Соціальна екологія

Аналіз предмета соціальної екології показує, що остання не може мати характеру, притаманного традиційним спеціальним наукам, остільки оскільки вона виявляє суттєві зв'язки між всіма головними сферами дійсності - людиною, суспільством та природою. Саме тому соціальна екологія є інтегративною науковою дисципліною, що досліджує цілісність системи «суспільство - людина - техніка - оточуюче природне середовище». Вона специфічна ще й тому, що вивчає закономірні зв'язки між соціальною а й усіма іншими формами руху матерії.

 

РОЗДІЛ 2.1. МЕТОДОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЇ

Не менш важливим, ніж предмет і об'єкт, для існування  науки є наявність методу. Загальноприйнятим вважається твердження про те, що характер та специфіка науки виражаються відповідним предмету методом. Вияснення статусу будь-якої наукової дисципліни передбачає вияснення специфіки її методу, який часто називають «згорнутою» теорією науки.

Метод науки можна визначити як сукупність прийомів, способів дослідження її предмета та систематизації отриманих даних. Академік П.В.Копнін вважав, що пізнання закономірностей складає об'єктивну сторону методу, а правила, прийоми дослідження та перетворення явищ є суб'єктивна сторона методу. Самі по собі об'єктивні закономірності не складають методу, необхідно на їх основі виробити прийоми для подальшого пізнання та перетворення дійсності. Метод безпосередньо фіксує не те що є в об'єктивному світі, а те, як людина повинна діяти в процесі пізнання та практичної діяльності. Об'єктивні закономірності, що лежать в основі методу і визначають його, власне, є не що інше, як предмет дослідження даної науки, і що визначають характер даної наукової дисципліни.

Однак традиційне ставлення до сутності науки, передбачаючи єдність теорії та методу, в інтегративних науках, а саме такою є соціальна екологія, виявляється ускладненим. Інтегративні теорії не можуть бути пов'язані лише з одним адекватним методом.

Соціальна екологія, як і більшість наук, використовує кілька груп методів. їх можна класифікувати за ступенем спільності та масштабами об'єктів їх застосування. Згідно з такою класифікацією їх можна розподілити на:

•   всезагальні методи пізнання, тобто гносеологічні та методологічні настанови, на які орієнтується наука в цілому. До них відносять метафізичний та діалектичний методи;

•   загальнонаукові, які застосовуються багатьма науками (методи спостереження, індукції та дедукції, синтезу та аналізу і т.п.);

• специфічно наукові - використовуються в рамках дослідження конкретного об'єкта пізнання.

Для соціальної екології, як інтегральної науки, специфічно науковими виступає ряд загальнонаукових методів, використання яких має специфічний або виключно необхідний характер. У сучасній літературі з цієї проблеми поки що не існує єдиної точки зору. Ми вважаємо що такими є - системний, комплексний, соціально-екологічного моделювання та соціально-екологічного прогнозування.

Ці методи, слідом за структурою предмета, можна умовно розподілити на дві основні групи - ті, що переважно використовує теоретична соціоекологія, і ті, які використовує прикладна.

У першу чергу, як метод фундаментальних соціально-екологічних досліджень необхідно розглянути системний метод, або як іноді його називають системний підхід або вимога. Він є адекватним теорії, яка відображає функціонування та розвиток такої складної системи, як «суспільство-природа».

Чим же визначається така його виключна важливість? Як відзначає  німецький природодослідник А. Тіннеман: «На кожній вищій до попередньої  сходинці в природі виявляється дія нових закономірностей, які не можна отримати простим сумуванням її окремих ланок. Кожній, більш високорозвиненій системі притаманні нові, так звані «системні» риси, що притаманні і всім її ланкам, саме як ланкам системи. Ці риси зникають, як тільки ланка, якій вони були притаманні, вичленяється з існуючої цілісності. Отже співтовариство підкоряється дії власних законів, які неможливо зрозуміти, навіть знаючи до найменших подробиць кожен з елементів даного співтовариства». Неможливо зрозуміти закономірності розвитку системи «суспільство-природа» навіть знаючи досконало закони розвитку суспільства і природи, оскільки вона підкоряється дії власних - системних законах. Соціальна екологія розглядає природні об'єкти не самі по собі, а з позиції їх взаємовідносин з людиною, суспільством, як елементи оточуючого середовища, а суспільство, людська діяльність в ній беруться не самі по собі, а лише у їх взаємодії з природою.

Не менш важливим для теоретичної соціоекології є і комплексний метод (або комплексний підхід, вимога). Його значущість визначається комплексним характером досліджень об'єкта даної науки. В сучасній науковій літературі багато авторів під комплексним дослідженням розуміють вивчення багатоякісного об'єкта із застосуванням методів та засобів з інших, іноді не пов'язаних між собою, наукових дисциплін. Досить розповсюдженою є також точка зору, згідно з якою комплексний підхід нерозривно пов'язаний з міждисциплінарністю, і коли говорять про комплексний підхід то, як правило, мають на увазі взаємодію різноманітних дисциплін в ході наукового дослідження. Також важливо пам'ятати, що кожна з проблем, що вивчається соціальною екологією, може бути представлена як сукупність проблем і її вирішення вимагає вирішення всього комплексу питань.

