Розвиток логіки в Англії в XVII-XVIII ст.ст

 

Реферат на тему:

«Розвиток логіки в Англії в XVII-XVIII ст.ст»

 

 

 

 

 

 

                    Виконала :

                    студентка 2 курсу 2 групи

                    Лук’янова Ірина

 

                    Викладач: доцент,

                    канд. філос. наук      

                   

                    Комаха Л.Г.

 

 

                                   

 

 

 

 

 

 

Київ -2013

 

 

Розвиток логіки в Англії в XVII-XVIII ст.ст.

(на прикладі розгляду  ідей Ф.Бекона, Т.Гоббса, Дж.Берклі )

План

1.Вступ

2.Логічні погляди Ф.Бекона  як творця емпіризму

3. Структура поглядів  Т.Гоббса

4. Особливість суб’єктивного ідеалізму Дж.Берклі

5.Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          1.Вступ

Протягом всього періоду існування такої науки, як логіка, вчені Англії вносили великий вклад в її розвиток. В 17 ст. етап розпаду феодального суспільства, що почався ще в епоху ренесансу, досяг своєї найвищої точки. Розвиток нового буржуазного суспільства призвів до змін не тільки в економічній та соціальній сфері життя, а й до зміни свідомості людей, що великим чином пов’язано з дуже активним розвитком науки, а саме експериментально-математичного природознавства  в цей час. У зв’язку з цим в Англії зароджується матеріалістична філософія. Всі ці зміни призвели до зміни орієнтації логіки: якщо в Середні віки вона була значним чином пов’язана з богослов’ям, в добу Відродження – з гуманітарним знанням та мистецтвом, то у 17-18 ст. її основним підґрунтям стала наука. В цю епоху на перше місце виходять чуттєвий досвід як єдине джерело знань, та раціоналізм, який висуває на перше місце розум як джерело пізнання та критерій його істинності. Вчені Англії справили значний вплив на розвиток логіки як науки. Серед них можна виділити Франциска Бекона  (1561-1626), Томаса Гоббса (1588-1679), Джона Локка (1632-1704), Ісаака Ньютона (1642-1727), Джорджа Берклі (1685-1753), Давіда Юма (1711-1776). Кожен з них зробив свій внесок у розвиток логічного знання, а їхні ідеї були сприйняті та розвинуті наступними поколіннями науковців.

 

2.Логічні погляди Ф.Бекона  як творця емпіризму

 

Одним з найвизначніших філософів цього періоду в Англії був Фре́нсіс Бе́кон - англійський політик, один із творців емпіризму - філософського напряму, який стверджує, що головним для розуміння природи речей є власний досвід. Його головними  роботами є: «Есе» (1597), «Успіх навчання» (1605), «Новий Органон» (1620), який містив критику вчення Аристотеля, зокрема про перебільшення ролі дедукції у науковому пізнанні, та у якому Бекон перевизначив завдання природничої науки, вбачаючи у ній засіб для експериментального відкриття і метод посилення влади людини над природою; «Нова Атлантида» (1626), що описує той утопічний стан, у якому звичайно відбувається пошук і використання наукової істини.

Будучи родоначальником англійського матеріалізму, він стояв на чолі метафізичного матеріалізму, який отримав широкий розвиток на Заході в XVII-XVIII ст. Його емпіризм відіграв велику роль у здійсненні впливу на англійську філософську думку, що призвело до того, що саме цей напрям став панівним в Англії протягом подальшого розвитку там логічного знання. Найзначнішими послідовниками емпіричної лінії Бекона в філософії Нового часу були Томас Гоббс, Джон Локк, Джордж Берклі, Девід Юм - в Англії, та Етьєн Кондільяк, Клод Гельвецій, Поль Гольбах, Дені Дідро - у Франції.

