Конституційні обов’язки громадян

Значення цієї статті поширюється на всі норми й положення Конституції України. По суті йдеться про формування в людей такої правосвідомості, завдяки якій кожне порушення чинних норм права розглядалося б як неординарна подія. Поряд із цим загальним приписом у ряді статей Конституції України міститься заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов'язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організацій і громадян. Так, стаття 37 Конституції України зазначає, що не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, а в статті 43 наголошується, що використання примусової праці забороняється.

Здійснення прав і свобод людини та громадянина, зафіксованих у Конституції України, потребує реформування всієї системи права.

Даний обов’язок тісно пов'язаний з визначенням і поняттям юридичної відповідальності — особливих, передбачених і врегульованих нормами права відносин між громадянами і державою, що виникають у разі і внаслідок правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності — охорона правопорядку, правове виховання людей і покарання винних за скоєне.

Юридична відповідальність може бути (залежно від правопорушення) кримінальною, адміністративною, цивільною та дисциплінарною, що передбачається нормами відповідного законодавства. При цьому всі види юридичної відповідальності передбачають санкції за правопорушення, а правопорушник зазнає державного примусу (позбавлення волі, сплати штрафу, відшкодування збитків тощо).

Встановлення чинним законодавством норм про юридичну відповідальність пов’язане з незадовільним рівнем загальної правової культури багатьох громадян, навіть з правовим нігілізмом, коли ігнорується або принижується абсолютна цінність державної організації суспільства та правової системи.

Конституція України встановила обов'язок кожного неухильно       додержуватися Конституції України та законів України. Виконання цієї вимоги забезпечує можливість побудови правової держави, без цього неможливе існування суспільства. До порушників Конституції та законів України передбачено застосування засобів державного примусу, встановлених законодавством покарань і стягнень.

Конституція України проголосила принцип, який повинен мати на увазі кожний з нас,— незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Водночас у ст. 57 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право знати свої права та обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та  обов'язки   громадян,   мають бути  оприлюднені.

Якщо такі закони не доведено до відома населення, вони не мають юридичної сили, є нечинними.

Конституція України проголосила, що права та свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Забезпечуючи реалізацію цього положення, встановлено обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. [8, c.143-149]

Розділ 4.

Обов’язок сплачувати податки та збори.

Обов'язок кожного члена суспільства сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, передбачений ст. 67 Конституції України. Він є обов'язком усіх юридичних і фізичних осіб, які отримують доходи від підприємницької, трудової, творчої та іншої діяльності для забезпечення формування державного та місцевих бюджетів.

При цьому, відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України», під бюджетом розуміють план утворення й використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні. Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих (обласних, міських, районних, районних у містах, селищних та сільських) бюджетів.

Доходи вищезгаданих бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Так формується податкова політика, основи якої сформульовані в «Основних положеннях податкової політики в Україні», затверджених постановою Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. Ці основи податкової політики відтворені в Законі України «Про систему оподаткування». Під податком розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюється платниками податків у порядку й на умовах, визначених законом.

Залежно від різних критеріїв диференціації розрізняють: 1) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, додану вартість тощо); податки з фізичних осіб (податок на промисел); 2) прямі та непрямі; 3) загальнодержавні та місцеві; 4)   загального призначення та спеціальні (цільові)  податки; 5)  разові та систематичні.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Важливо підкреслити, що ст. 67 Конституції не тільки встановлює обов'язковість сплати податків, а й конкретно регулює порядок сплати податків. Кожен має сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюють державні податкові адміністрації. їх компетенція, у тому числі щодо притягнення неплатників податків до відповідальності, визначена Законом України «Про державну податкову службу в Україні»

За допомогою податків держава забезпечує обороноздатність та безпеку громадян, розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров'я в інтересах всього суспільства. [6, c.3-7]

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначаються Законом України "Про систему оподаткування" (в редакції від 2 лютого 1994 p.).

Прибутковий податок населення сплачує на підставі Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня 19У2 р. "Про прибутковий податок з громадян". Платниками податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства.

Види місцевих податків і зборів, що сплачуються громадянами, їх розміри та порядок обчислення і напрями використання визначаються Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 р. "Про місцеві податки і збори".

Контроль за дотриманням податкового законодавства і правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати податків, зборів та інших платежів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України, здійснюється державними податковими адміністраціями.

На підставі декларацій, документальних перевірок за місцем отриманих доходів податкові органи в разі встановлення порушень податкового законодавства вимагають їх усунення, а на громадян, винних у неподанні або невчасному поданні декларації про доходи чи включенні до декларацій спотворених даних та в інших випадках порушення податкового законодавства, накладають адміністративні стягнення.

