2013

 

 

 

 

 

 

 

Потенційно-небезпечні виробництва  в Україні.

Україна перебуває  в ситуації, яка змушує цілі розвитку промислового виробництва підпорядковувати стратегії техногено-екологічної  безпеки в інтересах узгодження економіки та екології. Розміщення продуктивних сил і охорона навколишнього  середовища є взаємообумовленими.

Важливим завданням  регулювання техногенного навантаження на територію є не тільки використання розміщення як засобу оптимізації взаємовідносин суспільства і природи, а й  урахування екологічних чинників та умов на всіх стадіях розміщення продуктивних сил.

Основні принципи, які  мають враховуватися при оцінюванні ефективності будь-якої господарської  діяльності або діючого підприємства, такі:

· оцінювання збитків  від діяльності;

· компенсація збитків  від порушення екологічної рівноваги;

· запобігання молжливим  аваріям і небезпекам для навколишього середовища.

Додержання цих  принципів дасть змогу поєднати економічне зростаня з соціальним захистом населення.

Тенденцї розвитку економіки України на сучасному  етапі полягають у широкому використанні потенційно-небезпечних технологій і виробництв, істотному погіршенні екологічних характеристик окремих  регіонів, господарському освоєнні територій  з великою ймовірністю природних  катастроф.

Коротко охарактеризуємо  окремі групи екологічно небезпечних  об”єктів України.

Атомні  електростанції, як показала аварія в 1986 р. на Чорнобильській АЕС, можуть бути особливо еклогічно небезпечними з надзвичайно важкими наслідками для життя і здоров”я людей, тваринного і рослинного світу, всього навколишнього середовища.

Аварія на Чорнобильській АЕС є найбільшою техногенною  й екологічною катастрофою. В  результаті понад 41 тис.кв.км. території  було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис.га орної землі та 46 тис.га лісу вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу  для навколишнього середовища внаслідок  наявності 800 поховань радіоактивних  відходів. Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності  тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкції може статися значний викид пилу, хмара  якого за несприятливих метеоумов  може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів  у довкілля може бути вода, яка там  вже була, і та, що потрапляє через  отвори у даху. Екологічну небезпеку  становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під  час аварії, які осіли навколо  блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами  з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення  на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів.

На атомних електростанціях  утворюються специфічні скидні води, забруднені радіоактивними речовинами. Ці води утворюються при роботі перших контурів АЕС, при дезактивації обладанання  і приміщень, у радіохімічних  лабораторіях. Збираються вони у реакторному  відділенні й направляються на очисні установи з метою повторного використання. На АЕС найпоширенішою є система  водопостачання зі ставками-охолоджувачами. У деяких АЕС (наприклад Запорізькій) проектом передбачена продувка ставка-охолоджувача для зменшення мінералізації  води, що використовується в оборотних  циклах. Скид радіоактивних вод у  відкриті водойми не допускається. Крім того, на АЕС можливі випадки  забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами, радіоактивними відходами , викидами комуального господарства.

Водосховища. На території України в умовах значної нерівномірності розподілу річкового стоку з метою його регулювання створено багато водойм: з об”ємом 1-10 млн.куб.м - більше 800, з об”ємом 10-100 млн.куб.м – близько 100, понад 100 млн.куб.м –13.

До переліку екологічно небезпечних об”єктів в Україні  включено лише великі водосховища, пов”язані  з регулюванням річок Дніпра, Дністра, Південого Бугу, Сіверського Дінця. Ці водосховища віднесені до екологічно небезпечних у зв”язку з великим об”ємом, значним перепадом рівнів між верхнім і нижнім б”єфами, що при катастрофах може викликати затоплення земель і населених пунктів. У період повені можуть виникати значні підтоплення, а період льодставу – придуха, а в період льодоходу можливі затори з негативними наслідками.

У період спрацювання  рівнів водосховищ можливі негативні  екологічні наслідки для рибного  господарства та тваринництва і рослинного світу ( висихання мілководь, придавлення  риби льодом, пошкодження гнізд птахів тощо). Водосховища можуть стати  також акумуляторами забруднень при аваріях, як це було на Київському та Дністровському водосховищах.

Нафтопродукто-, газо-, аміако- і хлоропроводи. В Україні є розгалужена мережа нафто-, нафтопродукто- і газопроводів. Українська газотраноспортна система включає 35,9 тис. км газопроводів, 122 компресорні цехи і 1380 газорозподільчих станцій. У межах держави діє 13 підземних газосховищ, які можуть вмістити 30 млрд.куб.м газу. Річна пропускна спроможність газотранспортної системи становить 290 млрд.куб.м на вході і 170 млрд.куб.м на виході. Через територію України на світові ринки надходить 90% обсягів російського експорту газу. Багато з них побудовано 20-25 років тому, труби та обладнання спрацювалися, тому щороку фіксується значна кількість аварійних викидів нафтопродуктів у навкодишнє середовище. Це завдає великих збитків водному господарству та сільськогосподарським угіддям. У зв”язку з енергетичною кризою пошкоджуються трубопроводи з метою крадіжки нафтопродуктів, внаслідок чого забруднюється навколишнє природне середовище.

Нафтопродукти, що потрапляють  у водойми, не тільки забруднюють  їх, а й викликають зупинення водозаборів  для населення та об”єктів народного  господарства. Через це експлуатація всіх нафтопродуктопроводів потребує посиленого контролю з боку державних  природоохоронних органів.

Аварії на газо-, аміако-, і хлоропроводах можуть викликати значне забруднення навколишнього  природного середовища, отруєння людей  і тварин, пошкодження і знищення рослинності.

