Родючість грунту

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. РОДЮЧІСТЬ ГРУНТУ, ЇЇ ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ

                   ПОГІРШЕННЯ ТА ЗАХОДИ ЩОДО  ВІДТВОРЕННЯ

                   1.1. Історія вчення про родючість ґрунту........................4

                   1.2. Визначення поняття “родючість ґрунту”

                           та її класифікація.........................................................5

                   1.3. Причини погіршення  та моделі родючості

                          грунту.............................................................................10

 

РОЗДІЛ ІІ.  КАТЕГОРІЇ ГРУНТОВОЇ РОДЮЧОСТІ,

                      ЇХ СУТЬ І КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

                    2.1. Характеристика родючості грунтів........................12

                    2.2. Підвищення родючості та окультурювання

                            грунтів.........................................................................13

                    2.3. Закон "спадаючої родючості грунтів",

                            його критика..............................................................15

 

РОЗДІЛ ІІІ. ОЦІНКА РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ.............................16

 

ВИСНОВКИ.....................................................................................................33

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...................34

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Мета моєї роботи: визначити  значення родючості грунту та  охарактеризувати його.

Родючість  – біологічна якісна властивість, яка відрізняє ґрунт від гірської  породи і робить це природне утворення основним засобом сільськогосподарського виробництва та об’єктом застосування праці. Виник цей термін ще до оформлення ґрунтознавства як науки. Пов’язано  це з тим, що при використанні ґрунту людина оцінювала  його передусім з погляду здатності створювати врожай  рослин.

Учення про родючість ґрунтів тісно пов’язано з іменем  В.Р.Вільямс. Значний внесок у його розвиток зробили  П.А.Костичев, О.Н.Соколовський, С.П.Кравков, О.М.Грінченко, Т.Н.Кулаковська та ін.

Згідно з ДСТУ, “родючість – це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин у елементах живлення, волозі, повітрі, а також забезпечувати умови їхньої нормальної  життєдіяльності для створення ними відповідної біомаси  (врожаю)”. В зв’язку з цим терміни «родючість» і «продуктивність» ґрунту синоніми, вони взаємопов’язані. Продуктивність ґрунту як створення відповідної біомаси (врожаю) природними і культурними рослинами обумовлюється його родючістю як функції всього необхідного для їх розвитку. І навпаки родючість ґрунту забезпечує всім необхідним рослини для створення ними певної їх біологічної продукції.

Ґрунт має бути сприятливим середовищем за вологою, теплом, фізичними і фізико-хімічними показниками,  засоленням та забрудненням. Всі ці фактори і умови  сприятливості продуктивній здатності ґрунтів функціонально визначаються факторами ґрунтоутворення, бо ґрунт  і його родючість взаємозв’язані. Родючість ґрунтів обумовлюється екологічними умовами їхнього формування. А  тому в просторі рівень родючості ґрунтів неоднаковий через зміну природних умов ґрунтоутворення.

 

РОЗДІЛ І. РОДЮЧІСТЬ ГРУНТУ, ЇЇ ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ

                   ПОГІРШЕННЯ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ВІДТВОРЕННЯ

                   1.1. Історія вчення про родючість ґрунту

 

Народногосподарське значення ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва визначається його основною якістю - родючістю.

В різні історичні періоди вчені висловлювали неоднакові погляди щодо природи родючості ґрунту та ознак, що її визначають. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. панувала гумусова теорія А. Теєра, згідно з якою основою родючості ґрунту був уміст в ньому гумусу. За цією теорією рослини використовують безпосередньо з ґрунту гумусові речовини. В середині ХІХ ст. Ю. Лібіх розробив теорію мінерального живлення рослин, за якою родючість ґрунту обумовлювалась лише вмістом у ньому мінеральних поживних речовин. Ця теорія була, безперечно, прогресивною і стала науковою основою для виробництва та широкого використання мінеральних добрив.

Помилковим у цій теорії було те, що позитивна роль гумусу в ґрунті заперечувалась, а значення азотного живлення рослин недооцінювалось. Видатний французький вчений Ж.Б. Бусенго підкреслював велику роль достатнього азотного живлення рослин як фактора підвищення родючості ґрунту.

Питання родючості ґрунту вперше глибоко висвітлювалось у працях П.А. Костичева, який велику увагу приділяв вмісту в ґрунті органічних речовин та його фізичним властивостям, зокрема структурі. В.Р. Вільямс головною ознакою родючості ґрунту визнавав лише його структуру.

