Лекция по "Медицине"

Предмет		Гігієна з основами екології
Лекція		№ 5
Тема		Виробничий пил
Курс, спеціальність			ІІІ Лабораторна діагностика
Кількість навчальних годин				2 години
План:	Виробничий пил. Промислові отрути й професійні отруєння.

 

1. ВИРОБНИЧИЙ  ПИЛ

Виробничий  пил є дуже поширеним несприятливим чинником на підприємствах, а інколи й основним шкідливим фактором виробничого середовища, який впливає на організм робітників у процесі виконання ними різних виробничих завдань.

На осіб, що працюють у гірничорудній та вугільній галузях промисловості, пил впливає під час буріння породи, вугільного пласта, вибухових робіт, транспортування, сортування, здрібнення вугілля, руди чи породи. У машинобудівній галузі як виробнича шкідливість пил зустрічається при зачищенні та обрубці лиття, обточуванні, шліфуванні та поліруванні заготовок. У текстильному виробництві пил виділяється при очищенні та сортуванні вовни, прядінні і тканні. Дуже багато пилу виділяється під час сільськогосподарських робіт: оранки, збирання врожаю, очищення зерна тощо.

ГДК пилу в повітрі  робочих приміщень

Вид пилу	Вміст вільного двоокису кремнію, %	ГДК, мг/м3
Породний, вуглепородний	10—70	2
Те ж саме	5—10	4
Антрацитовий	До 5	6
Пил кам'яного  і бурого вугілля	До 5	10

 

За  походженням відрізняють пил органічний та неорганічний.

1. Органічний: рослинний (деревний, бавовняний), тваринний (вовняний, кістковий), штучний (пластмасовий).
2. Неорганічний: мінеральний (кварцовий, силікатний), металевий (залізний, алюмінієвий), змішаний (пил, який утворюється внаслідок шліфування металу, зачищення лиття).

Для гігієнічної  оцінки пилу як виробничої шкідливості такої класифікації недостатньо, тому існує класифікація пилу за дисперсністю і способом утворення, згідно з якою відрізняють аерозолі дезінтеграції та конденсації.

1. Аерозолі дезінтеграції утворюються під час здрібнення чи буріння будь-якої твердої речовини і складаються в основному з пилинок великих розмірів.
2. Аерозолі конденсації утворюються з парів металів, металоїдів та їхніх сполук, які під час охолодження перетворюються у тверді частки, наприклад конденсат парів металів, утворюваний при електрозварюванні. Розміри цих пилових частинок значно менші, ніж аерозолів дезинтеграції.

За  дисперсністю пил буває:

• Видимий — пилові частинки розміром більш як 10 мкм (швидко осідає),
• мікроскопічний — 10-0,25 мкм (повільно осідає),
• ультрамікроскопічний — менше 0,25 мкм (довго знаходиться у повітрі, підлягаючи законам броунівського руху).

Запиленість повітря  виробничих приміщень коливається у широких межах і залежить від характеру виробництва, виду технологічного процесу і операцій, стану обладнання, очисних споруд тощо. Згідно з ГОСТ 12.1.005—88, ГДК пилу в повітрі робочих приміщень залежить від його характеру і вмісту в ньому двоокису кремнію.

Пил, який проникає крізь верхні дихальні шляхи в організм, не завжди досягає легень; як правило, частина його затримується у порожнині носа. Значна частина пилу виділяється назад при чханні і кашлі. За підвищеної температури повітря внаслідок посилення легеневої вентиляції створюється можливість збільшеного надходження пилу в організм. При цьому він діє механічно на тканину легені. В легенях відбувається фагоцитоз пилових частинок клітинами епітелію легень, тобто процес активного захоплювання і поглинання сторонніх частинок який є захисною функцією легень і сприяє очищенню їх від пилу. Активність фагоцитозу щодо різних видів пилу неоднакова. Видаляється пил із легень разом з мокротинням або по лімфатичних шляхах, спрямовуючись через бронхіальні лімфатичні залози до плеври, де і накопичується. При цьому пил може закупорювати лімфатичні судини, викликаючи лімфостаз, який надалі спричиняє розвиток сполучної тканини.

Залежно від  агресивності пилу в легенях можуть розвиватися специфічні (фіброз) і  неспецифічні патологічні процеси (наприклад, пневмонія, туберкульоз, рак легень).

Тривале вдихання пилу може сприяти розвитку хронічного професійного захворюванню — фіброзу  легень, відомого як пневмоконіоз.