Підприємства, що використовують хлор, віднесені до екологічно небезпечних тому, що вони пов”язані зі зберіганням особливо небезпечної отруйної речовини – хлору. Під час промислової аварії можуть бути надзвичайно важкі наслідки, пов”язані з людьми і матеріальними втратами. Такі підприємства, як правило, належать до першого ступеня небезпечності.

Підприємства металургійної  промисловості забруднюють атмосферу і водойми викидами і скидами забруднених речовин. У повітря потрапляють окисли азоту, вуглецю, сірчаного ангідриду, пилу та інші шкілдливі речовини. Вода, що використовується для охолодження, забрудненюється механічними завислими речовмнами, розчинниками, гідроокислами кальцію, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, вуглевдами, фенолами, аміаком, ціанідами, родамінами, тощо. На цих підприємствах, як правило, є накопичувачі, в яких концентруються значні об”єми відходів виробництва і забруднених стічних вод. Аварії на підприємствах можуть призвести до людських і матеріальних втрат, завдати шкоди навколишньому середовищу в регіональному масштабі.

Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості пов”язані з виробництвом фосфору, фосфорної кислоти, добрив, карбіду кальцію, соди, бікарбонату кальцію, кислот та переробкою нафти. Об”єкти екологічно небезпечні, тому що забруднюють повітря хлором, хлористим воднем, вінілхлоридом, сірчаним ангідридом, сірководнем, оксидами азоту, аміаком, фосгеном, сірковуглецем, формальгегідом тощо. У стічних водах цих підприємств містяться органічні речовини, азот амонійний, магній,формагельгід, хлориди, сульфати, нітрати, нітрити, нафтопродукти, залізо, важкі метали. Як правило, ці підприємства мають накопичувачі, де містяться забруднені стічні води. Аварії на таких виробництвах можуть викликати надзвичайні ситуації регонального масштабу з великою шкодою навколишньому природному середовищу, людськими та матеріальними втратами.

Підприємства водопровідно-каналізаційного  господарства. До екологічно небезпечних об”єктів відносять , як правило, очисні споруди великих міст, де не забезпечується ефективна очистка стічних вод і у водойми скидається значна кількість забруднюючих речовин: органічних, нафтопродуктів, азоту амонійного, нітратів, фосфору. Ці викиди модуть призвести до виходу з ладу водозаборів для господарсько-питних потреб та завдати значних збитків екосистемам водойм.

Підприємства енергетики. До екологічно небезпечних віднесені основні ДРЕС і ТЕЦ , які інтенсивно забруднюють повітря сірчаним ангідридом, окислами вуглецю й азоту, пилом, сажею тощо. Під час спалювання палива утворюються продукти згоряння (сажа, діоксид вуглецю, оксиди азоту й сірки тощо), які через димарі викидаються в атмосферу. Стічні води від ДРЕС і ТЕЦ можуть бути забруднені нафтопродуктами , завислими речовинами, солями. Значної шкоди природному середовищу завдають теплове забруднення та золошламові відходи.

Гірничо-збагачувальні підприємства. Значна частина таких підприємств віднесна до категорії екологічно небезпечних, оскільки вони мають у своєму складі хвостосховища, в яких у значних об”ємах ( 16 – 400 млн.куб.м) накопичуються шлами, що містять залізо, марганець, титан, уран. Пошкодження захисних загат хвостосховищ, або їхнє переповнення можуть призвести до важких наслідків, пов”язаних не тільки з забрудненням навколишнього природного середовища, а й зі значними матеріальними витратами.

Підприємства вугільнодобувної промисловості. Багато з цих підприємств можна віднести до екологічно небезпечних через те, що вони мають накопичувачі, де проходять відстій ( механічна очистка) від домішок води шахтного водовідливу, які мають високу мінералізацію ( 1 – 9 г/л), кислу реакцію та забруднені завислими речовинами.

Полігони твердих побутових  відходів є екологічно небезпечними, тому що внаслідок фільтрації можуть бути значним осередком забруднення підземних водоносних джерел токсичними речовинами.

Є екологічно небезпечні підприємства також і в інших  галузях промисловості. [ 7.cт.120]

Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних 

виробництв

Сьогодні виробництво  й умови життя населення настільки  зблизилися, що треба постійно враховувати  потенціал навколишнього середовища і окремих регіонів з точки  зору можливостей його використання. Антропогенний вплив набув небувалих  маштабів інтенсивності. Серед видів  людської діяльності, яка викликає зміни в навколишньому середовищі, за інтенсивністю на перше місце  слід поставити розвиток та розширення міст, потім – видобувну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного  господарства.

Проблема збалансування  економіки та екології, особливо щодо техногенно небезпечних виробництв, зводиться до необхідності екологічного поліпшення всіх видів природокористування  за умови самозабезпечення їхнього  відтворення. Важливою складовою такої  оптимізацї є забезпечення екологічної  безпеки проживання населення в  регіоні.

Науковий підхід до створення методології територіальної організації небезпечних виробництв передбачає всебічний аналіз фактичного стану всіх видів ресурсів, перспектив розвитку техніки і технології виробництва. Для вивчення особливостей взаємодії  потенційно-небезпечних виробництв з навколишнім природним середовищем  необхідна їх типізація: раіаційно-, хімічно-, пожежо- і вибухонебезпечні та гідродинамічно небезпечні об'єкти. При цьому важливими питаннями  є розробка функціонально-просторового зонування і комплексного природно-господарського районування, а також взаємодії  соціально-економічної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для  різного типу територій.

До чинників, які  істотно впливають на рівень територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва слід віднести :

· технологію, одиничну потужність підприємства, рівень небезпеки;

· район розміщення підприємства;

· чисельність населення  і потужність промислового потенціалу міста;

· розташування підприємства щодо міста;

· цінність територій  різних типів, які потрапляють до зони забруднення.

Особливої уваги  потребує обгрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи :