Соціально-психологічна адаптація дітей з порушеннями зору

ЗМІСТ

1 Діти з порушенням  зору 

1.1 Класифікація сліпих та слабозорих

1.2 Особливості психофізичного  розвитку 

1.3 Особливості поведінки 

2 Соціально-психологічна адаптація дітей з порушеннями зору

Висновок 

Список використаної літератури

ВСТУП

Протягом багатьох століть  в повсякденній свідомості складалося уявлення про сліпого як особистості глибоко збитковою, неповноцінною. Сліпим приписували різноманітні негативні особистісні властивості: погані звички, відсутність духовних інтересів, наявність негативних моральних (егоїзм, відсутність почуття обов'язку, товариства) і вольових (сугестивність, негативізм) рис характеру, релігійно-містичний світогляд і т.д. Всі ці особливості розглядалися як прямий наслідок порушень зору. У результаті сліпого уявляли як людину абсолютно іншого роду, ніж зрячого, а можливості компенсації дефекту, розвитку та вдосконалення його особистості вважали вкрай обмеженими.

На сучасному етапі  розвитку погляди на сліпих людей  змінилися, але проблема залишилася. У Росії, за даними Міністерства охорони  здоров'я, понад мільйона дітей страждають різними захворюваннями очей і порушеннями зору: короткозорість, далекозорість, порушеннями заломлюючої здатності ока, амбліопії (слабкозорістю) і косоокістю. З кожним роком кількість таких дітей зростає. Поганий зір позначається на розумінні й осмисленні дітьми навколишнього, вони не бачать взагалі, або дуже погано висотні будівлі, птахів, дерева, світ комах та багато іншого, погано орієнтуються в просторі. Рухова активність таких дітей також обмежена, тому більшість із них страждає гіподинамією, порушеннями постави, плоскостопість, зниженням функціональної діяльності дихання та серцево-судинної системи.

Крім цього такі діти мають величезні труднощі входження в суспільство. Їм важко спілкуватися з іншими людьми, орієнтуватися в просторі, вони сильно обмежені у виборі діяльності.

Порушення соціальних контактів проводить до ряду відхилень до формування особистості у сліпонароджені і рано втратили зір і може при відсутності або недостатньої кваліфікованому педагогічному втручанні викликати появу негативних особливостей. Стійкі властивості особистості такої дитини (спрямованість, здібності, темперамент і характер) лише опосередковано пов'язані з дефектами зору. В одних випадках цей зв'язок обумовлена ​​недоліками в області чуттєвого пізнання невдалим досвідом пізнавальної та орієнтовною діяльності (наприклад, боязнь нового), в інших несприятливими умовами виховання, випаданням з колективу, обмеженням діяльності, негативними результатами спроб налагодження контактів зі зрячими.

Для успішного входження  сліпих та слабозорих дітей у суспільство  необхідна соціально-психологічна адаптація, яка допомагає долати страхи і труднощі, що виникають у дітей в процесі становлення їх особистості.

1 ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ

1.1 Класифікація  сліпих та слабозорих

За встановленою класифікації до сліпих відносяться особи, гострота зору (Візус) яких знаходиться у межах  від 0% до 0,04%. Таким чином, контингент сліпих включає людей, повністю позбавлених  зору (тотальні сліпі) і володіють залишковим зором (з гостротою зору від світловідчуття до 0,04%).

Тотально сліпі діти використовують в отриманні навчальної інформації дотик і слух. Сліпі діти із залишковим зором, також основну навчальну інформацію отримуватимуть через дотик і слух, так при наявності такого глибокого ураження використання зору протягом тривалого часу негативно впливає на його подальший розвиток. Однак у процесі навчання і виховання залишковий зір не ігнорується, так як воно дає дітям додаткову інформацію про навколишній. Діти з гостротою зору від 0,05% до 0,2% входять у категорію слабозорих, і вже можуть працювати за допомогою зору при дотриманні певних гігієнічних вимог.

Велике значення для розвитку психіки має час настання сліпоти:

1. сліпонароджені - до цієї  групи відносять людей, які  втратили зір до становлення мови, тобто приблизно до трьох років, і не мають зорових уявлень.

2. осліпли - втратили зір у наступні періоди життя і зберегли в тій чи іншій мірі зорові образи пам'яті. Цілком очевидно, що, чим пізніше порушуються функції зору, тим меншим виявляється вплив аномального чинника на розвиток і прояв різних сторін психіки. Але разом з тим змінюються, обмежуються у зв'язку з віковим зниженням пластичності і динамічності центральної нервової системи можливості компенсаторного пристосування

Порушення зору можуть бути вродженими і набутими. Вроджені порушення зору: мікрофтальмії - грубе структурна зміна очі, анофтальм - вроджене безокі, катаракта - помутніння кришталика, пігментна дистрофія сітківки, що характеризується звуженням поля зору, і астигматизм - аномалія рефракції, тобто заломлюючої здатності ока, - обумовлені спадковими факторами. Вроджена патологія органу зору може бути також викликана пошкодженнями або захворюваннями в період внутрішньоутробного розвитку (токсоплазмоз та інші інфекції, запальні процеси, порушення обміну речовин та ін.)