Цим терміном об'єднують численні види пилових фіброзів легень.

Класифікація пневмоконіозів, затверджена МОЗ України, ґрунтується на етіології захворювання з урахуванням його клінічної картини.

Залежно від  виду виробничого пилу пневмоконіози  поділяють на шість груп:

• силікоз,
• силікатоз,
• металоконіоз,
• карбоконіоз,
• пневмоконіоз, зумовлений дією змішаного пилу,
• пневмоконіоз від органічного пилу.

Найпоширенішим  з усіх пневмоконіозів є силікоз, який виникає внаслідок вдихання пилу кварцу, що містить двоокис кремнію у вільному стані. Крім того, вдихання мінералів з вмістом двоокису кремнію у зв'язаному стані викликає силікатоз (азбестоз — дія азбестового пилу, талькоз — талькового, антраїкоз — вугільного, сидероз — залізовмісного пилу, алюміноз —алюмінієвого пилу).

Однак найагресивнішим  фіброгенним пилом є кварцовий, що містить велику кількість вільного двоокису кремнію. Силікоз, який при цьому вин икає, часто дає тяжку клінічну картину і має несприятливий прогноз. Поряд з цим численні пневмоконіози мають доброякісний перебіг.

Кварцовий пил  розчиняється в тканинній рідині і переходить у колоїдний стан. Відомо, що колоїдний розчин кварцу викликає денатурацію білків і розвиток сполучної тканини. Залежно від форми фіброзного процесу в легенях відрізняють вузликову, інтерстиціальну та вузлову форми пневмоконіозу.                           ,

Клінічні прояви пневмоконіозів різні, однак усім їм притаманні спільні риси: задишка, біль у грудях і сухий кашель. У разі прогресування пневмоконіози симптоми посилюються, з'являється мокротиння. Пізніше виникає легенева недостатність, зменшуються життєва ємність легень, легенева вентиляція, скорочується час затримки дихання.

Щоб підтвердити  діагноз пневмоконіозу, проводять  рентгенологічне дослідження. Так, вузликовий пневмоконіоз на рентгенограмі  визначається у вигляді пневмоконіотичних  вузликів. Це найчастіше є виявом силікозу. [нтерстиціальна форма пневмоконіозу має двоїну локалізацію і характеризується переважанням периваскупярного і перібронхіального фіброзу дифузного типу. Вузловий пневмоконіоз виникає в разі злиття дрібних вузликів у великі ущільнення.

Силікоз зустрічається  у працівників гірнорудної (бурильники, забійники, прохідники, кріпильники, підривники та ін.) і машинобудівної галузей промисловості (дробоструминники, обрубники тощо), в осіб, до зайняті у виробництві вогнетривких матеріалів, будівництві тунелів та ін. Цей процес є хронічним і, як правило, розвивається в тих людей, котрі впродовж декількох років працювали в умовах значного забруднення повітря пилом, який містить кремній.

Профілактика  пилових захворювань є завданням  державної ваги. Всі заходи, спрямовані на запобігання пиловим захворюванням, можна розподілити на три групи:

1. технологічні та технічні;
2. санітарно-технічні;
3. медико-профілактичні.

Технологічні  та технічні заходи спрямовані на ліквідацію причин надходження пилу в повітря. Цього можна досягти раціоналізацією технологічного процесу, зокрема застосуванням вологого способу дроблення, розмелювання та змішування матеріалів. Наприклад, мокре буріння, що його застосовують у гірничорудній і вугільній галузях промисловості, мокре шліфування та точіння виробів — у машинобудуванні, зрощування матеріалів — джерел пилу у ряді інших виробництв. Недостатня ефективність знепилювання в разі використання вологого способу роботи передусім зумовлена недостатнім змочуванням пилу, особливо дрібного. Для підвищення її до води додають невелику кількість змочувальних речовин: милонафт, сульфанол, ДБ (суміш поліетиленгліколь-моно-алкілфенілових ефірів, продукт переробки фенолу окисом етилену).

Впровадження  безперервної технології, що дозволяє усунути ручні операції, механізація та автоматизація виробничих пресів, а також герметизація обладнання значно знижують концентрацію пилу в повітрі.

Санітарно-технічні заходи ґрунтуються на правильній експлуатації санітарно-технічних установок і систематичному контролі вмісту пилу в повітрі виробничих приміщень. Велике значення у боротьбі з пилом мають раціонально влаштована вентиляція, застосування індивідуальних захисних приладів — респіраторів, спеціальних шлемів і скафандрів з подаванням до них чистого повітря; окулярі, спецодягу.

