Періодизація логіки в Індії

Періодизація логіки в Індії

У статті розглянуто умови  виникнення логіки в Стародавній Індії , узагальнено та систематизовано періодизацію  древньоіндійської логіки.

Ключові слова: логіка,умовивід,буддистська логіка, Ньяя, Вайшешика.

Стародавня Індія – дуже самобутня країна. Вона відома великими мислителями і численними філософськими напрямами. Давньоіндійська філософія і донині вважається змістовною і добре відпрацьованою системою, точно відображає особливості навколишнього світу. Логічні знання, накопичені давньоіндійськими вченими, мають досить чітку структуру, містять логічні поняття, підходи і способи, що стали відомими в системі західної логіки лише через кілька століть. Розвиток логіки Стародавньої Індії налічує близько двох тисячоліть,і тому досі не є вивченою до кінця. Це проглядається і в роботах, присвячених логіці та філософії Стародавньої Індії. Не зважаючи на солідну кількість таких видань, в них не міститься єдиного підходу до питання. Однак це не заважає визнанню того факту, що давньоіндійська логіка володіє самобутнім характером і особливостями, що відрізняють її від логіки Стародавньої Греції. Так, силогізм тут розділений не на десять, а на п’ять частин( теза, підстава, приклад, застосування, висновок); дедукція та індукція вважаються нерозривними; розрізняються мова уявна і словесна; підставою сприйняття вважається набутий досвід, а судження вважається частиною умовиводу.             Особливостями індійської логіки є :

1. Оригінальне вчення про п'ятичленний силогізм, в якому важлива думка про нерозривний зв'язок дедукції та індукції;
2. Судження не є самостійним актом думки, а розглядається як член умовиводу;
3. Сприйняття не є щось безпосередньо дане, а заключає  в собі акт «судження-умовиводи». Іншими словами, в основі нашого сприйняття лежить набутий нами досвід.      

Про хронологію та періодизацію логіки треба сказати наступне: у Європі ця історія починається в IV сторіччі до н.е., в Індії приблизно – в I столітті нашого тисячоліття. До того ж  як у Греції, так і в Індії та Китаї, є щось на зразок передісторії логіки. Однак говорити про «логіку Упанішад» або «логіку піфагорійців» є неправильно. Звичайно, мислителі цих шкіл будують умовиводи, але логіка полягає не в тому, щоб умозаключати, а в тому, щоб умовиводи вивчати.           В історії індійської логіки виділяють три основних періоди:

• Перший період(рання буддистська логіка) - VI-V ст. до н. е. - II ст. н. е.;
• Другий період (діяльність шкіл вайшешика і ньяя) - III-V ст.;
• Третій період (розквіт буддистської логіки)- – VI-VIII ст.

Перший період пов'язаний із жвавими дискусіями між представниками різних напрямків індійської філософії, виникає потреба уточнення правил міркування і на цій основі з’являються перші елементи логіки.    Уже в ранній буддистський період (буддистська логіка до Дігнаги) були написані трактати про те, як ефективно вести диспути. При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголошення промов. Важливого значення надавали психології мислення( не радили виступати з промовами у стані перевтоми, суму, гніву) і власне ораторському аспекту промови(якими засобами слід впливати на аудиторію). Звертали увагу й на логічну переконливість промов та необхідність дотримання правил логіки.  До другого періоду розвитку індійської логіки відносять діяльність споріднених філософських шкіл Вайшешика і Ньяя. Перша займалася переважно натурфілософськими проблемами, а друга – логікою.    Не зважаючи на тривалий період розвитку логіки, в Стародавній Індії існує лише одна закінчена її система – навья-ньяя, в перекладі «нова логіка». Тут логіка розглядалася як нова наука, що сприяє більш повному та об’єктивному пізнанню себе і навколишнього світу, а також отриманню правдивої інформації. Основоположником школи вважається автор трактату " Таттва - чин - Тамані" Гангша (ХII - ХIII ст.). У цій школі логіка стає самостійною наукою, виступає методом та інструментом пізнання.   Умовиводи в школі ньяя поділялися на три види :

А) умовивід від попереднього до наступного, від причини до наслідку(наприклад, від констатації скупчення хмар до висновку про необхідне настання дощу);

Б) умовивід від наступного до попереднього, від наслідку до причини(наприклад, від констатації акту наявності великої кількості води в гірському потоці до висновку про зливу, що пройшла в горах);

В) умовивід за аналогією.

