Організаційно-економічні основи агропромислових формувань

Міністерство освіти України

ВП НУБІП України “Боярський коледж екології і природних ресурсів ”

 

 

 

 

Реферат на тему:

“Організаційно-економічні основи агропромислових формувань”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент групи М-31

Горпинченко Андрій

Перевірив викладач:

Якимовський Руслан Вікторович

 

Боярка 2013

Зміст:

1)Вступ 3

1.1Організаційно-економічні основи міжгосподарських і агропромислових формувань 3

1.2Організаційними формами міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції можуть бути: 4

2)Поняття агрохолдинг в Україні 5

3)Функціонування агрохолдингів в Україні 8

4)Агрохолдинг “Укрлендфармінг” 9

5)Історія 12

6)Членство в асоціаціях 12

7)Нагороди та досягнення: 13

8)Стратегія та місія агрохолдингу 15

9)Контроль виробництва та логістики 16

10)Земельні ресурси 16

11)Основні культури 17

12)Техніка і технології 17

13)Виробництво насіння 18

14)Виробництво курячих яєць 18

15)ВРХ 19

16)Продажі 19

17)Цукор 19

17)Інфрастуктура 20

18)Контакти підприємства: 20

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1)Вступ 1.1Організаційно-економічні основи міжгосподарських і агропромислових формувань

 

Господарським кодексом України  передбачено функціонування різних організаційно-правових форм господарських  об’єднань підприємств: асоціацій  корпорацій, консорціумів, концернів  та ін. Асоціація є договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Консорціум є тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Підприємства – учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання і на них поширюється положення Господарського кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. В аграрній сфері АПК поступово розвивається міжгосподарське кооперування підприємств та агропромислова інтеграція. Ці процеси полягають в об’єднанні частин матеріальних, фінансових та інших ресурсів підприємств і організацій АПК з метою ведення спеціалізованого високоефективного виробництва. Вони дають змогу поглиблювати спеціалізацію і посилювати концентрацію виробництва, сприяють переведенню  галузей на промислову основу, вирівнюванню економічних та соціальних умов розвитку господарств, що кооперуються. Міжгосподарські та агропромислові формування у своїй діяльності керуються  Господарським кодексом України, іншими законами та нормативними актами. 1.2Організаційними формами міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції можуть бути: 1. Міжгосподарські підприємства (організації) — створюються сільськогосподарськими підприємствами і організаціями шляхом добровільного об'єднання частини своїх матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів. 2. Сільськогосподарські підприємства, які виконують виробничі функції міжгосподарських підприємств (організацій) – господарства з вирощування нетелей і корів-первісток, відгодівлі худоби, виробництва насіння, кормів та іншої сільськогосподарської продукції. 3. Агропромислові підприємства (сільськогосподарські підприємства), які мають у своєму складі промислові виробництва з переробки сільськогосподарської продукції. 4. Виробничі об'єднання у сільському господарстві – сільськогосподарські, міжгосподарські підприємства і організації, автотранспортні підприємства та ін. 5. Виробничі агропромислові об'єднання, агропромислові комбінати, агрофірми – сільськогосподарські, міжгосподарські підприємства (організації), підприємства з переробки і зберігання сільськогосподарської продукції, організації торгівлі, автотранспортні та інші державні і кооперативні підприємства й організації. 6. Науково-виробничі об'єднання в сільському господарстві – науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські і технологічні організації, заводи, дослідно-виробничі та інші організації. 7. Виробничі (науково-виробничі) системи – науково-дослідні заклади, сільськогосподарські підприємства, об'єднання, організації, орендарі, які здійснюють виробництво, переробку, зберігання певних видів продукції та інші види діяльності. Для успішної діяльності господарств, що кооперуються, важливе значення має правильна побудова їх економічних  взаємовідносин. Останні повинні  забезпечити взаємовигідну участь господарств, що кооперуються, у їхній  спільній діяльності. Тому треба створити такі умови для діяльності господарств-учасників, які б забезпечили досягнення кожним із них приблизно однакового рівня рентабельності виробництва. Для цього необхідно встановити економічно обґрунтовані розрахункові ціни. Прибуток може бути включений  у ціну пропорційно: нормативній  собівартості продукції (нормативним  затратам); нормативним виробничим фондам; нормативній трудомісткості продукції. Щодо продукції сільськогосподарського виробництва міжгосподарські розрахункові ціни найчастіше визначаються за першим способом, тобто із включенням у ціну прибутку пропорційно нормативним затратам на продукцію господарств, які кооперуються. В Україні організовані і  успішно працюють агропромислові комбінати  “Дністровський” Одеської, “Пуща  Водиця” Київської області та ін.

