Архітектура Візантії

Для того щоб у храмі  було достатнє світла, у стінах, нішах  і в підставі купола було виконано сорок вікон. При цьому в присутніх  створювалося враження, що храм не висвітлюється  сонцем, а сам світиться. У дні  великих християнських свят —  на Різдво, Великдень, особливо якщо на вулиці була похмура погода, у храмі  запалювалося штучне висвітлення: внутрішні  приміщення висвітлювалися безліччю свіч, що встановлювалися в срібних  канделябрах у виді дерев, усіляких лампах у формі кораблів і панікадилах.

У наші дні зовнішній вигляд собору сильно змінився. Щоб зміцнити купол, довелося побудувати величезні  стовпи, що значно зіпсувало ретельно продуману архітектурну форму храму. А в XV столітті Константинополь захопили турки і прибудували до головної церкви Візантійської імперії павільйон  і мінарети, перетворивши її в такий  спосіб у мечеть. Змінився й інтер'єр храму — прекрасні мозаїки  були покриті товстим шаром сповісти, золоті і срібні прикраси викрадені.

Інші спорудження, що відносяться  до раннєвизантийському періоду, були не настільки грандіозними і величними. Однак їхнє будівництво велося досить швидкими темпами. Тільки в роки правління  імператора Юстиніан по всій території  держави була зведена безліч храмів, з них тридцять церков, багато прикрашених  мармуром, золотом і сріблом, розташовувалися  в Константинополеві і його околицях.

Серед безлічі культових  споруджень можна виділити церква Сан-Витале в Равенне на Апеннінскому півострові, недалеко від узбережжя Адріатичн  моря. Церква була освячена в 547 чи 548 році. Її стіни були покриті мозаїчними картинами на релігійні сюжети. Деякі  мозаїки були алегоріями, прийнятими в той час: наприклад, горлиця, зображена  в джерела, символізувала духовний порив душі, павич — царствена  велич і т.д.

Арки підпиралися опорами  з формою капітелей, властивої тільки для Візантії (вона була різьблений і нагадувала кошик). На капітелях  лежали абаки зі скошеними краями, завдяки яким арки виглядали більш  легенями.

Крім описаних вище церков, на території Візантії була побудована безліч інших прекрасних культових  і світських споруджень. Але не усі вони збереглися до наших днів: деякі з них, як Софійськ собор, були перебудовані, інші зруйновані під  час чи воєн природних катастроф.

Ранній період розвитку закінчився для Візантії не дуже вдало. Держава  позбавилася багатьох земель: Єгипту, Іспанії, Північній Італії, Сирії, Палестини  і Месопотамії. Небагато раніше, у VII столітті, у культурі Візантії наступив занепад, що продовжувався більш століття. Однак будівництво храмів, незважаючи ні на що, не припинилося. Самим удалим спорудженням VII століття можна назвати церква Святого Андрія.

 

Середневизантійський період

 

Середневизантійський період не був відзначений будівництвом монументальних споруджень. Їм на зміну  прийшли маленькі церкви, що вміщали  невелику кількість що моляться. Вони зводилися й у великих містах, і в селищах, і в селах, і  в монастирях. Для їхнього будівництва  була потрібна якась основа, що склалася тип храму з оптимальною купольною  системою.

Таким універсальним спорудженням став храм із крестовокупольної системою. Подібні церкви зводилися ще в  раннєвізантийський період у Закавказзі і Сирії. Тепер вони стали завойовувати популярність на всій території Візантійської  імперії.

Такий храм у плані являв  собою грецький хрест. У центральній  частині хреста, називаної средокрестьем, установлювався барабан, на якому зводився купол. Опорою для купола служив квадрат  з чотирьох опор, вітрил і подпружних арок. Крім головного купола, храм досить часто вінчали купола меншого  розміру. Звичайно вони в кількості  двох чи чотирьох штук розташовувалися  з боків головного купола. Усі  куполи храму створювалися невеликого розміру, тому розпір врівноважувався  барабаном.

Храм будувався у виді базиліки з декількома нефами. Стіна  головного нефа зі східної сторони  являла собою напівкруглу чи грановану  экседру (подібні ніші одержали назву  апсид).

