Iнформаційна культура

Наукові засади інформаційно-правової культури можна вивести через низку традиційних постулатів теорії права, інформатики та правової інформатики, що виникла на межі зазначених наук, юридичної когнітології тощо.

З погляду юридичної  когнітології, правосвідомість функціонує, головним чином, у психічній, інтелектуальній  діяльності, яка охоплює не тільки позитивні, а й негативні компоненти, виявляючись також у протиправній діяльності й поведінці та інформації про неї. За названим чинником правову культуру можна розглядати як важливий складовий аспект інформаційної культури людини, групи людей, суспільства. Щодо цього можна навести такі аргументи.

Правова культура охоплює  тільки позитивні психічні процеси  і стани (у формі інформації), виявляється  в них, а також у правомірній  діяльності та поведінці. Наприклад, можна  говорити про культуру правового мислення, спілкування, про інтелектуальну культуру, про емоційно-правову культуру тощо. Зовнішньо вони виявляються через інформацію.

Щодо окремої особистості, у зв'язку з цим правову культуру можна поєднати з інформаційною  культурою у категорії "інформаційно-правова культура". Для з'ясування сутності інформаційно-правової культури, її умовно можна поділити на внутрішню і зовнішню, як і інші види культури особистості. Внутрішня сторона інформаційно-правової культури особистості охоплює позитивні психічні стани і процеси, які виражаються в інтелектуальній діяльності (аналітико-синтетичній чи евристичній діяльності): у процесі правового мислення, пошуку правової інформації для розв'язання юридичних казусів тощо. Зовнішня сторона правової культури особистості набуває втілення в правомірній фізичній чи інформаційній діяльності, поведінці.

Прояв зовнішньої сторони  інформаційно-правової культури може мати різні форми. Разом із тим, внутрішня  і зовнішня сторони інформаційно-правової культури дуже тісно взаємопов'язані, тобто об'єктивно утворюють єдине ціле, не можуть існувати одна без одної.

Інформаційно-правова  культура відрізняється від правового  безкультур'я у сфері інформаційних  правовідносин і його крайніх форм - правового нігілізму, протиправної діяльності та поведінки (правопорушень, злочинів). Особливу увагу слід звернути на таке соціальне явище, як правовий нігілізм.

Правовий нігілізм - це заперечення або ігнорування загальновизначених у суспільстві права, інших юридичних норм, негативне ставлення до них. Тобто через правовий нігілізм виявляється ігнорування одним суб'єктом суспільних відносин суб'єктивних прав і законних інтересів інших суб'єктів правовідносин, у тому числі держави і суспільства [17, с. 36].

Правовий  нігілізм можливий у двох формах:

• "чиновницький" - відомчо-адміністративний або на державному рівні (серед працівників органів державної влади, державних діячів, політиків, державних службовців);

• масовий соціальний нігілізм на побутовому рівні.

На державному рівні  правовий нігілізм виявляється, коли приймаються такі, що суперечать один одному, чи взагалі протиправні закони, укази, декрети, постанови, а також підзаконні нормативно-правові акти. Такі акти можуть ігнорувати суб'єктивні права, свободи й інтереси громадян та інших суб'єктів суспільних відносин тощо.

На побутовому рівні  правовий нігілізм виявляється, коли самі громадяни, керівники підприємств  і організацій ігнорують прийняті органами державної влади закони і підзаконні нормативні акти. Причиною може бути гонитва "державних мужів" за кількістю прийнятих нормативно-правових актів як демонстрацією своєї чиновницької активності. Слід зазначити, що сьогодні в Україні прийнято стільки публічно-правових нормативних актів, що якщо поставити за мету їх всі тільки прочитати (навіть і юристу), то навряд чи вистачить для цього всього працездатного віку для людини.

Все це виявляється в  протиправній діяльності та поведінці, в різноманітних правопорушеннях: адміністративно-правових, цивільно-правових, трудових (дисциплінарних), кримінальних. Всі ці явища не можуть належати до правової культури, хоча можуть розглядатись як чинники антикультури чи ментальності окремих індивідів, організаційних структур, поганих звичаїв суспільного життя, які є чинниками для визначення правової ментальності окремих суб'єктів суспільних відносин.