Д. Інголлс у своїй книзі зазначає, що формальна логіка навья-ньяя відрізнялася високим ступенем абстракції. Ньяїкі обмежувалися суто лінгвістичним аналізом, завжди намагалися розкрити відносини між самими речами. У деяких відносинах, вважає американський дослідник, навья- ньяя перевершує аристотелівську логіку. Її творці, наприклад, мали поняття про кон’юнкції, диз’юнкції та їх заперечення. У школі навья-ньяя квантори, тобто логічні терміни, виражені словами «все», «деякі», «будь-які», майже ніколи не використовувалися, так як вони виражалися за допомогою абстракції властивостей і шляхом комбінування заперечень. У навья-ньяя аналізувалися наступні проблеми: ставлення «проникнення»(тобто теорія логічного слідування), проблема негативних висловлювань, способи утворення складних термінів та ін.            Третій період індійської логіки ( VI -VIII ст. ) – це розквіт буддійської логіки. Справжнім творцем буддійської логіки, який відокремив її від метафізики  і сформував як самостійну науку, вважається Дігнага. Йому належить праця «Про джерела пізнання», де він розробив учення про три властивості логічної підстави.          Висновок в умовиводі, згідно цього вчення, буде правильним, якщо:

1. логічна підстава(середній  термін)пов’язана з об’єктом  умовиводу, тобто з меншим терміном(наприклад, «на пагорбі є дим»);

2. логічне підґрунтя пов’язана  з однорідними об’єктами (наприклад,  «дим є скрізь, де є  вогонь»);

3. логічна підстава не  пов’язана з неоднорідними об’єктами (наприклад, «диму немає там де  нема вогню, яку воді»).        Дігнага визнавав правомірність двох видів силогізму : тричленного (підстава, приклад, теза) і п’ятичленного (теза , підстава, приклад, застосування, висновок).          Одним з найдавніших  буддистських теоретиків логіки був Дхармакітрі, якого називають Аристотелем Давньої Індії. Про його внесок  у розвиток індійської логіки свідчить хоча бперелік його логічних трактатів: «Про достовірність пізнання», «Крапля логіки», «Короткий підручник про логічну підставу», «Дослідження про логічний звя’зок». Головний його трактат має форму коментаря до трову Дігнаги «Про  джерела пізнання». Цей трактат написано у віршованій формі.         Система логіки Дхармакірті охоплює такі розділи: учення про сприйняття; умовивід "для себе"; умовивід "для інших"; про логічні помилки. Правильними видами пізнання Дхармакірті визнавав лише сприйняття й умовивід. Будь-яке інше пізнання не дає, на його думку, достовірних висновків. Об'єктом сприйняття є одиничне, а об'єктом мислення - загальне (загальна сутність). Будь-яке судження є умовиводом "для себе", і в кожному сприйнятті вже міститься таке судження-умовивід. Так, сприймаючи синій предмет, ми маємо судження: "Цей предмет синій". Насправді ж це судження є умовиводом: "Цей предмет є синім, оскільки він підходить під загальне поняття про сині предмети". Умовиводи, які виникають під час сприйняття, ще до того, як вони одержать мовну чи мовленнєву оболонку, Дхармакірті називав умовиводами "для себе".             Індійська логіка розвивалася протягом двох тисячоліть,і історія її розвитку на світовому рівні ще до кінця не вивчена. Хоча бібліографія з індійської філософії і логіки величезна, єдності у поглядах на хід її розвитку не досягнуто.            Періодизація індійської логіки поки ще не може бути проведена з подібною точністю. Вірним представляється тільки одне: ми повинні прийняти щонайменше два великі періоди - стародавня ньяя і буддизм аж до X століття нашої ери  і навья (нова ) ньяя з XII сторіччя.      Таким чином , індійська логіка , яка виникла в руслі філософії поступово ставала самостійною теорією. З часу свого виникнення і до 20 -х рр. . XX ст . логіка переважно розвивалася в напрямку формалізації та каталогізація правильних способів міркувань в межах двох значень істинності . Судження могли бути або істинними  , або хибними . Така звалася  класично , бо тяжіла до давньої традиції. Класична логіка - це перший ступінь розвитку формальної логіки.             З ходом історії логіка піднімається на другу , більш високу сходинку розвитку. Сьогодні вона систематизує форми мислення,застосовуючи математичні методи і спеціальний апарат символів. Досліджуючи змістовне мислення з допомогою числень, вона йде по шляху абстрагування. Ця формальна логіка носить назву символічної або математичної , але є класичною в тому сенсі , що як і раніше оперує двома значеннями істинності .

Список використаної літератури: 

1. Инголлс Д. Г. Х. Введение в индийскую логику Навья-Ньяя / Отв. ред. В. А. Смирнов. — М.: ГРВЛ "Наука", 1975. — 238 с.
2. Радхакришнан С. Индийская философия : в 2-х т. / С. Радхакришнан // Миф. – М. : Мысль, 1993. – Т. 1. – 732с.