Правотворча діяльність органів державної влади УНР у лісової сфері

З метою забезпечення виконання цього документа, Міністерство Земельних справ 24 січня 1919 видало закон  «Про загальну демобілізацію для  проведення земельної та лісової реформи усіх агрономів, лісівників, гідротехніків, землемірів та військових топографів з вищою, середньою та нижчою оcвітою» [3, с. 60]. Цих фахівців український уряд планував використовувати для виконання ряду технічних робіт у сфері лісівництва. Задля практичної реалізації на місцях Закону «Про Ліси УНР» 26 квітня 1919 Лісовим Департаментом була видана «Додаткова інструкція в лісовій справі» [3, с. 60].

Таким чином, керівництво УНР вважало охорону лісів справою всього українського народу. Бажання уряду залучити громадськість до охорони лісів було поставлено на порядок денний під час проведення Другого Всеукраїнського з'їзду працівніків сільського та лісового господарств.

На превеликий жаль подальший розвиток лісового законодавства  в УНР перервали політичні  події. В результаті військових дій  уряд республіки залишив Київ. У 1919 р. штаб-квартира УНР перебувала спочатку у Вінниці, потім у Кам'янець-Подільську, і відтак – у Станіславі (Івано-Франківську), а в листопаді 1920 р. уряд залишив територію України і переїхав до Польщі.

Підбиваючи підсумки законнотворчої діяльності Лісового Департаменту УНР, поставимо питання про те, наскільки правильною, з точки зору правової охорони лісів, були політика республіки. Задля отримання відповіді на нього доцільно виконати порівняльний аналіз нормативно-правових актів, прийнятих в УНР, та аналогічних актів, виданих урядом більшовиків.

Так, обидва уряди дбали про збереження кадрів у лісовій галузі. постанова Генерального Секретаріату від 19.12.1917 р. "Про службовців колишніх економій» своїм аналогом має виданий більшовицьким урядом РРФСР від 5 квітня 1918 та підписаний В. І. Леніним (тоді – Головою Ради Народних Комісарів (РНК) РРФСР) лист «Усім радам робітничих, селянських, солдатських депутатів» [4, с. 10]. Один з пунктів цього документа передбачав широке залучення лісових фахівців колишньої царської Росії. Таким чином, обидва акти, видані за двох різних політичних режимів, ставлять перед управлінським апаратом єдину мету – збереження старих кадрів. Іншим прикладом загального підходу радянської та української влад у вирішенні кадрових питань є виданий 24 січня 1919 р. Міністерством Земельних Справ УНР спеціальний закон про демобілізацію з армії фахівців для проведення земельної та лісової реформ та право цього органу залучати їх на державну службу та аналогічний радянський акт – постанова Ради Оборони «Про оголошення призову на військову службу всіх робітників і службовців Головного Лісового Комітету та підпорядкованих установ і підприємств із залишенням їх за місцем служб» від 27 червня 1919 [2, т. 5, с. 173]. Даною постановою, підписаною вищими керівниками Радянської Росії – В. І. Леніним, А. І. Риковим, Л. Красіним, Е. Склянський, звільнялися усі працівники лісової галузі від призову до Червоної Армії і залишалися на своїх робочих місцях для виконання державних завдань.

Так само радянський аналог Циркуляру Лісового Департаменту 10.04.1918г. № 1006, що містив пункт щодо збору відомостей про українські ліси – це постанова Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) РРФСР від 13 квітня 1918 "Про лісові заготовлі» [5, с. 7]. Згідно з п. 3 Постанови місцеві органи влади повинні звітувати до повітових земельних комітетів про усі виконані лісові заготовлі та їх обсги. Радянський акт відрізняється від українського ступенем жорстокості, оскільки один з підпунктів передбачає за порушення даної постанови віддання винних до суду як ворогів революції і народу.

Третім напрямком  правотворчості, за яким приймалися близькі за змістом нормативні акти, є власне охорона лісів. Так, наказ Міністерства Земельних Справ «Про охорону лісів» від 2 січня 1919 р. збігається за часом свого ухвалення і за змістом з Декретом РНК УСРР від 26.02.1919 р. «Про охорону лісів» [7]. Четвертим напрямком є вирішення кадрового питання.

За змістом  виконаної роботи можна зробити такі висновки:

1. Аналіз правотворчої діяльності органів державної влади УНР у лісовій сфері дозволив виділити два етапи її розвитку. Перший – підготовчий – став базою для подальшого формування лісового законодавства. Нормативну основу цього етапу склали рішення з'їздів громадських організацій, зборів фахівців у лісовій галузі. Другий – офіційної роботи – ознаменувався прийняттям головного в системі лісового законодавства того часу нормативного акта –Закону «Про ліси УНР» від 13.01.1919 р.

2. Правотворча діяльність органів державної влади УНР у сфері лісівництва мала цілеспрямований характер, відрізнялася логічністю і урахуванням специфіки українських лісів. При цьому аналіз виданих урядом УНР та більшовицькими урядами УРСР і РРФСР нормативних актів засвідчив, що багато з них збігалися за своїми цілями та змістом.

4. Дослідження правової спадщини УНР засвідчило наявність національної моделі розвитку лісового законодавства, реалізація якої виявилася перерваною війною та інтервенцією іноземних держав.

5. Серед найважливіших умов, що сприяли активній правотворчій діяльності у сфері лісівництва в період УНР, слід зазначити особистісний чинник, позаяк державні керівники УНР – М. Ю. Шаповал, Б. Г. Іваницький, О. Макаренко – мали лісову освіту і високий рівень професійних знань.

Завданням подальших  досліджень є вивчення правотворчості в лісовій галузі проведеного органами державної влади України в період керівництва країною гетьмана П. Скоропадського.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Басун О. П. Історичні аспекти розвитку лісового господарства України в працях Іваницький Б. Г. / О.П. Басун // Актуальні проблеми історії аграрної науки Півдня України: Матеріали наук.-практ.семінару. – К., 2000. – С. 4-5.

2. Декреты Советской Власти. – Т.2, Т. 4, Т.5.

3. Іваницький Б. Г. Ліси й лісове господарство на Україні / Іваницький Б.Г. – Т 2. – Варшава, 1936. – 123 с. (Пр./Укр. наук. ін-ту; Сер. економічна; кн.7).

4. Колданов В. Я. Очерки истории советского лесного хазяйства / В.Я. Колданов. – М.: Экология, 1992. – 256 с.

5. Ленский Л.  Материалы по истории социалистического  лесного законодательства / Л. Ленский. – М.-Л.: Гослебумиздат, 1947. – 322 с.

6. Мельник Ю. Ф. Сільське господарство України 1917-1920 років: реалії та пошуки / Ю.Ф. Мельник, В.А. Вергунов, Г.О. Глазунов. – К., 2008. – 284 с.

7. СУ УРСР. – 1919. – № 16.

8. Шаповал М. Ю. Лісова справа на Україні. (До аграрного питання) / М. Ю. Шаповал. – м. Вовча. Друкарня Каси Дрібного Кредиту. – 1918. – 45 с.