Таким чином, відмежувавши інформаційно-правову культуру від  правосвідомості, безкультур'я і  правового нігілізму, можна дати її визначення.

Інформаційно-правова  культура особистості - це відповідним чином історично сформована і закріплена в нормах приватного та публічного права множина знань, які виявляються в інформації, правомірній діяльності чи поведінці.

Вужчим за змістом  щодо поняття "інформаційно-правова  культура" можна вважати поняття "правова культура в умовах формування кіберцивілізації" (правової е-культури) особистості. Умовно визначимо такий зміст останньої категорії.

Правова е-культура особистості - це відповідним чином історично сформована і закріплена в нормах приватного та публічного права множина знань, які виявляються в інформації, правомірній діяльності чи поведінці суб'єкта суспільних відносин, об'єктом яких є комп'ютерні техніка, технології, засоби електронної телекомунікації.

З погляду юридичної  когнітології, інформаційно-правова  культура набуває втілення у відповідній рефлексії суб'єкта суспільних правовідносин, у тому числі щодо інформації як об'єкта (предмета) правовідносин.

Сьогодні інформаційно-правова  культура особистості - це позитивна частина правосвідомості та її прояв у правомірній діяльності, висловлюваннях і поведінці у глобальному кіберпросторі.

Без сумніву, інші дослідники можуть дати й інші визначення інформаційно-правової культури особистості, оскільки (повторімося  спеціально) це складне соціальне  явище. Наше завдання - визначити для політиків, науковців, практиків проблему, яку слід вирішити, у тому числі на рівні законодавства.

Інформаційно-правова  культура суспільства також надзвичайно складний феномен. Вона пов'язана із суспільною правосвідомістю, з формами реалізації і застосування правових норм, зі станом законності та правопорядку, з правотворчою діяльністю, її інформаційним забезпеченням, з демократією, суспільною ментальністю тощо.

На суспільному рівні  до структури інформаційно-правової культури входять всі позитивні правові явища, що набувають прояву у правовій інформації, в тому числі знання основ теорії права, системи права і системи законодавства, кращих здобутків теорії правотворення.

2.2. Формування  інформаційної культури за допомогою  права

Формування правосвідомості  суспільства відбувається через  формування правосвідомості особистості, в тому числі у сфері інформаційних  правовідносин. Цей процес у суспільстві  відбувається як стихійно, так і в результаті цілеспрямованої діяльності недержавних громадських

формувань, держави, її органів  і установ у ході здійснення ними інформаційної діяльності. Завдання формування інформаційно-правової культури - передавання від покоління до покоління добрих звичаїв у формі правових знань, поваги до права і закону, соціально-правової активності.

У цьому постійному соціальному  процесі можна виокремити умовно низку чинників.

Насамперед на формування правосвідомості та інформаційно-правової культури впливає весь процес реалізації і застосування правових норм державними органами, процес правотворчості, стан законності та правопорядку, розвиток суспільних правовідносин. Цей процес значною мірою стихійно впливає на формування правосвідомості та правової культури особистості. Практика реалізації правових норм, зокрема у сфері інформаційних правовідносин, надзвичайно ефективно впливає на формування правових знань, правових орієнтирів, позицій і установок особистості.

Вплив може бути негативним, коли норми права, наприклад у сфері інформаційних відносин, державними чиновниками формуються необґрунтовано і келейно. І навпаки, коли до формування норм публічного права (особливо на рівні законодавства) залучається широке коло наукової громадськості, престиж державних органів високий, і вплив, як правило, позитивний.

При переході до розбудови  соціальне орієнтованої держави, громадянського, демократичного суспільства посилюється  необхідність формування правосвідомості  та правової культури всіх суб'єктів  суспільних відносин, оскільки без них неможливо побудувати такі державу і суспільство.

За останні роки недостатній  рівень інформаційно-правової культури у багатьох державних діячів, політиків  зумовив кризу в економіці, а  також у політичній системі. Ця криза  негативно позначилась на формуванні правової культури і правосвідомості багатьох суб'єктів суспільних відно син. Відбулися вплив негативних ідей і культивування поганих цінностей (субкультури), особливо через засоби телебачення, кінотеатри, де пропагуються культ насильства, організованої злочинності, корупції, проституції тощо.

