Українські вчені логісти та їх внесок у світову логіку

Реферат з дисципліни Логіка

на тему: «Українські вчені логісти та їх внесок у світову логіку»

Казимир Твардовський (польск. Kazimierz Jerzy Skrzypna - Twardowski Ritter von Ogonczyk, 20 жовтня 1866, Відень, Австрія — †11 лютого 1938, Милянувек, Польща) — польський філософ і логік, творець Львівсько-варшавської філософської школи (найбільш значимої школи в історії польської філософії).

Мирослав Володимирович  Попович (12 квітня 1930, Житомир) — сучасний відомий український вчений-філософ, академік НАН України,Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії.

Автор понад 100 наукових праць, присвячених проблемам  логіки, методології та філософії  науки, філософії й історії культури. Серед них монографії: "О философском анализе языка науки" (1966), "Логіка і наукове пізнання" (1971), "Философские вопросы семантики" (1975), "Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте" (1979), "Григорій Сковорода" (1984, у співавторстві), "Мировозрение древних словян" (1985), "Микола Гоголь" (1989), "Україна і Європа: праві і ліві" (1996), "Раціональність і виміри людського буття" (1997), "Червоне століття" (2005).

Павло Васильович Копнін (1922 — 1971) — радянський філософ, організатор та новатор радянської філософької науки, засновник сучасної київської філософської школи.

З 1947 р. по 1953 р. виходить низка  його праць з проблем логіки та теорії пізнання, серед яких "Формально-логічна  і діалектична підготовка питання", "Про деякі питання теорії судження", "Про логічні погляди М.В. Васильєва", "Про класифікацію суджень", "Елементарні закони логіки і їхнє значення ". У співавторстві з професором І.М. Осиповим підготував до друку оригінальну роботу "Головні питання теорії діагнозу". 1955 р. П.В. Копнін захищає докторську дисертацію "Форми мислення і їхня роль у теорії пізнання".

Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів вважали  ворожими діалектичній логіці. Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почалися в 60-ті роки. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю Л. В. Копніна (1922-1971) на посаді завідувача кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України.

В Інституті філософії Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїми першими учнями А. Т. Артюхом, С. Є. Жариковим, П. Ф. Йолоном, В. В. Косолаповим, С. Б. Кримським, М. В. Поповичем та ін. авторський колектив для створення відомої праці "Логика научного исследования" (М.: Наука, 1965), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи "червоного позитивізму".

Олег Іванович Кедровський (5 вересня 1939, Ріпки — 28 лютого 2005) — доктор філософських наук, професор, член редколегії журналу «Sententiae».

Авенір Іванович Уйомов (4 квітня 1928, с. Поріччя, Івановська область — 29 травня 2012, м. Одеса)— український вчений, доктор філософських наук, професор, філософ, логік та методолог науки. Авенір Уйомов відомий перш за все тим, що запропонував альтернативу для предикатних мов символічної логіки — т. зв. Мову тернарного опису — і створив Параметричну загальну теорію систем.

Логіка була обов'язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській академії. Щоправда, оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки слугуванням теології, то як у Західній Європі, так і в Україні (в Києво-Могилянській академії) якийсь час було модно підпорядковувати логіку риториці. Причому, кожен викладач риторики складав власний курс. Та зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання, наявні у філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку «природну» і «штучну», тобто логіку як науку.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические наставлений» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня.

У період радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували, а то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано («мовчки»), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських1. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському;державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі — А. Уйомов). Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

В останні десятиліття в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В. Омельянчик та інші.