За вченням Бекона, справжню науку не можна створити, використовуючи знання тільки зі свого власного розуму, не спираючись на підтверджені дані та факти, але, з іншого боку, для цього недостатньо і простого нагромадження фактів. Лише на основі ретельного і повного вивчення фактів досвіду і їх обробки та шляхом застосування строго наукового методу може бути створена справжня наука. У питанні про ставлення науки до релігії він став на позиції вчення про подвійну істину і стверджував, що тільки мале пізнання філософії може призвести до виникнення атеїстичного світогляду людини, і, що більш глибоке знання філософії призводить до виникнення релігійного світогляду. Природознавство і всі науки, за винятком історичних, Бекон вважав філософією, філософію ж у власному розумінні слова він, за прикладом Аристотеля, називав першою філософією, або універсальною наукою.

Бекон поставив перед собою завдання створити таку науку, яка б забезпечила встановлення влади людини над природою. Він вважав, що для цього необхідно направити всі науки у русло відкриттів і винаходів, для чого наукам потрібно дати інструмент – логіку винаходу. Бекон говорив , що , поки  відсутня така логіка, наукові відкриття та винаходи здійснюються випадково , і, що лише наявність логіки винаходу призведе до того, що розвиток наук піде по правильному шляху, наукові відкриття та винаходи перестануть бути справою випадку і будуть проводитися систематично за певним планом і відповідно до строго наукового методу .

Бекон піддавав гострій критиці філософське вчення Аристотеля, вважаючи, що воно є головною причиною застою наук, їх безплідності, засилля у філософії та науках глибоко укорінених помилок, які необхідно викорінювати. Однак треба брати до уваги те, що Бекону не був відомий справжній Аристотель, так як він розглядав його вчення лише у схоластизованому вигляді. Бекон також виступав проти силогістики Аристотеля, висуваючи проти неї індукцію, і критикував індукцію Аристотеля як ненаукову, протиставляючи їй свою теорію наукової індукції. Він вважав, що найбільше, на що може претендувати логіка Аристотеля, - це навчити методам ведення дебатів і способам переконання людей, але і в такому вигляді вона не має практичної цінності, так як продукує лише «шипи та колючки пустих суперечок».

На думку Бекона, для того, щоб побудувати нову будівлю науки, потрібно спершу зруйнувати стару, і тому слід почати з сумнівів і критичного перегляду всього колишнього надбання наукового знання, а для цього необхідно перш за все звільнити розум людей від старих помилок, очистити його до такої міри, щоб він як дзеркало, відображав світ таким, яким він є насправді.

На думку Бекона, першою необхідною умовою для створення справді наукового знання є звільнення людського розуму від ідолів , які приховують від людини справжню природу речей і перешкоджають пізнанню істини. Бекон стверджував, що існує чотири види таких ідолів:

1) ідоли роду ( idola tribus ) - спотворення дійсності, які робить людина, коли проводить аналогію між природою і собою. Людина схильна уявляти собі навколишню природу антропоморфічно, включаючи свою власну природу у зовнішню природу і тим самим спотворюючи  відображення цієї природи в своєму розумі.

2) ідоли печери ( idola species ) – особисті вади конкретної людини, до яких відносяться надмірна прихильність одних людей до старих поглядів, а інших - до всього нового. За вченням Бекона, для пізнання природи однаково важливим є точно встановлювати як розходження, так і подібність між речами, а для цього потрібно вигнати з наук ідолів печери, тобто не захоплюватися надмірно ні старими , ні новими поглядами з одного боку та не нехтувати тими істинами, які встановлені древніми та не ставитися з погордою до нових наукових відкриттів з іншого боку.

3) ідоли ринку ( idola fori ) - перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Бекон розглядав це як самообман: люди, які не знають самих речей та їх суті, уявляють, ніби вони їх знають, так як у них є суто словесне знання, яке вони отримали не від факту знайомства з самими речами, так як в багатьох випадках значення слів були встановлені, не на основі сутності речей, а на основі випадкового враження від зустрічі з предметом.