Перші храми такого типу стали зводитися з XI століття. Така одна з церков у Константинополеві (зараз у ній розташовується мечеть, тому спорудження носить мусульманську  назву Календер-Джами). Вершиною розвитку хрестово-купольної системи є  собор Сан-Марко, побудований у  Венеції.

З появою цього собору зв'язана  цікава історія. У 828 році у Венецію  були привезені мощі одного з чотирьох євангелістів — святого Марка. Вони були урочисто внесені в місто  і тимчасово поміщені в церкву Сан-Теодоро. Незабаром після цього  правитель Венеції, дож Юстиніан Партециаке, заповідав побудувати на його засоби собор, що став би гідним сховищем останків цього святих.

У 829 році Джованни Партечипацио, брат дожа, приступив до будівництва. Для собору розчистили ділянка неподалік  від Палацу дожів. Через три роки були зведені стіни і куполи. У 883 році були кінчені всі опоряджувальні роботи й у соборі стали регулярно  проходити служби.

У 976 році під час повстання  був спалений Палац дожів. Полум'я  перекинулося на собор Сан-Марко  і цілком знищило його. Через кілька років собор був відновлений  новим правителем Венеції, дожем  Петром Орсеолом Святим. Але на цьому  перебудова собору не закінчилася. Новий  дож Доменико Контарини, придя до влади, порахував, що собор Сан-Марко  недостатньо красивий, не відповідає новітнім архітектурним досягненням, і наказав зруйнувати його і звести на цьому місці новий. Цей варіант  собору і зберігся до наших днів.

Точну дату будівництва собору назвати досить складно. По одним  джерелах, зведення стін васильки почалося в 1063 році, по іншим — на кілька років  пізніше. Також не можна точно  сказати, чи були кінчені всі роботи з будівництва й оформлення фасаду й інтер'єра при житті Доменико Контарини чи ж продовжувалися після  його смерті. Ім'я архітектора теж  залишилося невідомим. Вірогідно відомо лише те, що всі роботи продовжувалися біля десяти років. Освячення собору відбувалося в 1094 році.

Згодом цей храм став вважатися  символом багатства і могутності Венеції. Протягом декількох століть  купці, адмірали і просто багаті мандрівники  привозили з далеких країн  усілякі матеріали і рідкі  твори мистецтва для прикраси собору Сан-Марко.

Спорудження має хрестоподібну  форму, що поєднує в собі п'ять  самостійних хрестово-купольних  систем. Над кожним средокрестьем  зведений купол: таким чином, храм вінчають п'ять куполів. Центральний купол  небагато піднімається над іншими і  має більший діаметр.

Головний фасад спорудження  прикрашають п'ять аркових прорізів, над якими знаходиться балкон, Що Тягнеться уздовж головного фасаду і бічних сторін. У центральній  частині балкона, над головною і  самою широкою аркою, установлені  чотири бронзових коні. За ними розташовані  чотири восьмигранні колони з капітелями. Чотири портали головного фасаду декоровані мозаїками, що розповідають про викрадення тіла святого Марка  і прибутті його у Венецію. П'ятий, центральний, портал прикрашають барельєфи, виконані майстрами венеціанської  романської школи.

У лівій бічній стороні  базиліки розташовується вхід у галерею, що носить назву «Врата Квітів». Сама галерея — атрій — являє  собою черзі стрілчастих арок. Її довжина складає 62 м, ширина — 6м, висота — 7,35 м. Підлога виложений  з мармурової мозаїки, стіни облицьовані  мармуровими плитами. Арки підпираються колонами, матеріал для який привозився з різних країн. Галерея веде в  собор.

Внутрішнє оздоблення собору не менш роскошно, чим зовнішнє оформлення. мал. 61. Інтер'єр собору Сан-Марко. Підлога, як і в галереї, виконаний з  невеликих мармурових плиток різних квітів і має багатий малюнок. Стіни, арки і підкупольні простори прикрашені мозаїчними картинами.

Однак в основному хрестово-купольні храми, що будувалися в VIII— XIII століттях, не були такими грандіозними і багато оформленими. При розробці прикрас  фасаду й обробці інтер'єра за основу бралися місцеві традиції. Наприклад, у східній частині  держави храми відрізнялися строгістю  і простотою. Церкви, що зводилися  на території Греції, характеризувалися  ясними, чіткими, гармонічними пропорціями, у яких почувався вплив античних традицій.