Медико-профілактичні  заходи. Велике значення у боротьбі з пиловою патологією мають попередні і періодичні медичні огляді робітників. Ефективні біологічні методи профілактики. При цьому враховують здатність організму збільшуючи опір пиловому подразнику при використанні ультрафіолетового опромінювання, лужних інгаляцій і спеціального харчування. Лужні інгаляції не тільки гальмують утворення фіброзу, а й посилюють виведення пил}, що потрапив у дихальні шляхи зі слизом.

 

2.  Промислові отрути І   професійні отруєння

Хімічні речовій, які проникають в організм людини у процесі виробничої діяльності і викликають патологічні зміни, називаються промисловими отрутами.

Шкідливі хімічні  речовини у виробничих умовах можуть застосовуватись, як сировина, допоміжні матеріали або утворюватись сторонні продукти (чадний газ при горінні) і відходи виробництва.

Всі промислові отрути за ступенем їхнього впливу на організм поділяють на 4 класи:

• дуже небезпечні (І клас),
• високонебезпечні (II),
• помірно небезпечні),
• малонебезпечні (IV клас).

Характеристики кжного класу наведені в таблиці. За допомогою цієї таблиці можна визначити клас небезпеки шкідливої речовини.

Залежно від  природи промислових отрут розрізняють  неорганічні та органічні отрути

1. Неорганічні промислові отрути поділяються на такі групи:

• галоїди (хлор, бром),

• сполуки сірки (сходень, двоокис сірки),
• сполуки азоту (аміак, оксиди азоту),
• фтор і його сполуки (фторид водню),
• миш'як і його сполуки (арсеніт водню),
• сполуки вуглецю (окис вуглецю),
• ціанисті сполуки (ціанистий водень, солі ціаністої кислоти),
• важкі і рідкі метали (свинець, ртуть, марганець, цинк, кобальт).

2. До органічних промислових отрут належать:

• ароматичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол),
• хлор-, нітро- та амінопохідні ароматичних вуглеводнів (хлорбензол, нітробензол, анілін),
• вуглеводні жирного ряду (чотири-хлористий вуглець, дихлоретан),
• спирти жирного ряду (метанол, етанол),
• прості ефіри,
• альдегіди,
• кетони,
• складні ефіри кислот,
• гетероциклічні сполуки (фурфурол),
• терпени (скипидар).

Нормування  показників небезпечності шкідливих  речовин

Показники	Клас небезпеки
	І	ІІ	ІІІ	ІV
ГДК шкідливих речовин  у повітрі робочої зони, мг/м3	0,1	0,1-1	1,1-10	10
СД50 при введенні у шлунок, мг/м3	15	15-150	151-5000	5000
СД50 при нанесенні на шкіру, мг/кг	1000	100-500	501-2500	2500
Середньосмертельна  на концентрація у повітрі, мг/м3	500	500-5000	5001-50000	50000
Коефіцієнт  можливості інгаляційного отруєння	300	300-30	29-3	3
Зона гострої  дії	6	6-18	18,1-54	54
Зона хронічної дії	10	10-5	4,9-2,5	2,5

 

  Промислові токсичні речовини можуть надходити в організм різними шляхами: крізь легені, травний канал і неушкоджену шкіру. В деяких випадках можливо проникнення токсичних речовин крізь ушкоджені ділянки шкіри, наприклад, потрапляння ртуті внаслідок поранення шкіри склом у процесі виробництва ртутних вимірювальних приладів. Найчастіше токсичні речовини проникають крізь легені в разі вдихання парів цих речовин. Цьому сприяють велика поверхня тканини легень, швидке надходження промислової отрути в кров і відсутність додаткових перешкод на шляху її проходження. Сприяє цьому і фізична робота, яка зумовлює підвищену вентиляцію легень і посилення кровообігу в них. Токсичність хімічних речовин зумовлена рядом факторів, перш за все їхньою дисперсністю. Найнебезпечнішими є речовини, що знаходяться у паро-, газо- або туманоподібному стані. Внаслідок збільшення подрібнення речовини збільшується її питома поверхня, що прискорює розчинення і всмоктування речовини в органах дихання і крові. Так, металічна ртуть у вигляді рідини нетоксична, але дуже небезпечні пари ртуті.