Л.С.Вайнгорт – фундатор музейної справи на Полтавщині

Можете працювати вдома. Вважайте, що ви не те у творчій відпустці, не те на бюлетені.

Так миттєво було вирішено питання  про спорудження на місці знесеної фашистами Білої альтанки нової  Ротонди.

До кінця того ж дня до Стахурського були викликані секретар міськкому КП (б) У, голова міськвиконкому і всі, хто притягувався до спорудження ротонди. Як зазвичай в ті часи був сформований штаб будівництва, комісаром якого оголосив себе сам "Перший".

Приголомшеними і незадоволеними вийшли з цієї наради "батьки міста" - моє безпосереднє начальство. Голова міськвиконкому Уманець Г.3. тут же мене дорікнув: - "Більше у вас Лев Семенович, справи немає, ніж якусь альтанку будувати, в той час, як провалюються в місті плани робіт з благоустрою та житлового будівництва".

Але, як би там не було, при всіх складнощах і відмінностях думок "начальства" - крига скресла.

Через тиждень були готові креслення  і під невсипущим контролем і  особистим шефством Стахурського Полтавський ділянка реставраційних майстерень, керований досвідченим майстром Шоно Є.Й., за два місяці спорудив Ротонду дружби народів.

Будівництво ця, по тому часу, була "ударної". Щодня, вранці і до результату дня  її відвідував сам Стахурський і я намагався завжди там бути, щоб дати роз'яснення, попросити допомогу від "першого", в чому він ніколи не відмовляв.

У завершальні дні, коли проводилася  обробка, стався курйоз. До кінця дня  приїхав Стахурський. І не сам, а в супроводі секретаря обкому з пропаганди з важливою персоною з ЦК ВКП (б). Природно, що "перший" з притаманною йому напористістю і саморекламою розповідав високому московському гостю про те, що - ось у Полтаві до 300-річного ювілею возз'єднання України з Росією буде відкрито пам'ятну Ротонда, що відзначає не лише цю ювілейну дату, а й символізує непорушний союз 15 республік

Представник ЦК здивувався:

- Але ж у вас, шановний Михайло  Михайлович, не виходить. У спорудженої  ротонді тільки 8 колон, а в  СРСР - 15 республік. Де ще 7 колон?

Чесно кажучи, щодо "символу дружби союзних республік" я почув  вперше, але не підводити ж першого  секретаря обкому. З переляку видаю  імпровізацію:

- Так, колон 8, але між ними 7 проміжків, званих в архітектурі  інтерколумніями. У сумі буде 15. А оскільки для Ротонди застосований доричний ордер, то в оперізувальному поверху фризі, в даному класичному ордері, над кожною колоною покладається тригліф (виступ), а в кожному інтерколумнії - метопа (западина). І ми передбачили замість тригліфів і метоп по зовнішній площині фриза розмістити 15 гербів союзних республік. Причому, на місці тригліфів, тобто над колонами, будуть герби більш великих республік: РРФСР, УРСР, БРСР і т.п., а в метопах, тобто проміжках між колонами - герби прибалтійських і середньоазіатських республік.

Несподівано моя імпровізація справила враження.

Схваливши тільки що народилося пропозицію про розміщення 15 гербів і побажавши  успіху в завершенні обробки і  відкриття в призначений термін Ротонди уповноважений ЦК ВКП (б) і супроводжуючі його особи поїхали, залишивши мене в роздумах:

- Як же тепер бути з обіцяною  установкою цих 15 гербів? Їх ніхто  не робить ...

На наступний ранок про це, хитро посміхаючись, запитав Стахурський, але я запропонував йому в кінці дня подивитися "картон", тобто малюнок герба у натуральну величину, встановлений на місце на фризі ротонди. Протягом дня вугіллям на світлому картоні був намальований герб УРСР і ми його повісили над другою колоною. Подивившись картон, Михайло Михайлович зрушив плечима і сказав:

- Не розумію, як це буде  виглядати в остаточному вигляді?

Залишалися лічені дні до завершення і офіційного урочистого відкриття  Ротонди; а тут біс мене поплутав із запропонованими гербами ... Вирішив  встановити тимчасові герби з  медичного високоміцного гіпсу а пізніше, до 1 травня замінити їх постійними, відлитими в бронзі. З таким варіантом погодився Стахурський і обіцяв допомогти роздобути високоміцний гіпс. Залишалося 4 дні до призначеного терміну урочистого відкриття. На щастя, необхідний гіпс, незважаючи на особисте втручання першого секретаря обкому, не змогли дістати ні в Полтаві, ні в Харкові і довелося відкривати Ротонду без гербів (про які знали лише ми з ним і секретар обкому з пропаганди).

Однак, він доручив мені зайнятися  виготовленням бронзових гербів протягом зими і весни 1954 року народження, інформуючи його про хід справ.

