Потенційно-небезпечні виробництва в Україні

· підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись  і підземними водами;

· потенційно-небезпечні об'єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних  природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і  місцевості, які виділяються для  туризму);

· питання розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має  вирішуватися за участю багатьох спеціалстів  після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної  експертизи;

· до вартості споруд та експлуатаційних витрат об'єкта мають включатися витрати на охорону  і відновлення зруйнованого природного середовища;

· при вирішенні  питання про розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров'я  населення, що мешкатиме навколо  нього.

Вибір регіону будівництва  розглядається з двох позицій: мінімізації  наслідків у разі аварійної ситуації та збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об'єкта. При оцінюванні можливих альтернатив  будівництву нового потенційно-небезпечного об'єкта мають застосовуватися такі критерії :

· демографічні та соціально-екологічні умови;

· показники фізичної, хімічної та біологічної якості навколишнього  природного середовища;

· особливості психологічного впливу та естетичні властивості  навколишнього середовища;

· наявність об'єктів, що мають культурну і виховну  цінність;

· екологічні властивості  середовища;

· вимоги до івестицій, експлуатації та безпеки технічних  споруд.

Територіальне поєднання  виробничих об'єктів різних галузей  та його вплив на природне сердовище  потребують комплексного економіко-екологічного управління виробництвом . При цьому  реалізуються принципи наукової обгрунтованості  комплексного підходу, досягнення узгодженості розвитку економіки й охорони  навколишнього природного середовища, забезпечення ефективності рішень не тільки в межах конкретного підприємства, а й галузі або окремого економічного та екологічного цілісного регіону.

Поєднання вимог  техногенно-екологічної безпеки  з досягненням достатнього обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати  найкращі з існуючих технологій і  дотримуватися стандартів якості наколишнього природного середовища.

Причини загострення  екологічних проблем внаслідок  розміщення потенційно-небезпечного виробництва  такі :

· при розширенні виробництва і розміщенні продуктивних сил раніше не бралися до уваги  уразливість природних екосистем;

· галузі господарства розвивалися на основі екстенсивних методів;

· вимоги екологічної  безпеки щодо технологій розглядалися спрощено;

· не враховувалися  необхідність забезпечення безпеки  населення й обмеження екологічного ризику.[ 7. ст.123-124]

Проблема збереження природного средовища і раціонального  використання всіх видів ресурсів є  взаємопов'язані з удосконаленням розміщення виробництва, особливо потенційно-небезпечного. Основою модернізації його територіальної організації має стати постійна просторова динамічна інформація про  характер і стан навколишнього природного середовища, процеси, які в ньому  відбуваються, рівень господарської  діяльності. Метою модернізації територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва є встановлення відповідності  розміщення нових виробничих об'єктів  або освоєння конкретних територій  вимогам охорони навколишнього  природного середовища і регіонального  природокористування. Необхідність такої  модернізації зумовлена невідповідністю  темпів і обсягів розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям  окремих регіонів, невідповідністю  техніки і технології місцевим природним  умовам, збільшенням випадків техногенних  аварій.

Шлях підвищення екологічної безпеки полягає  в єдності оцінок ступеня вразливості  навколишнього природного середовища і можливих наслідків надзвичайних подій. Складність вирішення цих  проблем в умовах інтенсивної  урбанізації посилюється тим, що багато чинників впливу середовища на людину поєднується з багатоваріантністю і взаємозалежністю самих чинників. Виходячи зі складної екологічної обстановки, потрібно по-новому підходити до вирішення  питань розміщення нових підприємств  і розширення діючих. Новий підхід визначає пріоритет екологічної  безпеки населення і враховує просторову диференційованість природного середовища регіонів.

Основні фактори антропогенного впливу потенційно небезпечних підприємств  на навколишнє середовище і особливості  їх розміщення в Україні.