Набуті вади зорового аналізатора  поширені менше, ніж вроджені. Однак  важкі захворювання органів зору (глаукома, атрофія зорового нерва тощо), захворювання центральної нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт), ускладнення після загальних захворювань організму (грип, кір тощо) і травматичні пошкодження мозку і очей, перенесені дитиною, можуть привести до порушення зору.

Крім того, розрізняють прогресуючі і непрогресуюче порушення зорового аналізатора. Прогресуючі дефекти відрізняються поступовим погіршенням зорових функцій у результаті впливу патологічного агента. Зниження основних зорових функцій (гострота зору, поле зору) може бути при появі мозкових пухлин, при підвищенні внутрішньоочного тиску (глаукома). Дуже часто зустрічаються випадки прогресування короткозорості і далекозорості.

1.2 Особливості  психофізичного розвитку

При відсутності зору виникають значні особливості розвитку, хоча загальні закономірності розвитку, характерні для нормальних дітей, зберігаються. Так у розвитку сліпого дошкільника можна відзначити три характерні особливості.

Перша полягає в деякому  загальному відставанні розвитку сліпого  дитини в порівнянні з розвитком  зрячого, що зумовлено меншою активністю при пізнанні навколишнього світу. Це проявляється як у галузі фізичного, так і в області розумового розвитку.

Крім того, повідомлялося, що в цьому віці «багато сліпі діти мали психіатричні проблеми».

Багато педагогів минулого відзначали безініціативність, пасивність сліпого дитини. Чим пізніше відбулася втрата зору, тим сильніше пов'язана з нею психологічна травма. Втрата або порушення зору нерідко породжують байдужість не лише до громадської, а й до особистого життя.

Друга особливість розвитку сліпого дитини полягає в тому, що періоди розвитку сліпих дітей не збігаються з періодами розвитку зрячих. До того часу, поки сліпа дитина не виробить способів компенсації сліпоти, подання, одержувані ним із зовнішнього світу, будуть неповні, уривчасті і дитина буде розвиватися повільніше.

Третьою особливістю розвитку сліпого дитини є диспропорційність. Вона проявляється в тому, що функції  і сторони особистості, які менш страждають від відсутності зору (мова, мислення і т. д.), розвиваються швидше, хоч і своєрідно, інші більш повільно (руху, оволодіння простором). Слід зазначити, що нерівномірність розвитку сліпого дитини проявляється більш різко в дошкільному віці, ніж у шкільному.

1.3 Особливості  поведінки

Відсутність зорового контролю над рухами ускладнює формування координації рухів. Внаслідок цього  руху сліпих дошкільнят скуті, непривабливі, невпевнені, немає точності у їх виконанні.

У дошкільному віці сліпа  дитина імпульсивний, так само як і  зрячий. Але при сліпоти імпульсивність може проявлятися більш різко і при цьому в більш старшому віці, коли для нормальної дитини вона вже нехарактерна. Імпульсивність поведінки сліпих дітей особливо позначається в тому, що під час занять вони не вміють регулювати свою поведінку.

На заняттях дітям дуже хочеться, щоб їх запитали, вони підхоплюються і викрикують відповідь. Або, навпаки, дитина протестує, якщо його запитують, коли він не піднімає руку. «Я ж не піднімав руку, а ви мене запитуєте», - говорить він. Він перебиває інших, вимагає до себе особливої ​​уваги і наполегливо звертається до педагогу в той час, коли він розмовляє з іншими дітьми. У більшості випадків діти не можуть стежити за відповіддю свого товариша, не вміють його продовжити.

У сліпих і слабозорих відзначають  закономірні зміни у сфері  зовнішніх емоційних проявів. Всі  виразні руху (крім вокальної міміки) при глибоких порушеннях зору ослаблені. Навіть безумовно-рефлекторні виразні рухи, що супроводжують стан горя, радості, гніву та ін, виявляються при глибоких порушеннях зору у вельми ослабленому вигляді. Виняток становлять лише оборонні руху, супроводжують переживання страху.

Мляве, часом неадекватне  зовнішній прояв емоцій в осіб з порушенням зору найчастіше поєднується  з нав'язливими рухами. Це і часте потряхіваніе руками, і підскоки на пружних ногах, і натискання пальцем на віки, і ритмічні похитування тулубом або головою ін Це заважає зрячим гідно оцінювати моральні, інтелектуальні та інші якості сліпих та слабозорих. Так, надмірно усміхнених сліпих зрячі в школі сприймають як підлабузників, а на вулиці як інтелектуально неповноцінних.

Сліпі діти із залишковим зором і слабозорі при розмові часто здаються зрячим дивними, тому що "наступають" на співрозмовника. Це викликано бажанням розгледіти співрозмовника і, якщо він відступає, то діти рухаються за ним.