 

2)Поняття агрохолдинг в Україні

Агрохолдинг (від англ. holding — утримання, зберігання) – це сукупність материнської компанії та контрольованих нею дочірніх компаній, що здійснюють господарську діяльність у сфері виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Крім простих холдингів, що являють собою материнське товариство і одне або декілька контрольованих ним дочірніх товариств (про яких говорять, що вони по відношенню один до одного є «сестринськими» компаніями) існують і складніші холдингові структури, в яких дочірні товариства самі виступають в якості материнських компаній по відношенню до інших компаній. При цьому материнська компанія, що стоїть на чолі всієї структури холдингу, іменується холдинговою компанією. Контроль материнської компанії за своїми дочірніми товариствами здійснюється як за допомогою домінуючої участі в їх статутному капіталі, так і за допомогою визначення їх господарської діяльності (наприклад, виконуючи функції їх одноосібного виконавчого органу), так і іншим чином, передбаченим законодавством.

Умовно, агрохолдингом можна вважати сукупність поєднаних компаній, що сукупно використовують понад 50 тис. га сільськогосподарських земель. Таких компаній наразі нараховується вже більше 50. Найбільшими агрохолдингами України є ТОВ «Українські аграрні інвестиції» (330 тис. га), ВАТ «ММК ім. Ілліча» (225 тис. га), «NCH Capital» (200 тис. га), ДП «Нафком-Агро» (200 тис. га), ВАТ «Миронівський хлібопродукт» (180 тис. га), Агропромхолдинг «Астарта-Київ» (180 тис. га), ЗАТ «Райз-Максимко» (160 тис. га), «Мрія Агрохолдинг» (158 тис. га), ВАТ «Приват-АгроХолдинг» (150 тис. га), «Агротон» (150 тис. га), «Лоутре-Агро» (150 тис. га), «Райз-агро» (130 тис. га), «Дакор Агро Холдинг» (106 тис. га), «Укррос» (105 тис. га), «Лотуре» (101 тис. га), «Укрзернопром-Агро» (100 тис. га), АПК «Шахтар» «Шахта ім. Засядько» (100 тис. га) та інші. Загалом агрохолдинги контролюють близько 5 млн. га, або майже 15 % площі ріллі в Україні.

Агрохолдинги в Україні, як правило, – це виключно бізнес-проекти, основною метою яких є одержання прибутку та примноження капіталу їхніх засновників. Підтримка і розвиток сільської інфраструктури ніколи не була функцією агрохолдингу, адже засновники чи власники агрохолдингу, як правило, не проживають в місцях ведення агробізнесу і ні вони, ні члени їх сімей не мають наміру користуються сільською інфраструктурою .

Внаслідок існуючої в Україні  заборони на відчуження земельних ділянок, що надані для ведення товарного  сільськогосподарського виробництва, основною формою використання земель у сільському господарстві є оренда земельних ділянок. За повідомленням  Держкомзему, власниками права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом на право власності на земельну частку (пай) або державним актом на право  власності на земельну ділянку, в 2009 році укладено 4613,8 тис. договорів оренди земельної частки (паю) (67 % від отриманих  сертифікатів та державних актів). За терміном дії договори укладено на: 1-3 роки – 460,9 тис. договорів (10 %); 4-5 років  – 2258,9 тис. договорів (48,9 %); 6-10 років  – 1414,1 тис. договорів (30,6 %); 10 і більше років – 479,7 тис. договорів (10,3 %). Таким  чином, агрохолдинги не зацікавлені у довгострокових капітальних інвестиціях у розвиток сільськогосподарської інфраструктури, навіть в тих випадках, коли такі інвестиції спроможні істотно підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, адже холдинг не має достатньо надійних гарантій збереження у користуванні земельних ділянок, що виступають для нього основним засобом виробництва та будуть обслуговуватися цією інфраструктурою.