Багато людей в умовах економічної кризи залишаються  безробітними, без засобів до існування, що значною мірою штовхає їх до правового нігілізму і правопорушень. На цей процес негативно впливає  також низький рівень інформаційної культури (правова ентропія у владних структурах) щодо формування законодавства, повільний хід адміністративних реформ у суспільстві, сліпе перейняття досвіду інших країн, без урахування ментальності, правової культури нашої країни.

Можна, звичайно, проголосити  якийсь рік роком права, як це було в нашій країні у 1995 р. Але у когнітивному аспекті виникає питання: наступні роки, що, можуть бути роками безправ'я?

Щодо інформаційного забезпечення підвищення рівня правової культури населення слід зазначити, що останніми роками збільшився випуск юридичної літератури, підручників, окремих збірок законодавства та інших нормативних актів, у тому числі на компакт-дисках, через Інтернет тощо.

Проте на цей процес негативно  впливає інший чинник - нестабільність законодавства, необгрунтоване прийняття нових законів, які суперечать раніше прийнятим, що створює конфлікт юридичних норм. У когнітивному аспекті слід зазначити, що законодавці не задумуються над простим питанням: чи може нормальна людина осягнути всю сукупність норм законодавства та мати оперативний доступ до всіх нормативно-правових актів?

Таким чином, у процесі  стихійного формування правосвідомості  та правової культури особистості, у  тому числі у сфері інформаційних  правовідносин, відбуваються як негативні, так і позитивні явища, зумовлені станом розвитку юридичної науки, правової доктрини щодо розуміння системи суспільних відносин.

Слід також зазначити  такий негативний фактор: фахівці  з будь-якої вузької наукової юридичної  інституції, наукової дисципліни намагаються надати їй статус галузі права. У своїй спеціалізації вони доходять до того, що принижують та ігнорують статус таких історично визначених істинних галузей права, як публічне і приватне, конституційне, цивільне, адміністративне, трудове та кримінальне (уголовне).

З розширенням меж  публічно-правового регулювання  суспільних відносин відбуваються істотні  зміни характеру і змісту правового  регулювання. У науці та практиці з'явилося поняття "правове забезпечення суспільних інформаційних відносин".

Правове забезпечення суспільних інформаційних  відносин - це діяльність відповідних суб'єктів суспільних відносин щодо формування комплексу норм правил поведінки, прав і обов'язків учасників у сфері суспільних інформаційних відносин.

Правові норми забезпечують відповідній соціальній системі нормативно-правовий статус, регулюють розробку, впровадження, ефективне функціонування та подальший розвиток суспільних інформаційних відносин згідно з поставленою метою.

Зазначимо, що право як регулятор суспільних відносин можна охарактеризувати під різним кутом зору, з різних підходів, у різних аспектах. Категорію "право" можна розглядати у кількох аспектах: як інституціональний нормативний регулятор, як соціальну цінність, як управлінський засіб тощо.

Але слід пам'ятати, що право в соціологічному аспекті перш за все є регулятором поведінки людей. Тобто, виходячи з положень теорії гри, право визначає роль кожного учасника конкретної соціальної одиниці: людини, групи людей (корпорації) та інших соціальних утворень. Практична роль права полягає в тому, що воно є мірою юридичне дозволеної правомірної поведінки людей у конкретних соціальних утвореннях (сім'я, громада, колектив, суспільство, держава та ін.) [15, с. 136].

Відображаючи співвідношення потреб особи, суспільства, колективу (як форми корпорації), право є масштабом потрібної, бажаної поведінки, масштабом суспільної і державної дисципліни, об'єднувачем співвідношення потреб усіх членів суспільства в процесі життєдіяльності.

Право також визначає юридичні умови підтримання та охорони встановленого в державі правопорядку. Такі властивості права, як нормативність, інформативність, чітка визначеність, висока матеріальна і фінансова забезпеченість з боку держави, дають змогу широко використовувати його як засіб організації суспільних відносин. При реалізації суспільних відносин є потреби використання права, юридичних форм для розв'язання найрізноманітніших суспільних (економічних, політичних, культурних та ін.) проблем. До найважливіших проблем правового регулювання належать захист безпеки конституційного ладу як основи реалізації інтересів особи, суспільства, держави від будь-яких посягань, у тому числі у сфері інформаційної безпеки особи, суспільства, держави, світового співтовариства.