4) ідоли театру ( idola theatri ) – хибні уявлення, джерелом яких є віра в авторитети. До них Бекон відносив помилкові думки, що мали основою віру в авторитети, зокрема, вчення різних філософських шкіл. Всі колишні філософські школи та всю історію філософії Бекон уподібнює театру, де перед глядачами розігруються різні вигадані історії, змістом яких є брехливі вигадки.

Бекон вважав, що наймогутнішими ідолами, від яких найбільш важко звільнитися, є ідоли людського роду, які притаманні всім людям за їхньою природою.

За вченням Бекона, досягнути верховенства науки можна лише поваливши всі авторитети, звільнившись від кумирів, яким людство раніше поклонялось, відкинувши всілякі ідоли, що тримали в полоні людську думку, покінчивши з ілюзіями, але при цьому розум має бути не наданий самому собі, а бути заздалегідь озброєним науковим методом.

У своєму вченні про форми речей Бекон звернувся до атомістики Демокрита, якому він відводив найвище місце серед філософів. Він вважав, що Демокрит є основоположником тієї філософії , яка вимагає вивчення складних речей і явищ шляхом їх розкладання на найпростіші частини, що дало йому поштовх до розвитку своєї теорії індукції, яка зводилася до наступних положень:

- по-перше, бажаючи усунути випадковий характер висновків, що одержуються завдяки індукції, Бекон рекомендував систематично збирати факти і складати таблиці, осягнувши цим всю повноту фактів.

- по-друге , він наголошував на тому, що головну увагу має бути прикуто до негативних інстанцій, тому що, як би багато позитивних фактів не було зібрано для захисту будь-якого загального положення, досить одного негативного прикладу, щоб це положення було спростовано.

Захоплюючись експериментами, Бекон не збагатив природознавство ніякими відкриттями. Він вірив у всемогутність наукового методу, вважаючи, що його метод майже зрівнює розум і здібності, тому що він встановлює детально розроблені правила, які треба тільки методично застосовувати.

Та варто сказати, що видатне місце Бекона в історії логіки визначається тим, що його погляди побудовані на матеріалістичній основі, і саме через це у філософії і логіці Бекона якість не зводиться до кількості як у представників механістичного матеріалізму, водночас він відводив незначне місце ролі математики в пізнанні природи.

Бекону належить величезна заслуга у розробці теорії індукції: він відродив і розвинув далі Демокритівсько - епікурейську теорію індукції , заклав фундамент для подальшого розвитку теорії наукової індукції. Бекон боровся за свободу науки, її незалежність від релігії і теології , від авторитетів усякого роду , піддавав гострій критиці як догматиків , які вважали , що вже все досліджено і залишається лише звертатися до авторитетів, так і агностиків, які заперечували будь-яку можливість пізнання. Філософ стверджував, що «істина — донька часу, а не авторитету». Він був переконаний в тому, що людина здатна пізнати об'єктивну істину лише йдучи шляхом наукового пізнання.

 

3. Структура поглядів  Т.Гоббса

 

Визначним англійським філософом 17 ст. також є Томас Гоббс (1588-1679) – один з засновників теорії суспільного договору, основними інтересами якого були політична філософія, історія, етика та геометрія. На формування його ідей значно вплинули праці Платона та Аристотеля, а ідеї самого Гоббса здійснили суттєвий вплив на розвиток західної політичної філософії.