Хоча агрохолдинги являються своєрідним феноменом пореформеного розвитку аграрного сектору економіки України, вони виникають під впливом цілком об’єктивних економічних стимулів і не є виключно українським явищем. Агрохолдинги існують у багатьох постсоціалістичних країнах східної Європи та колишніх республіках Радянського Союзу. Особливо слід відзначити країни зі значним ресурсом сільськогосподарських земель, наприклад, такі як Росія і Казахстан. Загалом виникнення агрохолдингів в постсоціалістичних країнах пов'язано з недосконалістю державного регулювання економіки, відсутністю необхідних інституційних і правових умов для ведення ефективного бізнесу, неадекватною земельною політикою держави і, перш за все, відсутністю повноцінного ринку сільськогосподарських земель. Однак основним стимулом виникнення агрохолдингів є прагнення власників капіталу примножити його в довгостроковій перспективі. Це основний стимул діяльності об'єктів господарювання в ринковій економіці. Отримання прибутку та його капіталізація є засобом збільшення капіталу.

Академік В.Г. Андрійчук  відзначає, що характерною тенденцією розвитку світової економіки є підвищення концентрації як форми організації  суспільного виробництва і забезпечення його конкурентоспроможності . Саме великі корпорації з висококонцентрованим виробництвом спроможні швидше розвиватися на інноваційній основі, забезпечувати високу ефективність діяльності. Це твердження не применшує ролі й значення малого та середнього бізнесу, але воно застерігає: небезпечно переоцінювати його внесок в сучасний і особливо у майбутній розвиток економіки та недооцінювати при цьому поступальний розвиток великих економічно потужних корпорацій, які відображають процес концентрації виробництва і стають нерідко визначальним чинником у досягненні державами конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Вартість капіталу, що інвестується в агрохолдинги в Україні, зростає за рахунок таких основних чинників :

1) сприятливої ринкової  кон'юнктури світових і внутрішніх  ринків продукції сільського  господарства і харчових продуктів  (зростання попиту на світових  ринках на пшеницю, олію, цукор;  зокрема, зростання платоспроможного  попиту населення в країнах,  що розвиваються (наприклад, Китай  та Індія), а також скорочення  пропозиції цієї продукції для  харчових цілей);

2) можливостей збільшувати  прибутки від діяльності за  рахунок отримання дешевої сировини  через інтеграцію сільського  господарства і переробки продукції  (виробляючи своїми структурними  підрозділами аграрну сировину, зберігаючи і транспортуючи її  до переробних підрозділів агрохолдинг значно здешевлює кінцеву продукція за рахунок можливостей застосування сучасних технологій у сільському господарстві і отримання вищої урожайності сільськогосподарських культур, зниження витрат на зберігання і транспортування сировини (без посередників), несплати податку на додану вартість (ПДВ) на сировину, застосуванні логістики при заготівлі сировини і реалізації кінцевої продукції тощо);

3) доступу до дешевих  трудових ресурсів (середня заробітна  плата в аграрній галузі України  у два рази нижча порівняно  із аналогічним показником загалом  по економіці; при цьому частка  заробітної плати в структурі  собівартості сільськогосподарської  продукції в Україні становить  близько 14 %, що у майже у  2,5 рази нижче ніж у Європейському  Союзі; існують значні резерви  підвищення досить низької продуктивності  праці в сільському господарстві  України);

4) доступу до дешевих  земельних ресурсів (орендна плата  за землі сільськогосподарського  призначення в Україні є досить  низькою – приблизно у 10 разів  нижче, ніж у Європейському  Союзі);

5) мінімізації податкових  платежів (податкове законодавство  України забезпечує аграрним  підприємствам податкове навантаження  приблизно у 3 рази нижче, ніж  в інших галузях економіки);

6) отримання дотацій і  субсидій з державного бюджету  на розвиток аграрної галузі (останні  роки сума, яку держава направляє  на розвиток сільського господарства  складає близько 7 млрд. грн.);

7) можливості акумуляції  значних земельних масивів (у  даний час оренда дає дешевий  доступ до землі без значних  затрат на її придбання у  власність; також спрацьовує чинник  низької теперішньої вартості  земель та суттєвого зростання  ціни в перспективі);

8) можливості перепродажу  бізнесу (в тому числі за  рахунок IPO на фондовій біржі), вартість якого з урахуванням всіх вище зазначених чинників, може значно зрости через декілька років.

