Анатомія опорно-рухового апарата людини

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Кафедра  БОФК

 

 

 

ІНДЗ

Студента 945групи

 «Анатомія опорно-рухового апарата людини»

 

 

 

 

Керівник ІНДЗ

к.п н., доц.

 

 

 

 

 

Cуми-2013

2

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………………………………………………..3.

 1.Анатомія опорно-рухового апарата людини………………………………………………..4.

1.1.Будова кісток………………………………………………………………………………………………..7.

1.2.Будова суглобів………………………………………………………………………………………….…10.

1.3.Будова м’язового волокна……………………………………………………………………………11.

2.Вплив  фізичних навантажень  на опорно-руховий апарат..............................12.

2.1.Зміцнення кісток…………………………………………………………………………….…………....13.

2.2.Гіпертрофія м’язів…………………………..…………………………………………………………….14.

Висновки……………………………..…………………………………………………………………………..…17.

Список використаних джерел…………………………………………………………………………….18.

 

 

 

 

 

 

 

3

ВСТУП

 В умовах сучасного світу з появою пристроїв, що полегшують трудову діяльність (комп'ютер, технічне устаткування) різко скоротилася рухова активність людей в порівнянні з попередніми десятиліттями. Це, в кінцевому підсумку, призводить до зниження функціональних можливих людини, а також до різного роду захворювань. Сьогодні фізична праця не відіграє суттєвої ролі, його заміняє розумова. Інтелектуальна праця різко знижує працездатність організму. Але і фізична праця, характеризуючись підвищеної фізичним навантаженням, може в деяких випадках розглядатися з негативного боку. Взагалі, брак необхідних людині енерговитрат призводить до неузгодженості діяльності окремих систем (м'язової, кісткової, дихальної, серцево-судинної) і організму в цілому з навколишнім середовищем, а також до зниження імунітету і погіршення обміну речовин. У той же час шкідливі і перевантаження. Тому і при розумовій, і при фізичній праці необхідно займатися оздоровчою фізичною культурою, зміцнювати організм. Фізична культура надає оздоровчий і профілактичний ефект, що є надзвичайно важливим, так як на сьогоднішній день число людей з різними захворюваннями постійно зростає.Фізична культура повинна входити в життя людини з раннього віку і не залишати її до старості. При цьому дуже важливим є момент вибору ступеня навантажень на організм, тут потрібен індивідуальний підхід. Адже надмірні навантаження на організм людини як здорового, так і з будь-яким захворюванням, можуть заподіяти йому шкоду. Охорона власного здоров'я - це безпосередній обов'язок кожного, він не має права перекладати її на навколишніх. Адже нерідко буває й так, що людина неправильним способом життя, шкідливими звичками, гіподинамією, переїданням вже до 20-30 років доводить себе до катастрофічного стану і лише тоді згадує про медицину. Якою б досконалою не була медицина, вона не може позбавити кожного від усіх хвороб. Людина - сам творець свого здоров'я, за яке треба боротися. З раннього віку необхідно вести активний спосіб життя, гартуватися, займатися фізкультурою і спортом, дотримуватися правил особистої гігієни, - словом, домагатися розумними шляхами справжньої гармонії здоров'я.

Отже, фізична культура, першочерговим завданням якої є збереження і зміцнення здоров'я, повинна бути невід'ємною частиною життя кожної людини.

 

4

Анатомія опорно-рухового апарата людини

Одним з важливих моментів пристосування організму до навколишнього середовища є рух. Він здійснюється системою органів, до яких належать кістки, їх з'єднання і м'язи, що об'єднані в єдине ціле — апарат руху, або опорно-рухову систему. Усі кістки, з'єднані між собою різними видами сполучної тканини, утворюють скелет — пасивну частину апарату руху, а прикріплені до кісток скелетні м'язи — його активну частину.

Кістково-м'язова система підтримує людину у вертикальному положенні (кістки хребта і нижніх кінцівок). Захисну функцію виконують кістки черепа, хребта, грудної клітки, таза, а також м'язи живота, захищаючи від впливу зовнішніх факторів головний і спинний мозок, легені, серце та органи черевної порожнини. Рухову функцію виконують кістки і м'язи кінцівок, хребет, м'язи спини і грудей.

