Перспективи технологій виробництва продукції у фермерських господарствах

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра технології виробництва продукції тваринництва

 

 

 

 

Залік-реферат на тему :

«Перспективи технологій виробництва продукції у фермерських господарствах»

 

 

                                                                 Виконала студентка 6 курсу 1 групи

                              Чистякова М. О.

                                                                    Перевірив кандидат с.-г. наук , доцент

                           Панкєєв С. П.

 

 

 

Херсон – 2014

План

Вступ

1. Виробництво продукції свинини в фермерських господарствах.

2. Виробництво харчових яєць і м’яса сільськогосподарської птиці в особистих підсобних та фермерських господарствах.

3. Перспективи розвитку фермерських господарств в Україні.

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одним із основних завдань тваринницьких галузей є забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. Економіка країни й добробут населення значною мірою залежать від розвитку тваринництва. У цій галузі досягнуто певних успіхів у селекційній роботі. Створено нові вітчизняні породи великої рогатої худоби (червоно-ряба і чорно-ряба молочні, українська, волинська та поліська м’ясні), свиней (українська й полтавська м’ясні), внутрішньопородні типи м’ясо-вовнових і тонкорунних овець, українську верхову та новоолександрівську ваговозну породи коней, гібриди птиці, які мають високу продуктивність.

Система годівлі розроблена з урахуванням умісту в кормах обмінної енергії, білка, вітамінів та мінеральних речовин. Норми годівлі деталізовані за 26 показниками залежно від продуктивності, фізіологічного стану й віку тварин.

У проведенні розрахунків із складання раціонів і в підборі інгредієнтів кормів використовується комп’ютерна техніка. Ведуться роботи щодо створення автоматизованих систем управління технологічними процесами.

Значного поширення набули штучне осіменіння сільськогосподарських тварин, а також трансплантація ембріонів високопродуктивних тварин. Однак ці досягнення ще не забезпечують дедалі зростаючих потреб населення в продуктах харчування.

Технологія виробництва продукції тваринництва розглядається як комплекс виробничих процесів і операцій, спрямованих на одержання великої кількості й високої якості продукції. Крім традиційної технології, у практиці ведення галузі тваринництва застосовується і промислова, що сприяє поліпшенню умов праці тваринників, наближуючи їх до умов праці робітників промисловості.

Для виконання завдань, поставлених перед тваринництвом, і роботи в сучасних умовах потрібні висококваліфіковані кадри із зоотехнічних, агрономічних, інженерних і економічних спеціальностей, які б досконало знали технологію виробництва продукції тваринництва, вміло застосовували її у практиці й отримували б достатню кількість продукції з мінімальними витратами кормів та затратами праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Виробництво  продукції свинини в фермерських  господарствах

У процесі структурної перебудови агропромислового комплексу значне місце посідають особисті підсобні господарства громадян. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні населення продуктами харчування, створенні продовольчих ресурсів держави, а також впливають на формування цін продовольчого ринку. Перспективними формами фермерства слід вважати поступову трансформацію особистих господарств населення у фермерські і формування виробничих фермерських кооперативів, які успішно розвиваються в передових країнах світу.

У 2002 р. в Україні налічувалося селянських (фермерських) господарств 43 042, а площа сільськогосподарських угідь їх становила 2822,7 тис. га, у тому числі рілля — 2637,5 тис. га. Поголів’я свиней досягло 5813 тис. голів, що становить 63,2 % загального поголів’я, а виробництво свинини — 540 тис. т у забійній масі (88,5 % загального виробництва м’яса).

Для розведення свиней фермер може використовувати старі споруди або будувати нові. Розмір ділянки під ферму відводиться з розрахунку 250 - 280 м2 на 1 свиноматку з приплодом і вигульні майданчики — 10 м2 на свиноматку та 0,8 м2 для молодняку. Для поголів’я 100 і більше тварин економічно вигідно будувати свинарник дворядний завширшки 7,5 - 9 м, якщо поголів’я до 100 голів, то станки розміщують в один ряд. За поголів’я 3 - 10 свиноматок доцільно мати один станок для холостих свиноматок і 2 - 9 — для індивідуального утримання.

