Виробництво зерна, хлібопродуктів і кормів на Україні: проблеми і перспективи

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

“Виробництво зерна, хлібопродуктів

і кормів на Україні: проблеми і перспективи”

 

 

 

Мета роботи

Метою роботи є  дослідити ринок зерна, хлібопродуктів, кормів, та запропонувати варіанти вирішення проблем, які там існують. Дослідження провести, проаналізувавши можливості на регіональному та глобальному ринку.

Постановка проблеми

На українському ринку зерна існують наступні проблеми:

• Виробляється об’єм, набагато більший від потрібного для забезпечення хлібом і хлібопродуктами населення, і кожного року після жнив експортується велика кількість зерна за низькими цінами одразу після жнив, а потім пізніше імпортується за набагато вищими цінами.
• Заборона перевозити зерно з одного регіону України в інший. Тому в деяких областях існує суттєвий надлишок, а в деяких – нестача.
• Непередбачуваність і необгрунтованість політики держави в сфері стимулювання ринку зерна. Яскравим прикладом цього є Указ №832 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна в Україні", який був підписаний 29 липня 2000 року Президентом Леонідом Кучмою. Указ викликав критику з боку трейдерів, що займаються продажем зерна, та чисельних донорських організацій як двобічного, так і багатобічного характеру. Вони були занепокоєні тим, що положення Указу № 832 свідчать про те, що особи, які розробляють сільськогосподарську політику в Україні, відступають від своїх зобов'язань щодо проведення ринкової реформи на українському ринку зерна. У своєму листі до Заступника Голови Адміністрації Президента пана Гайдуцького від 17 липня 2001 року Постійний представник МВФ в Україні разом із Головою представництва Світового банку в Україні та послом США в Україні констатували, що Указ № 832 є "серйозною загрозою" процесу економічної реформи в Україні та вимагали переглянути цей Указ. Проте, представники Уряду України та Адміністрації Президента зайняли непохитну позицію, аргументуючи, що Указ № 832 є нічим іншим, як легітимним зусиллям проконтролювати та стабілізувати ринок зерна в той час, коли виробництво дуже низьке, крім того, існує ризик щодо забезпечення продовольчої безпеки. Наводилися аргументи, що "ринок зерна в Україні зараз повністю втратив рівновагу", і що "більшість країн в усьому світі мають свої програми стимулювання виробництва зерна та вдосконалення ринків зерна..."
• Крайній ступінь нерозвиненості експортної інфраструктури. На даний момент елеватори і порти переповнені зерном і відмовляються приймати зерно далі. Інфраструктура експорту морем розвинена дуже погано. Водяний шлях до портів Азовського та Чорного морів (по Дніпру) практично не діє (а в таких країнах-експортерах, як США, річкове перевезення зерна до морських портів є домінуючим і баржі з зерном по Міссісіпі ходять з частотою трамваїв); елеватори в річних дніпровських портах перебувають у жалюгідному стані; при проектуванні мостів можливість проходу барж, як правило, не враховується. Залізниця, фактично, залишаєтья єдиним монопольним перевізником, і тому там спостерігається багато зловживань.
• Вартість зберігання зерна на елеваторах є високою, інфраструктура зберігання є досить старою і неефективною, втрати при зберіганні також дуже високі. Українські елеватори часто зловживають своїм монопольним становищем.
• Несталість і досить великі коливання цін на зерно.
• Занижені заставні ціни на зерно.
• Продуктивність урожаю є низькою, це спричинене застарілим обладнанням та технікою, неефективними методами ведення СГ.

 

Що стосується виключно кормів, то потреба в усіх видах кормів для тваринництва України  забезпечується їх надходженням на 77,4%, в тому числі концкормів – на 73,2%.

Щодо хлібопродуктів, то тут ситуація краща* – Україна може своїми виробничими  потужностями забезпечити внутрішній ринок, хоча досить часто – з імпортованого  зерна.

*(якщо не брати до уваги  те, що майже всією інфраструктурою  володіє не дуже успішна монопольна компанія “Хліб України”)

 

Зерно, особливо пшениця, займає центральне місце в  сільському господарстві й аграрній політиці України, Зерно розглядається  як "стратегічний" продукт і  розмір урожаю зерна є барометром стану сільського господарства. Тому в даній роботі я основну увагу буду приділяти саме виробництву зерна.

Аналіз проблеми

Те, що українські елеватори не здатні зберігати все  зерно, яке виробляється СГ виробниками, призводить до того, що після жнив на ринку зерна пропозиція більше ніж в 2 рази первищує попит. Оскільки пропускна можливість транспортних шляхів недостатня, щоб забезпечити експорт, то ціна на зерно суттєво зменшується, що робить виробництво нерентабельним.