Томас Гоббс продовжив лінію Бекона в англійській філософії і створив систему матеріалістично-механічної філософії. Якщо Бекон розвинув далі Демокритівсько-епікурейську логіку, то Гоббс відродив і розвинув номіналістичну логіку стоїків. Він оголосив релігійні уявлення антинауковими і абсурдними, але тільки в теорії; на практиці ж вчений вимагав від кожного громадянина визнавати пануючу державну релігію, вірити в її догмати, ставлячись до них як до ліків, прописаних лікарем – «ковтати їх, не розжовуючи», тобто не вникати в суть. Якщо у своїх поглядах на матерію Бекон приймав атомістику Демокрита, то Гоббс вважав, що частинки, з яких складається матерія, не слід розглядати неподільними. Він  відкидав аристотелівську першоматерію, позбавлену будь-якої форми, і вважав, що реально існують тільки окремі конкретні одиничні тіла, яким об’єктивно властиві тільки протяжність і рух, тому основними науками є геометрія і механіка. Вчений вважав, що всі зміни, що відбуваються у Всесвіті, зводяться до руху.

 У своїх філософських поглядах Гоббс був строгим детерміністом. За його вченням, в природі все детерміновано, в тому числі,  людська поведінка і психіка. Відчуття, за Гоббсом, є особливим видом руху: коли на органи зовнішніх чуттів діє рух будь-яких тіл, то він передається мозку, далі поширюється до серця і, нарешті, звідти йде зворотний рух; цей зворотний рух і є відчуттям. Самі ж по собі якості відчуттів (кольори, звуки і т. д.), на думку Гоббса, є чисто суб'єктивними; це - зміни, що відбуваються в самому сприймаючому суб'єкті і які не відбивають об'єктивної дійсності.

Згідно з номіналістичною концепцією Гоббса , в самій об'єктивній дійсності немає нічого загального , тільки слова служать носіями спільного та загального. На думку Гоббса, так як одні й ті самі предмети по-різному називаються у різних народів, ті чи інші групи людей просто домовилися так чи інакше їх називати (тобто назви речей є лише вигадкою людей). А так як загальність є властивою тільки словам, наука, що встановлює загальні положення, є штучним винаходом людей. Справжній світ - світ одиничних тіл, тоді як все спільне - тільки витвір людського розуму.

За вченням Гоббса, наука йде далі досвіду, так як досвід тільки постачає матеріал, який наука переробляє у загальні необхідні положення. Наука досягає своєї мети – знаходження загального необхідного знання шляхом оперування загальними іменами. Мислення є не що інше , як пов’язування і роз'єднання імен, тобто їх додавання і віднімання. Мислити - значить здійснювати обчислення. Таким чином, Гоббс передбачив ідею математичної логіки, але не розвинув її.

Структура логіки Гоббса складалася з вчення про імена (поняття, ідеї ), пропозиції (судження ), умовиводи (силогізми ), істину та брехню, та про науковий метод. Основними процесами мислення Гоббс вважав порівняння, поєднання і поділ імен. Він розглядав судження як таке поєднання імен, в якому перше і друге ім'я є суттю назви однієї і тієї ж речі, а сама річ характеризується своїми якостями. У логіці Гоббса, як і в логіці стоїків, на перший план висуваються умовні судження, і, оскільки основним завданням наукового знання є пізнання причинного зв'язку, умовні судження визнаються як найбільш відповідна для цього логічна форма. Також вплив ідей стоїків проявлявся в тому, що Гоббс визнавав тісний, нерозривний зв'язок між мисленням і мовою, внаслідок чого він ототожнював імена з поняттями , а пропозиції з судженнями.

В основі логіки Гоббса, як в давнину у стоїків і епікурейців, лежить теорія знаків. Відповідно до цієї теорії , знаки бувають природними (так, хмари є знаком того, що буде дощ) і штучні, створювані самою людиною (наприклад, людська мова). Особливою у Гоббса була класифікація імен – на постійні та «непостійні». Він вважав, що у науковому вжитку можна використовувати тільки імена, які мають постійне певне значення, так як «непостійні» імена мають різне значення у різних людей і в різний час (наприклад, терміни, що позначають моральні поняття - поняття добра і зла , чеснот і недоліків, також суперечливі моральні, юридичні і політичні поняття, що відрізняються нестійкістю та мінливістю).