Соціально-психологічна адаптація дітей з порушеннями зору

Для більшості незрячих і  слабозорих дітей першим досвідом входження  в соціальну групу є вступ до школи. На думку фахівців від того, наскільки успішно буде проходити становлень особистості незрячого дитини в шкільній групі, залежать його можливості інтеграції в суспільство в майбутньому. У зв'язку з цим зростає актуальність організації цілеспрямованого психологічного супроводу сліпих та слабозорих дітей з моменту їх вступу до школи, в рамках якого психологами і тифлопедагога здійснювалася б робота щодо зниження труднощів у соціально-психологічної адаптації на всіх етапах розвитку особистості дитини

А.В. Петровський, визначаючи розвиток особистості в соціального середовища, пише: "У тому випадку, якщо індивід входить у відносно стабільну соціальну спільність, він закономірно проходить три фази свого становлення в ній як особистості". Перша фаза становлення особистості, відповідно до концепції А. В. Петровського, передбачає засвоєння діючих у спільності норм і оволодіння відповідними формами і засобами діяльності, і позначається як фаза адаптації. Друга фаза, що позначається як фаза індивідуалізації, обумовлена ​​"загострюється протиріччям між досягнутим результатом адаптації - тим, що він став таким, як усі в групі, - і незадоволеною на першому етапі потребою індивіда в максимальної персоналізації". Третя фаза позначається А.В. Петровським як фаза інтеграції. "У рамках цієї фази у груповій діяльності в індивіда складаються новоутворення особистості, яких не було у нього і, можливо, немає і в інших членів групи, але які відповідають необхідності і потребам групового розвитку і власної потреби індивіда здійснювати значущі" внески "в життя групи ".

Відповідно до цієї теорії кожна з перерахованих фаз  виступає як момент становлення особистості  в її найважливіших проявах і  якостях. Таким чином, якщо людині не вдається подолати труднощі першого, адаптаційного періоду і вступити в другу фазу розвитку, у нього, швидше за все, будуть формуватися якості конформності, залежності, безініціативності, з'явиться боязкість, невпевненість в собі і в своїх можливостях.

Це положення ще раз  доводить необхідність психологічного супроводу сліпих та слабозорих дітей, тому що успішне подолання труднощів  соціально-психологічної адаптації багато в чому визначає подальший хід інтеграції дітей з порушеннями розвитку в суспільство.

Виділяються три аспекти  адаптації дітей з порушеннями  зору:

1) адаптація особистості  до предметного світу;

2) адаптація особистості  до соціального середовища;

3) адаптація особистості  до власного «Я». 

У першому випадку мова йде про досягнення мобільності, самостійності, впевненості, тобто  виділяється операціонально-діяльнісна сторона, пов'язана з формуванням умінь і навичок, необхідних незрячому для самостійного життя.

Другий аспект пов'язаний із взаємодією незрячого зі своїм  соціальним оточенням, з активністю цього оточення по залученню його в колективну і трудове життя, тобто в першу чергу з взаємовідношенням зрячих і незрячого, із спілкуванням і ін

Третій аспект адаптації  пов'язаний з оцінкою власного становища  в суспільстві, зі ставленням до свого  дефекту, з переживанням свого «Я». У цілому ж реабілітація інваліда по зору в особистісному плані виступає як проблема становлення внутрішньої саморегуляції особистості.

Про надзвичайну важливість виділених аспектів адаптації для  формування особистості підлітків з глибокими порушеннями зору говорить той факт, що, за даними Т.С. Шалагінов (1990), 50% учнів ШВТС - це випускники шкіл для сліпих дітей. Вони погано навчені орієнтуванні в просторі, соромляться використовувати тростину. Причиною непідготовленість до самостійного життя цих людей, на думку Т.С. Шалагінов, є замкнута, відірвана від реальних життєвих проблем, система навчання в школі-інтернаті для сліпих дітей.

Як показало дослідження контингенту учнів ШВТС, що мають вроджену сліпоту, за допомогою адаптованого особистісного опитувальника MMPI можна виділити дві групи осіб з різним ступенем психологічної адаптації: 1) ті, хто має гарну психологічною адаптацією, 2) ті, хто володіє поганою психологічною адаптацією.

Обидві групи різняться певними особистісними характеристиками, багато в чому визначають успіх психологічної адаптації.

До першої групи належать особи, що мають такі характерні якості: піднесений настрій, підвищену балакучість, балакучість. Звичайно їм властива переоцінка своїх сил і можливостей, що відбивається часто в завищену самооцінку. Це той тип особистості, у структурі якого виділяється фактор емоційної рухливості. Такі люди адекватно і гнучко реагують на зміни в соціальній сфері і ставлення до них оточуючих. Вони товариські, готові допомагати іншим. У той же час в структурі їх особистості присутній такий компонент, як ригідність. Це виражається в певній стійкості афекту. У поведінці цих осіб можна відзначити риси уразливості, підвищеної психологічної вразливості.