Кровотворну функцію виконують переважно плоскі кістки, в яких міститься червоний кістковий мозок. Як депо деяких мінеральних солей і мікроелементів, скелет бере участь у мінеральному обміні (солей кальцію, заліза, фосфору), а м'язи, депонуючи глікоген, — у вуглеводному обміні.

Скелет людини, хоча й подібний до скелета тварин, має певні особливості, що пов'язано з прямоходінням та трудовою діяльністю. Скелет людини поділяють на скелет тулуба, скелет верхніх і нижніх кінцівок, скелет голови — череп.

Скелет тулуба складається з хребта і грудної клітки. Хребет поділяють на п'ять відділів: шийний, що складається з 7 хребців, грудний — з 12, поперековий — з 5, крижовий — з 5 і куприковий — з 4—5 хребців. Останні 9—10 хребців зрослися між собою. Отже, в хребті налічується 33—34 хребці. Хребці — короткі кістки, розміщені одна над одною. Хребець складається з тіла, дуги і семи відростків. Задній відросток (непарний) можна промацати на спині у вигляді горбка. Між дугою й тілом хребця є отвір. Отвори усіх хребців утворюють хребетний канал, в якому розміщений спинний мозок. Розміри тіл хребців залежать від навантаження на них: вони найменші в шийному відділі і найбільші — в поперековому. Хребці, з'єднуючись один з одним за допомогою хрящів і зв'язок, утворюють гнучкий і еластичний хребетний стовп, якому властива значна рухливість.

 

5

Для хребта людини характерні вигини, які надають йому форми, що в профіль нагадує латинську літеру S. Шийний і поперековий вигини спрямовані вперед (лордоз), грудний і крижовий — назад (кіфоз). Така форма хребта є результатом прямоходіння, вона надає хребту пружності. У новонародженого хребет прямий (крім невеликого крижового вигину) і тільки з розвитком прямоходіння утворюються всі вигини: шийний, коли дитина починає тримати голову, грудний, коли починає сидіти, поперековий і крижовий, коли починає стояти. Вигини хребта збільшують розміри грудної й тазової порожнин, полегшують утримання рівноваги і забезпечують пом'якшення поштовхів та струсів тіла під час стрибків і бігу. Сильні вигини грудного відділу (сутулість, горб) або поперекового ("внутрішні горби"), а також більш-менш виражені вигини вбік (сколіоз) розвиваються при різних захворюваннях (рахіт) або внаслідок неправильної пози під час роботи (наприклад, під час тривалого сидіння за партою, столом). Грудна клітка утворена непарною грудною кісткою (грудниною), 12 парами ребер і грудними хребцями. Ребра рухомо-з'єднані з хребцями (у них є суглобові ямки для зчленування з голівками ребер) і напіврухомо (за допомогою хрящів) з грудною кісткою.

Грудна кістка, або груднина, належить до плоских кісток. З нею з'єднуються передніми кінцями 7 пар ребер (згори вниз). Наступні 3 пари з'єднуються одна з одною своїми хрящами (нижня до верхньої), утворюючи реберну дугу. Передні кінці 11ї і 12ї пар ребер не досягають дуги і вільно закінчуються в м'язах черевної стінки. Грудна клітка обмежує грудну порожнину, в якій розміщені серце, легені, стравохід, трахея, судини і нерви. Вона бере участь у дихальних рухах завдяки ритмічним скороченням міжреберних м'язів. Форма грудної клітки зазвичай схожа на конус, зрізана верхівка якого звернута вгору, а основа — вниз, і залежить від статі, віку, статури й фізичного розвитку людини. Вона може бути широкою і короткою, довгою і вузькою. У зв'язку з прямоходінням передньозадній розмір грудної клітки людини, на відміну від тварин, менший від поперечного. Добре розвинена грудна клітка в людей, які займаються фізичною працею, фізкультурою і спортом.

Скелет верхніх кінцівок складається із скелета плечового поясу, за допомогою якого кінцівки з'єднуються з тулубом (лопатка, ключиця), і скелета вільних верхніх кінцівок.