Після урочистого відкриття нашої  Ротонди, вона стала улюбленим місцем відпочинку і прогулянок полтавців. Я був задоволений, що вдалося  відтворити заново Білу альтанку і  часто гуляючи біля неї все  більше переконувався, що "ліпити" на цю Ротонду герби 15 республік  немає потреби. Зізнатися в цьому  Стахурський не наважувався, але нічого не робив для виготовлення обіцяних мною бронзових гербів.

Це мене гнітило і я уникав зустрічей з "першим". На підставі видом відсутній на партійно-господарських  активах, зборах, різних пленумах і  навіть футбольних матчах, де міг бути Стахурський.

Випадково ми з ним зустрілися в  Жовтневому парку. Він запитав:

- Щось ви не з'являєтеся, товариш  Вайнгорт? Не хворіли? І тут же запитав. - Як справи з виготовленням гербів?

Я зніяковіло опустив очі. Михайло  Михайлович розсміявся.

- Скажіть, ви нас тоді надули, придумавши на ходу історію  з гербами на Ротонді? -

- Точно, - відповів я з полегшенням. - Ні до чого вони там, шановний  Михайло Михайлович.

- І я так вважаю, - відповів  Стахурський. - Правильно ви зробили, затягнувши справу з гербами! - І додав:

- А вашими архітектурними термінами  баки ви нам тоді здорово  забили.

Зараз вже ніхто не пам'ятає про  політичну підкладці споруди  Ротонди.

Звуть її полтавці "Білою альтанкою" і стала вона одним з улюблених місць городян.

До речі, нещодавно я дізнався, що коли в минулому столітті поставили  першу "Білу альтанку" - то була розмова, що так увічнили місце, на якому стояв  Петро I.

Теж, напевно, архітектор імпровізував ...

Музей на батьківщині Гоголя

Вперше я потрапив до село Василівку, на батьківщину Гоголя, в 1944 році, коли за завданням облвиконкому поїхав подивитися, що можна зробити на місці знищеної у війну меморіальної садиби письменника.

(Кажуть, що фашисти запалили  село і садибу, щоб вночі бачити  дорогу відступала механізованої  частини, що застрягла на нашому  жирному чорноземі) ..

Пам'ятаю, вийшли ми з машини посеред  порожнього пагорба. Навколо - пустеля.

- А де ж люди? - Запитую у  поводиря.

- Люди поза будуть - відповідає. І б'є в рейку, прив'язаний  до дерева.

І раптом, звідки не візьмись, десь з-під  землі з'являються люди. Все село жило в землянках.

Не залишилося там жодної хати.

Тоді ми обмежилися установкою пам'ятного знаку на місці гоголівських пенатів.

Потім багато разів бував на тому місці. Село потихеньку відновлювалося. А на пагорбі, де стояв будинок  Гоголів і розташовувався їхній  парк - ріс один тільки реп'ях (будяки, як говорять у тих місцях).

Фантастичні будяки. Я таких не бачив ніде - вище людського зросту.

Будяки, ставок і дух над водою. Дух Гоголя.

Мабуть, саме картина повного запустіння Гоголівського маєтку спонукала  мене запропонувати студентам курсову  роботу: "Відновлення Гоголівській садиби" ..

Чому так вийшло? Адже на Полтавщині виявляли чимало турбот про відновлення  письменницьких меморіалів: Короленко, Панас Мирний, Котляревський ... А  тут, все-таки, Гоголь. Зірка першої величини.

Зійшлося багато причин. По-перше, у порівнянні з іншими, занадто  великий обсяг. Кілька будинків, ставки, парк ...

По-друге, вважалося, що крім кількох  малюнків і фотографій фасаду немає  даних про дім. Що там було всередині?

По-третє, не було ентузіаста відновлення. Таких, як дочка Короленка, син Панаса Мирного, полтавські дослідники Котляревського.

І може бути, найголовніше: гоголівська  садиба. За життя не було у нього  постійного житла. І після смерті не було музею ні в Петербурзі, ні в Москві ...

Рік за роком писалися курсові. Потім  пішли дипломи.

І виявилося, що не все так безповоротно втрачено.

Крім фотографій і малюнків фасадів  будинків знайшлися численні описи  та садиби, і нутрощі будівель (особливо флігеля - де, за переказами, він писав  другий том "мертвих душ").

Описували численні відвідувачі цих  місць, в тому числі видні діячі  російської культури, тому що гоголівська  садиба стала в минулому столітті місцем паломництва.

А найбільше допоміг сам Гоголь. Він любив своє родове помістя. І  часто в листах матері давав докладні інструкції з приводу того, що і  як там зробити.

Які вікна, які колони на фасаді, які "ламбрекени" вішати. Шле він  матері "перспективу Невського  проспекту" (набір прекрасних літографій) і одночасно вказівку: у якій кімнаті, на який стіні і як розвісити.

