Поняття і особливості конституційно-правової відповідальності.

Головна відмінність полягає в  тому, що конституційно-правова відповідальність є формалізацією критеріїв політичної оцінки поведінки як належної, так  і не гідної. У конституційній сфері, де надзвичайно висока концентрація потенціалу політичних відносин, об'єктивно  необхідне існування як політичної, так і конституційно-правової відповідальності. Ці два види відповідальності тісно  пов'язані спільною метою - забезпечити  належне здійснення публічної влади.

Політична відповідальність виникає  в процесі діяльності різних суб'єктів  у зв'язку з організацією, здійсненням  і розвитком державної влади, що відображає прогресивні напрями  й мету розвитку суспільства. Її об'єктом  виступає політика в повному обсязі, а об'єктом конституційна-правова  відповідальність є лише найважливіші суспільно-політичні відносини. У  конституційному праві, як зазначає В.О. Тененбаум, політика як зміст відносин втілюється в певну конституційно-правову  форму. [14]

Безумовно, не всі політичні відносини  стають конституційно-правовими, а  тільки найважливіші та найзначущі для  суспільства. Право не може та й не повинно "замикати" всю практичну  політику у своїх жорстоко формалізованих межах, однак поза правовими формами  в багатьох випадках політика не може бути ні вдало вироблена, ні вдало  реалізована. Саме тому конституційно-правові  відносини є юридичною формою політичних відносин як єдність узагальнених і соціально значущих характеристик. З огляду на вищезазначене, сфера  суспільних відносин, що є суб'єктом  конституційно-правової відповідальності, набагато вужча за сферу політичної відповідальності.

Суб'єктами обох видів відповідальності виступають її функціонально різні  носії: органи державної влади, політичні  партії та громадські організації, професійні політики, окремі громадяни. Всіх їх об'єднує  те, що саме ними виробляється та запроваджується  в життя реальна політика. Але  слід зауважити, що коли носій політичної відповідальності не повинен володіти будь-якими додатковими ознаками, то суб'єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну  деліктоздатність. Остання виступає як елемент конституційної компетенції  державних і громадських організацій, посадових осіб, конституційного  статусу особи.

Порівнюючи підстави політичної та конституційно-правової відповідальності, виявляємо додаткові відмінності. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави - юридичної норми та фактичної - правопорушення. Нормативна підстава конституційно-правової відповідальності має бути юридично формалізована  в конституції або в конституційному  законодавстві. Та існує думка, що конституційно-правова  відповідальність застосовується й  за відсутності чітко виражених  формалізованих критеріїв. Д.Т. Шон, наприклад, вважає, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть бути її підставою. Виходячи з цього, достатньою підставою  для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та посадових  осіб впоратися з покладеним на них  завданням, виробити курс політики, який би відповідав інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він неспроможний подолати, скажімо, економічну кризу в країні, Д.Т. Шон  вважає мірою конституційно-правової відповідальності. [16]

На наш погляд, тут йдеться  не про конституційно-правову відповідальність, а про політичну, для настання якої достатньою підставою є невідповідність  діяльності суб'єкта поглядам, переконанням, інтересам певних груп, народу в  цілому. Та сама дія часом тягне  за собою залежно від політичних, соціальних умов країни різну реакцію  суспільства, політичних партій, засобів  масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним  змінам, він з об'єктивних причин не може бути формалізований.Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться  або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, яку необхідно заповнити.

Посилання на те, що неможливо точно  перелічити обставини, які можуть слугувати  підставою конституційної відповідальності у зв'язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної влади, є малопереконливими. Оскільки, яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно врешті-решт, не є безладним хаосом, а приймає відомі більш-менш тривалі типові форми, що можуть бути врегульовані загальним правом. Якщо не можна приписати мудрого правління, то, у будь-якому випадку можна передбачити урядові акти, що порушують безперечні вимоги правового порядку та основні права громадян, гарантовані Конституцією України.

Отже, головна специфіка конституційно-правової відповідальності полягає в конституційному  статусі суб"єктів правовідносин, суб'єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну деліктоздатність, в особливості юридичних конституційних порушень, у тісному взаємозв"язку з політичною відповідальністю тому, що ці два види відповідальності тісно  пов'язані спільною метою - забезпечити  належне здійснення публічної влади.

3.Співвідношення ретроспектиного  і позитивного аспектів в конституційно-прововій  відповідальності.

Ще однією особливістю конституційної відповідальності є те, що вона буває  двох видів:

♦ретроспективна, що передбачає відповідальність за минуле. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативна підстава - пряма вказівка в законі; фактичною підставою ретроспективної відповідальності є вчинення правопорушення. На даний момент застосування заходів ретроспективної відповідальності в галузі конституційного права - не звичайний, а скоріше надзвичайний вид діяльності.[9]

♦активна або позитивна, тобто відповідальна поведінка, підзвітність, юридична компетентність, усвідомлення свого обов'язку, його неухильне виконання, тобто відповідальність як обов'язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб'єкта конституційно-правових відносин і невиконання або не належне виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій (Наприклад: бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо). [9]

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відповідальності є перенесення "центру тяжіння" з ретроспективного аспекта  на позитивний. Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли "не спрацював" механізм активної відповідальності.