Приміщення для утримання свиней має бути сухим, теплим взимку, прохолодним улітку, добре освітленим (світловий коефіцієнт 1 : 10 - 15). Щоб споруда відповідала цим вимогам, необхідно фундамент закладати на глибину 0,5 - 1,0 м, стіни споруджувати з матеріалу з низьким коефіцієнтом теплопровідності. Стеля і дах мають бути вологонепроникними, а підлога — міцною, сухою і не слизькою. Вікна повинні бути подвійні, ворота — утеплені із тамбуром, а за шириною і висотою відповідати кормороздавальному пристрою. Для підтримання оптимального мікроклімату в свинарнику монтують припливно-витяжну систему вентиляції. Обов’язковим є забезпечення чистою підстилкою в кількості 1 - 2 кг на голову на добу.

Для утримання свиноматок і ремонтного молодняку використовують вільно-вигульну систему, а відгодівельного поголів’я — без- вигульну. Холостих і поросних до 100 днів свиноматок утримують групами, а підсисних і глибокопоросних (після 100 днів поросності) — в індивідуальних станках. Поросят віком 2 - 4 міс утримують у групових станках гніздами. У 4-місячному віці частину молодняку відбирають для ремонту основного поголів’я, а тих, що залишилися, відгодовують для реалізації на м’ясо.

Годують свиней вологими сумішами, до складу яких доцільно вводити корми місцевого виробництва. У приміщеннях можна використовувати станкове обладнання ОСМ-60Б, ОСМ-Ф-2, призначене для опоросу свиноматок і утримання їх з поросятами до 2-мі- сячного віку. Роздають корми ручним візком ТУ-300 або кормороздавачем КСП-0,8.

Підсисних поросят підгодовують в окремих станках (один станок для двох суміжних маток). Якщо використовують нетипові станки, то огородження їх заввишки 100 см облаштовують із дерев’яних брусків або металевого прутка з просвітами 10 см, а для відгодівельного поголів’я — 15 см. Із кормового проходу станок облаштовують дверцятами завширшки 70 см, а в стіні влаштовують лази для виходу свиней на вигульні майданчики. Обігрівання поросят у підсисний період має бути локальним, в ящиках із лампамиінфрачервоного опромінення (температура 28 - 30 °С).

Водопостачання забезпечується з розрахунку: матки дорослі — 25 л, матки із приплодом — 60, молодняк — 15 л на голову за добу.

У фермерському господарстві за наявності значної кількості поголів’я свиней виділяють племінну і товарну групи. У першій здійснюють чистопородне розведення на базі однієї з районованих порід (велика біла, миргородська або інша порода свиней). Для комплектування племінної групи власник господарства завозить із племінних заводів 10 свиноматок і 5 кнурів відповідної породи, а для гібридизації у товарній групі — кнурів іншої породи.

Отримання приплоду у товарній групі здійснюється на основі промислового схрещування чи гібридизації. Для цього необхідно використовувати як материнську породу велику білу або миргородську, а породу кнурів — українську м’ясну чи полтавську м’ясну. Молодняк свиней треба відгодовувати на м’ясо до живої маси 120 — 130 кг, оскільки в цей період він росте інтенсивно і з меншими витратами корму на одиницю продукції. За умов підвищеного попиту ринку на нежирну свинину відгодівля може здійснюватися до живої маси 90 — 110 кг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Виробництво харчових яєць і м’яса сільськогосподарської птиці в особистих підсобних та фермерських господарствах

Виробництво харчових яєць. Ремонтний молодняк курей яєчного напряму продуктивності вирощують в особистих підсобних і фермерських господарствах або придбають з цією метою добових курчат на інкубаторно-птахівницьких станціях. Утримують його у пташниках зазвичай на підлозі з глибокою підстилкою, а в теплу пору року — в таборах.

За добу до приймання курчат на вирощування готують приміщення, обладнання та інвентар. Напувалки заповнюють водою, а годівниці — кормом. Підстилку добре прогрівають і просушують, корм насипають тонким шаром у плоскі лоткові годівниці або на цупкий папір. У місцях локального обігрівання температура впродовж перших трьох тижнів має бути 33 °С, а потім щотижня її знижують на 3 — 4 °С. Починаючи з п’ятого тижня і до кінця вирощування температура має бути на рівні 16 — 18 °С, а відносна вологість — 55 — 70 %. У перший тиждень життя курчат передбачають цілодобове освітлення з метою орієнтації їх щодо розміщення годівниць і напувалок, а у подальшому світловий день встановлюють постійним до початку несучості — 14 год. Годувати й напувати курчат починають відразу після приймання їх на вирощування.

Кращими кормами у перші дні життя курчат є варені яйця, сир, пшоно, тонко розмелена кукурудза, пшениця. Годують їх перший тиждень через кожних 3 год, а з другого тижня — переводять на основний раціон, використовуючи кормові суміші господарського приготування або комбікорми, до складу яких можуть входити кукурудза, пшениця, ячмінь або овес, шрот соєвий, молоко збиране сухе та ін.