Лопатка — плоска кістка трикутної форми, яка передньою поверхнею прилягає до задньої стінки грудної клітки. її зовнішній кут має суглобову ямку, до якої приєднується голівка плечової кістки.

6

Ключиця має Sподібну форму, її контури добре видно під шкірою і її завжди можна промацати. Груднинний кінець ключиці з'єднується з грудниною, зовнішній — з відростком лопатки. Функція ключиці полягає в тому, що вона відсуває плечовий суглоб від грудної клітки, забезпечуючи значну свободу рухів верхніх кінцівок.

Скелет вільної верхньої кінцівки утворюють плечова кістка, дві кістки передпліччя — ліктьова і променева та кістки кисті. Кисть утворена кістками зап'ястка, п'ястка та фалангами пальців. Зап'ясток складається з двох рядів дрібних кісток, що з'єднуються між собою, з передпліччям і кістками п'ястка (до складу зап'ястка входить вісім кісток). П'ять п'ясткових кісток входить до складу кисті. Фаланги утворюють скелет пальців. Перший, або великий, палець має дві фаланги, решта пальців — по три.

Скелет нижніх кінцівок утворений тазовим поясом і скелетом вільних нижніх кінцівок.

До складу тазового поясу входять дві тазові кістки, які спереду з'єднані одна з одною, а ззаду утворюють з крижовим відділом хребта малорухомий суглоб. У дітей тазова кістка складається з трьох кісток (клубової, сідничної і лобкової), відокремлених одна від одної хрящем. Тільки після 16 років вони зростаються в одну. На місці їх зростання є вертлюжна суглобова западина, куди входить голівка стегнової кістки. Складна будова тазової кістки зумовлена її функцією. З'єднуючись із стегном і крижовим відділом хребта, тазові кістки переносять масу тіла на нижні кінцівки і забезпечують функцію руху, опори і захисту. У зв'язку з вертикальним положенням тіла людини таз у неї ширший і масивніший, ніж у тварин. Він має вигляд чаші і підтримує внутрішні органи черевної порожнини. Таз жінки ширший і коротший, ніж у чоловіка. Це зумовлено значенням таза жінки як родового каналу.

До кісток вільної нижньої кінцівки належать стегнова кістка, надколінок, великогомілкова, малогомілкова і кістки стопи. Великогомілкова й малогомілкова кістки утворюють гомілку. Стопу утворюють кістки заплесна, плесна і фаланги пальців. Заплесно має 7 кісток, з яких найбільшими є п'яткова й надп'яткова. З надп'ятковою кісткою гомілкові кістки утворюють суглоб. Плесно складається з п'яти довгих кісток. Фаланги утворюють скелет пальців, їх кількість така сама, як і в руці. Стопа як єдине ціле виконує опорну функцію під час стояння і ходіння. З'єднуючись між собою, кістки стопи утворюють склепіння, яке опуклою частиною звернене вгору. Така будова пов'язана з "вертикальним положенням тіла людини, із

7

збільшенням навантаження на стопу при прямоходінні. Склепінчаста стопа значно пом'якшує поштовхи під час ходіння.

Кістки голови, або череп, міцно з'єднані між собою швами. Винятком є нижня щелепа. Череп утворює коробку для мозку, оточує отвори, де починаються органи дихання, травлення і органи чуття. Кістки черепа також виконують опорну функцію для дихальних шляхів (порожнина носа) і травної системи (порожнини рота, глотки). Скелет голови поділяють на мозковий і лицевий. У скелеті всі кістки з'єднуються між собою різними способами залежно від ролі певної кістки чи групи кісток. З'єднання кісток бувають неперервні, або нерухомі чи малорухомі (без щілин), і переривчасті, або рухомі (з порожнинами між кістками). Є й проміжні форми з'єднання — напівсуглоби (наприклад, з'єднання тазових кісток між собою). Неперервно кістки з'єднуються зрощенням (наприклад, кістки таза), зв'язками (хребці), хрящем (ребра) або швами (кістки мозкового черепа).