Загальний обов'язок додержуватися Конституції та законів — одна з передумов формування в Україні правової держави. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Для існування будь-якої держави необхідні відповідні кошти. Джерелом цих коштів є податки та збори, передбачені законодавством.

У нашій країні існує чимало видів податків, — це прибутковий податок з громадян, який утримується з заробітної плати та більшості інших видів доходів громадян, податок на нерухоме майно (з ним доведеться зіткнутися тим, хто має дачу, декілька квартир, є власником підприємства, банку, будинку тощо). Існують також податки з володарів транспортних засобів, збір з володарів собак тощо.

І чимало інших податків—загальнодержавних чи місцевих, платниками яких можуть бути громадяни чи юридичні особи.

В багатьох країнах громадяни мають звітувати перед податковими органами про свої доходи, подаючи відповідні декларації. В Україні донедавна обов'язок подавати декларацію про доходи повинні були лише окремі категорії громадян —ті, хто мали доходи не лише за основним місцем роботи (праця за сумісництвом, авторський гонорар тощо), а також державні службовці, депутати. Конституція України встановила обов'язок кожного громадянина подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік. [15, c.163]

Розділ 5.

Обов’язок берегти природу, культурну спадщину, відшкодовувати завдані їм збитки.

Стаття 66 Конституції України встановлює обов'язок кожного члена суспільства не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Цей обов'язок щодо охорони природи деталізується Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про карантин рослин» і деякими іншими. Вони у свой сукупності складають екологічне право України. Останнє можна визначити, як систему правових норм, які регулюють суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). До її складу входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право, право про надра та деякі інші галузі права, які регулюють відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів, тобто у правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.

Так, статті 9—12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлюють екологічні права та обов'язки людини і громадянина в Україні. Крім того, цей Закон передбачає принципи, види, режими, цілі природокористування, форми контролю за його здійсненням. Земельний кодекс України регулює відносини у сфері використання і охорони землі, а саме визначає певні категорії земель відповідно до їх цільового призначення, називає форми власності на землю, встановлює порядок оренди землі, плати за землю тощо. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» регулює економічні, соціальні, правові та екологічні засади природно-заповідного фонду в Україні. Він регламентує, що природно-заповідний фонд — це ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. Аналогічні заходи передбачені вищезгаданими Законами щодо охорони атмосферного повітря, тваринного світу, водних ресурсів тощо. Найбільш актуальним завданням нашої юридичної науки щодо цього є створення єдиного Екологічного кодексу України.

Щодо охорони культурної спадщини в Україні Основи законодавства України про культуру, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13 липня 1978 р. та інші нормативно-правові акти встановлюють обов'язок, відповідно до якого суб'єкти, які своїми діяннями завдали шкоди природі, культурній спадщині, повинні відшкодувати збитки, у тому числі й у примусовому порядку.

Цей конституційний обов'язок конкретизований у низці законодавчих актів. Так, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища.  Якщо об'єктам природи заподіяна шкода, то розмір її визначається за сучасними таксами відносно об'єктів тваринного світу, лісів; за спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається за фактичними витратами, необхідними для відновлення порушеного стану природних ресурсів.

Вимоги щодо охорони пам'яток історії та культури, які належать громадянам та розташовані на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок і розвідок пам'яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам'ятками визначаються Законом України від 13 липня 1978 р. "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Цей закон встановлює, що особи, які завдали шкоди пам'яткам історії та культури або. її охоронній зоні, зобов'язані відновити у попередньому стані пам'ятку або вказану зону, а при неможливості цього — відшкодувати заподіяні збитки. [12, c.327]

Чинне законодавство встановлює правило, за яким у разі відмови добровільно відшкодувати збитки, заподіяні порушеннями порядку використання і охорони природних ресурсів, пам'яток історії та культури, відповідні спори вирішуються в судовому порядку.

Людина — породження природи, саме природа значною мірою годує нас, забезпечує всім    необхідним.    Але    ж розвиток суспільства, техніки привів до виникнення багатьох проблем, зв'язаних із необхідністю захисту природи, дбайливого ставлення до неї. Звичайно, чимало з них можуть бути вирішені лише державою в цілому, але й кожний з нас повинен і має змогу зробити свій внесок у збереження природи. Для цього потрібно лише не забути загасити запалене в лісі вогнище, поважати все живе, що є на землі.