Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Июня 2014 в 18:11, реферат
Фізіологія вищої нервової діяльності, закладена працями І. П. Павлова та його учнів, зазнає нині стрімкої зміни, зв’язаних з переходом досліджень на нейронний і молекулярний рівні.
І. П. Павлов розглядав поведінку людини як вищу нервову діяльність, де загальним для тварин і людини є аналіз і синтез безпосередніх сигналів навколишнього середовища, складових першу сигнальну систему дійсності.
Великі півкулі головного мозку — надзвичайно складна динамічна система. В процесі діяльності постійно утворюються дедалі нові умовні зв'язки. Вони об'єднуються у певні системи. Системність зв'язків забезпечує успіх діяльності тварини та людини.
Процеси, які відбуваються у великих півкулях головного мозку, постійно прагнуть до об'єднання, до стереотипної об'єднувальної діяльності. Безліч подразнень, що надходять до великих півкуль як ззовні, так і зсередини організму, стикаються, взаємодіють, систематизуються й закінчуються динамічним стереотипом.
Динамічний стереотип необхідний для успішної взаємодії організму із середовищем. Повторення однакових рухів і дій, однакових актів поведінки, схожих реакцій організму забезпечує йому успіх у діяльності, в задоволенні своїх потреб.
Усім відомо, що людина звикає до певного способу дій, виробляє певний спосіб сприймання, запам'ятовування, мислення. Автоматизуючи свої дії, вона виробляє навички та звички, які полегшують здійснення свідомо спрямованої діяльності. В усьому цьому головну роль відіграють динамічні стереотипи.
У процесі діяльності постійно утворюються нові динамічні стереотипи. Старі ж динамічні стереотипи не зникають, вони взаємодіють з новоутворюваними, сприяють їх утворенню або, навпаки, входять у суперечність з ними, унаслідок чого успішне утворення нових стереотипів гальмується.
Вироблення й перероблення динамічного стереотипу потребують великої роботи нервової системи. Вона може відбуватися впродовж тривалого часу й залежить від складності самої діяльності, а також від індивідуальності та стану тварини чи людини.
Вироблення й підтримання динамічного стереотипу завжди пов'язуються з певними переживаннями.
Друга сигнальна система у взаємодії з першою сигнальною системою є фізіологічним підґрунтям вищого, абстрактного мислення людини та її свідомості, засобом пізнання самої себе. Низка інших психологічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, утворення навичок тощо) своїм фізіологічним підґрунтям також має взаємодію першої і другої сигнальних систем. Участь другої сигнальної системи в цих психологічних процесах робить їх свідомими.
Великі півкулі головного мозку — надзвичайно складна динамічна система. В процесі діяльності постійно утворюються дедалі нові умовні зв'язки. Вони об'єднуються у певні системи. Системність зв'язків забезпечує успіх діяльності тварини та людини.
Процеси, які відбуваються у великих півкулях головного мозку, постійно прагнуть до об'єднання, до стереотипної об'єднувальної діяльності. Безліч подразнень, що надходять до великих півкуль як ззовні, так і зсередини організму, стикаються, взаємодіють, систематизуються й закінчуються динамічним стереотипом.
Динамічний стереотип необхідний для успішної взаємодії організму із середовищем. Повторення однакових рухів і дій, однакових актів поведінки, схожих реакцій організму забезпечує йому успіх у діяльності, в задоволенні своїх потреб.
Усім відомо, що людина звикає до певного способу дій, виробляє певний спосіб сприймання, запам'ятовування, мислення. Автоматизуючи свої дії, вона виробляє навички та звички, які полегшують здійснення свідомо спрямованої діяльності. В усьому цьому головну роль відіграють динамічні стереотипи.
У процесі діяльності постійно утворюються нові динамічні стереотипи. Старі ж динамічні стереотипи не зникають, вони взаємодіють з новоутворюваними, сприяють їх утворенню або, навпаки, входять у суперечність з ними, унаслідок чого успішне утворення нових стереотипів гальмується.
Вироблення й перероблення динамічного стереотипу потребують великої роботи нервової системи. Вона може відбуватися впродовж тривалого часу й залежить від складності самої діяльності, а також від індивідуальності та стану тварини чи людини.
Вироблення й підтримання динамічного стереотипу завжди пов'язуються з певними переживаннями.
Нервові процеси, що відображаються в півкулях головного мозку при встановленні й підтримуванні динамічного стереотипу, є підґрунтям почуттів, вони зумовлюють їхній характер та інтенсивність. Почуття труднощів, бадьорості і стомленості, задоволення і засмученості, радості і відчаю тощо мають своїм фізіологічним підґрунтям зміни, порушення старого динамічного стереотипу чи складність встановлення нового.
Динамічний стереотип краще утворюється тоді, коли подразники діють у певній системі, у певній послідовності та у певному порядку. Підтримується динамічний стереотип додержанням певного зовнішнього порядку, системи та режиму діяльності.
Багато філософи античності (в т. год. Гіппократ) займалися вивченням вищих функцій мозку, які на той час не відокремлювалися від психічних явищ. Попри очевидний недолік практичних знань, вони зуміли лише через побудову логічний міркувань дуже далека просунутися до вивчення ВНД і намагається пов'язати її індивідуальні особливості з характером, темпераментом, пам'яттю тощо.
Захід епохи античності у XXI столітті н.е. характеризувався повсюдним поширенням християнської релігію у Західної Європи. У період середньовіччя роль церкви в усіх галузях людського життя була надзвичайно велика. Це спричинило відмові матеріалістичного погляду психічні і ще явища, і навіть припинення від початку будь-якого експериментального дослідження людини.
З початку епохи Відродження античні ставлення до світоустрій розпочали на певної міри повертатися. Знову заявив себе матеріалістичний підхід. Однією з його членів вважатимуться Декарта. Цей учений вніс чималий внесок у різні науки, зокрема фізіологію. Декарт фактично сформулював поняття рефлексу і рефлекторного кільця, доклавши механічних принцип до пояснення сутності свавільних і мимовільних рухів тварин і людини. Іншим важливим його відкриттям було визнання найважливішої і єдиної функцією душі - усвідомлення власних проявів.
Довершивши відкриття Декарта, І. П. Павлов відкрив світові нову науку – фізіологія вищої нервової діяльності, в якій описав взаємодію першої та другої сигнальної систем, їх не розривність в організмі людини.