Переривчасте з'єднання кісток, або суглоб більш молодий утвір організму. Всі суглоби мають загальний план будови, який включає суглобову порожнину, суглобову сумку і суглобові поверхні. Суглобову порожнину виділяють умовно, оскільки в нормі між суглобовою сумкою і суглобовими кінцями кісток порожнини не існує, а міститься рідина.

Суглобова сумка охоплює суглобові поверхні кісток, утворюючи герметичну капсулу. Суглобова сумка складається з двох шарів. Зовнішній шар переходить в окістя, внутрішній шар виділяє в порожнину суглоба рідину, що відіграє роль мастила, забезпечуючи вільне ковзання суглобових поверхонь.

Структура кісток є динамічною реактивною системою, що змінюється упродовж усього життя людини. Відомо, що у людей, які займаються важкою фізичною працею, компактний шар кістки досягає відносно більшого розміру. Залежно від зміни навантаження на окремі частини тіла можуть змінюватися розміщення кісткових перекладок і структура кістки загалом.

Будова кісток

 Кістки містять близько 50% води, 28% - органічних речовин (білки, жири та вуглеводи) і 22% - неорганічних речовин. Серед білків переважає осеїн, а серед неорганічних речовин —фосфорнокислий кальцій. Мацерована, тобто знежирена, вибілена та висушена кістка, що служить учбовим препаратом, на 7% складається з

8

органічних речовин і на 2% - з неорганічних речовин. Якщо кістку занурити у розчин кислоти (соляної або азотної), то мінеральні солі розчиняться, а органічні речовини, що залишились, нададуть кістці еластичних властивостей. Навпаки, випалювання у вогні залишає у кістці тільки неорганічні речовини, які надають їй крихкості. Поєднання у живій кістці неорганічних та органічних речовин надають їй одночасно міцності та пружності. Подібний принцип використовується людьми у створенні сучасних композитних матеріалів. У малих дітей в кістці міститься порівняно більше органічних речовин, тому їхні кістки відрізняються більшою гнучкістю і рідко ламаються. У кістках людей похилого віку з часом збільшується кількість неорганічних речовин, внаслідок чого вони стають крихкими і ламаються порівняно часто внаслідок травм. Структурною одиницею кістки є остеон - система кісткових пластинок, розташованих навколо тонкого каналу, в якому проходять судини та нерви. Кісткові пластинки побудовані з остеоцитів та міжклітинної Кісткової речовини. Ця речовина містить колагенові волокна, білок осеїн та Кристали гідроксиапатиту (комплекс фосфату кальцію з молекулами води). З остеонів складаються кісткові трабекули (перекладки). Щільно ротгишовані трабекули формують щільну (компактну) речовину (substantia compdcta) кістки. Між трабекулами губчастої (трабекулярної) речовини {substantia spongiosa (trabeculdris), знаходяться багаточисельні комірки, заповнені кістковим мозком. Трабекули розташовуються паралельно напрямкам сил натягу та опору, що виникають у кістці під час рухів людини. Щільна речовина переважає в стінці діафізів трубчастих кісток, а губчаста речовина - в епіфізах трубчастих кісток, а також в губчастих та плоских кістках. Співвідношення губчастої і щільної речовини у скелеті становить 1:4. Поверхня кістки вкрита шаром щільної кіркової речовини (substdntia corticdlis). Найбільшої товщини кіркова речовина досягає в ділянці середини діафізів довгих кісток. Кісткові комірки губчастої речовини містять кістковий мозок (medulla ossium). В трубчастих кістках він займає центральний канал, який називається мозковою порожниною (cdvitas medulldris). Маса кісткового мозку становить близько 5% маси тіла. Приблизно половину кісткового мозку складає червоний кістковий мозок, medulla ossium rubra, а іншу половину - жовтий кістковий мозок, medulla ossium fldva. Кістковий мозок побудований з ретикулярної сполучної тканини та клітинних елементів. Серед клітинних елементів червоного кісткового мозку найважливішими є стовбурові клітини, від яких походять усі формені елементи крові. Серед клітинних елементів жовтого кістковогомозку велику кількість становлять ліпоцити (жирові клітини), які і надають мозку характерного жовтого кольору. У кістковому мозку