3)Функціонування  агрохолдингів в Україні

Агрохолдинги, що функціонують в Україні, з одного боку, дозволяють забезпечити високу продуктивність та дохідність сільського господарства, підтримують продовольчу безпеку держави та її роль одного із провідних гравців на глобальних ринках продовольства. З іншого боку, неконтрольований розвиток агрохолдингів здатен істотно погіршити економічну конкуренцію на ринку землі, що матиме негативні наслідки для сталого функціонування ринкової економіки.

Державне регулювання  концентрації земельних ресурсів доцільно здійснювати на основі існуючого  антимонопольного законодавства і, перш за все, Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III.

В той же час, антимонопольне регулювання ринку земель, на думку  автора, має здійснюватись із урахуванням  таких принципових положень:

1) формування агрохолдингів відповідає об’єктивним економічним законам і спроби їх адміністративного «фізичного» обмеження (наприклад через введення граничної площі земель сільськогосподарського призначення, що може перебувати у власності або користуванні одного суб’єкту господарювання) будуть неефективними – більш ефективною слід вважати виважену та гнучку політику регулювання економічної концентрації;

2) адміністративні спроби  «максимізувати» доходи селян  – орендодавців земельних ділянок  – в умовах існування заборони  на продаж сільськогосподарських  земель є формою втручання  держави у договірні відносини,  неприпустимою в умовах ринкової  економіки, - більш ефективним слід  вважати перерозподіл доходів  агробізнесу в інтересах суспільства  завдяки змінам у оподаткуванні  землі та іншої сільськогосподарської  нерухомості, що також дозволить  посилити фінансову самостійність  місцевих бюджетів і створити  передумови для відповідного  покращення якості життя у  сільській місцевості;

3) зняття мораторію на  продаж земель сільськогосподарського  призначення стане важливою запорукою  захисту майнових інтересів селян  – власників земельних ділянок,  що були виділені в натурі (на  місцевості) як земельні частки (паї), адже тільки в умовах прозорого  та відкритого ринку може бути  визначена реальна вартість землі  як економічного активу;

4) середні та дрібні  форми агробізнесу, попри нижчу  ніж у агрохолдингів економічну ефективність, як правило представлені національним, а не іноземним капіталом, створюють більше робочих місць та сприяють збереженню соціально-культурних цінностей та традицій українського села;

5) монополізація використання  сільськогосподарських земель може  мати своїм наслідком наступну  монополізацію харчової промисловості  через обмеження доступу переробників  до джерел сировини.

4)Агрохолдинг “Укрлендфармінг”

ПАТ Укрлендфармінг або PLC Ukrlandfarming — провідна українська вертикально інтегрована агропромислова компанія, яка спеціалізується на вирощуванні сільськогосподарських культур та виробництві цукру із цукрового буряка а також вирощує велику рогату худобу, в першу чергу, для виробництва яловичини і молока, виробляє насіння, шкіру і займається дистрибуцією різноманітної сільськогосподарської сировини третім сторонам та своїм підрозділам.

Власник мажоритарного пакету акцій агрохолдингу Авангард (яйця та яєчні продукти).

Станом на 30 червня 2011 року, Ukrlandfarming мав один з найбільших земельних банків в Україні на 480 тис. га орних земель. За даними Державного комітету статистики України, в 2010 році на частку Групи припадало близько 3% від загального українського виробництва зернових культур, близько 8,6% від загального українського виробництва цукру, приблизно 14% від загального українського виробництва яловичини і близько 12,9% від загального українського виробництва шкіри.

Ukrlandfarming також володіє і управляє чотирма елеваторами і 110 горизонтальними зерносховищами загальною потужністю близько 1,1 млн тонн.