У Таллінні, випадково, в букіністичному магазині виявився альбом фотографій "Родина Гоголя", випущений на початку століття полтавським фотографом-художником Хмелевським.

Загалом, виявилося, не так страшний чорт ...

І з'явилися ентузіасти. Ідея відновлення  Гоголівського маєтку крім мене захопила полтавського художника Віктора  Батуріна.

Третім став тодішній заступник  начальника обласного управління культури Дмитро Павлович Кальной.

На багато років для нас трьох  це стало справою нашого життя.

У Полтаві нас підтримали. Але  потрібні були гроші, експонати, помічники ...

Історію наших трирічних пригод в московських і київських  інстанціях, контактів з письменниками, музейниками і чорт-ті з ким ще в столицях і не столицях, містичних (у стилі Гоголя) збігів і фантастичних везінь я напишу коли-небудь окремо.

Скінчилося все тим, що музей  варто.

Беріть квиток на автобус до Василівки, їдьте і дивіться, що у нас там вийшло.

Слово до читача

Люблю осінньою порою гуляти по бульварах  і паркам рідної Полтави.

Знаєте ці дні, коли під ногами багряний килим, а листя летять і летять будь-то не дерева їх упускають, а сипле  і сипле високе чисте блакитне полтавське осіннє небо ..

У такі дні згадуються пішли роки, прожите життя.

Світла печаль охоплює душу. Особливо коли бачиш, як згрібають палий лист.

Тому що розумієш - ось так само замете час і сліди життя мого покоління ...

Майже 80 років мого життя пройшли  в Полтаві. Нерозривними виявилися  власне життя і життя міста  житті моїх друзів, яких - як не гірко - стає все менше і менше. Особливо тих з них, на чию долю випали страшні  роки окупації або евакуації, а потім  важкі роки післявоєнної відбудови  рідної Полтави.

На згадку про ті роки і людях  взявся я за ці записки, що виросли  з втікачів заміток в ділових  блокнотах, документів зібраного за довгі роки архіву, швидких замальовок на пам'ять.

Такі свідчення часу зберігаються у багатьох, відображаючи справа, якій кожен присвятив життя.

Моя справа - архітектура. Для мене це місто, його вулиці, площі, будівлі, пам'ятники. Цим, як кажуть, цікавий. Про  це і пишу.

На долю нашого покоління архітекторів випало чимало труднощів: боротьба з  конструктивізмом, насаджуваний помилковий класицизм, сходження на Голгофу "боротьби з архітектурними надмірностями", адміністративне "типове проектування" житлових районів ...Але і радощів  чимало було: на наших очах і нашою  працею місто повстав з попелу.

Архітекторам нашого покоління  довелося стати реставраторами, культурологами, істориками. Нам випало важке щастя  рятувати від забуття культуру минулих  століть.

"Як це робилося" у Полтаві  я розповідаю у своїх записках. І, як у житті, у них багато  трагічного і смішного.

Я побудував ці записки у двох планах: як спогади полтавського архітектора  і як роздуми про нашу професію з розбором удач і невдач, до яких був особисто причетний.

Хотів би зробити свої спогади цікавими для молодих своїх колег і  для неспеціалістів.

Хотів би, щоб старі полтавці дізналися  і згадали прожите, а молоді доторкнулися до того, як жили ми - їх нинішні батьки і діди ...

Список використаних джерел:

1. 1.Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали I наукової конференції "Вайнгортівські читання", 27 листопада 2002 р. – Полтава. 2002. Стор. 60-66.
2. В. Чазова, М. Спарбер. Чтобы помнили. - Полтава, АСМИ, 2001. Стр. 21-25
3. Вайнгорт Л.С. Записки провинциального архитектора. – Полтава: „Астрея-информ”, 2001.
4. Трегубов В. Наукова, педагогічна та творча діяльність Л.С.Вайнгорта в контексті культурного розвитку Полтавщини./ Провінційний Архітектор: Збірка матеріалів та фотодокументів, присвячених 100-річчю від дня народження Л.С.Вайнгорта/ Укл. Б.Тристанов. – Полтава: Дивосвіт, 2012. – с. 203-210.
5. Трегубов В. Слово про Вчителя/ Провінційний Архітектор: Збірка матеріалів та фотодокументів, присвячених 100-річчю від дня народження Л.С.Вайнгорта/ Укл. Б.Тристанов. – Полтава: Дивосвіт, 2012. – с. 4-6.
6. До питання про використання історії Полтавської битви 1709 р. в ідеологічних та політичних цілях (за документами Державного архіву Полтавської області). – Край. – 2008. - № 52. – с. 5-7.
7. До питання про використання історії Полтавської битви 1709 р. в ідеологічних та політичних цілях (за документами Державного архіву Полтавської області). – Край. – 2008. - № 53. – с. 9-10.