На формування типів церков чималий вплив робила політична  обстановка в імперії. У 1054 році відбулася  Велика схизма, тобто розкол єдиної християнської Церкви на західну  і східну. Це подія, зрозуміло, уплинуло на зовнішній вигляд і обробку  інтер'єра культових споруджень.

Відносини між Сходом і  Заходом усе більше і більше загострювалися. У 1204 році хрестоносці захопили столицю  Візантії — Константинополь. Результатом  цієї події з'явився розділ території, і Візантійська імперія, що ніколи володіла величезним впливом, перестала існувати. ,

 

Пізднєвизантийський період

 

Після розпаду Візантійської  імперії утворилося кілька латинських і грецьких держав. Одне з найбільш сильних грецьких держав — малоазійська Никейська імперія — стало  вести боротьбу за возз'єднання Візантії, що увінчалася успіхом. У 1261 році столицею був знову проголошений Константинополь, а незабаром почався новий  етап розвитку візантійської культури, у якій головна роль приділялася  православному християнству. Це спричинило будівництво нових церков і монастирів.

Одним з найкрасивіших  споруджень цього періоду є церква монастиря Хору, побудована в XIV столітті в Константинополеві (сьогодні вона зветься Кахриэ-Джами). Головною прикрасою  цього собору є мозаїки і фрески, що у даний час мистецтвознавці  відносять до шедеврів світового  значення.

У Пізднєвизантийський період продовжували будувати храми з крестово-купольною  системою. Така церква Апостолів у  фесалониках. Її будівництво почалося наприкінці XIII, а закінчилося на початку XV століття. Вона являє собою  п'ятикупольну васильку; під головним куполом знаходиться високий барабан, завдяки чому все спорудження має ярусна будівля. Галузі хреста з чотирьох сторін переходять у плавні напівкруглі площини — закомарі.

Інтер'єр храму відрізняється  простотою і чіткою організацією простору незважаючи на відсутність  хорів. В оформленні фасаду присутні складні цегельні прикраси, що згодом широко використовувалися сусідніми  народами — сербами і болгарами.

У 1453 році турки захопили Константинополь, і Візантія перестала  існувати. Однак набагато раніш паралельно з Візантійською імперією на території  проживання слов'янських народів  почали з'являтися й успішно розвиватися  вогнища культури, що, незважаючи на величезний вплив Візантії, усе-таки не утрачали своїх традицій і самобутності.

Найбільший інтерес представляють  спорудження, возводимі в Болгарії, Македонії, Сербії, а також на території  Древньої Русі. Їх поєднувало ще і те, що всі ці народи прийняли православ'я, тому найбільш розповсюдженими будівлями  були васильки, церкви, побудовані за правилами  хрестово-купольної системи, а також  купольні спорудження, що з'єднують  у собі візантійські і місцеві  архітектурні традиції. Південнослов'янські племена зводили хрестово-купольні храми зі зниженими кутами і храми, що не мають внутрішніх опор.

Оригінальні болгарські храми. Для них характерна декоративність, що досягалася чергуванням маленьких  і великих арок, складених з  цеглин. Для прикраси фасадів у  великій кількості використовувалися  кам'яні плити, поливні розетки, чашечки, усілякі візерунки. Велика увага  болгари приділяли і внутрішньому оформленню храму. У країні сформувалася національна художня Школа, і  кращі її представники прикрашали інтер'єри  церков розписами. Найбільший інтерес  викликають фрески церкви Святого Пантелеймона в Бояне.

Серби почали виконувати під  барабанами східчасті арки, що переходили на фасадах у закомарі. Як приклад  можна привести церква Богоматері в  Грачанице, закінчену в 1321 році (мал. 62).

У композиції будівлі присутні невеликі куполи, що вінчають східчасті  підстави, що переходять у знижені  кутові осередки, що закінчувалися  закомарами різного рівня. Обсяги спорудження  збільшуються від периферії до центра. Згодом подібна композиція одержала широкий розвиток у Древній Русі.

1