Методи соціально-екологічного моделювання та прогнозування мають виняткову значущість для прикладної соціоекології і будуть розглянуті в окремій лекції.

Важливим питанням для будь-якої науки, свідченням її певної зрілості є формування системи її законів. Соціальна екологія як наука повинна встановлювати наукові закони про об'єктивні, необхідні, суттєві та стійкі зв'язки між явищами в системі «суспільство-природа». Однак, як і для будь-якої іншої відносно молодої галузі наукового знання, для неї відповідь на питання про систему законів є неоднозначною. Система законів соціальної екології формується, змінюється внаслідок розширення інформації та поглиблення знань про особливості протікання процесів в соціоприродних об'єктах.

Враховуючи специфіку  об'єкта соціальної екології, варто наголосити на тому, що ЇЇ закони, з одного боку, не є подібними до законів природничих наук (фізики, хімії, математики, механіки, електротехніки й ін.) що носять характер жорстких причинно-наслідкових залежностей, і, в той же час, не можуть всі бути віднесені до законів, що описують закономірності протікання соціальних відносин і виявляють тенденції або мають нормативний характер.

Дійсно, якщо правильно, що взаємовідносини суспільства  та природи можливо і необхідно  поставити під контроль людини, то, цілеспрямовано формуючи ці взаємовідносини, людина буде фіксувати своє ставлення до природи у вигляді соціально-економічних, моральних, естетичних і правових норм. А у своїх діях вона буде спиратися на знання природних і соціальних законів, що доступні вивченню звичайними засобами і деякою мірою нам уже відомі.

 

ВИСНОВОК

Отже, проаналізувавши  об'єкт, предмет, основні методи, функції  та мету соціальної екології, можна  дати таке її визначення: соціальна екологія - це інтегративна наука, що вивчає основні закони та закономірності взаємодії суспільства і природи з метою оптимізації та гармонізації їх взаємодії.

Засоби вирішення  кризової ситуації у відносинах суспільства і природи необхідно шукати в самих причинах її виникнення. Особливості людської діяльності породжують сучасну кризу у взаємовідносинах суспільства та природи і вони ж дають головні передумови для уникнення глобальної екологічної катастрофи. Людська діяльність має свідомий, доцільний характер і ЇЇ особливості, в значній мірі, зумовлені специфічними рисами свідомості.

Вирішення проблеми взаємовідносин в системі «суспільство-природа» вже перестало бути предметом зацікавленості лише вузького кола вчених. Дані досліджень Римського клубу, інших міжнародних та національних дослідницьких центрів, асоціацій та груп перетворюються на предмет дискусій широких мас населення як в індустріально розвинутих країнах, так і в колишніх соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються. Із одних і тих самих даних робляться різні, а підчас і прямо протилежні, висновки про можливість та способи запобігання глобальній екологічній катастрофі, розв'язання сучасної глобальної екологічної кризи. Ці відмінності часто зумовлені різницею у вихідних світоглядних, методологічних, ідеологічних установках в підході до вирішення даної проблеми.

Однією з найвизначніших особливостей сучасного етапу історії  людства є усвідомлення широкими масами населення Землі глобальної загрози існуванню людини як біологічної  істоти внаслідок нераціональної господарської  діяльності та хижацької експлуатації природних ресурсів, що порушує механізми  підтримання динамічної рівноваги між складовими елементами біосфери. Конфлікт між людиною і природою досяг критичної межі, за якою - смерть для людства. Дані, зібрані сучасною наукою, яскраво свідчать про це. Практично кожна складова частіша біосфери була піддана та продовжує піддаватись потужному руйнівному впливу сучасної індустріальної цивілізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бачинский Г.А. Социоэкология:  теоретические и прикладные аспекты.  К.: Наукова думка, 1991. – 152 с. 

2. Вопросы социоэкологии // Материалы  I всесоюзной конференции «Проблемы  социальной экологии». – Львов, 1987. – 353 с. 

3. Гирусов Э.В. Социальная экология: специфика ее проблем и основные  задачи развития// Вопросы социоэкологии.  – Львов, 1987. – С. 13-23.

4. Горелов А.А. Экология. – М.: Центр, 2000, – С. 144-158.

5. Комаров В.Д. Научно-техническая  революция и социальная экология. – Л.:Издательство Ленинградского  университета, 1977. – 103 с. 

6. Комаров В.Д. Социальная экология: философские аспекты. – Л.:Наука, 1990. – 212 с. 

7. Лавров С.Б. Социальная экология  и география // Вопросы социоэкологии.  – Львов, 1987. – С. 64-72.

8. Лосев А.В., Провадкин Г.Г. Социальная  экология М.: Владос, 1998. – 312с. 

9. Основи соціоекології: навчальний  посібник / Ред. Г.О.Бачинський. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.

10. Ситаров В.А. Пустовойтов В.В.  Социальная экология. М.:Академия, 2000. – 280с.