У сфері конституційних відносин домінує  саме позитивна відповідальність, а  ретроспективна грає роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним пра-вом, є нормативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за наявності юридичних  фактів.[10]

Підставами позитивної відповідальності є виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний  орган, посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього  зобов'язує їх статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко  визначити формалізовані критерії для оцін-ки поведінки вказаних суб'єктів. Часом їх у законі немає взагалі. Підставами даної відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність  посадової особи, недосягнення поставлених  цілей і завдань, неефективна  робота певних органів тощо.[7]

Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення.

Наприклад, якщо посадова особа податкової інспекції не якісно виконувала перевірки  на підлеглих підприємствах, в зв"язку з чим мало місце приховування податків, яки мали надійти до бюджету- тут має місце позитивна відповідальність. Якщо ця посадова особа скояла дії, які визначені у розділі четвертому Закону України "Про державну службу", наприклад, порушила умови реалізації права на державну службу (ст.4 цього  Закону) тоді наступає ретроспективна відповідальність.

Отже, співвідношення ретроспективного і позитивного аспектів полягає  в тому, що головна (домінуюча) позитивна  відповідальність не може існувати без  ретроспективної відповідальності, яка настає лише тоді, коли для цього  є нормативна основа, тобто пряма  вказівка в законі.

4. Конституційні санкції  та їх види.

Санкція є обов'язковим атрибутом ретроспективної юридичної відповідальності, в даному відношенні конституційно-правова відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідно вказати на те, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій.[6]

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип розподілу влади. Даний  принцип, закріплений і у Конституції, зокрема (ст. 6), визначає, що "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції - норм прямої дії, які в свою чергу визначають певні види конституційно-правової відповідальності.

Перед тим, як безпосередньо звернутися до санкцій, які передбачають відповідальність окремих суб'єктів конституційного  права, необхідно назвати їх загальну типологію, оскільки до кожного окремого суб'єкта можна застосувати й декілька з нижченазваних загальних видів санкцій.[7]

1) скасування незаконних актів  (примусова ліквідація правовідносин,  що незаконно виникли, відновлення  порушеного правопорядку та ліквідації  спричиненої шкоди); (ст. 118.ч.8)

2) рішення голів місцевих державних  адміністрацій, що суперечать  Конституції та законам України  можуть бути відповідно до  закону скасовані Президентом  України, або головою місцевої  деравної адміністрації вищого  рівня. 

3) призупинення дії актів державних  органів; 

4) визнання результатів виборів,  референдумів, інших голосувань  недійсними;

5) дострокове припинення повноважень  органів державної влади; 

6) дострокове переформування органів,  звільнення з посади; (ст. 122 ч.1) Верховна Рада України України може висловити недовіру Генеральному Прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

7) позбавлення юридичної сили  дій, які не відповідають вимогам  конституційно-правових норм;

8) процесуальні санкції, передбачені  регламентами;

Тут слід відмітити надзвичайно  важливий в сучасних умовах такий  факт: Конституція проголошує (ст. 8, чч. 2, 3): Норми Конституції є нормами  прямої дії. Звернення до суду для  захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо  на підставі Конституції України гарантується. Це також означає, що відповідальність за санкціями Конституції та (на другому місці) за конституційними законами безпосередня; такий принцип закріплюється вперше в історії українського конституціоналізму. В радянський період акти і розпорядженння владних органів часто не тільки не відповідали Конституції, а й часто протирічили їй; застосовуючи деякі види юридичної відповідальності, іноді не зважали на першочергову роль відповідальності за Конституцією, просто замінюючи її (наприклад Кодекс законів про працю).

Відповідальність за Конституцією України (санкції):

♦Закони, інші правові акти або  їх окремі положення, що визнані неконституційними [Конституційним Судом України] втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх некоституційність. (ст. 152 ч.2)

♦Відповідальність Верховної  Ради України: (ст. 106 ч.8) [Президент України] припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів днієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

♦Відповідальність народного  депутата: (ст. 81 чч. 3, 4) дострокове припинення повноважень народного депутата у зв'язку з набранням законної сили обвинувального вироку.

(ст.79 п. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

♦Відповідальність Президента України: (ст. 111) Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. [вся процедура імпічменту викладена у статті].

♦Відповідальність Кабінету Міністрів України: (ст. 115 ч.4) Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку останнього.

♦Відповідальність суддів: (ст. 126 ч. 5. пп. 4, 5, 6) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

В літературі відповідальність у сфері  дії конституційного права інколи ототожнюється із санкціями.

Прикладами конституційних (державно-правових) санкцій є: дострокове припинення повноважень  органів державної влади або  посадових осіб; скасування чи призупинення актів державних органів; дострокове припинення повноважень народного  депутата України у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього; визнання виборів недійсними; процесуальні санкції, вказівка на які є в регламентах, тощо.

Таким чином, конституційні санкції  передбачають відповідальність за минуле, вони застосовуються лише за нормативною  підставою за вчинене правопорушення.