Теорія родючості ґрунту була розроблена Д.М. Прянишниковим. Беручи до уваги структуру та інші фізичні властивості ґрунту, він на об’єктивних наукових основах довів, що головною ознакою, яка характеризує високородючий ґрунт, є здатність забезпечувати рослини поживними речовинами. Основними заходами підвищення родючості, за Д.М. Прянишниковим, є внесення органічних і мінеральних добрив і вирощування на полях бобових рослин. На думку вченого, велике значення для підвищення родючості ґрунту мають бобові культури - багаторічні та однорічні. Щодо бобових, зокрема конюшини, таку ж думку мав і видатний російський вчений К. А. Тімірязєв.

Гедройц К.К., Соколовський О.Н. та інші наголошували, що значну роль у створенні ґрунтової родючості відіграють найбільш дисперсні часточки - ґрунтові колоїди.

Родючість ґрунту за сучасними уявленнями - це його здатність забезпечувати рослини необхідною кількістю поживних речовин, води та повітря протягом вегетаційного періоду.

 

1.2. Визначення поняття  “родючість ґрунту” та її  класифікація

Родючість ґрунту створюється в процесі ґрунтоутворення і безперервно змінюється залежно від напрямку та інтенсивності біохімічних, фізичних і фізико-хімічних процесів, які, в свою чергу, залежать від рослинності, кліматичних умов, агротехніки тощо.

Вчення про родючість ґрунтів має велике наукове значення для їх раціонального використання, застосування добрив, меліорацій, засобів механізації виробничих процесів у землеробстві та рослинництві.

Основними факторами, що визначають родючість кожного ґрунту, є достатній вміст поживних речовин і вологи, оптимальні тепловий і повітряний режими, умови для життєдіяльності ґрунтової біоти.

Ознаками високородючого ґрунту є вміст у ньому доступних поживних речовин, води, повітря, а також відповідні температурні умови і відсутність шкідливих для рослин речовин. Ґрунт не повинен перешкоджати росту й розвитку рослин.

Слід зазначити, що існує деяка умовність у понятті про родючість ґрунту, оскільки вона залежить і від біологічних особливостей окремих рослин: ґрунт може бути більш родючим для одних і менш родючим для інших рослин. Так, якщо в ґрунті багато важкорозчинних фосфатів і, навпаки, мало розчинних, то він буде родючим для гречки і люпину і малородючим для цукрових буряків, льону та інших культур.

Елементи родючості ґрунту - це земні фактори життя рослин (поживні речовини, вода).

Умови родючості - це фізичні властивості, реакція ґрунту, забур’яненість, враженість хворобами та ушкодженість шкідниками тощо.

Ознаки родючості - величина вмісту доступних рослинам поживних речовин, води, повітря, температурні умови, хімічний склад, фізичні й біологічні властивості ґрунту, а також фітосанітарний стан його.

Ефективна, або культурна, родючість виникає в процесі використання ґрунту.

Природна, або потенційна, родючість створюється в результаті природного ґрунтоутворення і властива ґрунтам, що не обробляються. Є інші класифікації родючості (штучна, відносна, економічна тощо).

Родючість ґрунту залежить від його природних властивостей і впливу людини в процесі сільськогосподарської діяльності.

Основний критерій родючості - врожай культур.

Родючість ґрунту характеризується вмістом органічних речовин і поживних елементів, товщиною гумусового горизонту, будовою, водно-повітряним режимом, вбирним комплексом, структурою і реакцією ґрунту.

До біологічних показників родючості ґрунту належать:

• вміст органічної речовини;
• мікрофлора;
• чистота від насіння та вегетативних органів бур’янів, шкідників, збудників хвороб сільськогосподарських культур.

Найбільше рослинних решток у ґрунті залишають: багаторічні трави, однорічні сумішки на зелений корм, кукурудза, озимі зернові, ярі зернові, коренеплоди, картопля, льон. Для підтримання бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті потрібно вносити гною: на Поліссі 13-14 т/га; в Лісостепу 11-13 т/га; у Степу 8-9 т/га; при зрошенні 11-13 т/га.

Вважається, що з 1 т гною в процесі гуміфікації утворюється 40 кг гумусу.

Мікроорганізми беруть участь у процесах нітрифікації, розкладанні клітковини, амоніфікації, диханні ґрунту тощо.

До агрохімічних показників родючості ґрунту належать: вміст у ґрунті поживних речовин, вбирна здатність, реакція ґрунтового розчину.

Вбирний комплекс - це сукупність дрібнодисперсних часточок ґрунту, яким властива вбирна здатність. В окультурених ґрунтах більше увібраних двовалентних катіонів, насамперед Са, і менше №, Н, А1, К. Реакція ґрунтового розчину повинна бути близькою до нейтральної (рН=7). Вона регулюється внесенням вапна (на кислих ґрунтах) або гіпсу (на солонцевих).