Забруднення вод. Залишається складною ситуація щодо забруднення поверхневих та підзмних вод, а Україна за водозабезпеченням займає останнє місце серед європейських країн та країн СНД. Населенням України щорічно використовується 30 млрд.куб.м води, а разом з тим, у річки та водойми щорічно скидається біля 3 млрд.куб.м забруднених стічних вод.

Водні об'єкти України  забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Згідно даних Мінводгоспу, cередньорічний  вміст основних забруднювальних  речовин у воді багатьох річок  перевищує гранично допустимі концентрації .

Найбільше забруднення  води в Україні спостерігається  у басейні Дніпра, а також на півдні країни та в Криму, де велика частка питної води надходить із зовнішніх  джерел. Внаслідок погіршеня гідролітичного стоку зазнає значих економічних  втрат риболовний промисел, деградують рекреаційні ресурси.

Більшість притоків Дніпра забруднені переважно амонійним  та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів.

Найбільшу кількість  забруднювальних речовин водокористувачі  скидають у Дніпро — 23 %, Сіверський Донець — 18 %, Дністер — 2,4 %, Чорне  та Азовське моря — 4,6 %. У 2000 р. найбільше  скинуто забруднених стоків у  Донецькій — 943 млн м³, Дніпропетровській —727 млн м³, Запорізькій — 300 млн м³ та Одеській 238 млн м³ областях.

Основними забруднювальними компонентами Чорного і Азовського морів є нафтопродукти, феноли, хлорорганічні  пестициди, поліхлорбіфеніли, сполуки  азоту, фосфор. На рівень забруднення  морських вод суттєво вплинули аварійні розливи з суден, постійне надходження  у море сільськогосподарських і  промислово–побутових стоків. За останні  роки намітилася тенденція до зниження надходження забруднювальних речовин  у море внаслідок покращання якості очищення стічних вод і зниження об'ємів скидання.

У поверхневі води з  промислових об'єктів скинуто 1972,5 тис. т забруднювальних речовин, з об'єктів житлово–комунального господарства — 1115,8 тис. т, сільського господарства — 151 тис. т. У ріки потрапило  десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо.

Значного техногенного впливу зазнають і підземні води. У  долинах Сіверського Дінця, річок  Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та ін. зафіксовано понад  двохсот осередків стійкого забруднення  водних горизонтів, тобто 6 % розвіданих запасів підземних вод. Близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.

Залишає бути кращим і використання водних ресурсів. Основна  причина зменшення об'єму забору та використання води — спад виробничої діяльності в Україні. Серед інших  факторів, які мали вплив на їхнє зменшення, було введення в країні плати  за спеціальне використання прісних  водних ресурсів.

Забруднення атмосферного повітря. В Україні наявний високий рівень забруднення атмосферного повітря. Хімічні підприємства, яких налічується 114, за рік викидають в атмосферу 10 млн.т різних хімікатів, до яких ще слід додати 6,5 млн.т транспортних викидів. На душу населення у рік припадає понад 300 кг отруйних відходів в містах і від 100 до 150 кг у селах.

Високий рівень забруднення  повітря залишився у 13 містах України, які знаходяться переважно в  Донецько–Придніпровському промисловому регіоні: Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Єнакієвому, Луганську, Дебальцеве, Горлівці, Алчевську, Макіївці, Кураховому, а  також у смт. Бурштин Івано-Франківської обл.

Обсяг викидів забруднювальних  речовин підприємств Донецько–Придніпровського  регіону становить 81 % від загального обсягу викидів по країні.

Ця величезна  промислова зона є однією з найнебезпечніших для навколишнього середовища. Високий  рівень забруднення атмосфери у  цих містах зумовлений в основному  підвищеним вмістом у повітрі  специфічних шкідливих речовин, а також наявністю двоокису азоту  і пилу.

Найбільше забруднюють  повітря підприємства обробної промисловості (1488,0 тис. т), паливно–енергетичного  комплексу (1376,5 тис. т), видобувної промисловості (1047,0 тис. т). Негативно впливають  на стан атмосфери викиди підприємств  будівництва (46,9 тис. т) та сільського господарства (9,4 тис. т)

Якщо в цілому по Україні за період 1990—2000 рр. відбулося  зменшення викидів шкідливих  речовин на 9,6 млн т (в основному  за рахунок падіння обсягів виробництва), то в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та інших областях ситуація залишається небезпечною.

