Поняття і характеристика громадянського суспільства

        Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

     1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи;

     2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

    3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

        Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:

       1) не існує до держави і поза державою;

       2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави;

      3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

        4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

        5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

        6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

       7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

       8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.[3, 657с.]

      Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому.

         У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона:

    — служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

    — є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

    — встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

     — не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

  — надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;

— виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

— юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

— має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

         І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини.

          Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:

          • суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;

вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політичне;

           • суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);

         • суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;

          • суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

               Громадянське суспільство грунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: забезпечити добробут усіх; відкрити економічний простір для збільшення власності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи.

            Співвідношення праці і різноманітних форм власності в, громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформованого в ній громадянського суспільства.[5, 761с.]

             Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави е складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці.         

            Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади.

           Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства.У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. [4, 548с.]

          Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.

         Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.ПАРТІЇ ТА ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ

 

            Взаємовідносини і взаємодія  між державою та громадянським  суспільством визначаються наявністю  чітко врегульованих правом «каналів»  цієї взаємодії. Такими є політичні  партії та громадські організації.

        Політичні  партії — добровільні об'єднання громадян, які є прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, мають за мету сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.[6, 581c.]

         В Україні загальні засади утворення та діяльності політичних партій закріплені основним Законом (ст. 15, 36, 37). Конституційне право громадян на свободу об'єднання у партії забезпечується Законом України «Про політичні партії в Україні» (2001 p.). Відповідно до цього Закону членом партії може бути лише громадянин України, який має право голосу на виборах. Причому він може перебувати одночасно лише в одній партії. Обмеження щодо членства в партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України. Членами партії не можуть бути, зокрема, судді, працівники прокуратури та органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці тощо.

       Політичні партії в Україні утворюються і діють тільки за всеукраїнським статусом. Вони підлягають обов'язковій реєстрації Мін'юстом України і набувають статусу юридичної особи. Рішення про утворення партії приймається на її установчому з'їзді (конференції, зборах) і має бути підтримане підписами не менше 10 тис. громадян України, які відповідно до Конституції мають право голосу на виборах, зібраними не менше яку 2/3 районів не менш як 2/3 областей України, містах Києві та Севастополі та не менше як у 2/3 районів АР Крим. Партія повинна мати статут і програму.

       Політичні партії є рівними перед законом. Вони мають право: вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених чинним законодавством; брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; використовувати державні ЗМІ; ідейно, організаційно і матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх утворенні; підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями іншими державними міжнародними та міжурядовими організаціями тощо. Партіям гарантується свобода опозиційної діяльності.

          Гарантуючи громадянам право на свободу об'єднання у політичні партії, законодавство водночас передбачає обмеження щодо їх утворення і діяльності.

          Забороняється утворення та діяльність партій, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, релігійної чи расової ворожнечі, посягання на права і свободи людини, на здоров'я населення. Партії в політичній системі у свою чергу утворюють партійну систему.

           Партійна система — це сукупний зв'язок партій, які діють у межах своїх програм і статутів та ведуть боротьбу за державну владу. Як суб'єкти формування владних відносин, партії великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, політичну стабільність суспільства, формують розвиток демократичних держав.

       Піднесення ролі політичних партій обумовлено такими факторами:

      1) зростанням політичної активності населення, його різних соціальних груп;

       2) процесом демократизації владних структур держави;

      3) політичним та ідеологічним плюралізмом, що обумовлюється перш за все різноманітністю форм власності.

       У країнах із демократичною політичною системою визнається політична різноманітність і багатопартійність. Більше того, вони мають право формувати вищі органи держави шляхом висунення своїх представників у парламент чи до складу уряду.                                                                                                                           

 

 

          Суспільству відомі два різновиди партійних систем. Одна з них заснована на монополії правлячих партій. Це досягається шляхом заборони діяльності опозиційних партій або безроздільним пануванням тих із них, які отримують відчутну організаційну чи фінансову підтримку.

        Інша — характеризується помітною багатопартійною різноманітністю. До влади приходить партія, яка перемогла на парламентських виборах. Така партійна система втілює дійсний політичний плюралізм, який існує в суспільстві.

        Слово «партія» — латинського походження (partio — ділю, розділяю, тобто це група людей, об'єднаних спільністю ідей, інтересів для виконання певної роботи).

    Уявлення про ту чи іншу партію дають такі ознаки:

      1) мета партії — завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

      2) характер організації партії;

      3) зміст ідеології партії;

       У філософському  енциклопедичному словнику (1989 р.) дається таке визначення партії: «Політична партія — це політична організація, яка виражає інтереси суспільного класу або прошарку, що об'єднує їх найактивнішу частину представників і керує ними для досягнення певної мети та ідеалів».

        Існування багатопартійності у суспільстві дозволить ефективніше рухатися до громадянського суспільства.

          Велике теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах, має розгляд проблеми, пов'язаної з визначенням співвідношення політичної системи суспільства і держави, виявленням економічних і соціально-політичних факторів, які впливають на визначення її місця і ролі в політичній системі суспільства.

         Державу не можна ототожнювати з політичною системою, її потрібно розглядати як складову частину тієї системи, яка входить до неї не як сукупність роз'єднаних органів, а як цілісний політичний інститут.[7, 459с.]

        У сучасній і зарубіжній літературі дослідженню питань щодо різних сторін внутрішньої організації і діяльності суспільства, приділялася значна увага. Держава докладно вивчається у різних напрямках: у структурному і функціональному плані, з точки зору її статистики і динаміки, з позиції філософської категорії форми, змісту, сутності. Але при цьому нерідко залишається поза увагою ряд питань, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням держави як складового елементу політичної системи суспільства.

         Розгляд держави в цьому ракурсі є безперечно, цікавим, оскільки дозволяє охарактеризувати державний механізм через опосередковані у ньому політичні відносини і дає можливість визначити місце і роль держави в політичній системі суспільства.

       Держава — особлива ланка в структурі політичної системи суспільства, її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з одного боку, правлячої партії, а з другого — інших ланок цієї системи.