Адмінстративні провадження

    3. Адміністративно-юрисдикційна, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність при розгляді справи. Це означає, що сторони адміністративно-правового спору, які винні у вчиненні адміністративного правопорушення, не є пасивними спостерігачами розв'язання справи юрисдикційними органами. Вони наділені досить широкими процесуальними правами, що дає їм змогу активно захищати свої інтереси, представляти докази, заявляти клопотання, заперечувати пред'явлені докази у здійсненні адміністративного правопорушення. При цьому адміністративно-юрисдикційні органи, їх посадові особи зобов'язані сприяти здійсненню цих процесуальних прав.

    4. Обов'язковість ухвалення рішення у вигляді правового акту — важлива ознака юрисдикційної діяльності. Як спосіб розв'язання правових конфліктів юрисдикція передбачає необхідність ухвалення остаточного рішення — акту застосування норм права до конкретного випадку. Юрисдикційний акт щодо конкретної адміністративної справи означає, по суті, розв'язання правового спору.

    Якщо ж йдеться про правопорушення, то в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що ухвалюється адміністративно-юрисдикційними органами. Іншими варіантами можуть бути, наприклад, рішення про припинення провадження в справі або про застосування заходів впливу до неповнолітнього.

    Як відомо, провадження в адміністративній справі вважається завершеним, коли ухвалене щодо нього рішення виконане в повному обсязі. У цьому випадку законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, ухвалених адміністративно-юрисдикційним органом. Зокрема, постанова в справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 298 КпАП).

    5. Різноманітність суб'єктів адміністративної юрисдикції. Це зумовлено насамперед наданням можливості інстанційного оскарження дій та рішень органів і посадових осіб, якими порушуються права громадян. Тобто будь-який вищий щодо них орган зобов'язаний розглянути таке звернення й ухвалити щодо нього відповідне рішення.

    Водночас особливості правопорушень в різних галузях управління зумовлюють наявність значної кількості органів (посадових осіб), уповноважених розглядати їх і розв'язувати по суті. У переважній більшості випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено на органи, головним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних функцій, є здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень у різних галузях державного управління.

    Адміністративно-юрисдикційні функції здійснюються також органами, спеціально створеними для розгляду справ про адміністративні правопорушення. Це адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад.

    6. Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди. При цьому слід мати на увазі, що розгляд судами справ про адміністративні правопорушення не можна визнати окремим, самостійним видом правосуддя, оскільки суд застосовує заходи адміністративної відповідальності за тими ж правилами, що й органи виконавчої влади, і на підставі одного закону — КпАП. У даному випадку суд здійснює адміністративну юрисдикцію “за аналогією” з адміністративним порядком притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення. Виходячи з цього, суд, вирішуючи справи про адміністративні правопорушення, діє як орган адміністративної юрисдикції, а не як орган адміністративної юстиції.

    Отже, адміністративно-юрисдикційні провадження полягають у розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення (а щодо державних службовців — і про дисциплінарні проступки) у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати такі спори та накладати адміністративні стягнення.

    Водночас для загальної характеристики адміністративних проваджень будь-якого виду важливе значення має розуміння місця і ролі громадянина як учасника цих проваджень. Можливості громадянина брати участь в адміністративних провадженнях як учасник і виступати відтак суб'єктом адміністративного процесу визначаються змістом його адміністративно-процесуального статусу.

    

2. Співвідношення адміністративного процесу та адміністративного провадження

Адміністративний  процес і провадження у справах про адміністративні правопорушення - органічно взаємозалежні процесуальні явища. Вони відбивають конкретні форми організації і розмежування адміністративно-процесуального законодавства, що опосередковує застосування визначеної системи матеріально-правових норм.

У вітчизняній  юридичній літературі та законодавстві  ці явища традиційно співвідносяться  як загальне і часткове, між якими  існують тісні взаємообусловлюючі та системообразуючі зв'язки і відношення: "…процес і провадження співвідносяться як загальне і особливе. Провадження – частина процесу; процес є сукупність проваджень".¹

О.М. Якуба розглядає  адміністративне провадження як "...урегульований законом послідовний  процес підготування, розгляду, вирішенню  і реалізації справ про адміністративні правопорушення органами державного управління".²

Інші автори висловлюють діаметрально протилежну точку зору, рахуючи адміністративний процес частиною більш широкого поняття - адміністративного провадження.

Н.Г. Салищева у  свій час писала, що "… варто розрізняти адміністративне провадження як процес застосування адміністративно правових норм, як процес діяльності виконавчих і розпорядницьких органів і адміністративний процес як діяльність із дозволу споровши, що виникають між сторонами адміністративних відношень, а також по застосуванню мір адміністративного примусу".³ Тут поняттям провадження охоплюється весь процес управлінської діяльності, а адміністративний процес є лише складовою частиною цієї діяльності.

Висловлюються достатньо аргументовані докази того, що провадження у справах про адміністративні правопорушення й адміністративний процес включаються в більш загальну систему процесуальних відносин, що опосередковують реалізацію всього матеріального права.⁴ Водночас питання про обсяг та зміст кожного з аналізованих понять, їхньому співвідношенні і співпідпорядкованності залишається до кінця невирішеним. Це створює значні трудності не тільки для визначення сутності виробництва по справах про адміністративні правопорушення, але і для змістовного визначення адміністративно-процесуального режиму правового регулювання.

