Поняття і характеристика громадянського суспільства

       Держава не просто масове об'єднання громадян, а об'єднання всіх без винятку громадян, усіх членів суспільства, які знаходяться в політико-правовому зв'язку з державою, незалежно від класової, вікової, професійної та інших ознак. Держава є виразником їх спільних інтересів і світосприйняття.

       З діяльністю держави пов'язані реальні і широкі можливості для усіх громадян брати участь у політичному житті суспільства. Ідея участі кожної людини у вирішенні спільних справ, відповідальності кожної особистості за долю держави, суспільства в цілому знайшла своє конкретне вираження в цілому ряді законів. Декларації прав і свобод людини і громадянина.

         В юридичній літературі зустрічається розуміння держави як центра, ядра політичної системи.

         Місце і роль держави в політичній системі суспільства визначаються наступними основними обставинами:

       1) держава відіграє важливу роль у вдосконаленні суспільства як власника основних засобів і знарядь виробництва, визначає основні напрямки його розвитку в інтересах усіх і кожного;

       2) держава — організація всіх громадян;

      3) держава має спеціальний апарат управління, який забезпечує виконання державних функцій;

       4) держава має розгалужену систему юридичних органів, що дозволяє використовувати різні методи переконання і примусу;

      5) держава володіє суверенітетом;

        6) держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація у масштабі всієї країни.

         Недержавні організації такими функціями не володіють. Вони вирішують локальні за своїм змістом і об'ємом завдання в чітко визначеній сфері суспільно-політичного життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.ПРАВОВІ ФОРМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН  ДЕРЖАВ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

 

            Формою взаємодії держави і  громадянського суспільства є  політичний режим як система  методів і засобів здійснення  політичної влади, а різні типи політичних режимів - демократичний, авторитарний і тоталітарний - є різними способами цієї взаємодії.

             Головною особливістю тоталітарного політичного режиму є всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, тотальний контроль держави над суспільством і громадянами, який спирається на систематичне використання насильства. За тоталітаризму суспільство не справляє відчутного впливу на державу. Так, за соціалізму в СРСР відбулося одержавлення всіх сфер суспільного життя.

           Держава фактично була власником  усіх засобів виробництва, в особі  одержавленої правлячої партії  монополізувала політичну владу  в суспільстві, нав'язувала йому  єдину ідеологію, спрямовувала діяльність громадських організацій.

         Суспільство не мало реальних засобів впливу на державу. Вибори до представницьких органів влади і самі ці органи мали формальний характер. Інші засоби прямої демократії або не використовувалися зовсім, або також були формальними.

         Не було багатопартійності, діяльність громадських організацій спрямовувалась і жорстко контролювалась комуністичною партією. Це ж саме стосувалось і засобів масової інформації.

        За тоталітарного режиму держава фактично поглинає громадянське суспільство. Зародки цього суспільства існують хіба що в сім'ї, домашньому господарстві, церкві, хоча й вони не позбавлені довільного втручання держави чи одержавленої партії.

        Відсутність розвинених структур громадянського суспільства, насамперед його економічної основи  приватної власності і політичних інститутів, зворотного впливу цього суспільства на державу призводять до деформації самої держави.           Вона вдається до насилля, довільних експериментів над суспільством, втягується у війни .

         Головною особливістю авторитарного політичного режиму є зосередження державної влади в одному її органі, в руках однієї особи чи групи осіб і здійснення влади здебільшого з опорою на примус. Під кутом зору взаємодії держави і громадянського суспільства авторитаризм відрізняється від тоталітаризму у кращий бік. [8, 736с.]

         За авторитарних режимів зберігається автономія особи й суспільства в не політичних сферах, існує не державний сектор економіки, держава не здійснює тотального контролю над суспільством, не нав'язує йому єдину ідеологію.

         Авторитаризм формально може припускати поділ влади, багатопартійність, виборність органів державної влади.