З метою запобігання ожирінню і надто ранньому статевому дозріванню курочкам, починаючи із 8 — 10-тижневого віку і до кінця вирощування, норму даванки корму зменшують на 10 — 12 %. У 17- тижневому віці ремонтний молодняк переводять у пташник для утримання дорослих курей. Переведення здійснюють заздалегідь, до початку періоду несучості курей, щоб птиця мала змогу звикнути до нового приміщення, розташування годівниць і напувалок.

Курок-несучок найкраще утримувати в опалюваних пташниках без вікон на підлозі з глибокою підстилкою або в клітках. Приміщення повинно мати таке обладнання: клітки для відловлювання птиці, сідала, гнізда, годівниці і напувалки. Для годівлі птиці використовують дерев’яні жолоби, а для напування — різні пристрої. За наявності водопроводу можна підвести воду до напувалок з кульовим перемикачем або поплавком-регулятором.

У приміщенні для курок-несучок необхідно підтримувати температуру повітря в усі періоди року в межах 12 — 18 °С, а відносну вологість — 60 — 70 %. Тривалість освітлення на початок несучості має становити не менше ніж 9 год, а у подальшому її збільшують щомісяця на годину, доводячи до 16 — 17 год і підтримують на цьому рівні до кінця продуктивного періоду.

У фермерських господарствах зазвичай використовують вологий або комбінований тип годівлі. За вологого типу курок-несучок годують тільки мішанками, які готують на збираному молоці, рибному чи м’ясному бульйоні. У разі застосування комбінованого типу годівлі птиці дають подрібнене або ціле зерно і мішанки. При цьому використовують такі корми:зернові, відходи олієекстракт- ного виробництва, корми тваринного походження, трав’яне борошно, технічний жир, мінеральні підкормки. Мінеральну повноцінність комбікормів забезпечують введенням до їхнього складу мінеральних добавок (вапняк, черепашка, крейда, перемелені кістки), які бажано засипати в окремі годівниці. У середньому курка- несучка за добу має споживати близько 110 г корму. Проте у разі вільного доступу до корму кури схильні до переїдання, що призводить до зниження продуктивності, тому рекомендується обмежувати годівлю несучок скороченням часу доступу до корму. Використовувати курок-несучок економічно вигідно 12 міс, в окремих випадках — до півтора року.

Виробництво м’яса птиці. Вирощувати птицю на м’ясо в особистих підсобних і фермерських господарствах можна цілорічно або тільки в теплу пору року. Для цього застосовують переважно пристосовані приміщення або спеціально побудовані невеликі пташники, де зазвичай застосовують вигульне та безвигульне утримання молодняку на підлозі з глибокою підстилкою.

Вигульне утримання молодняку передбачає облаштування вигульного майданчика — солярію. Для гусенят чи каченят, які вирощують на м’ясо, використовують близько розташовані водосховища чи стави. Вигульні майданчики обладнують годівницями, напувалками і тіньовими навісами. Для виходу птиці у солярій з південного боку обладнують лази на рівні підстилки, розміри яких залежать від виду птиці, і східці або трапики, які мають бути на 10 — 15 см нижче від підлоги пташника. Кращою підлогою за такого способу вирощування є бетонна, а як підстилку використовують дерев’яну стружку, лушпиння соняшнику, подрібнену солому тощо.

На м’ясо доцільно використовувати гібридну птицю, оскільки вона має вищу продуктивність. Для вирощування відбирають добовий молодняк, який міцно стоїть на ногах, добреопушений, рухливий, активно реагує на звук, має м’який і підібраний живіт, суху пуповину. Перевозять його у спеціальних пластмасових ящиках або у чистих та сухих картонних або фанерних коробках з отворами для вентиляції і без сторонніх запахів, дно яких вистеляють сухою дерев’яною стружкою, соломою, сіном або іншим підстилковим матеріалом.

Перед завезенням молодняку приміщення й обладнання старанно очищають від різного сміття й пилу, решток кормів, підстилки й посліду, миють напувалки і годівниці. Стіни, стелю і перегородки білять 20 %-м розчином свіжогашеного вапна (2 кг вапна на 8 л води), а приміщення і обладнання дезінфікують розчином хлорного вапна (400 — 600 г вапна на 10 л води) або 40%-м розчином формаліну. Після дезінфекції приміщення зачиняють на 1 — 2 доби, а потім провітрюють.