Серед агрофізичних показників родючості ґрунту розрізняють загальні та фізико- механічні, або технологічні. До перших належать: товщина орного шару, питома маса, будова, шпаруватість, щільність, структура; до других - зв’ язність, пластичність, липкість, твердість, фізична стиглість.

Від питомої маси залежить зусилля при обробітку ґрунту. Будова ґрунту - це співвідношення між об’ємом твердої фази ґрунту і шпаринами. Найкращі умови створюються при співвідношенні між некапілярною і капілярною шпаруватістю як 1:1 - 1:3.

Оптимальна щільність повинна бути близькою до рівноважної (1,1-1,22 см3).

Макроструктурних агрегатів повинно бути близько 80%, а водотривких - 70%, доброю структура вважається при 60-80% макроагрегатів і 55-70 - водотривких.

Пластичність ґрунту - його властивість змінювати свою форму під впливом будь- якої сили ззовні без порушення суцільності і збереження наданої форми після усунення цієї сили.

Липкість ґрунту - здатність його прилипати до предметів, що доторкаються до нього.

Твердість - це здатність ґрунту чинити опір проникненню, в тому числі й кореневої системи рослин.

Родючість ґрунту - властивість динамічна, яка змінюється як у природному стані, так і при використанні його в сільському господарстві.

В сучасних умовах в ґрунті, як правило, переважають процеси, що призводять до зниження його родючості. Так, за даними Чесняка Г.Я. (1984), середньорічні втрати гумусу в чорноземах типових і вилугуваних становили 0,7-0,9, а звичайних - 0,5-0,7 т/га. Втрати гумусу внаслідок мінералізації та ерозії супроводжуються значними втратами поживних речовин, погіршенням фізичних, фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунту.

За даними Булахова В.Л. (1988), при тривалому використанні землі, особливо за умови інтенсивного застосування пестицидів, у 2-6 разів зменшується кількість різних організмів у ґрунті (гризунів, рептилій, черв’яків, личинок комах та інших). Це призводить до втрати структурності і самоущільнення ґрунту. Застосування важких сільськогосподарських машин і знарядь також прискорює цей процес.

Людина втручається в природну сферу, збільшуючи обсяг меліоративних робіт, створюючи зрошувальні та осушувальні системи, не завжди з достатнім обґрунтуванням, яке призводить до підвищення рівня ґрунтових вод, вторинного засолення і заболочення земель, пересушення великих територій, деградації земель тощо.

При систематичному застосуванні мінеральних добрив та пестицидів у ґрунт надходить багато речовин, які його забруднюють і погіршують хімічні та фізичні властивості. Так, при тривалому застосуванні фізіологічно кислих добрив підвищується кислотність ґрунту, збільшується вміст у ньому рухомого алюмінію, що негативно позначається на врожайності та якості продукції, зменшується вміст кальцію у ґрунті.

При внесенні високих норм фосфорних добрив у ґрунті може накопичуватися значна кількість важких металів (марганець, нікель, мідь, кобальт, уран, радій, кадмій, свинець, стронцій), які сповільнюють нітрифікаційні процеси, пригнічують активність ферментів фосфатази та уреази, зменшують інтенсивність фотосинтезу в рослинах.

Тому відтворення родючості ґрунту - об’єктивна необхідність, яка обґрунтовується обмеженістю земельних площ і законом повернення.

Розрізняють просте і розширене відтворення родючості ґрунту. Просте відтворення - це усунення негативних явищ, що виникають у ґрунті внаслідок вирощування культурних рослин чи інших факторів; надання ґрунту родючості, яку він мав до використання. Розширене відтворення - це створення вищої родючості ґрунту порівняно з вихідною. Розширене відтворення має велике значення на ґрунтах з низькою природною родючістю, наприклад, дерново-підзолистих, які у природному стані не можуть забезпечити достатню ефективність землеробських заходів.

Для відтворення родючості ґрунту використовують 2 способи: речовинний та технологічний. Речовинний передбачає раціональне використання добрив, меліорантів, пестицидів тощо. Технологічний спосіб відтворення родючості - це поліпшення агрономічних властивостей ґрунту за рахунок раціонального обробітку, підбору культур, сівозмін, меліоративних заходів.

Найефективніше на ґрунтову родючість впливають речовинні компоненти. Різні способи обробітку, забезпечуючи короткочасний ефект, здебільшого прискорюють використання речовинних ресурсів (шляхом мобілізації), що призводить до зменшення родючості ґрунту.