        Проте реально державна влада зосереджується в руках голови виконавчої влади. Домінує одна політична партія; інші партії, громадсько-політичні організації, засоби масової інформації не справляють відчутного впливу на здійснення державної влади.

         Органи місцевого самоврядування якщо й існують, то перебувають під жорстким контролем центральної влади. Вибори до представницьких органів влади мають формальний характер, переважають силові методи правління. Це означає, що наявне громадянське суспільство не контролює державу. Таке співвідношення держави і громадянського суспільства тією чи іншою мірою притаманне більшості країн світу, хоча формально в них можуть бути й ознаки правової держави та демократичного політичного режиму.

         Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Поняття «правова держава» і «демократична держава» близькі за змістом, але не тотожні. Демократична держава не може не бути правовою. Однак не всяка правова держава є справді демократичною.

        Поняття «правова держава» є формально-юридичною характеристикою державності. За формальної наявності основних ознак правової держави -конституційному проголошенні принципів верховенства права, поділу влади, прав і свобод особи -- в країні насправді може існувати авторитарний політичний режим, який прикривається демократичною риторикою і через низький рівень політичної культури мас сприймається ними саме як демократичний.

          Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її.

        Зв'язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї ґрунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві.

             А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна вивищуватися над суспільством і покликана слугувати йому, що, зрештою, чиновники існують для громадян, а не навпаки.

          Усвідомлення громадянами саме такого співвідношення між громадянським суспільством і державою має принципово важливе значення для формування їх демократичної політичної культури.

        Принцип виборності як принцип демократії передбачає формування органів державної влади шляхом виборів. Вибори є найважливішим засобом впливу громадянського суспільства на державу.[9, 704с.]

       Від якості виборчого законодавства та його дотримання на практиці вирішальною мірою залежать демократизм та ефективність державної влади. Важливою ланкою, що з'єднує громадянське суспільство й державу, є політичні партії.

          У демократичних державах вони виступають і головними суб'єктами виборчого процесу. Вплив на державу громадянське суспільство здійснює також через громадські організації та засоби масової інформації.

          Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держави проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави. [10, 685с.]

        З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадянське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею.

         Оскільки реальність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням громадянського суспільства, то це означає, що вони - правова держава і громадянське суспільство - взаємно передбачають одне одного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

        

           Отже, відокремити державу від права, а право від держави неможливо. Питання про те, яким має бути сучасне право особливо гостро стоїть у період глобалізації, кризи.            Необхідний правової прогрес, який невід'ємно пов'язаний з прогресом державності. Оскільки особистість, її права і свободи є вищою державно-правовою цінністю, то свобода особистості, сприятливі матеріальні умови, можливість творчого самовиявлення, наявність прав та їх гарантованість є найважливішими критеріями оцінок прогресу держави.

   Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади.    У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства.       У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення.  Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.       Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму.    

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Проблеми загальної теорії держави і права: навч.: В 2 т. Т. 1. Государство.-2-е вид., Перераб. І доп. - М.: ТК Веблен, Вид-во Проспект, 2008. - 752 с.

2. Загальна теорія прав людини / рук. авт. колл. і відп. ред. Є. А. Лукашева. М., 2004. - 657 с.

3. Права людини: навч. для вузів / відп. ред. Є. А. Лукашева. М., 2005. - 761 с.

4. Короткий філософський словник / під ред. А. П. Алексєєва. М., 2002. - 793 с.

5. Теорія держави і права. Ред. Алексєєва С.С. М., 2003. - 548 с.

6. Основи права. Ред. Лазарєва В.В. М., 2005. - 459 с.

7. Дьомін А.В. Теорія держави і права. М., 2002. - 704 с.

8. Державне право РФ. Ред. Кутафіна О.Е. М., 2004. - 685 с.

9. Матузова Н.І. Актуальні проблеми теорії права. Саратов, 2003. - 736с.

10. Глухарьова Л. І. Сучасні проблеми теорії прав людини. М., 2005. - 581с.