Друга група характеризується як неадаптована або малоадаптірованная. Це особи, які не досягли психологічної  реабілітації. Вони живуть у стані  внутрішнього дискомфорту і конфлікту, який не піддається вирішенню власними силами. У них на перший план виступають чинники тривожності і некерованості поведінкою. Основне для таких людей - почуття страху, що породжується зовнішніми обставинами. Ці люди часто сором'язливі, скуті, закомплексовані. У них зазвичай відзначаються ознаки невпевненості в собі, у своїх силах і можливостях.

В результаті включення в  діяльність починається процес подолання психологічної кризи, виходу зі стану психологічного конфлікту. Цей процес має поетапний характер. В.С. Мерлін виділяє чотири фази:

1) фаза бездіяльності,  якої супроводжує глибока депресія;

2) фаза заняття, на якій  інвалід включається в діяльність з метою відволіктися від важких думок про свою інвалідність;

3) фаза діяльності, для якої характерно прагнення реалізувати свої творчі можливості;

4) фаза поведінки, коли  складається характер і стиль діяльності інваліда, визначають весь нею подальший життєвий шлях.

Вирішальним моментом у соціально-психологічної реабілітації є відновлення соціальних позицій інваліда. Останнє істотно залежить від установок інваліда по відношенню до зрячим, праці, громадської діяльності, самої себе і свого дефекту. Ці установки формуються в процесі діяльності. Адекватність цих установок перш за все залежить від того, наскільки успішно виконується діяльність. Тому основною умовою соціально-психологічної адаптації та реадаптації є включення інваліда в колективну діяльність, виховання його в колективі і через колектив. Саме в колективі складається у інваліда правильне ставлення до свого дефекту, що є вирішальним чинником реабілітації.

Таким чином, одним із шляхів профілактики порушень соціально-психологічної адаптацій у дітей-інвалідів, які навчаються в інтернаті, є організація цілеспрямованого психологічного супроводу з використанням особливих діагностичних засобів.

ВИСНОВОК

Таким чином, для успішного  входження сліпих та слабозорих дітей  у суспільство важливо не тільки оволодіння їм навичками самообслуговування, спілкування, навчання різним видам діяльності, але і встановлення соціальних зв'язків, без яких життя індивіда просто неможлива.

Спеціальні навчальні  заклади, де навчаються діти з порушеннями  зору не дають можливості встановлення зв'язку із зовнішнім світом, тому дитина не отримує досвіду спілкування з іншими людьми, його коло знайомих обмежений. У майбутньому це викликає пригніченість дитини, усвідомлення його інвалідності, неповноцінності, і веде за собою депресивні стани і небажання жити далі.

Важливим завданням соціально-психологічної адаптації дітей з порушеннями зору є усвідомлення дитиною себе рівноправним членом суспільства, подолання його страхів, залежності, боязкості. Велика увага повинна приділятися особистісних змін, особистісного формування інвалідів по зору. Успішність адаптації багато в чому залежить від того, які особистісні якості будуть сформовані у дітей, що мають глибокі порушення зору, до моменту їх виходу в самостійне життя. В першу чергу сюди входять:

1) подання про себе самого, ставлення до свого дефекту, ставлення до інших людей;

2) ставлення до життєвих  цілей, ставлення до минулого  і майбутнього, ставлення до  життєвих цінностей; 

3) ставлення до безпосереднього  соціального оточення, відносини з іншою статтю.

Кінцевою метою соціально-психологічної адаптації сліпих та слабозорих дітей є досягнення такого психологічного стану, коли людина сприймає свій зоровий дефект як одне зі своїх якостей, тобто певну індивідуальну характеристику, що відрізняє його від інших, але не більше того. Досягнення такого стану можливе тільки при певній психологічній роботі з індивідом і, крім того, при адекватному ставленні до нього з боку соціального оточення, тобто при певній психологічній підтримці широкого кола людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Литвак А.Г. Психологія  сліпих та слабозорих: навч. посібник - СПб.: Вид-во РГПУ, 1998

2. Лубовский В.І. Спеціальна психологія: навч. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів - 2-е вид., испр. - М.: Видавничий центр «Академія», 2005

3. Назарова Н.М. Спеціальна  педагогіка: навч. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів - 3-е изд., испр. - М.: Видавничий центр «Академія», 2004

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ГЛУХІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

 

 

 

 

Реферат на тему:

Шляхи соціальної адаптації в дітей з порушенням зору

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

студентка 42-ОМ групи

факультету дошкільної та

початкової освіти

Войтенко Лідія Петрівна

 

 

Глухів 2013