Так, викиди твердих  речовин стаціонарними джерелами  забруднень у 2000 р. становили 700 тис. т, газуватих та рідких речовин — 3,2 млн т, у тому числі сірчистого ангідриду — 1,0 млн т, оксидів  азоту — 0,3 млн т, оксиду вуглецю  — 1,2 млн т.

Кількість забруднювальних  речовин, викинутих рухомими джерелами, свідчить, що автотранспорт сьогодні є одним з найбільших забруднювачів  атмосфери в Україні. У 2000 р. ним  було викинуто у повітря 1949,2 тис. т  забруднювальних речовин, що становить 33 % від загального обсягу викидів по країні. Більше як 63 % свинцю, 54 % — окислів вуглецю, 36 % — вуглеводнів і більше як 25 % окислів азоту від загальної кількості цих речовин по країні потрапляють у повітря саме від автотранспорту.

У багатьох областях країни викиди автотранспорту є основними  забруднювачами повітря. Так, у Закарпатській  області викиди автотранспорту у 2000 р. становили 81 % від загального обсягу викидів по області, у Житомирській — 80 %, Одеській — 80 %, Волинській — 74 %, Автономній Республіці Крим — 73 %, Чернівецькій — 88 %, Чернігівській — 69 %, Тернопільській — 78 %, у Сумській – 68 %, Миколаївській  — 79 %, Хмельницькій — 74 %.

Забруднення грунтів України. Значної екологічної шкоди зазнають грунти внаслідок їхнього забруднення викидами промисловості, невмілого або надмірного використання в аграрному секторі засобів хімізації, а також забруднення значних площ внаслідок аварії на ЧАЕС.

До 20 % забруднених  земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому  стані. Спостерігається подальше окислення  грунтів, зменшення рухомого фосфору  та обмінного калію. Зменшення площі  зрошення, сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем, значні площі підтоплених зрошених земель та кислих і зарослих чагарниками  осушених земель тощо призвели до зниження загальної врожайності сільськогосподарських  культур. Після аварії на ЧАЕС площі  забруднених територій в Україні  значно збільшилися. Радіонуклідами уражено 8,4 млн га земель. Протягом останніх років відбувався процес самодезактивації поверхневого шару грунтів, але швидкість  його незначна.

Забруднювальні  речовини, що потрапляють в атмосферу, осідають на грунтах в радіусі  до 5 км від джерела забруднення. Практично скрізь у містах джерелом забруднення грунтів важкими  металами виступають підприємства чорної та кольорової мета-лургії, легкої промисловості, ТЕЦ.

Для оцінки ступеню  забруднення грунтів важкими  металами використовувалися гранично допустимі концентрації для свинцю, марганцю, нікелю. Вміст таких важких металів, як мідь, цинк, кадмій оцінювався за фоновими показниками. Фоновий рівень вмісту важких металів є сумою  природного вмісту важких металів з  тією домішкою металів техногенного походження, що перенесені від постійного джерела забруднення у навколишнє середовище.

Забруднення природного середовища зумовлено передусім  відходами промислових, сільськогосподарських  і побутових об'єктів. Тверді відходи, до яких належать металургійні шлаки, відходи збагачення корисних копалин, звалища побутового сміття розташовують часто на сільськогосподарських  угіддях. Вони є джерелами токсичних  речовин і елементів, що потрапляють  в атмосферу, грунти, поверхневі та підземні води, завдаючи їм непоправної  шкоди.

Проблема твердих відходів. Як і в попередні роки, основними джерелами утворення відходів в Україні залишалися підприємства гірничопромислового, хіміко–металургійного, машинобудівного, паливно–енергетичного, будівельного, целюлозно–паперового та агропромислового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким.