Протипухлинні вакцини

Рис. 4. Способи введення протипухлинних вакцин

 

Введення вакцини до периферійних відділів лімфатичних вузлів забезпечує доставку до лімфоїдної тканини та тривалий процес підтримки стимулюючої здатності Т-клітин. При внутрішньовенному введенні ДК осідають в легенях,печінці, селезінці та кістковому мозку, але не діагностуються в лімфатичних вузлах або пухлинних утвореннях. Внутрішньошкірне введення ДК, що отримані з моноцитів сприяє міграції ДК до лімфатичних вузлів. Незрілі ДК є оптимальною популяцією для транспорту вакцини до периферійної лімфоїдної тканини [4, с. 369].

Слід взяти  до уваги, що перспективним є застосування ДК-вакцин з рекомбінантними гемопоетичними, протипухлинним та Т-клітинним та цитокінним ефектом.

3.2. Особливості застосування протипухлинних вакцин онкологічними хворими

У ході клінічних випробувань, що проводилися в Інституті онкології  АМН України у 1980-2003 роках було встановлено, що застосування протипухлинних вакцин при комбінованому лікуванні хворих на рак шлунка, та легенів підвищує показники довго тривалості життя на 5 років. покращує показники 5-річної виживаності та покращує якість життя хворих.

Ефективність  протипухлинних вакцин забезпечується активацією клітин-ефекторів специфічних і неспецифічних протипухлинних реакцій,  антигенопрезентуючими клітинами; кількістю цитокінів. Імунізація цим видом вакцин зумовлює збільшення Т-і В-активованих лімфоцитів у  порівнянні з їх попередньою кількістю. Також спостерігається збільшення відносного вмісту CD3 і CD4 субпопуляцій лімфоцитів одночасно зі зниженням кількості CD8, підвищується активність антигенопрезентуючих клітин. Спостерігається зростання кількості α-інтерферону, інтерлейкінів 1 і 2, цитотоксичності сироватки крові [1, с. 665].

Протипухлинні вакцини  є ефективними для застосування на післяопераційному періоді для підвищення протипухлинної резистентності та попередження рецидивів та метастазів.

Особливості застосування є наступними. Зобразимо їх графічно.

Рис. 5. Методичні основи до застосування протипухлинних вакцин

 

Протипухлинні вакцини відзначаються найбільшою ефективністю при введенні підшкірно. На ранніх стадіях захворювання можливим є їх застосування без хіміо- та променевої терапії на 10-14 день після оперативного втручання. Якщо виникає необхідність, можливим є і введення аутовакцини на 18-21 день. Повний курс охоплює 5 ін'єкцій – 3  з інтервалом 7 діб і ревакцинації через 1 та 6 місяців. Розглянемо особливості протипоказань у застосуванні протипухлинних вакцин. Серед них такі хвороби: як алергії, флебіти, лімфопенії, термінальна стадія розвитку пухлини. У хворих, що приймають протипухлинні вакцини може спостерігатися підвищення температури, головний біль, запаморочення.

Зазвичай протипухлинні  вакцини зберігають у колбах по 3,0 мл, в упаковці їх близько 5. Температурний режим зберігання полягає в дотриманні умов від -18 до -20 ° С. Розморожування є можливим одноразово. Лектини, що знаходяться в ній зберігають життєздатність до 10 років                   [9, с. 82].

Бачимо, що особливості застосування протипухлинних вакцин вимагають обережності у поводженні з ними у зв’язку з особливостями компонентного складу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Теоретичне дослідження  проблеми механізмів дії та ефективності протипухлинних вакцин визначене необхідністю вдосконалення методичної бази активної та пасивної імунотерапії.

Активна імунотерапія має  на меті введення пацієнту антитіл  або зрілих Т-лімфоцитів з метою атаки пухлинних клітин. На противагу їй, пасивна передбачає введення протипухлинних вакцин (ПВ), що містять імуногенний антиген та здійснюють стимулювання відповіді імунної системи хворого на пухлину.

Серед основних видів  вакцин такі як: профілактичні та лікувальні протипухлинні вакцини. Перші призначаються для здорових людей, що належать до групи ризику. Вони мають на меті індукцію специфічної імунної відповіді задля попередження розвитку в організмі пухлин, що індуковані  онкогенними вірусами. Важливо зауважити, що при виготовленні профілактичної вакцини в якості антигенів застосовуються білки зовнішньої оболонки вірусів, а виготовлення лікувальної протипухлинної вакцини вимагає застосування потребує застосування пухлинних клітин як основного джерела антигенів. Також можуть використовуватися пухлинноспецифічні чи  пухлинноасоційовані антигени.

Серед лікувальних протипухлинних вакцин виділяють такі як цільноклітинні, антиген-ад’ювантні, дендритно-клітинні, ДНК-вакцини та антидіотопічні вакцини. При цьому слід враховувати залежність їх ефективності від способу введення та особливостей зберігання, індивідуальних протипоказань.

Результати досліджень зарубіжних та вітчизняних вчених дозволяють прийти до висновку про обґрунтованість методичної бази у розробці протипухлинних клітин та їх приорітетне значення у лікуванні злоякісних утворень різного типу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акпорайе Э., Херш И.М. Биологические методы лечения онкологических заболеваний. – М., Медицина, 2002. –  С. 652-666. 
2. Балдуева И. А. Противоопухолевые вакцины // Практическая онкология. Биотерапия злокачественных опухолей. – 2003. –  № 3. – С. 157-166.
3. Волкова И.А. Противоопухолевые вакцины // Практическая онкология. – 2003. – Том 4. – № 6. – С. 179-186.
4. Гриневич Ю.А., Храновская Н.Н. Вакцины на основе антигенпрезентирующих дендритных клеток в иммунотерапии больных с злокачественными опухолями // Онкология. – Том 9. – № 4. – 2007. – С. 365-370.
5. Гриневич ЮА. Адоптивная иммунотерапия и ее влияние на эффективность лечения больных онкологического профиля // Онкология. – 2003. – № 5. – С. 90-95.
6. Затула Д. Г. Микробиологические аспекты изучения злокачественных опухолей. – Киев: Наукова думка. – 1976.  – 239 с.
7. Затула Д. Г. Сходство антигенов у микроорганизмов и клеток злокачественных опухолей. – Киев: Наукова думка, 1982. – 248 с.
8. Кешелава В.В. Новые лечебно-диагностические средства в онкологии // Int. Med. J. 2000. - Vol. 5. - P.457-459.
9. Козлов А.М., Манина И.В. Повышение эффективности биотерапии опухолей путем модификации иммунного ответа с помощью ингибитора Н2-рецепторов гистамина. Материалы Национальной конференции «Аллергология и клиническая иммунология практическому здравоохранению». Москва, 25-26 февраля 2010. // Российский Аллергологический Журнал. – 2010. – №1 (1). – С. 81-82.
10. Коростелев СА. Противоопухолевые вакцины // Современная онкология. – № 4.  – 2003. – С. 9-15.
11. Манина И.В., Сапрыкина Н.С., Козлов А.М., Михайлова И.Н. Экспериментальные исследования иммунотерапии меланомы кожи с помощью цельноклеточных противоопухолевых вакцин, секретирующих GM-CSF. // Материалы Межрегионального форума «Актуальные вопросы аллергологии и иммунологии – междисциплинарные проблемы». Санкт-Петербург 27-30 сентября 2010. // Российский Аллергологический Журнал. – 2010. – №1 (1). – С. 176-177.
12. Москалева Е.Ю., Северин С.Е. Перспективы создания противоопухолевых вакцин с использованием дендритных клеток человека // Иммунология. –  2002. – №1. – С. 8-15.
13. Моисеенко В.М. Возможности вакцинотерапии меланомы кожи // Российский онкологический журнал. – 2005. – № 2. – С. 52-56.
14. Обухов А.А., Зыкова Е.С., Косенков Д.А. Белки теплового шока и апоптоз // Вопр.биол.,мед.и фармацевт.химии. 2007. – №. 2. – С. 52-56.
15. Пащенков МВ, Пинегин Б.В. Основные свойства дендритных клеток //  Иммунология. – 2001. – №4. – С.7-16.
16. Чехун В.Ф. Противоопухолевые вакцины // Онкология. – Том 10. –              № 2. – 2008. – С. 204-205.
17. Шайн А. А. Онкология. Учебник для студентов медицинских вузов. – Медицинское информационное агентство, 2004. – 544 с.
18. Шляховенко В.О., Mociєнко B.C., Козак В.В. Протипухлинна аутовакцина на ocнoвi глікопептидів пухлинних клітин // Онкологія. – 2004. – № 6. – С. 180-184.
19. Яффе Э.М., Пардолл Д.М., Гурвиц Г. Генетическая модификация опухолей. В кн.: Биологические методы лечения онкологических заболеваний / Под ред. Т. де Вита. – М., Имидис, 2002. – С. 798-808.
20. Travis S. Allergy & Immunology. – n.y., 2008. – Р. 521.
21. Vermorken J, Mangioni C, Madronal C, et al. Impact of adjuvant chemotherapy and surgical staging in early-stage ovarian Carcinoma // European Organisation for Research and Treatment of Cancer. – n.y., 2000. – Р. 48-55.