У зв’язку з  високою вартістю зберігання зерна  на Україні (а вартість зберігання включає фізичні витрати на зберігання зерна на елеваторах, можливу вартість капіталу, вкладеного у запаси зерна, витрати на якісні та кількісні втрати під час зберігання; вартість зберігання також включає премію за ризик, яка вимірює невпевненість трейдера стосовно вільного доступу до свого зерна в разі потреби; зберігати зерно в Україні небезпечно - є багато випадків, коли трейдерам було відмовлено в доступі до свого зерна або коли трейдерам підмінювали зерно іншої якості та кількості порівняно з тим, яке вони здавали на зберігання і т.п.),  трейдерам дешевше "зберігати" українське зерно за кордоном, тобто спочатку його експортувати, а потім імпортувати, ніж зберігати українське зерно в Україні. (Звичайно, зерно, яке імпортується пізніше не одне і теж саме зерно, що було експортоване кількома місяцями раніше. Українське зерно "зберігається" за кордоном лише у фігуральному значенні.)

Суттєве коливання  цін на зерно спричинене не тільки різницею попиту й пропозиції. Двома  іншими важливими причинами, які викликають коливання цін на зерно, є обмінний курс і світова ціна на пшеницю. Хоча зерновий ринок України є далеко не лібералізованим, світові ціни на зерно справляють великий вплив на ціни зерна в Україні. На рис. 1 видно, що з початку 1999 року та до тепер світові ціни на пшеницю коливаються від 100 до 135 дол. за тонну, знизившись у 1999 році і знову піднявшись в 2000 році. Хоча ціни, деноміновані в доларах, в 1999 році впали, гривня девальвувала по відношенню до долара майже на 37% - від 3,4 до 5,4. На кінець 1999 року обмінний курс грн/дол залишався більш-менш сталим на рівні 5,4.

 

Якщо ми порівняємо ці два ряди даних, то побачимо, що світова  ринкова ціна на пшеницю (Gulf FOB), виражена в грн., збільшилася від приблизно з 400 грн/т на початку 1999 до майже 740 грн/т на сьогодні (рис. 2). Протягом лише 1999 року світова ринкова ціна виросла майже на 150 грн/т тільки завдяки обмінному курсу, ефект послаблення якого був сильніший за невелике зниження цін у доларовому еквіваленті. В 2000 році обмінний курс грн/дол був більш-менш постійним, але піднялася світова ціна на зерно. Таким чином, нестабільність ціни на зерно на українському ринку значною мірою залежала від змін ставки обмінного курсу та світових цін і немала нічого спільного з поведінкою трейдерів.

 

Рисунок 1: Світова ринкова  ціна на пшеницю та ставка обмінного  курсу гривні до американського долара, січень 1999 р. - червень 2001 р.

 

 

Джерело: УкрАгроКонсалт (різні видання), USDA, Німецька консультативна група з питань економічних реформ в Україні.

 

Рисунок 2: Зміни в цінах на пшеницю  на українському та світовому ринках, січень 1999 р. - червень 2001 р.

 

Ще однією важливою причиною нестабільності ціни на зерно  на українському ринку є завищені маркетингові витрати, про які йшлося вище. Німецька Консультативна Група 5 років тому вперше показала, що маркетингові витрати на зерно дуже високі в Україні порівняно з міжнародними стандартами, і це знижує ціни, які українські виробники отримують за зерно. В кінці 1998 року Німецька Консультативна Група провела нове дослідження та засвідчила, що в той час, як фермери в Німеччині отримували ціну, яка приблизно складала 70% РОВ експортної ціни на німецьке зерно, то фермери в Україні отримували лише приблизно 40% відповідної української експортної ціни РОВ. Тоді Група стверджувала, що ця різниця (70 та 40%) є податком на сільськогосподарських виробників в Україні, який, головним чином, виплачується неефективним монополістам, які надають послуги зі зберігання, сортування та транспортування зерна.

Внаслідок того, що до 2000 року Україна  була експортером зерна, завищені маркетингові витрати знижували ціни на зерно  в Україні, тому, що експортери повинні  були віднімати ці витрати від  світової ринкової ціни при розрахунках  ціни, яку вони були готові заплатити українським виробникам. Ця ситуація змінилася, коли Україна почала імпортувати зерно на початку 2000 року. В умовах імпорту трейдери купують зерно на світовому ринку та доставляють його споживачам в Україну. При цьому вони повинні використовувати ту ж саму неефективну систему збуту, що і для експорту, але у протилежному напрямі. Зрозуміло, якщо імпортер взагалі збирається отримати прибуток, то він буде змушений вимагати від українських споживачів ціну, яка, принаймні, дорівнює сумі ціни світового ринку плюс витрати на доставку зерна від порту до центрів споживання.

