Ліцензування та сертифікація програмних продуктів

До основних принципів, за якими  формується і проводиться державна політика України у сфері захисту  інформації належать, перш за все: - додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; - єдність підходів до забезпечення захисту інформації, які визначаються загрозами безпеці інформації та режимом доступу до неї; - комплексність, повнота та безперервність заходів захисту інформації; - відкритість нормативно-правових актів та нормативних документів з питань захисту інформації, які не містять відомостей, що становлять державну таємницю; - узгодженість нормативно-правових актів організаційно-управлінського змісту та нормативних документів з питань технічного захисту інформації з відповідними міжнародними договорами України; - обов’язковість захисту інженерно-технічними заходами інформації, що складає державну та іншу, передбачену законом, таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави, відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація циркулює, а також відкритої інформації, важливої для особи та суспільства, якщо ця інформація циркулює в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, Національній академії наук, Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах внутрішніх справ, на державних підприємствах, у державних установах та організаціях; - виконання на власний розсуд суб’єктами інформаційних відносин вимог щодо технічного захисту конфіденційної інформації, що належить державі, та відкритої інформації, важливої для особи та суспільства, якщо остання циркулює поза межами державних органів, підприємств, установ і організацій; - покладення відповідальності за формування та реалізацію державної політики у сфері технічного захисту інформації на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; - ієрархічність побудови організаційних структур системи захисту інформації та керівництво їх діяльністю у межах повноважень, визначених нормативно-правовими актами; - методичне керівництво спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту інформації діяльністю організаційних структур системи технічного захисту інформації; - скоординованість дій та розмежування сфер діяльності організаційних структур системи технічного захисту інформації з іншими системами захисту інформації та системами забезпечення інформаційної безпеки, як складової національної безпеки; - фінансова забезпеченість системи захисту інформації за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та інших джерел.

З аналізу нормативно-правових актів  України витікає, що державна політика у сфері захисту інформації визначається пріоритетністю національних інтересів, має на меті унеможливлення реалізації загроз для інформації та здійснюється шляхом виконання положень, зазначених у законодавстві та положень Концепції технічного захисту інформації, а також програм розвитку захисту інформації та окремих проектів. 

Українське законодавство, на відміну від сусідніх держав, немає окремих гілок, щодо захисту  електронних видань як наукового так і художнього змісту. Згідно ЗУ «Про авторське право та суміжні права», який є основним у сфері захисту, автори  творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, юридично захищені авторським правом. Авторське право (скор.: АП, англ. Copyright ©) — набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторське право є ключовою галуззю  права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження ідей або інформації, тобто їх «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошури, у якій було описано ці способи — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину.

В основі систематизації комплексу  прав, які охоплюється поняттям «авторське право», лежить їх розподіл на майнові  та немайнові. Ці два види прав відрізняються  один від одного тим, що майнові права  автор може передати третій особі, а  немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк тривалості немайнових прав не обмежується, строк тривалості майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством.

Немайнові авторські права

В Україні немайнові АП можуть належати виключно фізичній особі. В англійській  мові цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькій мові цьому виду прав відповідає droit moral. До немайнових прав належать права:

• бути визнаним автором твору (право авторства)
• дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я)
• дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення)
• захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації)

Майнові авторські права

До цього виду прав належать права  дозволяти та забороняти:

• відтворювати твір (право на відтворення)
• поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення)
• імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт)
• здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання)
• публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення)
• перекладати твір (право на переклад)
• дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку)

Порушення авторських прав розглядається  судом і карається згідно закону.

Згідно статті 18 ЗУ «Про авторське  право та суміжні права» комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.  Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від  способу чи форми їх вираження. Це переважно лишає власників електронних видань та програм реального юридичного захисту, та змушує їх самостійно вживати заходів для захисту своїх прав, оскільки традиційні юридичні способи захисту інформації не в повному обсязі забезпечують захист цифрової інформації, зокрема і електронних видань.

ВИСНОВКИ

Електронна інформація, як і будь-яка  інша, потребує захисту від знищення та викрадення сторонніми особами. Ця проблема є особливо актуальною в  роботі з глобальною мережею. Провідні фахівці всього світу створюють нові та ефективні засоби захисту. Паралельно, кожен день з’являються нові загрози інформаційній безпеці. Як результат, всі факти невтішно вказують на те, що задля економічної вигоди  одні і ті ж фахівці створюють обидва згадані чинники, оскільки весь світ згоден платити за свою безпеку.

Підводячи підсумки, слід згадати про те, що відомо безліч випадків, коли фірми (не тільки зарубіжні) ведуть між собою справжні «шпигунські війни», вербуючи співробітників конкурента з метою отримання через них доступу до інформації, що становить комерційну таємницю. Наявне в Україні законодавство не забезпечує відповідного сучасному рівню розвитку регулювання окремих питань, у тому числі і про комерційну таємницю. В той же час треба зазначити, що збиток, заподіяний розголошуванням комерційної таємниці, часто має вельми значні розміри (якщо їх взагалі можна оцінити). Наявність норм про відповідальність, зокрема кримінальною, може послужити працівникам застереженням від порушень в даній області, тому доцільно детально проінформувати всіх співробітників про наслідки порушень. Хотілося б сподіватися що система захисту інформації, що створюється в Україні, і формування комплексу засобів по її реалізації не приведе до необоротних наслідків на шляху інформаційно - інтелектуального об'єднання зі всім світом.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Глинський Я. М. Інформатика. Ч 1, 2 Львів 2006
2. Глинський Я. М., Рязанська В. А. Інтернет, Львів 2007
3. Безруков н.Н. Комп'ютерні віруси. - М.: Наука, 1991.
4. Мостової д.Ю. Сучасні технології боротьби з вірусами // Мир ПК. - №8. - 1993.
5. Льовін в.К.  Захист інформації в інформаційно-обчислювальних системах і мережах // Програмування. - 1994. - N5. - C. 5-16.
6. Закон України «Про авторське право та суміжні права»
7. http://uk.wikipedia.org/wiki/
8. http://www.crime-research.ru/library/Golubev0803.html