Конституційні обов’язки громадян

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з конституційного права України

 

на тему:

 Конституційні обов’язки громадян

 

ЗМІСТ

 

Вступ.                   

Розділ 1. Загальна характеристика конституційних обов’язків

                громадян України.                       

Розділ 2. Обов’язок захищати Вітчизну.      

Розділ 3. Обов’язок додержуватися Конституції та законів України.    

Розділ 4. Обов’язок сплачувати податки та збори.    

Розділ 5. Обов’язок берегти природу, культурну

                  спадщину, відшкодовувати завдані їм збитки.  

Висновок.          

Список використаних джерел.   

 

Вступ

 

Конституція України, регламентуючи обов’язки людини і громадянина, виходить з принципу, згідно з яких кожна людина має обов’язки перед суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний і всебічний розвиток усіх особистостей. Держави і суспільства у цілому. При цьому даний принцип впроваджується Конституцією України без урахування того, чи дійсно забезпечується державою і суспільством вільний і всебічний розвиток особистості. Адже бажання людини завжди перевищують можливості держави і суспільства, навіть якщо останні є найрозвинутішими. Тобто Конституція України, регламентуючи обов’язки людини і громадянина, виходить з того, що вони є об’єктивними для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов’язків суб’єктом цього права чи свободи, а також іншими суб’єктами. Це цілком відповідає існуючим міжнародним стандартам, адже ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлює, що «кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи».

Отже, одним з провідних принципів будь-якого правового статусу в його сучасному розумінні є єдність прав та обов’язків. Це повністю стосується й конституційного статусу людини і громадянина України. Конституція України, поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина встановлює й конституційні обов’язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.

Тому конституційні обов’язки – це вимоги, що висуваються до кожної людини і громадянина, діяти певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утриматися від вчинення відповідних дій) або забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян. Ці обов’язки закріплені у статтях 65-68 Конституції України.

Живучи у суспільстві, ми не можемо існувати окремо від нього, не мати обов’язків перед суспільством. Тому права громадян невід’ємні від їх обов’язків.

Конституція України також визначає не лише права громадян, а й їх обов’язки. Відповідно до Конституції України кожний громадянин України зобов’язаний:

• захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;
• шанувати її державні символи;
• не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки;
• сплачувати податки та збори, встановлені законом;
• неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Актуальність теми полягає в тому, що провідним принципом будь-якого правового статусу на сьогоднішній день є єдність прав та обов’язків. Це повністю стосується й конституційного статусу людини і громадянина. Конституція України поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина встановлює й конституційні обов’язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.

Мета дослідження: розглянути основні види конституційних обов’язків громадян відповідно до Конституції України.

Завдання:  1. дослідити поняття «обов’язок»;

2. визначити яке значення мають  конституційні обов’язки для  громадян України.

3. дати характеристику обов’язків  Конституції України.

Методи: функціональний, системний, аналіз, синтез, статистичний, порівняльно-правовий, метод тлумачення.

Структура курсової роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел.

Джерельна база: на дану тему писали такі науковці як: Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хана Н.М. «Загальна теорія держави і права», «Конституційне право України за редакцією В.Ф.Погорілка; Кравченко В.В. «Конституційне право України»; «Конституційне право України» - О.Ф.Фрицький; А.М.Колодій, А.Ю.Олійник – «Право людини і громадянина України»; В.О.Котюк – «Основи держави і права»; І.В.Усенко – «Основи правознавства».

 

Розділ 1.

Загальна характеристика конституційних обов’язків громадян України.

 

Кожний хто ходить по землі, має свої обов’язки в житті

Ернест Хемінгуей

 

Українська держава формувалась протягом багатьох століть у складних історичних та соціально-економічних умовах. Лише з розпадом СРСР з'явився шанс побудувати незалежну Україну. 16 липня 1990 р. була прийнята «Декларація про державний суверенітет», 24 серпня 1991 р. «Акт проголошення незалежності України» і 28 червня 1996 р. — Конституція України. Нарешті українці здобули довгоочікувану можливість жити самостійно, не залежачи ні від кого, переконані, що їх права і свободи будуть дотримані. Нова Конституція, спираючись на норми міжнародних актів (зокрема, Загальної декларації прав людини. Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права), розширила права і свободи людини і громадянина, також прийнято багато інших законів стосовно цього питання.

Незважаючи на те, що наша Конституція визнана однією з найдемократичніших у світі, незважаючи на велику кількість нормативних актів, які надають громадянам права і свободи, реально у більшості ці права, на жаль, є лише декларативними. [17,c.19]

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Обов'язок характеризується такими рисами:

1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, його реалізація не повинна обумовлюватися бажанням людини;

2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав людини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим  людям.  Необхідність  встановлення  обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими документами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.

Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає заборону пропаганди війни, виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обмеження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і лише постільки, по скільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві;

3)  виконання обов'язку забезпечується  спеціальним механізмом, який має  держава. За невиконання обов'язку  держава встановлює юридичну відповідальність.

Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які закріплюються різними галузями національного права України. Водночас, основи правового статусу особи (конституційний статус особи)  визначають лише  права, свободи і обов'язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина.

Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається соціальними нормами. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу особи становить її правовий статус. Він стосується винятково її якості людини та громадянина, зв'язків особи тільки й саме з державою, а не з суспільством в цілому. [9, c.91-93]

Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він являє собою систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права та свободи являють собою соціальні можливості громадянина, які визначаються й забезпечуються державою; обов'язки — тільки соціальні можливості, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан і т. ін.; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб із подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний та ін.); статус фізичної особи тощо.

Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; у цілому ж права та свободи людини не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави й особи включає:

-   норми  Конституції України,  пов'язані з  визначенням належності  до громадянства та регулюванням відносин з приводу громадянства;

-   норми Конституції, що закріплюють  загальні принципи статусу особи  (рівність громадян,  обов'язок  держави щодо особи тощо);

-   юридично закріплені в  усіх без винятку галузях права  України, права, свободи та обов'язки.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями, благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів.

Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або груп осіб.

Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:

-   громадянства України;

-   загальної правосуб'єктності  громадян України;

-   основних принципів статусу  людини та громадянина;

-   основних прав, свобод, законних  інтересів і обов'язків;

-   гарантій прав і свобод;

-   правового статусу іноземців;

-   права притулку.

Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать:

- принцип закріплення в національному праві прав і свобод, установлених нормами міжнародного права;

- принцип  невідчужуваності  та  непорушності  основних природних  прав і свобод людини та  належність їх їй від народження (стаття 21);

- принцип рівності конституційних  прав і свобод громадян (стаття 24);

- принцип єдності прав і обов'язків  людини перед суспільством (стаття 23);

- принцип гарантованості прав  і свобод людини та громадянина (стаття 22).

Поділ прав і обов'язків на права й обов'язки людини та права й обов'язки громадянина пов'язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства — лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.

Правосуб'єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб'єктами права, учасниками правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність. її зміст, зумовлений соціально-політичними факторами, визначають правові акти держави.

Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов'язків, які допускаються правом даної держави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздатності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси та ін. Правоздатність набувається з народженням і зникає зі смертю людини. За життя вона може бути обмежена судом (наприклад, заборона займатись якоюсь професійною діяльністю).