Отже, завищені маркетингові витрати  віднімаються від світових ринкових цін у випадку експорту та додаються  до світових ринкових цін у випадку  імпорту. Коли на початку 2000 року Україна  перейшла від експорту до імпорту, внутрішні ціни на зерно швидко зросли на суму, що приблизно у два рази більше вартості перевезення зерна від місць виробництва до світових ринків або навпаки. Оскільки ця вартість надзвичайно висока в Україні, то стрибок внутрішніх цін теж був значним. Це видно з рис. 2. До початку 2000 року внутрішні ціни в Україні були значно нижчими за світові ринкові ціни завдяки "податку" на суму маркетингових витрат з українських виробників. Із початку 2000 року внутрішні ціни були значно вищими за світові ринкові ціни завдяки відповідному "податку" на суму маркетингових витрат на українських споживачів.

Дані на рис. 2 свідчать, що коли до початку 2000 року в ситуації з експортом внутрішні  ціни в Україні були в середньому на 150 грн/т нижчими за рівень цін на світовому ринку, то протягом всього останнього періоду (в ситуації імпорту) вони значно перевищували 150 грн/т, тобто були вище рівня цін світового ринку. Це можна пояснити розміром імпортного мита на пшеницю у розмірі 40 євро/т, що є додатковими витратами крім вартості самої пшениці та вартості її перевезення до споживачів України. Ці витрати трейдери включають у ціну під час продажу імпортованого зерна споживачам.

 

Що стосується низької продуктивності врожаю, то причина тут в тому, що в більшості підприємств СГ техніка є морально і технічно застарілою.

 

 Корми

У промисловій  сфері виготовляються комбікорми, білкові, мінеральні, вітамінні кормові добавки

На Україні  комбікорми виробляються державними комбікормовими підприємствами, переважна більшість яких входить до ДАК " Хліб України" , та міжгосподарськими заводами. Крім того подрібнені зернові суміші виготовляються на малопотужних цехах та дробарками в умовах окремих сільськогосподарських підприємств.

Наявні потужності державних та міжгосподарських заводів дозволяють виробляти до 20 млн тонн комбікормів в рік. Проте їх виробництво за останні роки має тенденцію до скорочення (табл. 1).

Виробництво комбікормів в Україні, тис. тонн                                             табл. 1

Комбікормові	Маркетингові роки
Підприємства	1996/97	1997/98	1998/99	1999/00
Всього комбікормів	3210	1636	1571	1410
у тому числі:
Комбікормовими  заводами ДАК " Хліб України"	1676	1012	964	830
Міжгосподарськими заводами	1534	624	607	580

Основні причини, що зумовлюють таку тенденцію: падіння  попиту на цей корм в зв’язку  із скороченням кількості поголів’я  та збитковістю тваринницьких галузей; багаторазове зростання цін на промислові білкові і небілкові компоненти та енергоносії; зменшення виробництва зернової й незернової сировини; погіршення якості продукції; несвоєчасні розрахунки й заборгованість споживачів за одержані комбікорми.

Вартість виготовлення комбікормів на міжгосподарських підприємствах  та їх якість не забезпечують приросту продуктивності тварин, а отже додаткових надходжень від їх реалізації. Названі та інші фактори не стимулюють збільшення пропозиції комбікормів.

 

Кормове зерно. До нього відносяться зерно фуражних культур - озимого та ярого ячменю, вівса, кукурудзи, зернобобових культур (гороху, вики, люпину та ін.), а також зерно продовольчих культур - пшениці не вище V класу, просо, відходи жита тощо.

За 1990-1999 рр. валове виробництво зерна фуражних культур  в Україні зменшилося на 48,5 %, в  тому числі ячменю - на 40,4 %, вівса - на 41,7 %, кукурудзи - на 63,4 %, а зернобобових (гороху, вики, люпину) в 5,1 рази, табл. 2. Обсяг пшениці ярої і озимої зменшився на 55,6 %, проса на 34,6 %.

 Динаміка виробництва зерна  фуражних культур в Україні,  тис. тонн     табл. 2

Культури	Роки
	1990	1997	1998	1999
Зерно, всього, тис. тонн	51010,0	35471,0	26470,7	24369,3
в т.ч. – фуражного	18467,2	14893,0	9685,8	9508,0
% фуражного  зерна	36,2	42,0	36,6	39,0
- ячмінь озимий і ярий	9169,0	7407,4	5869,5	6370,0
- овес	1303,0	1062,2	741,2	742,0
- кукурудза	4736,8	5339,5	2300,7	1733,0
- зернобобові	3234,4	1035,3	771,6	624,0
- інші	24,0	7,2	2,8	58,0