Виділення цього  режиму, єдиної адміністративно-процесуальної  форми ускладнено насамперед неоднорідністю адміністративно-правового масиву, що ставиться до адміністративного  права, практичною неможливістю відокремлення процесуальних норм, що тяжіють до визначеної групи матеріальних норм,⁵ а також взаємодією адміністративно-процесуальних норм із «нормами багатьох галузей матеріального права»⁶. Ці ускладнення збільшуються при спробах виділення самостійної галузі - адміністративно-процесуального права і визначення кола матеріально правових норм, що реалізуються в рамках адміністративного процесу. Спроби обмеження адміністративного процесу регламентованої законом діяльністю по вирішенню суперечок, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, що не знаходяться між собою у відношеннях службового підпорядкування, а також відношеннями по застосуванню мір адміністративного примусу⁷  створювали явний пробіл у сфері правового регулювання управлінських відносин. Вони логічно вели до побудови адміністративного процесу по уяві і подобі «устояних процесуальних систем - карного і цивільного процесів»⁸ без урахування того, що адміністративний процес знаходиться в найтіснішому зв'язку з державним керуванням.⁹

Г.І. Петров, аналізуючи питання про застосування норм адміністративного права, прийшов до висновку, що «дії по застосуванню норм адміністративного права по характеру їхніх конкретних цілей можна розділити на дві групи». До першої групи він відніс дії по задоволенню тих або інших потреб суспільства (справи економічного, культурного, оборонного й організаційного характеру) або особи (дозвіл на підставі норм адміністративного права індивідуальних конкретних питань, таких, як видання міністром наказу про призначення директора державного підприємства, прийняття виконкомом рішення про призначення утримання багатодітної матері, видача громадянину ордера на житлоплощу, паспорти, диплома про закінчення навчального закладу, тобто ні що інше, як забезпечення суб'єктивних прав громадянина); до другого - дії по притягненню порушників норм адміністративного права, тобто провадження у справах про адміністративні правопорушення.¹⁰

Управлінські  процедури поширюються не тільки на відношення, що регулюються різноманітними галузями права, але реалізуються через державно-виконавчу діяльність. Ця особливість адміністративно-процесуальної діяльності пояснює чисельність адміністративних проваджень, оскільки адміністративний процес обслуговує галузі права, що не мають своїх процесуальних форм.

Виділяють такі провадження:

1) по обробці  і прийнятті нормативних актів; 

2) по прийнятті  індивідуальних актів керування; 

3) по застосуванню  адміністративно-процесуальних і  запобіжних заходів; 

4) у справах  про адміністративні правопорушення;

5) по застосуванню  дисциплінарних стягнень;

6) регістраційно-дозвільне; 

7) надзорно-контрольне;

8) за заявами  громадян, у тому числі як особливий  вид провадження за скаргами;

9) діловодство; 

10)  у земельних,  пенсійних, податкових, бюджетно-фінансових справах;

11) у справах  по відшкодуванню матеріальних  збитків і ін.

Незалежно від виду провадження  основним документом адміністративної справи є письмова заява (скарга, протокол, запис звернення). До адміністративної справи відносяться й інші документи, які подаються сторонами адміністративно-правових відношень і допомагають у рішенні справи (свідчення очевидців, потерпілих, експертні заключення, інші документи, що стосуються справи). Орган, що займається провадженням у справі може потребувати або за власною ініціативою і власними силами одержати необхідні документи. Кожне провадження здійснюється відповідно за визначеними стадіях із дотриманням принципів адміністративного процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення

Провадження у  справах про адміністративні  правопорушення – особливий різновид адміністративного процесу, який значною  мірою врегульований нормами, що сконцентровані в розділах IV  та V Кодексу про адміністративні  правопорушення (глави 18-33).

Застосування  під час провадження в справах  про адміністративні правопорушення заходів державного примусу обумовлює  високий ступінь формалізації процесу. Тут чітко визначені завдання провадження (ст. 245); обставини, що виключають провадження (ст.247); такі принципи, як рівність перед законом (ст. 249); законність, змагальність тощо; види доказів (ст.251); вимоги до найважливіших процесуальних документів, зокрема до протоколу (статті 254-257), постанови по справі (статті 283-286) тощо; заходи забезпечення провадження (ст. 260: адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей та документів); права учасників провадження (статті 268-275); строки і порядок розгляду справ (статті 277-279); оскарження і опротестування постанов по справі (статті 287-297); виконання постанови (глави 25-33, статті 298-330).

Усе це  до певної міри зближує провадження у справах  про адміністративні правопорушення з кримінальним процесом.

Разом з тим, адміністративному  провадженню не властива складна  процедура розслідування справ, спрощено порядок порушення, а нерідко і розгляду справи. Можливі випадки, коли не складається протокол про адміністративне правопорушення (наприклад, ст.258 – порушення правил користування річковими і маломірними судами).

Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення є короткими: 15, 7, 5, 3, 1 добу (ст. 277). Таке становище пояснюється тим, що адміністративні правопорушення здебільшого легко встановлюються і, як правило, не потребують багато часу для розслідування і розгляду порівняно з кримінальними справами.

Аналіз законодавства  України дає змогу виділити два  види провадження по справах про  адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.

Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні заходи і порядок їх застосування; права і обов’язки учасників провадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами.

Спрощене провадження  застосовується щодо невеликої кількості правопорушень, прямо передбачених ст.258 КпАП. Таке провадження характеризується мінімумом  процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладання і стягнення (штрафу або попередження).