Один з незрячих розповідав, що йому було дуже соромно за свій вчинок у школі, і він сильно переживав. Вчителька цього не розуміла, вона кричала: "Ти ще посміхаєшся?! Ти ще смієшся?! Нахаба! Я б на твоєму місці крізь землю провалилася!". Тільки подорослішавши, він дізнався з книг, що по обличчю зрячі "прочитують" емоційні стани, і зрозумів, що зовнішні прояви його почуттів не відповідають його внутрішньому стану.

Сліпих і слабозорих може з цікавістю слухати співрозмовника, підперши голову рукою. Учнів у такій позі часто можна побачити на їх улюблених уроках у школах для дітей з порушенням зору. Така поза сприймається нормально сліпі як вираз нудьги і втрати інтересу. Це може призводити і призводить до взаємонерозуміння сліпих і слабозорих зі зрячими.

«Погляд у бік» у сліпих і слабозорих може бути викликаний глибоким порушенням зору. Наприклад, людина з бічним полем зору при розгляданні співрозмовника змушений спрямовувати погляд у бік, так як на співрозмовника в такому випадку буде спрямована бачить частину ока. Але такий погляд зрячими сприймається як вираз сумніву й підозри.

Людям з глибокими порушеннями  зору є не тільки відтворення виразних рухів, але їх розуміння з допомогою дотику. Про це говорять багато фактів. В.З. Денискін описує один з них. У її практиці був випадок, коли тотально сліпа людина, легенько торкнувшись вказівним пальцем правої руки куточка її губ, швидко і дуже вірно охарактеризував її настрій в той момент. На питання: "Ти давно так розумієш міміку?" він відповів: "До одруження я взагалі про це не замислювався, особа людини мене ніколи не цікавило, та й ні вдома, ні в школі увагу до цього ніхто не залучав. Одружившись на коханій дівчині, у якої, до речі, обличчя опинилося дуже живим і рухомим, я поступово навчився пальцями розрізняти її емоції, настрої. На жаль, не можна доторкатися до осіб неблизьких людей, а як хочеться іноді перевірити, наскільки збігається враження від слів з ​​мімікою "

2 СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

Соціально-психологічна адаптація людей з порушеннями зору в даний час є однією з найважливіших проблем тифлопсихологіі. Проживаючи тривалий час в умовах замкнутого простору, (найчастіше таким є спеціальна школа чи інтернат), незрячі і слабозорі діти позбавлені можливості самостійно і повноцінно включатися в соціальне життя.

Як вже було показано вище, вроджена або рано набута сліпота  ускладнює утворення соціальних зв'язків і відносин, а поява дефекту у людини зі сформованими навичками суспільної поведінки веде до їх розриву, зміщення. І в тому і в іншому разі інвалід по зору випадає з колективу, що вкрай несприятливо впливає на його положення в ньому.

У зв'язку з цим основним завданням реабілітаційної роботи з метою адаптації дітей-інвалідів по зору в суспільстві є встановлення соціальних зв'язків, тобто соціально-психологічна адаптація.

У процесі реабілітаційної  роботи із соціально-психологічної адаптації сліпих перед практичними працівниками спеціальних установі (шкіл, відновлювальних центрів, реабілітаційних кабінетів) виникають певні труднощі. Виникає необхідність подолати депресію, яка виникає як реакція на сліпоту, сформувати адекватні установки по відношенню до оточуючих, свого дефекту і діяльності, озброїти сліпих новими способами комунікації.

Першим етапом соціально-психологічної адаптації слід вважати подолання депресії, пов'язаної з усвідомленням дефекту, на який інваліди по зору реагують вкрай болісно. Глибина і тривалість реакції залежать як від особливостей особистості, так і від темпу розвитку захворювання, його тяжкості і часу появи. Одночасно ведеться робота з подолання фрустрації, яка виникає в результаті появи в житті сліпого труднопреодолімих перешкод, постійно високого психічного напруження. В основі цієї роботи лежить формування способів поведінки, заснованих на руховому контролі.

Але в спеціальних школах цілі і завдання навчання дітей з  порушеннями зору найчастіше звужуються до інтенсифікації інтелектуального розвитку та формування тих знань і уявлень, які дозволяють успішно здати  іспити і вступити до інших навчальних закладів. За свідченням фахівців випускники середніх спеціальних навчальних установ закритого типу переживають велику кількість психологічних труднощів і проблем, пов'язаних з їх інтеграцією в суспільство здорових людей. Поняття інтеграції в тіфлопсіхологіі передбачає процес входження людини з порушеннями зору в суспільство на рівних правах з нормально сліпі людьми. Закритість і відгородженість спеціальних навчальних закладів від зовнішнього світу обмежує соціальний досвід дітей-інвалідів, ускладнює формування комунікативних навичок. Наслідком цього є не тільки труднощі при орієнтуванні в просторі, адекватному усвідомленні дефекту зору, налагодженні комунікативних зв'язків випускників спеціальних шкіл-інтернатів, але і непоінформованість суспільства про реальні можливості і психологічні особливості дітей з порушеннями зору.